Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

В. П. Присяжнюк,
Національний університет ДПС України

У статті розглянуто теоретичні проблеми, пов’язані із відшкодуванням шкоди, що завдана співробітникам органів внутрішніх справ (далі - ОВС) при виконанні ними посадових обов’язків. Автор виходить із загальних презумпцій про відшкодування завданої шкоди (обов’язковості, повноти, заявництва, правомірності дій при охороні громадського порядку співробітників ОВС) особливого правового становища співробітників ОВС та потреби захисту їх життя і здоров ’я, честі та гідності, майнових інтересів підвищеними засобами.

In the article considers theoretical problems of compensation for damage by employee of OIS performance of one’s duties by them. The author considers common presumptions of compensation for damage (certainly, completeness, declare, legastative acts durking secure of community order by employee of OIS), specific legal status of employee of OIS and necessary defand their live and health, honour and dignity, property by specific means.

Ключові слова: шкода, збиток, делікт, відшкодування шкоди, співробітник ОВС.

У період демократизації українського суспільства попри позитивні здобутки у країні виникли негативні явища та викривлення суб’єктивного сприйняття демократії як вседозволеності, що межує із анархією. Це проявилося, зокрема, в економіці, яка пройшла шлях від визнання приватної власності до приватизації, потім „прихватизації”, економічного розбою та грабунку чи принаймні постійного переділу державної та комунальної власності, що спричиняє постійні конфлікти, в політиці - від постійного протистояння аж до політичного самогубства, в правовій політиці - від надії на правову державу до нехтування закону та „колядування і засівання” по закону, у державному управлінні - від централізованого управління до розбалансування державної влади та органів місцевого самоврядування. Відбулися суттєві зміни у свідомості та правозастосуванні, сприйнятті демократії і меж здійснення прав і свобод людини та інших членів громадянського суспільства. Все це певним чином відбилося на забезпечені прав та охоронюваних законом інтересів пересічної людини і не тільки її. Навіть особи, які призвані охороняти права, не почувають себе захищеними.

Конституція України в ст. 3 встановила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Для цього створені державні інституції, в структурі яких органам внутрішніх справ відводиться чи не основне місце в забезпеченні прав і свобод членів громадянського суспільства. Відповідно передбачені ст. 2 Закону України „Про міліцію” [1] завдання можуть бути вирішені за умови належного матеріального та кадрового забезпечення ОВС і наявності такого правового механізму, за якого їх життя та здоров ’я дійсно охороняється, професіоналізм, відданість справі та чесність у виконанні посадових обов’язків цінується. Актуальні потреби посилення охорони життя та здоров’я самих охоронців більше ніж очевидна як і недостатня ефективність чинного правового механізму такої охорони, а ще більше захисту від деліктів. Розвиток юридичної освіти в Україні сприяв юридичній казуїстиці та можливості безкарного учинення деліктів, у тому числі й проти співробітників ОВС, їх майна та навіть членів сімей. Це значна частина українського суспільства, яка потребує також правового захисту.

Мета цієї публікації - визначитись у витоках проблематики, її чинниках і підґрунті, визначенні висхідної позиції для розробки теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо правового регулювання відносин, які виникають внаслідок завдання шкоди працівникам органів внутрішніх справ. Об’єктом є деліктні відносини, що виникають при вчиненні протиправних шкідливих дій проти співробітників ОВС при виконанні ними посадових обов’язків. Предметом дослідження є акти чинного цивільного та іншого законодавства, правозастосовна та судова практика, положення наукової доктрини.

Висхідною позицією формування світогляду та правосвідомості є положення Конституції України на рівні юридичної презумпції, що шкода, завдана фізичній та юридичній особі, повинна бути відшкодована в повному обсязі особою, яка її завдала (деліквентом), якщо вона не доведе, що шкода завдана за її вини. Друга позиція полягає у тому, що відшкодування шкоди, що завдана при виконанні посадових обов’язків, є особливим випадком, де презюмується правомірність дії посадової особи. У іншому випадку це підпадає під ознаки посадового правопорушення, за які законодавець встановив підвищені санкції. Водночас не всі співробітники ОВС є посадовими особами. Таким чином, відшкодування завданої працівникам ОВС шкоди при виконанні ними своїх обов’язків стосується діяльності співробітників ОВС, їх особливого правового становища співробітників та потреби захисту їх життя і здоров’я, честі та гідності, майнових інтересів підвищеними засобами.

Охорона прав самих співробітників органів внутрішніх прав, які перебувають на „передньому краї” охорони правопорядку і стикаються з небезпеками для життя, здоров’я та їх майна, на сьогодні бажає кращого. Лише за офіційними даними МВС, щорічно гине, отримує пошкодження здоров’я понад півтисячі, а отримують професійні захворювання ще більше співробітників МВС. Не враховуються ще стільки, зокрема ті, що не зверталися ні з рапортами про погрози щодо них чи стосовно їх близьких, які за суб’єктивних причин відмовилися від претензій до своїх кривдників. Почастішали випадки погроз стосовно співробітників ОВС та їх майна. Стан охорони суб’єктивних і, як не дивно, професійних прав та охоронюваних законом інтересів співробітників ОВС критичний. Показовим у цьому є випадок із завдання фізичної, матеріальної та моральної шкоди дільничному інспектору в Херсонській області, „беззубість” прокуратури та, як наслідок, - безкарність порушників [2, с. 8].

Законодавство України про відповідальність за завдану шкоду здавалося б суттєво оновилося при кодифікації цивільного законодавства, але воно однобоке, що проявляється в конструкції норм про відповідальність за чужу шкоду. Йдеться про те, що законодавець деталізував правове регулювання відносин із відшкодування шкоди різними державними органами (їх посадовими особами) - ст.ст. 1173-1174 ЦК України та органами місцевого самоврядування (ст. 1175) і особливо виписав відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду, але не потурбувався про відшкодування шкоди, яка завдана цим органам та їх посадовим особам. Крім того, в актах законодавства співробітник ОВС при завданні йому шкоди має загальне правове становище і повинен доказати завдання йому шкоди. Іншими словами, законодавець не вірить тим, хто призваний охороняти закон, і елементарна змова осіб, спільними діями яких завдано шкоди (співделіквентів), іноді має більшу доказовість, ніж звернення співробітника ОВС за захистом його порушених прав.

Тут йдеться не стільки про співробітників ОВС та відстоювання кланових чи власних інтересів, а про необхідність вжиття невідкладних заходів щодо захисту їх життя та здоров’я, а іноді майна і майнових інтересів. Логіка дихотомії соціальних і правових явищ та наявність противаг переконує в тому, що якщо законодавець особливо захищає майнові та немайнові інтереси фізичних та юридичних осіб від деліктів органів публічної влади та їх посадових осіб, то потрібно потурбуватися і про захист інтересів самої влади та їх посадових осіб, які в умовах хронічного недофінансування соціальних програм в разі відмови стикаються із хамством, паплюженням, хуліганством, активною протидією виконанню співробітниками ОВС посадових обов’язків, як це було у Рівненській області проти співробітників ДАІ, які затримали особу, що керувала мотоциклом без прав та напідпитку. Провокації стосовно співробітників ОВС, намагання помститися та інші прояви агресії стосовно них стали не рідкістю. Очевидно, що тут загального делікту ст. 1166 ЦК України недостатньо. До речі, ця стаття виходить із презумпції права того, хто звернувся за відшкодуванням шкоди, коли деліквент повинен доказати, що він не завдавав шкоди.

Законодавство проявляє суттєві прогалини не тільки в правовому забезпеченні недоторканності співробітників ОВС від зазіхань на їх суб’єктивні цивільні права, але й про загальну незахищеність. Відсильна стаття спеціального Закону України „Про міліцію” щодо захищеності співробітників ОВС і можливість вимагати відшкодування завданої їм шкоди, по суті, є декларативною. Вона не підкріплена спеціальними положеннями актів цивільного законодавства, які особливо врегульовували порядок відшкодування завданої міліціонерам шкоди. До речі, аналогічні відсильні статті інших законів також не мають практичного сенсу і не підкріплені спеціальним законодавством. Якщо це так, то виникає слушне запитання, для чого їх було вводити в текст спеціальних законів? Вони перекриваються у будь-якому разі загальними правилами про відповідальність за завдану шкоду, де посада та спеціальне правове становище потерпілого нівелюються.

Можна погодитись із недоліками системи МВС - зловживаннями з боку окремих співробітників, вимушеністю до пристосування в екстремальних умовах праці з підвищеними ризиками та невідповідному йому грошовим та матеріальним забезпеченням, але апріорі посадових осіб держави, які діють у ризикових ситуаціях, необхідно охороняти. Тут повинна діяти презумпція права на відшкодування завданого збитку чи шкоди від всякого протиправного посягання. Звинувачувальна ідеологія стосовно співробітників ОВС та намагання внутрішньої безпеки вишукувати прогалини у їх діяльності не сприяють цьому. Повинні бути інші презумпції: сили доказовості зафіксованих і належним чином викладених фактів про протиправні дії проти співробітників, як гарантія інсинуацій, змови та втрати доказовості звинувачень одного проти свідчень багатьох; презумпція довіри до офіційних повідомлень, звернень і заяв співробітників правоохоронних органів; відмова від намагання замовчування посягань на співробітників ОВС, коли йдеться про делікти більш високих посадовців чи членів їх сімей та ідеології потурання на зразок: ти знав на яку службу йшов, то чому тепер скаржишся; встановлення чітких правил про можливість самозахисту від посягань за більш жорсткою, наприклад, американською системою правової охорони поліцейських, а не „пересторожною”, як в Україні.

Йдеться, зокрема, про необхідність уточнення генерального делікту та розвитку положень спеціальних актів про захист професіоналів та відшкодування завданої шкоди при виконанні посадових обов’язків. Якщо цього не зробити, то такі відсильні статті втрачають свій сенс і з теоретичного боку є мертвими нормами, а з практичного - свого охоронного навантаження не виконують. Для цього потрібно знайти таку провідну ідею, яка б слугувала відправним елементом конструкції відповідальності за шкоду, що заподіяна особам із спеціальним правовим статусом.

В останні роки в Україні проведено ґрунтовні наукові дослідження та напрацювання І. С. Канзафарової про розмежування відповідальності у цивільному праві та цивільно-правової відповідальності [3, с. 8], Т. В. Ківалової - стосовно теорії зобов’язань із відшкодування завданого збитку [4], О. В. Церковної - щодо звільнення ОВ С від відповідальності за завдану шкоду [5, с. 8] та інших представників школи цивільного права, які спеціалізуються на розробці ідеології та механізму деліктних правовідносин, надають нові можливості для розробки спеціального правового регулювання цих відносин. Вони містять особливі підходи до подальшої деталізації деліктної відповідальності залежно від об’єкта правової охорони та правового становища потерпілого та деліквента і можуть слугувати теоретичним підґрунтям для поглиблення правової охорони співробітників ОВС від протиправних зазіхань на їх життя, здоров’я, майно та майнові права, немайнові блага. Проте вони не виходять за межі генерального делікту. Очевидно, назріло питання про розробку конструкції спеціального делікту на основі усіченого складу цивільно-правової відповідальності. Тоді не виникне питання про те, що порушники, які завдали міліціонеру тілесних ушкоджень, як аргумент на свою користь посилаються, що міліціонер перший до них застосував силу.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої співробітникам ОВС, необхідно виходити із того, що тут можливі різні прояви: шкода завдана звичайним деліктом, за якого не вбачаються спеціальні дії, спрямовані проти співробітника ОВС, наприклад, шкода, що завдана джерелом підвищеної небезпеки; шкода, що завдана при виконанні службових обов’язків: а) фізичними особами; б) юридичними особами (діями співробітників цих осіб, які чинили супротив правомірним діям співробітників ОВС і завдали при цьому їм шкоди; самими ОВС, керівництво яких учинило такі дії чи проявило бездіяльність, які призвели до виникнення шкоди; іншими державними органами чи органами місцевого самоврядування.

Право передбачає існування правових норм, які містять юридичні гарантії. Ці гарантії проявляються стосовно суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і особливо проявляються при їх захисті. У цьому проявляється компенсаторна функція цивільного права, яка, як стверджує Р. Б. Шишка, „... тісно пов’язана з охороною і полягає в основному спрямуванні відповідальності у цивільному праві - відновити майнове та особисте становище, яке існувало до порушення права, а коли це неможливо, поновлення такого становища - компенсувати втрати, що виникли через таке порушення” [5, с. 19]. Законодавець посилив правову охорону суб ’ єктивних прав для окремих категорій учасників цивільних правовідносин.

Серед теоретичних напрацювань проблеми деліктних зобов’язань лише останнім часом з’явилася значна частина робіт доктринального спрямування (Матвєєв Г. К. [6 ] , Канзафарова І. С. [7]., Ківалова Т. С. [8], Приймак В. Д. [9, 10]), які торкаються як загальної проблеми генерального делікту, різних ризиків [11], так і спеціальних деліктів, розробки теоретичних конструкцій щодо покращання охорони права на відшкодування завданого збитку (Жуковська О. Л. [12] чи моральної шкоди (Паліюк В. П. [13 ] матеріально-правових і процесуально-правових аспектів і пропозицій щодо удосконалення деліктно-правового регулювання відносин із відшкодування. Їх теоретичний рівень привернув увагу до практичних проявів проблематики деліктних правовідносин, що посилено розробляється представниками Одеської (Боярський О. О. [14 ], Волков О. А. [15], Церковна О. В. [5], Плачков Д. Ф. [16], Ременяк С. Я. [17]), та інших шкіл (Пендяга Г. Л. [18]) української цивілістики. Водночас дослідження, спрямовані на охорону прав при завданні шкоди потерпілим із особливим правовим становищем, ведуться повільно.

Більшість правників його розглядає в руслі охоронних зобов’язань, як таких, які виникають у момент: 1) скоєння правопорушення; 2) притягнення особи до відповідальності; 3) винесення рішення (вироку) суду про визнання факту правопорушення та скоєння його певною особою. Зокрема, С. С. Алексєєв популяризував напрям, за яким юридична відповідальність є правовим явищем, яке існує та реалізується в межах особливих охоронних правовідносин, але виникає лише на певній стадії їх розвитку. Отже, складним є питання щодо виникнення юридичної відповідальності та визначення цієї особливої стадії розвитку правовідносин. Очевидно, що однозначно воно вирішене бути не може: в одних випадках правопорушення виникає в результаті порушення абсолютних прав і починається з моменту завдання збитку чи шкоди (п. 3 ст. 11 ЦК України), а в інших, зокрема договірних - продовження інших зобов’язальних правовідносин. Можна погодитися, що у другому випадку регулятивні відносини трансформуються в охоронні моментом вчинення правопорушення [221, с. 33], а охоронні - реалізуються у відповідальність моментом заявлення вимог про притягнення до відповідальності. Проте, як слушно вказує І. С. Канзафарова, розбіжність полягає у наступному „... обов’язок відшкодувати шкоду (збитки), сплатити неустойку само собою є санкцією і може здійснюватися без втручання державних органів, тобто добровільно, тоді як для застосування інших санкцій необхідно рішення державного органу і, залежно від характеру санкції, діяльність державного апарату по реалізації цього рішення” [7, с. 242].

Йдеться також про вузьке розуміння відповідальності - лише за учинені правопорушення та осудом правопорушника чи більш широкого її тлумачення.

Очевидно, що всі ці випадки мають свою особливість і по-різному повинно вирішуватися питання про кваліфікацію протиправних дій, визначення деліквента, особи, яка повинна відшкодувати завдану шкоду, можливість заявлення регресних вимог до осіб, які надавали неправомірні вказівки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Про міліцію : закон України // ВВРУ - 1991. - № 4. - Ст. 20.

Трибушная Л. „Ну что мент, сейчас будем тебя убивать”, - заявил мне односельчанин, котрого минувшим летом я посадил на десять суток за хулиганство / Л. Трибушная // Факты. 1 апреля. - 2008. - С. 8.

Канзафарова І. С. Теоретичні основи цивільно-правової відповідальності в Україні : автореф. дис. ... докт. юрид. наук / І. С. Канзафарова. - К., 2007. - 36 с.

Ківалова Т. С. Зобов’язання відшкодування шкоди за цивільним законодавством України : теоретичні проблеми : автореф. дис. ... докт. юрид. наук. / Т. С. Ківалова. - Одеса, 2008. - 40 с.

Церковна О. В. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / О. В. Церковна. - Одеса, 2008. - 40 с.

Цивільне право України : курс лекцій : у 6-ти томах. - Т.1 : Кн. 2 / за ред. Р. Б. Шишки та В. А. Кройтор. - Х. : Еспада, 2004. - 392 с.

Матвєєв Г. К. Вибране / Г. К. Матєєв : упоряд. В. І. Кисіль. - К. : Україна, 2008, - 600 с.

Канзафарова І. С. Теорія цивільно-правової відповідальності : монографія / І. С. Канзафарова. - Одеса : Астропринт, 2006. - 264 с.

Ківалова Т. С Зобов’язання відшкодування шкоди у цивільному законодавстві України (теоретичні аспекти) : монографія / Т. С. Ківалова; М-во освіти і науки України; Одеська нац. юрид. акад. - Одеса : Юридична література, 2008. - 360 с.

Приймак В. Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб : монографія / В. Д. Приймак. -К. : Юрінком Інтер, 2007. - 432 с.

Приймак В. Д Вина і добросовісність у цивільному праві (теорія, законодавство, судова практика) / В. Д. Приймак. - К. : Юрінком Інтер, 2008. -432 с.

Аномалії в цивільному праві України : навч.-практ. посібник / відп. ред. Р. А. Майданик. - К. : Юстініан, 2007. - 912 с.

Жуковська О. Л. Відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки : деякі аспекти проблеми / О. Л. Жуковська. - К. : Либідь, 1994. - 200 с. (рос. мовою).

Палиюк В. П. Возмещение морального (неимущественного) вреда : монографія / В. П. Палиюк. - Изд. 2-е, испр. и доп. - К. : Право, 2000. - 272 с.

Боярський О. О. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями чи бездіяльністю суду : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / О. О. Боярський. - Одеса, 2008. - 19 с.

Волков О. А. Зобов’язання відшкодування шкоди, завданої в стані крайньої необхідності за цивільним законодавством України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / О. А. Волков. - Одеса, 2008. - 20 с.

Плачков Д. Ф. Відшкодування шкоди фізичній особі, що потерпіла від злочину, за цивільним законодавством України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Д. Ф. Плачков. - Одеса, 2008. - 19 с.

Ременяк С. Я. Відшкодування шкоди, завданої малолітніми особами, за цивільним законодавством України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / С. Я. Ременяк. - Одеса, 2007. - 19 с.

Пендяга Г. Л. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Г. Л. Пендяга. - Одеса, 2008. - 15 с.