Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Н. А. Черноверська,
Науково-дослідний фінансовий інститут Державної навчально- наукової установи „Академія фінансового управління "

Державний борг є важливим інструментом державної фінансової політики. Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.

Підвищення ефективності використання боргових важелів зменшення фінансових ризиків, вартості запозичень і досягнення раціональної структури боргу.

A national debt is the important instrument ofpublic financial policy. The state borrowings are conducted with the purpose of coverage of budgetary deficit at state and regional levels, single-sourcing of the varied programs, addition to the necessary reserves assets.

Increase of efficiency of the use ofpromissory levers of diminishing offinancial risks, cost of borrowings and achieving the rational structure of debt.

Ключові слова: державний борг, фінансове регулювання.

В умовах формування та функціонування ринкової економіки значно посилюється роль та значення такого компонента державних фінансів, як державний борг. Гострою фінансовою проблемою є державний борг для України. У структурному аспекті він поділяється, як і в інших країнах, на державний внутрішній та зовнішній державний борг (рис 1.). Внутрішній борг держави становить собою заборгованість уряду по державних цінних паперах, по невиплаті заробітної плати у всіх галузях народного господарства, взаємозаборгованість підприємств між собою і в державі, боргу держави підприємствам за продукцію.

Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов’язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками.

Державний борг деформує економіку, гальмує розвиток реальних економічних процесів і в кінцевому рахунку не дозволяє ефективно розвиватися країні. Великий тягар лягає на державний бюджет. Він постійно перебуває у кризовому стані, який щоразу ще більше поглиблюється. Це й зумовлює формування в Україні значної частини внутрішнього боргу, який дедалі більше зростає.

Економічна сутність державного боргу виявляється в таких функціях: а) фіскальна - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивна - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Факт існування державного боргу не дає уявлення про реальний фінансово-економічний стан держави. Зростання державного боргу - це складне явище, зумовлене цілим рядом факторів, яке в умовах окремої держави може мати свою специфіку. Як правило, зростання державного боргу є наслідком існування бюджетного дефіциту. Проте боротьба з окремими дефіцитами не сприяє викоріненню причин, що породжують ці дефіцити. Бюджетні дефіцити через неправильні способи боротьби з ними стають причиною розладу всієї системи фінансових відносин. Це пояснюється систематичною нестачею коштів у уряду, і тому він змушений постійно посилювати податковий прес і водночас удаватися до позик, до випуску паперових грошей та до інших надзвичайних способів і джерел.

Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також зростання витрат по його обслуговуванню посилює як актуальність самої проблеми державного боргу, так і пошук шляхів удосконалення його управління.

Досліджуючи економічні передумови формування державного боргу, зазначимо, що бюджетний дефіцит виникає як результат кризових явищ в економічному та політичному житті держави і призводить до утворення й зростання державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. Дефіцит може бути пов’язаний із необхідністю здійснення значних державних вкладень у розвиток економіки. У цьому вигляді він відображає не кризовий стан суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон’юнктури, прагнення забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного виробництва.

Дефіцит може відображати кризові явища в економіці, її розвал, неефективність фінансово- кредитних зв’язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. У цьому випадку бюджетний дефіцит - явище надзвичайно загрозливе, яке потребує вжиття не лише термінових економічних заходів для стабілізації економіки, фінансового оздоровлення господарства, а й відповідних політичних рішень. Проте в умовах функціонування економіки, що інтегрована в світогосподарські зв’язки, бюджетний дефіцит у допустимих межах може використовуватися [1].

Державний борг - важлива складова державних фінансів. Під державним боргом розуміють усю суму випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. До появи державного боргу призводить існування державного кредиту.

Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним.

За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов’язань у межах нинішнього курсу економічної політики буде вимагати спрямування податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв’язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров’я, а також розширить масштаби зубожіння населення.

Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими зобов’язаннями держави. У квітні 2000 р. завершено переговори з комерційними кредиторами щодо конверсії зовнішніх облігаційних позик України у нові боргові цінні папери з строком погашення до 2007 р., а також щоквартальною сплатою доходу в розмірі 10 і 11 % річних.

Однак реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов’язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Адже досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється - за рахунок процентних виплат, нараховуваних на відстрочену суму.

Темпи збільшення витрат із обслуговування та погашення державного боргу значно випереджають темпи зростання економіки країни, що свідчить про системні прорахунки урядової фінансової політики щодо продовження фінансування державного бюджету внаслідок дорогих вартісних внутрішніх і зовнішніх запозичень, а також про подальше зростання боргової проблеми.

Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту і в умовах економічного сьогодення України набуває особливого значення. Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різних програм, поповнення необхідних резервних активів.

Проблема тягаря державного боргу має ряд важливих аспектів. Один із них - це коли державні позичкові операції в довгостроковій перспективі неминуче призводять до зменшення споживання внаслідок падіння обсягів інвестицій в основні виробничі фонди, хоча на короткому проміжку часу одержані позики підвищують споживання.

Один із відомих американських економістів А. Лернер розглядає концепцію „функціональних фінансів”, у якій значну увагу приділяє державному боргу. Як відомо, англійська класична політекономія розглядала державний борг як тягар, що накладається на майбутнє покоління, підриває його накопичення. Ця теза міцно закріпилася серед економістів, які займаються проблемою державних фінансів і фінансової політики. Представники Кейнсіанської теорії навпаки намагалися довести, що питання перекладення частини боргу не можна розглядати прямолінійно. По суті, все значно складніше. А. Лернер, розглядаючи суть, наслідки державного боргу, виділяє дві його частини - внутрішній і зовнішній борг. На його думку, внутрішній борг не можна розглядати як тягар, накладений на майбутнє покоління. Особи різних вікових груп позичають один одному певні кошти. Під час погашення боргів грошові потоки повертаються до власників. У результаті рівень споживання не зменшується, відбувається лише перерозподіл доходів [2].

А. Лернер писав: „Державний борг не є тягарем для майбутнього покоління, бо якщо воно буде здійснювати платежі по цьому боргу, то буде платити самому собі. Державний борг не є тягарем для нації, так як кожен цент процентів чи погашення основної суми позики, яка зібрана серед громадян як платників податків для здійснення платежів по державному боргу, повертається громадянам як до власників облігацій державних позик”. Щодо зовнішнього боргу, то, з погляду А. Лернера, важливим є те, з якою метою робилися позики: для фінансування поточних чи капітальних видатків держави. Якщо позики використовуються для фінансування поточних видатків, то майбутнє покоління з своїх майбутніх доходів буде змушене гасити борг і проценти зовнішнім кредиторам. Якщо ж позики використовуються для фінансування капітальних державних витрат, то проблема буде полягати в тому, як продуктивно будуть використовуватися отримані кошти. Приріст національного доходу, отриманого в результаті економічного злету, дозволить не тільки сплатити проценти, а й збільшити доходи держави і населення [2].

Напруженість бюджету, що потрібна для стабілізації боргу, можна дещо ослабити, якщо допустити деякий темп інфляції. За цих обставин керівна грошово-кредитна установа може дозволити зростання пропозиції грошей темпом швидшим, ніж темп економічного зростання в країні. Держава отримує гроші для фінансування бюджетного дефіциту, коли центральний банк погоджується купити частину державного боргу за заново випущені центральним банком гроші.

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Боргове фінансування дифіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів із погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Обслуговуванням внутрішнього боргу займаються емісійні банки країн, які виступають фінансовими агентами казначейства або Міністерства фінансів.

Мінімізація поточної вартості обслуговування боргу передбачає, що дохідність якісно однорідних зобов’язань не повинна значно відрізнятися. Якщо якийсь цінний папір забезпечує відносну економію для бюджету, потрібно розширювати його емісію, наприклад внаслідок розміщення, і, навпаки, вилучати з обігу невигідні випуски. Це правило повинне поширюватися як на внутрішні, так і на зовнішні облігації.

Крім чисто фінансових цілей, управління внутрішнім боргом має на меті також забезпечення економічного зростання, стимулювання інвестиційного процесу, протидіяння переливу капіталів за кордон. Якщо внутрішній державний борг становить надто великий процент відносно ВВП, то цілком зрозумілий значний негативний вплив цього боргу на динаміку економічного розвитку країни.

Управління державним боргом передбачає ефективне використання коштів запозичення, пошук коштів для виплати боргу, нейтралізацію негативних наслідків державного боргу.

Методами управління державним боргом є конверсія, рефінансування або консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.

Дослідженню теоретичних питань державного боргу та державного кредиту у вітчизняній літературі приділяється недостатньо уваги, тоді як західна фінансова наука вивчає не лише природу державного боргу, а й наслідки використання боргового фінансування на макро- і мікрорівнях. Тому ці проблеми особливо актуальні і заслуговують на ґрунтовні дослідження вітчизняною фінансовою наукою.

У країнах з розвиненою економікою державні позики розміщуються урядом на ринку позичкового капіталу двома способами: в порядку підписки або за допомогою банків. Перший спосіб малорозповсюджений: підписка розтягується на довгий час, її сума невідома, виникають додаткові затрати на утримання апарату службовців. Тому облігації, призначені для реалізації основної суми позики, розміщуються через банки, а для мобілізації заощаджень населення - через ощадні каси (банки) і податкові управління. Наприклад, у Великобританії місцеві ощадні банки і ощадні каси при поштових відділеннях реалізують ощадні бони і ощадні сертифікати. У США операції з розміщення державних позик безпосередньо входять у компетенцію федеральних резервних банків. Значна частина облігацій закуповується і комерційними банками як для власного портфеля, так і для перепродажу.

Останнім часом при розміщенні державних облігацій у країнах із розвиненими ринковими відносинами використовуються аукціони. Так, зростання державного боргу і вимоги еластичності на ринку державних облігацій у США призвели до відмови від попередньої політики і в 1971 році була введена аукціонна форма первинного розміщення облігацій по купонних серіях.

Важливу роль в управлінні державним боргом відіграє вторинний ринок державних облігацій, де обертаються цінні папери попередніх випусків. Ці операції виконують дилери, до яких входять і банки.

Операції з управління державним боргом у ряді країн із розвиненими ринковими відносинами тісно пов’язані з касовим виконанням бюджету і здійснюються зазвичай емісійними банками. Ці банки беруть участь у випуску позик, виплаті процентів за ними, а також проводять оплату облігацій, які підлягають викупу. Часто суми процентів, що сплачуються за державним боргом, перевищують і суми його чистого приросту.

Дефіцит бюджету виникає тоді, коли витрати є більшими за доходи. Для покриття цього розриву можуть бути використані три інструменти: внутрішні позики (включаючи пряму емісію, як це робили в Україні у 90-х), зовнішні позики та продаж наявних державних активів (приватизація).

Кожен із варіантів має свої плюси та мінуси, й уряду завжди доцільно комбінувати всі три джерела.

У зв’язку із зазначеним вище можна зробити такі висновки:

Державний борг є важливим фактором фінансового регулювання економічного і соціального розвитку України. Проте за певних умов державний борг здійснює негативний вплив на розвиток економіки.

Важлива роль у формуванні державного боргу відводиться забезпеченню оптимального обсягу та раціональної структури бюджетного дефіциту.

Стратегія формування й обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. За відсутності такої стратегії економічна криза буде загострюватися, а державний борг зростатиме.

Управління внутрішнім державним боргом доцільно спрямовувати на забезпечення економічного зростання та стимулювання інвестиційного процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бондарчук Т. Г. Механізм управління та обслуговування державного богу / Т. Г. Бондарчук // Фінанси України. - 2003. - № 4. - С. 14-15.

Василик О. Д. Державні фінанси України / О. Д. Василик. - К. : Вища школа, 1999.

Василик О. Д. Державні фінанси України / О. Д. Василик. - К. : Вища школа, 1999.