Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Т М. Сторожук,
кандидат економічних наук,

В. Волох,
Національний університет ДПС України

У статті проаналізовано погляди на поняття „ інтелектуальний капітал, інвестиційні вкладення в людський капітал у системі економіки ”. Розглянуто основні особливості інтелектуального капіталу, необхідність оцінки інтелектуального капіталу та відображення в бухгалтерському обліку і звітності.

The looks to the concept intellectual capital, investment investments in a human capital in the system of economy is analyses in the article. The basic aspects of the intellectual capital, necessity of an estimation of the intellectual capital and accounting in book keeping and reporting are considered.

Ключові слова: інтелектуальний капітал, інвестиційні вкладення в людський капітал у системі економіки, інтелектуальна власність.

Як рушійна сила науково-технічного прогресу в макроекономічному аспекті, інтелектуальний капітал у процесі глобалізації став головним фактором, який визначає місце країни в новій економіці.

Інтелектуальний капітал - це капітал, що створювався людством протягом тисячоліть, і це - капітал майбутнього. У сучасній економіці інтелектуальний капітал є одним з основних факторів, що визначають конкурентоспроможність економічних систем сьогодення, а в результаті - багатство і економічну силу нації. За таких умов інтелектуальний капітал, зокрема об’єкти інтелектуальної власності, що становлять собою права конкретного суб’єкта господарювання на результати інтелектуальної праці - винаходи, технології, товарні знаки, права на користування природними ресурсами тощо, які можуть генерувати значні прибутки для підприємства при їх використанні, повинні підлягати обліку та відображатися в звітності підприємства. Саме це на даному етапі і є найбільшою проблемою у сфері інтелектуального капіталу. Ще більшою проблемою є оцінка об’єктів інтелектуального капіталу, без якої не можна обійтися при придбанні чи продажу таких об’єктів.

Донедавна власність була чітко матеріалізована і тільки науково-технічний прогрес показав, що рушійною силою його є нематеріальна власність, тобто інтелектуальний капітал. Питання зміни співвідношення матеріального виробництва на користь інтелектуального, що виступає у вигляді наукових знань, інформаційного та технологічного продукту, недостатньо розкриті вченими-економістами. Використання інтелектуальних ресурсів у процесі виробництва, зростання їх частки в загальній вартості підприємства, принципи ціноутворення та методика оцінки - все це питання сучасної інтелектуальної економіки.

Не секрет, що за останні роки збільшилася розбіжність між вартістю підприємства, яка зафіксована в звітності (зокрема, в Балансі ф.1), та оцінкою вартості підприємства з боку інвесторів. Це свідчить про те, що основою ринкової оцінки підприємства є не тільки матеріальні фактори, а й інтелектуальний капітал. У розвинених країнах світу приріст ВВП за рахунок нових знань і рішень (нові та удосконалені технології, види продукції, обладнання тощо) сягає 70-85 % [11].

Теоретичні засади інтелектуального капіталу є предметом обговорення багатьох учених. Серед теоретиків доцільно згадати зарубіжних вчених, таких як: Беккер К, Белл Д., Гелбрейт Д., Даффі Д., Дракер П., Едвінссон Л., Каплан, Мелоун М., Нонака І., Нортон, Райх Р., Роос І.,Свейбі, Стюарт Т., Пільцер П., Уільямс Р., Такеучі Х., Туроу Л., Шульц Т., Фукуяма Ф. та інші.

Серед практиків управління інтелектуальним капіталом необхідно виділити такі компанії: Skandia AFS, Dow-Chemical, The Canadian Imperial Bank of Commerce, Celemi, Ernst & Young, KPMG, Deloitte & Touche, Xerox, Gemini, McKinsey.

Над проблемою інтелектуального капіталу українські вчені почали працювати лише в 90-х роках минулого століття. Значний вклад в їх розв’язання зробили: Абалкін А., Амосов Ю., Богиня Д П., Бутнік-Сіверський О., Врублевський В., Геєць В. М., О., Кендюхов О., Колот А. М., Куценко В. І., Лук’янченко Н. Д., Малишко О.,Саблук П. Т., Чухно А. А. та інші.

Глобальна неекономічна революція, що відбувається в світі, головною домінантою свого розвитку проголошує інтелектуальний капітал. За словами Е. Денісона [7], зростання інтелектуального потенціалу визначає економічні успіхи країни. Україна має у своєму розпорядженні значний науковий потенціал, що можна використовувати як базу для подальшого інноваційного розвитку, розвитку інтелектуального капіталу.

У науковому світі немає однозначного погляду на „інтелектуальний капітал” як економічну категорію. Вважається, що термін „інтелектуальний капітал” вперше було використано Дж. Гелбрейтом [9] у 1969 р., а як наукова економічна категорія почав досліджуватися порівняно недавно - з 90-х років ХХ ст. Накопичений досвід дав можливість науковцям виділити три підходи: структурний, функціонально-структурний і термінологічний.

Л. Едвінссон та М. Мелоун [28] як представники структурного підходу віднесли до нього фактично всі види ресурсів сучасної корпорації, які не піддаються традиційним оцінкам, запропонували розглянути й інтелектуальний капітал як суму капіталів людського та структурного, кожен з яких породжений людськими знаннями. Однак таке визначення не розкриває його економічної сутності і не дозволяє виділити інтелектуальний капітал у вигляді узагальнюючої економічної категорії. Д. Даффі [6] дав більш обґрунтоване визначення цього поняття, як сукупних знань, якими володіє організація в особі своїх співробітників, а також у вигляді методологій, патентів, архітектур і взаємозв’язків. Дослідники Д. Клейн та Л. Прусак визначили інтелектуальний капітал як „інтелектуальний матеріал, формалізований і зафіксований, що використовується для виробництва більш цінного майна” [10].

Представник функціонального підходу Х. Макдональд трактував інтелектуальний капітал як „знання, які є в організації і можуть використовуватися для одержання різних переваг над конкурентами” [10]. Єдиним недоліком такого визначення є його обмеження винятково знаннями (залишаються поза увагою корпоративна культура, торгові марки, товарні знаки тощо).

Термінологічний підхід Е. Брукінга [1] нерідко вважають науково необгрунтованим, оскільки він ідентифікує інтелектуальний капітал як „термін для позначення нематеріальних активів, без яких компанія не може існувати”, що не завжди відповідає дійсності.

Інтелектуальний капітал є один з різновидів капіталу, має відповідні ознаки капіталу і одночасно відтворює характерні лише йому специфіку і особливості. Відмінність інтелектуального капіталу від матеріальних ресурсів та основні його особливості, визначені В. Олейко [19], можна представити так:

інтелектуальний капітал має надзвичайну властивість - створювати матеріальне, при цьому зменшує вміст матеріальних ресурсів у процесі виробництва та продукції;

під час використання інтелектуальний капітал не тільки не зникає, а зберігається і навіть збільшується, що свідчить про його невичерпність;

інтелектуальний капітал у поєднанні з іншими ресурсами - працею, технікою, енергією, сировиною, проявляє себе як визначальна рушійна сила;

інтелектуальний капітал є основою нематеріальної економіки, яка була і є первинною, хоча і не визнаною економічною категорією відповідно до матеріальної економіки;

інтелектуальний капітал є формою безпосереднього включення науки до складу виробничих сил, внаслідок чого наука в суспільстві виступає опосередкованою виробничою силою.

Отже, інтелектуальний капітал має надзвичайно складну сутність і багатовекторність прояву, що визначається механізмом його функціонування.

Узагальнюючи сказане, можна сформулювати визначення інтелектуального капіталу як об’єктивної економічної категорії: інтелектуальний капітал - це інтелектуальні ресурси, що здатні створювати нову вартість, представлені людським та/або машинним інтелектами, а також інтелектуальними продуктами, створеними ним самостійно або залученими зі сторони як засоби створення нової вартості. Інтелектуальний потенціал підприємства - це можливості, що надані інтелектуальними ресурсами і можуть бути використані для вирішення якогось завдання.

В основу інтелектуального капіталу входить інтелектуальна власність як результат інтелектуальної творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, втілений у певну об’єктивну форму (патент, свідоцтво, ноу-хау, товарний знак, авторський твір тощо) [30].

Поняття інтелектуального капіталу ширше, ніж нематеріальні активи та інтелектуальна власність, і не регламентується нормативними актами, тоді як визначення нематеріальних активів подано у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, а „інтелектуальна власність”

у кількох законах України. Сутність „невідчутних активів” [11] не співпадає ні з інтелектуальним капіталом, ні з гудвілом [29].

Для повного розуміння сутності інтелектуального капіталу, можливості його обліку та оцінки доцільно розглянути структуру інтелектуального капіталу. Л. Едвінссон і М. Мелоун [28] першими систематизували складові інтелектуального капіталу, виділивши „людський” (сукупність знань, практичних навичок і творчих здібностей службовців компанії, які застосовуються при виконанні її поточних завдань) і „структурний капітал” (технічне і програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки і все те, що дозволяє працівникам компанії реалізувати свій виробничий потенціал. Крім того, структурний капітал містить відносини, які склалися між компанією і її клієнтами). Погоджуємося з думкою, що людський капітал не може бути власністю компанії. Структурний капітал, на відміну від людського, може, а отже є об’єктом купівлі-продажу.

Такий зміст інтелектуального капіталу критикував О. Кендюхов [9], який до людського капіталу включав ще й соціальні, психічні та фізіологічні характеристики персоналу (у тому числі - здоров’я людей), які можуть бути необхідними і для інтелектуальної, і для фізичної праці.

Б. Лєонтєв [14] виділив ще одну складову - клієнтський капітал, як систему капітальних, надійних, довгострокових довірчих і взаємовигідних відносин підприємства із своїми клієнтами, покупцями товару, яка склалася за час його роботи на ринку. Сюди дослідник відносить бренди, клієнтуру, фірмове найменування, канали збуту, систему ділових зв’язків, ліцензійні договори, опціонні угоди, договори комерційної концесії тощо.

Отже, більшість фахівців, дослідників і практиків дійшли висновку, що на рівні організації інтелектуальний капітал є сумою людського, структурного та споживчого (клієнтського) капіталу, основою яких є людські ресурси [8].

Таким чином, цілком обґрунтованою була б думка про подальшу оцінку та облік інтелектуального капіталу, виходячи з його структурних елементів. Відповідно до принципу повного висвітлення фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій. Саме тому інтелектуальний капітал, що має певне відношення до конкретного підприємства не може бути винятком із цього правила. Однак, незважаючи на це, фінансова звітність підприємств внаслідок різних причин не містить репрезентативної інформації про людський капітал підприємства, що визначають його конкурентні переваги і ринкову вартість. Цей факт підтверджується численними продажами компаній, ціна купівлі яких не співпадає з балансовою вартістю. Значення коефіцієнта Тобіна (відношення ринкової вартості підприємства до відновленої вартості встановленого капіталу) для більшості сучасних компаній коливається від 5 до 10 [4].

Крім того, існуюча звітність підприємств не включає в себе адекватну оцінку потенціалу знань, а тому не є інформативною для прийняття управлінських рішень власниками щодо стратегії та перспектив розвитку людського капіталу підприємства для надбання конкурентних переваг і підвищення ефективності діяльності.

Потрібно зазначити, що у жодного з дослідників не виникало сумнівів щодо відсутності матеріальної, уречевленої форми об’єктів інтелектуального капіталу. Принаймні свідченням цього є вислови: „невловимий капітал”, „невідчутні активи” тощо. Тому рішення про віднесення інтелектуального капіталу до складу нематеріальних активів можна вважати виправданим. Крім того, деякі автори стверджують, що це є абсолютно правомірно та обґрунтовано. Так,

В. Моссаковський наводить висловлювання Н. Гавкалової та Н. Маркової [3]: „Сталим є представлення активів підприємства як сукупності фізичного та фінансового інтелектуального капіталу (нематеріальні активи)” [17], чим ставить знак рівності між цими категоріями.

На нашу думку, як у даному випадку і взагалі, питання стоїть не в тому, наскільки правомірним буде віднесення інтелектуального капіталу до складу „нематеріальних”, а скільки до складу „активів”. Якщо повернутися в даному контексті до згадуваної структуризації інтелектуального капіталу, то виявиться, що не всі його компоненти можуть визнаватися активами. Особливо багато запитань викликає людський капітал. Досить чітко висловився щодо цього А. Чухно: „... людський капітал не може бути власністю компанії... не може бути віднесений не тільки до власних засобів фірми, але і взагалі ще не може розглядатися одна із статей її активів... Він може вважатися тимчасово залученими засобами, які відносяться до пасивів, аналогічно зобов’язанням і випущеним акціям, і внаслідок своєї невідчутності не може підпадати традиційній вартісній оцінці” [25].

Погоджуємося з думкою А. Чухно [25], О. Малишко [15 ] та іншими, що людський капітал не може бути активами підприємства. Але це не пов’язано з відношенням до власності компанії. Серед ознак нематеріальних активів можливість ідентифікації об’єкта та встановлення його вартості щодо людського капіталу не може бути виконаний, оскільки не може бути достовірно оцінений та відокремлений від особистості та підприємства.

Як наслідок, унеможливлення відображення людського капіталу в балансі підприємства викликало дуже непросту проблему достовірної оцінки інтелектуального капіталу загалом, навколо якої серед науковців виникло найбільше дискусій та розбіжностей у поглядах. Єдиним, що об’єднало всіх дослідників, стало загальне визнання надзвичайно важливої ролі цього процесу: „Нова міра вартості - інтелектуальний капітал, методи його оцінки охоплюють широке коло об’єктів, в який входять і комерційні і некомерційні, навіть урядові установи. Це може привести до виникнення нової форми обміну, в якій ця міра вартості буде використовуватися з метою торгівлі” [25].

Тому джерелом інформації про вартість людського капіталу у звітності підприємства пропонується обрати витрати на оплату праці, а також інші витрати, що сприяють примноженню людського капіталу (наприклад, витрати на забезпечення гідних умов праці, підготовку та перепідготовку кадрів, підвищення кваліфікації тощо). Про потенційну вартість людського капіталу можна також судити, виходячи з стратегії та тактики перспективного розвитку підприємства за даними приміток до річної фінансової звітності. Так, якщо підприємство планує якісь інновації і не передбачає на це значних матеріальних витрат, переоснащення основних фондів, це означає, що в основу буде покладено використання людського капіталу.

Крім того, вивчаючи питання оцінки інтелектуального капіталу, потрібно наголосити на тому, що тут процес амортизації, знецінення протікає не так, як у матеріально-речовинних чинників. У перші роки функціонування інтелектуального капіталу за рахунок фізичного дорослішання працівника, а також за рахунок накопичення ним виробничого досвіду, економічна цінність запасу його знань і здібностей не зменшується, як це відбувається з фізичним капіталом, а, навпаки, зростає. Спостерігається процес підвищення цінності інтелектуального капіталу [32].

Визначити і, головне, певним чином оцінити величину інтелектуального капіталу можна було б через гудвіл, коли продається підприємство, і це дуже часто використовується за кордоном при оцінці ділової репутації, на що звертають увагу окремі автори [13]. Однак такий підхід може використовуватися не завжди, адже акт купівлі-продажу може здійснюватися з різних причин і принести власнику різну величину доходу залежно від швидкості розрахунків за майно, тим більше, що величина гудвілу значною мірою буде залежатиме від банківського процента за депозитами на дату продажу тощо, а продаж підприємства з від’ємним гудвілом зовсім не означає відсутність інтелектуального капіталу [17].

Потрібно зазначити, що оцінка об’єктів інтелектуальної власності буде залежати від джерел формування інтелектуального капіталу підприємства. А. Л. Сергєєв [22] виділяє три джерела: придбання нематеріальних активів, приймання на роботу нових співробітників і розвиток бази власних корпоративних знань. При здійсненні розрахунків вартості об’єктів інтелектуальної власності світова ж практика напрацювала ряд загальних теоретичних підходів, до яких належить дохідний, витратний і ринковий.

Дохідний підхід передбачає, що ніхто не буде вкладати свій капітал у придбання того чи іншого об’єкта нематеріального характеру, якщо такий самий дохід можна отримати будь- яким іншим способом. Головною передумовою такого підходу є те, що економічна цінність кожного конкретного об’єкта в даний момент зумовлена очікуванням отримання в майбутньому доходів від його використання. Основними методами, що реалізують цей методологічний напрям, є методи дисконтування та капіталізації (прямої та за нормою віддачі).

Витратний підхід передбачає, що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об’єкт у складі нематеріальних активів тієї самої корисності. Такий підхід передбачає визначення витрат на відтворення первісної вартості об’ єкта інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його подальшого покращання чи його заміни за вирахуванням обгрунтованої поправки на суму амортизації за період використання оцінюваного об’єкта з метою встановлення його реальної вартості. Основними методами, що реалізують витратний підхід є: метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення, метод відновлюваної вартості.

Ринковий підхід до оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає використання методу порівняльних продаж. Сутність цього методу полягає у прямому порівнянні оцінюваного об’єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і корисністю, що були продані в порівняний час на аналогічному ринку. Ринкова вартість оцінюваного об’єкта визначається ціною, яку може сплатити покупець типовому продавцю інтелектуальної власності на дату оцінки за аналогічний за якістю, призначенням і корисністю об’єкта на даному ринку з урахуванням відповідних коригувань, що враховують відмінності між оцінюваним об’єктом і його аналогом.

Таким чином, погоджуємося з думкою Л. Федулової [24], що остаточний розрахунок вартості оцінюваного об’єкта інтелектуальної власності потрібно здійснювати після аналізу всіх даних про інтелектуальну власність, яку потрібно оцінити, і узгодження показників вартості, отриманих із застосуванням усіх трьох названих підходів. Причому оцінка повинна здійснюватися в якісних і кількісних, вартісних і натуральних, статистичних та експертних показниках.

На нашу думку, з метою збереження комерційної таємниці і запобігання переманювати висококваліфікованих спеціалістів конкурентами, облік об’єктів інтелектуального капіталу та їх оцінку доцільно здійснювати в межах управлінського обліку. Для цього доцільно використовувати розроблювані таблиці типу „Розрахунок оцінки об’єктів інтелектуального капіталу” із зазначенням: видів інтелектуального капіталу; оцінки об’єкта інтелектуального капіталу, в тому числі: визначення початкових витрат, вартості заміщення; відновлюваної вартості та остаточний розрахунок вартості.

Не менш цікавим є визначення вартості об’єкта інтелектуальної власності (ОІВ), створеного на підприємстві самостійно. Розробці кожного винаходу, моделі зразка передують дослідження, які можуть мати не тільки позитивний, але й негативний результат. Тому витрати на дослідження, хоча і мають відноменше до конкретного ОІВ, у бухгалтерському обліку, відповідно до П(С)БО 8 „Нематеріальні активи” [20], не визнаються активом і відносяться на витрати звітного періоду.

Коли внаслідок попередніх досліджень стає зрозумілою доцільність і, головне, можливість створення цього ОІВ, керівництво приймає рішення про початок його розробки. З цього моменту усі витрати на ОІВ накопичуються на рахунку - 154 „Придбання (створення) нематеріальних активів” [16]. Після успішної розробки продукт інтелектуальної праці, що відповідає критеріям визнання нематеріального активу, проходить реєстраційні процедури і перетворюється на об’єкт права інтелектуальної власності (ОПІВ).

Логічно було б вважати, що як би потенційний ОІВ завершив свій розвиток ще на стадії досліджень, то в жодному випадку він би не потрапив до складу інтелектуального капіталу підприємства. Однак, як виявилося, це не зовсім так. О. Малишко [15], розробляючи концепцію „банків інтелектуального капіталу”, відніс до його складу „негативні знання”, тобто знання про те, що не працює. Наприклад, якщо вкладено величезну суму в розробку якої-небудь технології, і так сталося, що вона виявилася глухим кутом, то і для розробника і для інших такі знання становитимуть велику цінність, адже ми знаємо, куди вже не потрібно інвестувати.

Саме тому необхідно створити регістр аналітичного обліку об’єктів інтелектуального капіталу, який би містив інформацію не тільки про витрати, пов’язані з розробкою кожного з таких об’єктів, але й відображав максимально точний розподіл витрат на дослідження за цими об’єктами. Такий регістр можна назвати „Банк інтелектуального капіталу” із зазначенням реквізитів: об’єкти інтелектуального капіталу, дата реєстрації, витрати попередніх досліджень, рішення про початок розробки (дата та назва і номер документа), витрати на розробку об ’ єкта інтелектуального капіталу; накопичені знання, в тому числі: позитивні і негативні.

Негативне знання важко передається, оскільки в бізнесі, не розповідають про свої невдачі, через побоювання зниження ділової репутації фірми, запобігання отриманню негативних знань конкурентами, певні суб’єктивні причини тощо. Позитивні знання перебувають винятково у розпорядженні підприємства, приносять йому значні прибутки. Можна лише здогадуватися, чого може коштувати підприємству розголошення таких знань.

Отже, поверхневий аналіз оцінки та обліку інтелектуального капіталу як нової економічної категорії виявив дуже багато актуальних запитань, відповіді на які, як показало дослідження, насамперед потрібно шукати в економічному трактуванні цієї категорії та сутності її складових. Успіх таких пошуків дозволить підвищити економічну ефективність діяльності підприємства внаслідок збільшення прибутку підприємства, за рахунок можливості використовувати значну частину інтелектуального капіталу як об’єкт товарно-грошових відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Брукинг Э. Интеллектуальный капитал / Э. Брукинг. - СПб. : Питер, 2001. - С. 30.

Бутнік-Сіверський О. Інтелектуальний капітал : теоретичний аспект / О. Бутнік-Сіверський // Інтелектуальний капітал. - 2002. - N° 1. - С. 16-27.

Гавкалова Н. Л. Інтелектуальний капітал та його соціальна складова / / Н. Л. Г авкалова, - Н. С. Маркова //Вісник ЖДТУ - Економічні науки. - 2005. - № 1 (31).

Гапоненко А. Л. Управление знаниями / А. Л. Гапоненко. - М. : ИПК госслужбы, 2001. - С. 52.

Гересименко В. Договір у правовідносинах при використанні інтелектуальної (промислової) власності / В. Г аресименко // Інтелектуальна власність. - 2000 - № 4. - С. 12-17.

Даффи Д. Человеческий капитал / Д. Деффи // Директору информацинной службы. - 2000. - №> 6.

Денисон Э. Исследование различий в темпах экономического роста / Э. Денисон. - М., 1971. - С. 169.

Зинов В. Интеллектуальный капитал как базовая характеристика стоимости бизнеса / В.Зинов, К. Сафарян // Інтелектуальна власність. - 2001. - N° 5-6. - С. 23-25.

Кендюхов О. Г носеологія інтелектуального капіталу / О. Кендюхов // Економіка України. - 2003. - № 4. - С. 29-33.

10 Комаров И. Интеллектуальный капитал / И. Комаров // Персонал. - 2000. - № 5. -С. 54-57.

Кураков В. Л. Словарь по экономике / В. Л. Кураков, К. С. Дорофеев. - Чебоксары, 2000. - 322 с.

Курило Л. І. Інтелектуальний капітал : теоретичний аспект / Л. І. Курило: [материалы Международной научно-практической конференции]. - Днепропетровск : Наука и образование, 2006. - С. 25-27.

Легенчук С. Ф. Нематеріальні активи та інтелектуальний капітал у бухгалтерському обліку: взаємозв’язок понять / С. Ф. Легенчук // Вісник ЖДТУ - 2005. - № 1 (31). - (Економічні науки).

Леонтьев Б. Новая экономическая парадигма. / Б. Леоньев // Журнал для акционеров. - 2001. - С. 39.

Малишко О. Інституційно-правове втілення концепції банків інтелектуального капіталу / О. Малишко // Інтелектуальна власність. - 2004. № 12. - С. 44-47.

Морозов О. Труднощі обліку об’єктів інтелектуальної власності / О. Морозов // Інтелектуальна власність. - 2004. - № 11. - С. 24-25.

Моссаковський В. Облік нематеріальних активів / В. Моссаковський // Бухгалтерський облік і аудит. - 2005. - № 7. - С. 8-14.

Новый иллюстрированный энциклопедический словарь. - М. : Большая Русская Энциклопедия, 2000. - С. 313.

Олейко О. Інтелектуальний капітал: методологічні аспекти / О. Олейко // Інтелектуальна власність. - 2003. - № 6. - С. 42-43.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку „Нематеріальні активи” : наказ Мінфіну : від 18.10.99 № 242 // 31 П(С)БО. - К. : КНТ, 2007. - С. 45.

Рач В. Проблемы оценки интеллектуального капитала компании и отражение его в учете / В. Рач // Аудитор України. - 2007. - № 14 (120). - С. 20-22.

Сергеев А. Л. Институциональные структуры и модели формирования интеллектуального капитала фирмы / А. Л. Сергеев // Финансы и кредит. -М., 2006. - № 3. – В.56-57.

Толковый словарь современного русского языка. Языковые изменения конца ХХ века. ЛИ РАН. - М. : ТОВ „Издательство Астрель”, 2001. - С. 326. 24. Федулова Л. Стратегія управління інтелектуальною власністю в умовах інноваційної економіки / Л. Федолова // Персонал. - 2006. - № 11.

Чухно А. Интелектуальный капитал: сущность формы и закономерности развития / А. Чухно // Экономика Украины. - 2002. - № 11. - С. 48.

Философский энциклопедический словарь. - М. : ИНФРА-М,1997. - С. 181.

Экономика. Краткий словарь. - Ростов-на-Дону : Феникс, 2001. - С. 119.

Edvinsson L., Malone M.S. Intellectual Capital. Realizing Your Company’s True Value by Finding Its Hidden Brainpower. - N. Y.: Harper Business, 1997.

Roslender R., Fincham R. Thinking critically about intellectual capital accounting. Accounting, Auditing & Accountability Journal, 2001, Vol. http://www/readbookz.com.ua

http://www/djerelo.com.ua 3 2. http ://www/ndiiv.org.ua/na/magazine/indexmax.php