Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Л. М. Касьяненко,
кандидат юридичних наук, Національний університет ДПС України

У статті проаналізовано різні думки щодо поняття „ механізм правового регулювання ", його елементи і роль у ньому процесуальних фінансово-правових норм.

In the article had been analyzed the different ideas about the concept of the mechanism of the legal adjusting, elements of it and the role of the judicial financial law norms in the mechanism.

Ключові слова: правове регулювання, механізм правового регулювання, правове регулювання фінансових відносин, правова норма, процесуальна фінансово-правова норма.

Дослідження проблем правового регулювання у галузі юридичних знань здійснювали Н. Г Александров, С. С. Алексєєв, О. С. Іоффе, В. М. Горшеньов, В. В. Лазарєв, М. П. Лебедєв, Н. І. Матузов, П. Є. Недбайло, О. С. Піголкін, Л. С. Явич та ін., що допомагає з’ясувати динаміку дії різних видів норм права. Але дискусії щодо цього питання не стихають і дотепер.

Особливе значення для держави має проблема правового регулювання фінансових відносин, що є базисними і тому визначають нормальне функціонування самої держави. Правове регулювання цього виду суспільних відносин являє собою сукупність взаємопов’язаних засобів і методів, що здійснюють правовий вплив на суб’єктів фінансової діяльності.

Термін „регулювання” походить від латинського „regulo” - „правило” і означає підпорядкування певному порядку, впорядкування, приведення в порядок [1, с. 432]. Отже, сам зміст цього терміна наштовхує на думку про те, що особливу роль у системі соціальної регуляції відіграє право. Тому і вважають, що основне призначення права полягає у тому, щоб бути потужним соціально-нормативним регулятором, що визначає можливу і обов’язкову поведінку індивідів і їх колективних утворень [2, с. 315]. Регулятивне призначення права виражено у тому, щоб відповідно до вказаної об’єктивної потреби внести у суспільне життя певну впорядкованість, оптимальну нормативність.

Вплив права на суспільні відносини з метою їх упорядкування, що здійснюється усією системою юридичних засобів, називається правовим регулюванням [3, с. 622]. Комплексну ж систему, що включає юридичні засоби і процедури, за допомогою яких здійснюється правове регулювання, в юридичній науці прийнято називати механізмом правового регулювання [4, с. 177]. Під категорією „механізм” розуміють спосіб функціонування, систему засобів впливу: термін „механізм” походить від грецького „mechane” - машина - це засіб для передачі і перетворення руху, що являє собою систему елементів, частин, у якому рух одного чи декількох тіл (ведучих) викликає чітко визначений рух інших тіл системи [1, с. 316]. Поняття „механізм правового регулювання” дозволяє відібрати і систематизувати юридичні засоби, що здійснюють правовий вплив на суспільні відносини, визначити їх місце і роль у правовому житті суспільства. Такий механізм передбачає з’ясування природи взаємодії елементів правової системи (право, законодавство, правовідносини), пошук відповіді на запитання, як вони пов’язані між собою і які специфічні функції виконують у системі. Іншими словами, механізм правового регулювання характеризує ефективність, дієвість, результативність права. Він охоплює ті елементи, за допомогою яких здійснюється нормативний вплив права на суспільні відносини, тобто сам процес правового регулювання. На думку С. С. Алексєєва [5, с. 150], механізм правового регулювання може бути визначений як взята система правових засобів, за допомогою якої забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини. Механізм правового регулювання виражає діяльну сторону процесу переводу нормативного права в упорядкованість суспільних відносин. При цьому правове регулювання є довготривалим процесом, який розпадається на стадії, на кожній із яких працюють особливі юридичні засоби, які у сукупності утворюють механізм правового регулювання. Поняття „механізм правового регулювання” дозволяє зібрати разом явища правової дійсності - норми, правовідносини, юридичні акти тощо - і обмалювати їх як цілісність; представити явища правової дійсності у робочому, системно-динамічному вигляді, що характеризує результативність правового регулювання; висвітлити специфічні функції, які виконують ті чи інші юридичні явища у правовій системі, показати їх зв’язок між собою і взаємодію [6, с. 10; 439].

Пріоритети у дослідженні цього поняття належать інструментальному підходу до нього. Необхідно зазначити, що одним із перших застосував інструментальну методику у своїх дослідженнях В. М. Горшеньов. На його думку, механізм правового регулювання складається з двох основних полярних елементів: по-перше, способи впливу, дозволу і заборони, а, по-друге, способи реалізації, які проявляються у фактичній поведінці людей, у здійсненні дій або в утриманні від дій; між вказаними „чистими” способами є, як вважав автор, проміжні ланки - правосуб’єктність, юридичні факти, правовідносини, які є послідовними стадіями перетворення нормативності права в упорядкування суспільних відносин.

Не можна не відзначити, що дослідники мають суттєві розходження у визначенні співвідношення між категоріями „право”, „правове регулювання”, „механізм правового регулювання”, а встановити таке співвідношення необхідно для визначення внутрішньої структури механізму правового регулювання і його вплив на суспільні відносини.

На думку С. С. Алексєєва [5, с. 150-155], право - регулятор суспільних відносин у єдності його норм; правове регулювання - здійснюється за допомогою дії права й усієї сукупності правових засобів впливу на суспільні відносини; механізм правового регулювання - взята в єдності уся сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини (правові норми, правовідносини, акти реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, нормативні акти, правосвідомість і правова культура, юридичні факти).

На думку ж В. М. Горшеньова [7, с. 18-56], право - це сукупність (система) правових норм; правове регулювання - сукупність форм і засобів правосвідомості, інших правових явищ юридичного впливу на поведінку учасників суспільних відносин; механізм правового регулювання - сукупність способів і форм здійснення права, втілення норм права у життя. На думку інших [8, с. 22-35], право - специфічний регулятор суспільних відносин; правове регулювання - впорядкування суспільних відносин шляхом прямого (поза правовідносинами) і опосередкованого (через правовідносини) впливу на них; механізм правового регулювання - становить основу правового впливу на суспільні відносини, включаючи норми права, різні форми їх реалізації, а також діяльність установ, організацій, посадових осіб і громадян щодо втілення у життя актів, що фіксують правозастосування.

Вважаємо, що позиція С. С. Алексєєва найбільш переконлива. Дія норм передбачає реалізацію зафіксованих у них суб’єктивних прав і обов’язків. І навпаки, реалізація суб’єктивних прав і обов’язків є не що інше, як дія правових норм. В. М. Горшеньов називає правовим регулюванням те, що С. С. Алексєєв та інші вважають механізмом правового регулювання. Отже, механізм правового регулювання за сутністю його елементів, внутрішніми функціонуваннями і зовнішньою організацією зводиться до правового регулювання.

Нині поняття механізму правового регулювання застосовується не тільки у загальній теорії права, а і у галузевих науках. У даному випадку ця категорія розглядається як явище, що складається із самостійних блоків, які виступають певними галузевими механізмами. У фінансовому праві як основні структурні елементи механізму правового регулювання вважаємо за доцільне розглядати: фінансово-правові норми, зокрема, і процесуальні фінансово-правові норми; фінансові правовідносини, зокрема, і процесуальні фінансові правовідносини; юридичні факти; форму реалізації норм; законність, правосвідомість і правову культуру.

Предмет правового регулювання характеризується непростим складом. У структурі предмета правового регулювання можна виділити такі елементи: суб’єкти суспільних відносин, їх зміст та об’єкти, зовнішні умови виникнення і руху суспільних відносин [9, с. 38-44]. На думку інших [10, с. 542-545], ланками механізму правового регулювання є: 1) встановлення правового статусу особи; 2) надання відомим видам життєвих фактів значення юридичних фактів; 3) встановлення моделей правовідносин; 4) встановлення мір правової охорони і юридичної відповідальності; елементами механізму правового регулювання є правосвідомість, правотворчість, юридичні норми, правовідносини, законність і правопорядок. В. П. Казимирчук [11, с. 37-44] виділяє такі основні елементи: доведення правових норм до учасників суспільних відносин; постановка відповідної мети у законах та інших нормативних актах; підтримка позитивної поведінки учасників суспільних відносин; соціально-правовий контроль. На думку інших [12, с. 269-271], елементами механізму правового регулювання є норми права, нормативно-правовий акт, акти офіційного тлумачення, юридичні факти, правовідносини, акти реалізації права, а також правосвідомість і режим законності. В.С. Алексєєв визначив механізм правового регулювання як взяту у єдності систему правових засобів, за допомогою якої забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини і виділив його основні елементи: 1) юридичні норми; 2) правові відносини; 3) акти реалізації прав і обов’язків. Факультативним елементом є акти застосування права.

До ознак механізму правового регулювання потрібно віднести: а) мету механізму правового регулювання; б) засоби досягнення мети правового регулювання; в) результативність механізму правового регулювання [13, с. 56-57]. Як бачимо, спроби дослідити механізм правового регулювання здійснювалися неодноразово, але ці дослідження мають певне розмежування.

Разом з тим у науці фінансового права комплексне дослідження цього питання не було предметом наукового вивчення.

У загальній теорії процесуального права зазначається, що процесуально-правовий механізм - це елемент загального механізму правового регулювання, відносно самостійна підсистема правових засобів. Він вступає у дію на деяких етапах загального правового регулювання, у випадках виникнення перешкод нормальної реалізації правових норм і має охоронну спрямованість. О. Г. Лукьянова [14, с. 163] подає таке власне визначення: це динамічна система правових засобів, за допомогою якої упорядковується охоронна діяльність уповноважених органів у сфері юрисдикційного правозастосування. А основними елементами вважає: 1) норми процесуального права; 2) юридичні факти, що опосередковують процесуальні правовідносини, або процесуальна фактична система; 3) процесуальні правовідносини (юридичний процес). На думку ж В. М. Протасова [15, с. 100], поняття „процесуально-правовий механізм” є основною узагальнюючою категорією у загальноправовій процесуальній теорії і охоплює сукупність взаємопов’язаних процесуальних засобів галузевого характеру, необхідних і достатніх для виявлення і реалізації матеріальних охоронних правовідносин.

Використовуючи раніше зроблені висновки учених щодо механізму правового регулювання і, враховуючи мету фінансово-процесуального регулювання, можна зробити висновок щодо поняття та структури механізму фінансово-процесуального регулювання суспільних відносин. Механізм фінансово-процесуального регулювання - це динамічна система правових засобів, за допомогою яких упорядковується охоронна діяльність компетентних органів і посадових осіб у процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, а також під час контролю за рухом цих коштів.

Вважаємо за необхідне включити у сферу даної категорії усі етапи нормотворчого процесу, усі стадії і форми реалізації норм права, які входять у діючу систему, що складається із спеціальних правових засобів, за допомогою яких діє механізм правового регулювання.

Необхідно зазначити, що значення правових норм у механізмі правового регулювання полягає у регламентації діяльності суб’єктів. Процесуальні фінансово-правові норми у даному випадку визначають правила поведінки учасників фінансових правовідносин. Правові норми - це саме те, з чого розпочинається дія механізму правового регулювання. Маючи імперативний характер, за допомогою певних правил можна досягнути економічного порядку у суспільних відносинах, скорегувати поведінку людей відповідно до вимог економіки, влади, усього соціального життя. Норми повинні упорядкувати відносини, в які вступають їх учасники. Процесуальні правові норми мають дуже важливу роль у забезпеченні оптимальних умов правового регулювання, несуть основну нагрузку нормативного способу зміцнення законності.

Центральною ланкою механізму правового регулювання є право і фінансові правовідносини, які виконують функцію втілення фінансово-правових норм у життя, тобто являють собою основні правові засоби, за допомогою яких відбувається реалізація поведінки, закладеної у відповідних нормах.

Правозастосовні акти виступають як юридичні факти, і, відповідно, забезпечують реалізацію суб’єктивних прав і обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин. А також вони виконують такі функції: регламентація фінансових правовідносин, забезпечення здійснення прав і обов’язків суб’єктами фінансової діяльності, передбачають міри державного примусу тощо.

О. М. Горбунова [16, с. 32] вважає, що норми фінансового права завжди пов’язані з регулюванням відносин щодо виконання у процесі фінансової діяльності держави розподільної, контрольної і стимулюючої функцій при розподілі суспільного продукту і національного доходу у грошовій формі. Як зазначають Л. К. Воронова [17, с. 69-70], М. П. Кучерявенко [18, с. 23], О. П. Орлюк [19, с. 44], саме процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків з внесення коштів і витрачання їх з боку другої сторони фінансових правовідносин - юридичних і фізичних осіб. В. Д. Чернадчук [20, с. 77] виділяє загальні фінансово-процесуальні норми, що забезпечують здійснення фінансових операцій, облік надходжень і видатків державних грошових коштів, порядок оформлення документації по грошових операціях, постановку оперативно-статистичної і бухгалтерської звітності у фінансових органах і спеціальні фінансово-процесуальні норми, що забезпечують єдність бюджетної класифікації доходів і видатків та здійснення касових операцій по бюджету, норми, що забезпечують технічну документацію фінансових операцій: форму і реквізити податкового повідомлення, бюджетної асигнації, лімітного розпорядження по кредитах, страхового посвідчення про обов’язкове державне страхування тощо; норми, що забезпечують технічний порядок припинення фінансових правовідносин: порядок оформлення податкових платежів, що надійшли; порядок перерахування податків до державного бюджету; порядок оформлення здійсненого державного видатку; звітна документація по авансах, виданих на відрядження; порядок перерахування сум по державних позиках та інше; норми, що забезпечують дотримання формального порядку примусового стягнення недоїмок з податкових та інших обов’язкових платежів: порядок письмового попередження недоїмника (податкове повідомлення), порядок звернення фінансового органу до суду про надання йому права на вилучення майна недоїмника у рахунок покриття недоїмки, порядок опису майна тощо.

Аналіз специфіки правового регулювання фінансових відносин дозволяє зробити висновок, що вони завжди регулюються з використанням нормативних актів вищого рівня публічної влади.

Утворення і використання державного і місцевих бюджетів сприяє утворенню великої кількості суспільних відносин, що повинні бути урегульованими законодавцем. Важлива роль у даному випадку належить процесуальним фінансово-правовим нормам, що є складовими бюджетного права.

Процесуальні норми у багатьох випадках надають учасникам суспільних відносин інваріантність поведінки і тим самим впливають на дієвість елементів механізму правового регулювання, його ефективність [21, с. 3-4]. Діяльність учасників фінансового процесу щодо прийняття рішень у сфері публічних фінансів повинна регламентуватися правовими нормами, що у сукупності утворюють нормативну правову основу механізму. Регулятивне призначення фінансового права полягає у тому, щоб внести у публічні фінанси оптимальну нормативність, яка б відображала потреби суспільства в організованості, упорядкованості і доцільності різних відносин, що виникають у цій сфері, і водночас не перешкоджала розвитку фінансової системи і економіки у цілому, саме вираження у встановленні позитивних правил поведінки, надання на їх основі фінансових прав і покладення фінансових обов’язків на суб’єктів фінансових правовідносин, а також реалізація таких прав і обов’язків, координація взаємозв’язків у процесі перерозподілу суспільного багатства.

Сутність правового регулювання у стимулюванні фінансового процесу і реалізації фінансової політики полягає у створенні сприятливих умов і гарантій у сфері фінансової діяльності держави; встановленні відповідних процесуальних форм у діяльності щодо формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів і здійсненні контролю за ними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Словарь иностранных слов. - [19-е изд., стер.]. - М. : Рус. яз., 1990.

Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник для юридических вузов /

В. Венгеров. - М. : Омега - Л., 2002.

Теория государства и права : курс лекций / [под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько]. - М. : Юристъ, 2001.

Теория государства и права / под ред. Р. А. Ромашова. - СПб. : Издательство Р. Асланова „Юридический центр Пресс”, 2005.

Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. - М. : Издательство БЕК, 1995.

Алексеев С. С. Общая теория права : в 2-х томах / С. С. Алексеев. - Т. 2. - М. : Юрид. лит., 1981.

Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / под ред. В. М. Горшенева. - М. : Юрид. лит., 1972.

Витченко А. М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений / А. М. Витченко. - Саратов : Саратовский университет, 1974.

Алексеев С. С. Общие теоретические проблемы системы советского права / С. С. Алексеев. - М. : Госюриздат, 1961.

Теория государства и права / под ред. Н. Г. Александрова. - М., 1974.

Кудрявцев В. Н. Современная социология права : учебник / В. Н. Кудрявцев, П. Казимирчук. - М. : Юристъ, 1995.

Теория государства и права : учебник для вузов / [под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова]. - [2-е изд. измен. и доп.]. - М. : Издательство НОРМА, 2000.

Малько А. В. Механизм правового регулирования / А. В. Малько // Правоведение. - 1996. - №> 3.

Лукьянова Е. Г. Теория процессуального права / Е. Г. Лукьянова. - М. : Норма, 2003. - 234 с.

Протасов В. Н. Основы общеправовой процессуальной теории / В. Н Протасов. - М. : Юридическая литература , 1991. - 144 с.

Финансовое право : учебник / под ред. Горбуновой О. Н. - М. : Юристъ, 2002.

Воронова Л. К. Фінансове право України : підручник / Л. К. Воронова. - К. : Прецедент; Моя книга, 2006.

Фінансове право України : підручник / [Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, І. Є. Криницький]; за ред. М. П. Кучерявенка. - К. : Юрінком Інтер, 2004.

Орлюк О. П. Фінансове право : навчальний посібник / О. П. Орлюк. - К. : Юрінком Інтер, 2003.

Нагребельний В. П. Фінансове право України. Загальна частина : навчальний посібник / В. П. Нагребельний, В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос; за заг. ред. член-кор. АПрн України В. П. Нагребельного. - Суми : ВТД „Університетська книга”, 2004.

Борисова Л. Н. Общая теория процессуальных норм права : автореф. дис. ... к.ю.н. / Л. Н. Борисова. - Ставрополь, 2004.