Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Т. І. Сухоребра,
Національний аграрний університет

Статтю присвячено проблемам адміністративно-правової охорони спеціального використання об’єктів тваринного світу та окреслено ознаки, які характеризують їх належність до навколишнього природного середовища.

This article is devoted to the problems of legal-administrative protection of special usage the objects of the animal world and outline the features which characterize their belonging to the environment.

Ключові слова: тваринний світ, адміністративно-правова охорона.

Порядок використання об’єктів тваринного світу, що регламентується статтею 85 Кодексу про адміністративні правопорушення України (далі - КпАП України), вимагає з’ясувати, які саме тварини є предметом захисту зазначеної статті. Розв’язання цієї важливої проблеми, на нашу думку, необхідно вирішувати у площині двох правових рівнів. По-перше, які передбачають правове регулювання тваринного світу всіх видів і така регламентація, як правило, здійснюється законами. По-друге, спеціальне регулювання використання, що охоплює окремі види тварин, які задовольняють певні потреби людей і в більшості випадків це здійснюється за допомогою підзаконних нормативних актів.

Метою даної статі є визначення характерних ознак об’єктів тваринного світу, які підлягають сучасній адміністративно-правовій охороні як важливих елементів екосистеми; дослідження положень національних і міжнародних нормативно-правових актів з визначеної проблеми та з’ясування правового положення диких тварин, з урахуванням територіальної ознаки.

Певні аспекти проблеми охорони об’єктів тваринного світу та спеціального їх використання досліджувались у працях провідних учених екологічного, кримінального та адміністративного права, зокрема: Д. М. Бахраха, Ю. П. Битяка, С. Б. Гавриша, І. П. Голосніченка, А. П. Гетьмана, О. С. Колбасова, М. В. Шульги, Ю. С. Шемшеченка та інші.

При визначенні тваринного світу як об’єкта адміністративно-правової охорони важливо, щоб він визнавався державою як об’єкт права. У зв’язку з цим дикий тваринний світ як природний об’єкт права повинен бути законодавчо закріплений у відповідних нормативно- правових актах, оскільки саме право визначає правові наслідки, які складаються у відносинах між людьми, та надає їм специфічних ознак [16, с. 141].

Чинний Закон України „Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 року (далі - Закон), зокрема стаття 3 дає загальну класифікацію об’єктів тваринного світу, до яких відносяться: дикі тварини- хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі.

Але у нашому випадку нас цікавить не весь тваринний світ, а тільки та частина природних ресурсів, на які видається дозвіл на спеціальне використання відповідно до Положення „Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів”, затвердженого Постановою КМУ від 10 квітня 1992 року № 459 (із наступними змінами та доповненнями), а також водні живі ресурси, які є предметом промислового, любительського і спортивного рибальства, що передбачені відповідними правилами.

Дикі тварини як об’єкти тваринного світу відповідно до статті 85 КпАП України мають ряд ознак, якими є: біологічні, територіальні, соціальні та юридичні. На окремих з названих ознак акцентувалась увага в працях С. Б. Гавриша та П. Тихого, але автор досліджує їх комплексно та в широкому аспекті [12; 18].

Біологічна характеристика включає сукупність таких ознак:

а) перша ознака характеризує належність диких тварин до птахів чи звірів. Птахи - це покриті пухом та пір’ям хребетні тварини з крилами, двома кінцівками та дзьобом. Птахи бувають таких видів - водоплаваючі чи ті, які проживають на суші; літаючі чи нелітаючі тощо. Звірі - це хребетні тварини з чотирма кінцівками, покриті шерстяним покровом, ссавці. До водних відносяться: риби, водні тварини та інші об’єкти. Риби - це хребетна холоднокровна тварина, яка живе у воді, дихає жабрами, має кінцівки у вигляді плавників і шкіру, покриту лускою. Поняття „риба” охоплюються як дорослі (статево зрілі) екземпляри, так і риба-молодь (мальки). Не є рибою живі тваринні та рослинні організми, якими харчується риба.

Водні тварини - це тварини, які постійно живуть у воді, там харчуються, розмножуються. Від риб водні тварини відрізняються тим, що вони теплокровні, розмножуються не ікрою, а народжують живих малят, дихають легенями, а тому періодично мусять випливати на поверхню води. До водних тварин належать: кити, дельфіни, тюлені. Водночас за анатомічною будовою та способом життя не належать до водних тварин ондатра, видра, бобер;

б) друга ознака їх характеризує як живих істот, тобто вони перебувають у такому природному стані, який дозволяє їм самопідтримання, самовідтворення та саморозвиток, а також характеризується дратівливістю і рухомістю та можливістю обміну із зовнішнім середовищем, хоча ця ознака прямо не описується у чинному фауністичному законодавстві України, але в окремих законах про це йдеться [17, с. 127]. Так, Закон, вирішуючи завдання охорони, використання та відтворення тваринного світу, декларує, що одним із своїх завдань має забезпечити умови існування диких тварин, передбачаючи збереження всього видового і популяційного їх різноманіття. Крім того, у статті 2 Закону України „Про мисливське господарство та полювання” від 22 лютого 2000 року йдеться про мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, або утримуються в напіввільних умовах [4]. Отже, викладене вище дає підстави стверджувати, що тільки живі тварини можуть бути органічними елементами природного середовища;

в) третя ознака характеризує їхній стан дикості. Потрібно зазначити, що, на відміну від раніше діючого Закону України „Про тваринний світ” від 3 березня 1993 року, чинний Закон називає цю ознаку у статті 3 (про що йшлося вище). У статті 1 Закону зазначається, що відносини в галузі охорони, використання тощо сільськогосподарських тварин, свійських тварин повинно регулюватися відповідним законодавством України. Таким чином, законодавець стан дикості враховує як обов’язкову ознаку при характеристиці об’єктів тваринного світу. На цю ознаку спеціально звернуто увагу у Всесвітній хартії природи [9]. Доцільно акцентувати увагу на тому, що законодавець не дає визначення поняття „дика тварина”, але окремі нормативні акти, зокрема міжнародні, визначають поняття свійських тварин. Так, стаття 2 Конвенції про біологічне різноманіття визначає, що під одомашненими (свійськими) видами тварин необхідно розуміти такі види, на еволюцію яких впливає людина [10]. Це дає підстави стверджувати, що усіх інших тварин потрібно вважати дикими. Порядок віднесення тварин до об’єктів тваринного світу регулюється Положенням „Про порядок ведення державного кадастру тваринного світу” від 15 листопада 1994 року № 772 , дія якого поширюється на певні види (групи видів). Доцільно зауважити, що характеристика дикості тварин за ознакою їх видової належності не враховується у таких випадках (яких є багато), коли одомашнені тварини з якихось причин звільнилися від людської опіки та знову пристосувалися до умов природної свободи. Безумовно, що такі тварини повинні бути об’єктом правової охорони і підпадають під дію чинного законодавства про тваринний світ, а також спеціального використання.

Наступною ознакою диких тварин як об’єктів тваринного світу є ареал поширення, тобто їх територіальна належність. Територіальність передбачає перебування диких тварин у межах території України. Складним є питання про об’єкти тваринного світу, розташовані поза межами національної території держави: континентальний шельф і так звані морські економічні зони. Вони, за загальною думкою, перебувають під національною юрисдикцією чи контролем держави і на них також поширюється „виключний” її суверенітет [14, с. 116-117]. Це підтверджено у спеціальній Конвенції, підписаній у Боні 23 червня 1979 року, присвяченій питанням охорони мігруючих видів тварин [11]. У Конвенції звернуто увагу про перетинання тваринами не державних кордонів, а меж „національної юрисдикції”, під якими слід розуміти і межі економічних зон. Названа ознака сформульована у статті 1 Закону, в якій зазначено, що законодавство України регулює відносини у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу, які „... постійно чи тимчасово населяють територію України, або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (економічної) зони”.

Щодо так званих „мігруючих” диких тварин на них необхідно поширювати суверенітет України, що забезпечується верховенством її влади на належній її території. Саме суверенітет, а не „державна власність” є основою вирішення проблеми їх охорони [12, с. 115].

Наступною є соціальна ознака об’єктів тваринного світу, яка визначає зовнішній стан їх існування, тобто перебування їх у стані природної волі, або утримання в напіввільних умовах, які обмежуються мисливськими угіддями. Такі умови забезпечують існування диких тварин у нерозривному екологічному зв’язку з навколишнім природним середовищем [ 15, с.73]. Саме про це йдеться у Законі, в якому зазначено, що тваринний світ є одним з компонентів природного середовища, тому вони не можуть бути відокремлені від цього середовища, оскільки буде втрачено їх природний стан. Ще у 70-ті роки О. С. Колбасов писав: „... предмети, які внаслідок докладання до них людської праці, відокремлені від природного середовища, перетворені на сировину, знаряддя праці, споживчі продукти не є природними об ’ єктами” [13, с. 6]. Наведений вислів, на думку автора, можна поширити і на розуміння поняття диких тварин з урахуванням їх середовищного перебування. Трохи пізніше щодо належності тваринного світу О. С. Колбасов погодився з тим, що „стан природної волі не є безумовно вірогідною ознакою належності тієї чи іншої тварини до тваринного світу” [13, с.15]. Наведена теза свідчить про те, що в Україні необхідно врегулювати відносини щодо диких тварин, які перебувають у різних умовах щодо природного середовища та забезпечити правові засоби їх охорони.

Юридична ознака або ознака правової відокремленості об’єктів тваринного світу дає можливість визначити його правовий статус. Правове положення об’єктів тваринного світу закріплено, насамперед, у Конституції України. Стаття 13 Конституції зазначає, що „ ... природні ресурси (дикі тварини) є об’єктом права власності українського народу “. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року у статті 5 „...визначаючи об’єкти правової охорони навколишнього природного середовища, в якості одного із них називає тваринний світ”. Далі у законах про тваринний світ, про мисливське господарство та полювання деталізується і здійснюється диференціація об’єктів тваринного світу щодо їх охорони та використання. Так, стаття 16 Закону України „Про мисливське господарство та полювання” встановила ліміти використання мисливських тварин, а стаття 17 цього закону дозволяє добувати окремих тварин на підставі ліцензії або відстрільної картки.

Таким чином, об’єктом щодо спеціального використання тваринного світу, який регулюється статтею 85 КпАП України необхідно, по-перше, щоб дикі тварини перебували у сфері правового регулювання, по-друге, вони повинні відповідати розглянутим вище ознакам, що дозволить їх розглядати як складові екосистеми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. - Х. : ТОВ „Одіссей”, 2006. - 48 с.

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року з постатейними матеріалами / відп. ред. Е.Ф. Демський. -К. : Юрінком Інтер, 2001. -1088 с.

Про тваринний світ: закон України від 13 грудня 2001 року // Відомості Верховної Ради. - 2002. - № 14. - Ст.97.

Про мисливське господарство та полювання : закон України: від 22 лютого 2002 року // Офіційний вісник України. - 2002. - № 10. - Ст. 460.

Про охорону навколишнього природного середовища : закон України: від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради. -1991. - № 41. - Ст. 546.

Про приєднання до Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин : закон України: від 19 березня 1999 року // Відомості Верховної Раді України. - 1999. - № 18.

Про порядок ведення державного кадастру тваринного світу : положення: від 15 листопада 1994 року № 772 / Мисливське законодавство України. - Львів : Видавництво „Сполом”, 2005.

Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів : положення, затверджене Постановою КМУ від 10 квітня 1992 року № 459 / Мисливське законодавство України. - Львів : Видавництво „Сполом”, 2005.

Всесвітня хартія природи від 1 січня 1982 року / Международное публичное право : сборник документов. - Т. 2. - М. : БЕК, 1996. - С. 132-135.

Конвенція про біологічне різноманіття // Відомості Верховної Ради України . - 1994. - № 49.

Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин від 23 червня 1979 року / Екологічне законодавство України: в 4-х книгах / за ред. В.І. Андрейцева. - Книга 4. - К. : Видавничій Дім „Слово”, 2007. - С. 616-633.

Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. / Гавриш С. Б. - К., 2002. - С. 65, 115.

Колбасов О. С. Природа как объект правовой охраны / О. С. Колбасов // Правовые вопросы охраны природы. - М., 1963. - С. 6.

Колбасов О. С. Международно-правовая охрана окружающей среды / Колбасов О. С. - М., 1982. -С.116-117.

Петров В.В. Правовая охрана природы в СССР / Петров В. В. - М., 1984. - С. 73.

Ржевский В.А. Конституционные основы рационального использования и охраны природной среды в СССР / Ржевский В. А. // Правоведение. - 1997. - № 6. - С. 141.

Реймерс А.Ф. Природопользование / Реймерс А. Ф. - М., 1990. - С. 127.

Тихий П. Дика фауна як об’єкт екологічних правовідносин / П. Тихий // Право України. -1999. -№ 2.- С. 65-69.