Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

О. I. Сеньків,
Національний університет ДПС України

У даній статті проаналізовано основні критерії, які визначають методологічний інструментарій дослідження судового розсуду в адміністративному судочинстві, сформульовано особливі ознаки, притаманні методології дослідження цього об’єкта наукового пізнання, охарактеризовано основні методи, які використовуються при його науковому пізнанні та з ’ясовано специфіку їх застосування у цьому процесі.

In this article is analysed cores criteria which define methodological toolkit of research of the judicial discretion in administrative legal proceedings, is formulated special signs, immanent methodology of research of this object of scientific knowledge, is studied the basic methods which are used at its scientific knowledge and is established specificity of their application in this process.

Ключові слова: адміністративний суд, судовий розсуд, адміністративне судочинство, методологія, методи дослідження.

Методологічний аспект адміністративно-процесуальних досліджень за своїм змістом включає застосування теоретико-пізнавальних (гносеологічних) знань різного рівня. Загальновідомо, що методологічні правові вчення охоплюють знання про використання способів і підходів, засобів і методів при дослідженні конкретних, дійсних правових явищ. У свою чергу поняттям методу дослідження правових феноменів можна окреслити прийоми, способи підходу до їх теоретичного дослідження та досягнення стосовно цього певних результатів у юридичному пізнані та практиці. З викладеного можна зробити висновок про об’єктивно існуючу взаємозалежність знань пізнавальних та онтологічних (що вивчають існування явищ як реально існуючих феноменів), а також про досить умовне їх відокремлення. При цьому в стані їх умовного розмежування кожен із цих видів знань набуває лише відносної самостійності.

Окреслюючи коло гносеологічних знань, які доцільно використати в межах дослідження судового розсуду в адміністративному судочинстві, необхідно спочатку визначитися з обсягом об’єкта дослідження. Як слушно зауважив у зв’язку з цим професор В. Авер’янов „.. .на будь- якому рівні методологічних знань обов’язковим є достатня визначеність у пізнавальному об’єкті [1, с. 10]”, тобто у тому, яке саме правове явище ми розуміємо, у даному випадку, як судовий розсуд в адміністративному судочинстві.

Дослідження розсуду, що реалізується судовими інституціями при здійснені правосуддя в справах адміністративної юрисдикції, об’єктивно є галузевим за своїм характером. Г алузева спрямованість його пізнання досягається покладенням у його основу аналізу положень чинного національного адміністративно-процесуального законодавства, зокрема Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) [2], що містять нормативні підстави судового розсуду, відповідної правозастосовної практики адміністративних судів України, теоретичних напрацювань вітчизняної та зарубіжної науки адміністративного права і процесу, визначенням висновків та рекомендацій щодо законодавства та судочинства, що мають галузеву приналежність. Поряд з цим окремі положення дослідження можуть бути взятими з інших галузевих національних і міжнародних наук і правових норм, насамперед процесуально спрямованих, та на засадах науково обґрунтованих підходів екстраполяції, поширених „за аналогією” на природу судового розсуду у вітчизняному адміністративному судочинстві.

У зв’язку з викладеним обсяг судового розсуду в адміністративному судочинстві як об’єкта наукового дослідження охоплює лише ту діяльність судів у межах адміністративного судочинства, у процесі якої ними застосовується розсуд.

Визначаючи зміст кожного складового елементу об’єкта цього наукового дослідження, потрібно виходити насамперед з того їх значення, яке нормативно встановлене чинним національним законодавством України, зокрема ст. 3 КАС України. Щоправда, у деяких випадках з’ясування смислового навантаження понять, що охоплюються об’єктом дослідження, на нашу думку, доцільно застосувати окремі теоретичні уточнення для більш повного і всебічного розкриття їх правової сутності та функціонального значення як частин цілісного об’єкта пізнання, а також якомога більш деталізованого відображення владно-регулятивних якостей, притаманних судовому розсуду.

Таким чином, обсяг об’єкта дослідження обмежується одноособовою чи колегіальною діяльністю адміністративних судів щодо розгляду і вирішення у порядку, встановленому КАС України, віднесених до їх компетенції публічно-правових спорів, у яких хоча б однією зі сторін є суб’єкт владних повноважень, у межах якої перші реалізують делегований їм розсуд.

Проте не потрібно забувати, що методологія будь-якого наукового дослідження перебуває у визначальній, закономірній залежності здебільшого не від об’єкта теоретичного дослідження, а від його предмета, що відображає певний аспект об’єкта дослідження. Актуальною щодо цього є теза професора П. Рабіновича, згідно з якою “ .саме предмет дослідження (тобто певна грань, „сторона”, аспект об’єкта дослідження) „веде” за собою дослідницький метод” [3, с. 146]. Предмет дослідження визначає інструментарій конкретного дослідження. Однак зв’язок цієї залежності є спільним, що породжує взаємозумовленість методу та предмета дослідження.

Предметом дослідження державних і правових явищ у цілому [4, с. 5], а також адміністративних [5, с. 7] і адміністративно-процесуальних [6, с. 95], зокрема, виступають властиві їм закономірності.

Зміст цих закономірностей становлять зв’язки між компонентами, які входять до складу конкретного правового явища, що вивчається, та між самим явищем і сторонніми феноменами, які безпосередньо впливають на нього. Зв’язки між складовими елементами явища відображають відносини, які визначають внутрішню сторону цього явища, а зв’язки між явищем і сторонніми феноменами становлять відносини, які відображають зовнішню сторону досліджуваного явища. Оскільки не буває об’єктів та явищ, які б могли реально існувати поза будь-якими зв’язками і взаємодіями [7, с. 84], то усі зв’язки, які відображають внутрішні та зовнішні відносини, є взаємними, а тому й взаємозумовлювальними.

Існування конкретних, об’єктивованих адміністративно-процесуальних явищ обумовлено наявністю в них характерних рис, специфічних властивостей, притаманних їм, що відображають якісну визначеність, сутність цих явищ. Якісну сторону правових явищ можуть зумовлювати лише суттєві, основні та обов’язкові взаємозв’язки, без яких явище не може існувати в своїй індивідуальності як окреме і самостійне щодо інших, однорідних до нього, правових явищ. Істотними властивостями правових явищ можна назвати лише ті властивості, які відображають специфічну соціальну сутність, структуру, принципи і загальні риси функціонування, а також результативність цих явищ.

Правові явища не можуть існувати та функціонувати відчужено від стану історичного розвитку суспільства, оскільки виступають носіями певної соціальної сутності, зміст якої визначається в конкретних часових умовах та може змінюватися зі зміною останніх. У зв’язку з викладеним, можна вважати, що адміністративно-процесуальні явища, зокрема, суди, їх правовий статус і порядок провадження у справах, також належать до соціально-історичних явищ.

З урахуванням викладеного, на нашу думку, предметом дослідження судового розсуду в адміністративному судочинстві виступають особливі владно-регулятивні закономірності, що притаманні цьому правовому явищу. До складу таких закономірностей, на нашу думку, належать дійсні, об’єктивно зумовлені якісним рівнем розвитку механізми правового регулювання в конкретних часових межах, істотні, основні та обов’язкові внутрішні взаємозв’язки ознак судового розсуду в адміністративному судочинстві, елементи механізму його здійснення, а також зовнішні взаємовідносини феномену розсуду з елементами механізму його реалізації, що у сукупності зумовлюють виникнення та прояв специфічних юридичних властивостей цього правового явища, які його характеризують.

Зазначені взаємозв’язки та взаємовідносини визначають державно-соціальну зумовленість інституту судового розсуду в адміністративному судочинстві, його внутрішню структурованість, системний зв’язок елементів механізму його реалізації, засади здійснення та ефективність.

Існування особливих закономірностей у судовому розсуді у межах адміністративного судочинства, діяльності з його реалізації, об’єктивно дозволяють виділити їх у самостійний предмет дослідження, а відтак значною мірою зумовлюють вибір відповідних методів дослідження та межі їх допустимого використання.

Наступним фактором, що детермінує методологічний інструментарій даного дослідження, є можливість використання одержаних результатів для удосконалення здійснення правосуддя в адміністративних справах. Це може бути досягнуто за наслідками формулювання таких висновків і пропозицій, які повністю були б придатними стосовно будь-якого випадку винесення судового рішення в межах правового поля, що створює підстави для реалізації розсуду. При цьому задекларована можливість повинна мати в першу чергу галузевий характер і враховувати специфіку механізму ухвалення судових рішень в адміністративному процесі та особливі фактори, що його детермінують. Прикладне значення обраної методології дослідження відображається й у сформульованих правотворчих пропозиціях, спрямованих на оптимізацію судового розсуду в адміністративному судочинстві.

Важливою умовою вибору конкретного методу пізнання властивостей судового розсуду в адміністративному судочинстві також є закономірна вірогідність результатів впровадження першого. Її досягнення можливе за умови перевірки висновків, зроблених у процесі дослідження, за допомогою відповідних критеріїв, характер яких повинен бути об ’ єктивним. Визначальним орієнтиром підтвердження істинності чи хибності результатів дослідження є реальні наслідки впровадження висновків і рекомендацій, сформульованих у його межах, у правозастосовну практику адміністративних судів. Відповідність висновків дослідження об’єктивним результатам їх практичного впровадження повинна мати обгрунтовану причинно-наслідкову залежність і простежуватись за логічною конструкцією „якщо..., то..” [8, с. 185]. Теоретичними підставами (причинами) такого зв’язку, відображеними у висловлюванні, якому передує слово „якщо”, виступатимуть результати дослідження, а одержані практичні наслідки їх запровадження, що зазначаються після слова „то”, будуть об’єктивізовані в конкретних судових актах. Лише за умови простежування послідовного логічного виведення наслідків (практики) з причин (висновків), у якому будуть відсутні суперечності, можна стверджувати про вірогідність результатів дослідження. У протилежному випадку висновки слід корегувати та уточнювати.

Формулюючи методологію та метод дослідження судового розсуду в адміністративному судочинстві, потрібно дотримуватися загальних підходів до їх дефініювання, тобто виділення суттєвих, необхідних ознак. З огляду на викладене такими ознаками методології дослідження судового розсуду в адміністративному судочинстві можна визначити:

її структурну належність до методології науки адміністративного процесу;

її існування як системи знань (вчення);

спрямованість вчення на формування та використання способів, підходів, засобів, методів теоретичного пізнання;

обмеженість об’єктної спрямованості вчення сферами адміністративного судочинства, в межах яких адміністративні суди застосовують належний їм розсуд.

Враховуючи зазначені ознаки, методологію дослідження судового розсуду в адміністративному судочинстві можна сформулювати як існуючу в межах методології науки адміністративного процесу систему знань (вчення) про формування та використання способів, підходів, засобів, методів теоретичного пізнання феномену розсуду в діяльності адміністративних судів.

У свою чергу до основних ознак методу дослідження судового розсуду в адміністративному судочинстві, на нашу думку, можна включити:

його сутність як прийому, способу підходу до теоретичного дослідження та досягнення щодо цього певних результатів у юридичному пізнані та практиці;

обмеженість його об’єктної спрямованості дійсним, об’єктивно зумовленим якісним рівнем розвитку механізму правового регулювання в конкретних часовим межах, істотними, основними та обов’язковими внутрішніми взаємозв’язками ознак судового розсуду в адміністративному судочинстві, елементів механізму його здійснення, а також зовнішніми взаємовідносинами феномену розсуду з елементами механізму його реалізації.

У зв’язку з викладеним методом дослідження судового розсуду в адміністративному судочинстві можна вважати прийом, спосіб підходу до теоретичного дослідження дійсних, об’єктивно зумовлених якісним рівнем розвитку механізму правового регулювання в конкретних часових межах, істотних, основних та обов’язкових внутрішніх взаємозв’язків ознак судового розсуду в адміністративному судочинстві, елементів механізму його здійснення, зовнішніх взаємовідносин феномену розсуду з елементами механізму його реалізації, а також досягнення щодо цього дослідження певних результатів у юридичному пізнані та практиці.

Враховуючи усталений в адміністративно-правовій теорії підхід до диференціації прийомів теоретичного пізнання [1, с. 9-10], методи дослідження судового розсуду в адміністративному судочинстві залежно від рівня використання в правовій науці доцільно класифікувати так:

загальні методи (філософського, формально-логічного спрямування, за допомогою яких можна з’ясувати сутність судового розсуду (через діалектичні принципи взаємозв’язку і взаємозумовленості, категорії необхідності і випадковості, метод системного аналізу тощо), виділити окремі його різновиди (за допомогою категорії загального і одиничного, дедуктивного методу) тощо;

окремі методи (притаманні окремим групам наук, зокрема, суспільствознавчим; застосовуючи ці методи, можна встановити кількість випадків у правовому полі, що створюють підставу розсуду (метод статистичного аналізу), досліджувати поняття (етимологічний метод), з’ясувати окремі критерії, що впливають на механізм здійснення судового розсуду (метод соціологічного інтерв’ювання) тощо;

спеціальні методи (характерні для одиничних, конкретних наук, у даному випадку для правової науки, через які можна з’ясувати зміст правових норм, застосовуваних у процесі судового розсуду (формально-юридичний (догматичний) метод), розмежувати судовий розсуд в адміністративному судочинстві з суміжними до нього правовими явищами, з аналогічними інститутами в інших галузях процесуального законодавства, порівняти різні погляди науковців з цієї проблеми (метод порівняльного правознавства), окреслити оптимальну модель механізму здійснення судового розсуду в адміністративному судочинстві (метод юридичного моделювання), розробити пропозиції щодо вдосконалення засад здійснення розсуду адміністративними судами (логіко-нормативний метод) тощо.

Сфера методологічних проблем дослідження судового розсуду в адміністративному судочинстві охоплює не лише „вузькометодологічні” аспекти, пов’язані, з одного боку, з питанням доцільності множинності прийомів теоретичного пізнання, важливості конструювання нових методів дослідження, найбільш адекватних поставленим завданням на основі перетворення традиційних, усталених методів зі збереженням їх найбільш якісних, результативних рис, а з іншого - з визначенням різної значимості, практичної „цінності” методів дослідження, їх субординованістю і взаємодоповненням, а відтак, необхідністю формулювання індивідуальних правил їх використання для даної роботи. Проблематика методології цього дослідження містить також питання, зумовлені його предметом, зокрема, відмінністю в конструюванні правових приписів, що зумовлюють реалізацію судового розсуду, у матеріальних і процесуальних сферах об’єктивного права. Така відмінність зумовлює різний обсяг розсуду при їх застосуванні адміністративними судами, обтяжує визначення єдиних засад його реалізації.

Складним питанням є з’ясування кола тих явищ, обставин (критеріїв), що об’єктивно впливають на механізм здійснення судового розсуду в адміністративному судочинстві, окреслення ступеня їх впливу на процес реалізації розсуду, встановлення необхідних чи випадкових зв’язків у причинно-наслідковому ланцюгу між вказаними критеріями та судовим розсудом.

Заслуговує значної уваги проблема проектування оптимальної, „ідеальної” за визначених обставин моделі судового розсуду в адміністративному судочинстві, визначення випадків, у яких доцільно розширити чи звузити сферу дискреції адміністративних судів.

Багатогранність досліджуваного явища зумовлює наявність також інших методологічних проблем його дослідження, що породжує наукову доцільність у продовженні їх вивчення.

При цьому, на нашу думку, не потрібно забувати, що методологія будь-якого дослідження перебуває в стані безперервного розвитку та залежності від переконань і уявлень конкретного дослідника, що зумовлює періодичне переосмислення набутого рівня знань. У зв’язку з викладеним, проблематика судового розсуду в адміністративному судочинстві буде продовжувати ускладнюватися, з’являтимуться нові погляди на його закономірності та перспективи розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Державне управління : теорія і практика / [В. Б. Авер’янов, В. В. Цвєтков, В. М. Шаповал та ін.] ; за загал. ред. проф. Авер’янова В. Б. - К. : Юрінком Інтер, 1998. - 432 с.

Кодекс адміністративного судочинства України : від 06.07.2005 р. № 2747-TV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36, № 37. - Ст. 446.

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посібник / Рабінович Петро Мойсейович. - [вид. 8-е, стереотип.]. - Х. : Консул, 2005. - 160 с.

Загальна теорія держави і права : навч. посібник / [А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.] ; за загал. ред. акад. В. В. Копєйчикова. - К. : Юрінком, 1997. - 320 с.

Колпаков В. К. Адміністративне право України : підруч. / Колпаков Валерій Костянтинович. - К. : Юрінком Інтер, 1999. - 736 с.

Комзюк А. Т. Адміністративний процес України : навч. посіб. / Комзюк А. Т., Бевзенко В. М., Мельник Р. С. — К. : Прецедент, 2007. - 531 с.

Старовойт І. С. Філософія : навч. посіб. / Старовойт І. С., Сілаєва Т. О., Орендарчук Г. О. Тернопіль : Астон, 1997. - 189 с.

Карамишева Н. В. Логіка : курс лекцій [для студ. гуманітарних факульт. універ.] / Н. В. Карамишева, С. В. Бовтач. - Львів : Вид-во Львівськ. ун-ту, 1996. - 193 с.