Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

М. М. Теліщук,
Національний університет ДПС України

У статті розглядаються теоретичні засади міжнародної конкурентоспроможності країн. Визначено шляхи ефективного формування стратегії досягнення міжнародної конкурентоспроможності української економіки в цілому та аналіз чинників, що впливають на конкурентоспроможність продукції українських корпорацій.

The article deal with theoretical backgrounds of international competitive ability of different countries. It determines the ways of effective ability of Ukrainian economy, as well factors that influence the competitive ability of Ukrainian corporations.

Ключові слова: світове господарство, конкурентоспроможність, міжнародна конкурентоспроможність країни, конкурентні переваги, конкурентні позиції, конкурентний статус, глобалізація, інновації, інвестиції, кредити, інфраструктура, фактори зростання, податкове навантаження.

Поглиблення міжнародної інтеграції України після вступу до СОТ актуалізує проблему конкурентоспроможності економіки. У зв’язку з цим виникає необхідність обґрунтувати пріоритети та засоби реалізації моделі структурно-інноваційного розвитку; покращити еколого-техногенну ситуацію на основі інновацій; реструктуризувати „старопромислові” галузі з урахуванням зарубіжного досвіду; удосконалити міжбюджетні відносини та системи оподаткування.

Ні в Україні, ні в інших пострадянських країнах питання теорії і практики конкуренції раніше майже не розглядалися.

Серед наукових праць, в яких досліджуються теоретичні основи конкуренції, її сучасні форми, міжнародне конкурентне середовище, аналіз причин і умов виникнення конкурентних переваг, а також проблеми забезпечення високої конкурентоспроможності окремих країн та пошуку ними новітніх форм ії досягнення, необхідно виділити дослідження таких зарубіжних вчених, як А. Бранденбургера, Р. Вернона, Г. Грубера, Ч. Джонсона, Р. Кантера, П. Катцентшейна, І. Кірцнера, С. Коуена, П. Кругмана, В. Леонтьєва, С. Ліндера, Ф. Ліста, А. Маршалла, Дж. Міля, Дж. Мура, Р. Нельсона, Б. Оліна, М. Познера, Д. Рікардо, Дж. Робінсон, Дж. Сакса, П. Самуельсона, А. Сливоцького, А. Смітта, Р. Солоу, С. Уінтера, Е. Чемберліна, Й. Шумпетера, Ф. Хайєка, Г Хамела, Е. Хекшера, Дж. Хікса; російських учених  Г. Азоєва, М. Гальвановського, С. Ємельянова, О. Михайлова, А. Селезньова, І. Спиридонова, Р. Фатхутдінова, О. Юданова та вітчизняних вчених О. Білоруса, Ю. Єханурова, Я. Жаліла, Б. Губського, А. Кредисова, О. Федірко, А. Сухоруков, Х. Хачатрян, Д. Лук’яненка, Ю. Пахомова, А. Поручника та багатьох інших. Найбільш значимі дослідження міжнародної конкуренції та теорії конкурентних переваг країн, факторів, що визначають конкурентоспроможність на мікро- та мезорівнях, були зроблені американським ученим М. Портером [1, с. 85-108, 161-205].

Серед вітчизняних і зарубіжних учених не існує єдиної думки щодо сутності поняття „міжнародна конкурентоспроможність країни” та його співвідношення з рядом інших взаємопов’язаних однопорядкових категорій, таких як: конкуренція, конкурентні переваги, конкурентні позиції і конкурентний статус [2, с. 67-77]. Окремі з них навіть стверджують, що конкурують на світовій арені не країни, а корпорації, а в умовах глобалізації конкуренція між державами взагалі зникає, що позбавляє сенсу досліджувати конкурентоспроможність країн. Але навіть за умов посилення тенденції регіоналізації, інтеграції та глобалізації у світовій економіці конкурентна боротьба між країнами не тільки не зникає, а навпаки загострюється, набуваючи нових форм свого прояву.

Потрібно зазначити, що конкурентоспроможність - це комплексна категорія, її переваги остаточно реалізуються через торгівлю, але базис конкурентних переваг створюється на всіх ланках суспільного виробництва, у тому числі значною мірою за рахунок структурної перебудови і дієвої промислової політики. Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни або її продуцента на внутрішньому і зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки конкурентоспроможність також може бути визначена як здатність країни (корпорації) протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і ринках „третіх країн”.

Який же рівень міжнародної конкурентоспроможності товарів чи послуг можна вважати достатнім. На нашу думку, це такий рівень економіки країни та її підприємств, який забезпечує, по-перше, підтримку зростаючих стандартів, а по-друге, досягнення (збереження) таких позицій у світовій економіці, коли національні товари і послуги успішно реалізуються на міжнародних ринках. Як свідчить практика, сталої конкурентоспроможності досягають лише ті країни, які можуть оптимально реалізувати свої національні переваги, орієнтуючись на постійне підвищення продуктивності праці. Для досягнення такого рівня необхідна наявність певних внутрішніх і зовнішніх умов, які становлять потенціал конкурентоспроможності.

Світовий досвід показує, що країни, як правило, експортують ту продукцію, для якої у них є надлишок факторів виробництва і яка має найменшу відносну вартість, а імпортують, навпаки, товари, що потребують дефіцитних факторів і підвищення витрат на їх виготовлення. Тому основна увага у практичній роботі з підвищення конкурентоспроможності повинна приділятися забезпеченості факторами виробництва, які можуть використовуватися для розвитку галузі і створення конкурентних переваг. Окремі фактори по-різному впливають на створення конкурентних переваг, до того ж вони можуть відрізнятися за характером дії та джерелами відтворення, що також потрібно враховувати.

Раніше конкурентоспроможність держави значною мірою залежала від наявності у неї трьох основних факторів виробництва: природних і трудових ресурсів та капіталу. З розвитком виробництва і технічним прогресом конкурентоспроможність стали визначати фактори вищого рівня, так звані розвинені - це насамперед інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіти населення тощо. Але визначальну роль у створенні конкурентних переваг відіграють спеціалізовані фактори, спеціальна інфраструктура, спеціальні знання у вигляді науково-технічних баз даних по окремих галузях і виробництвах, наявність фахівців відповідного профілю знань тощо.

Аналіз рівнів забезпеченості України основними факторами виробництва та ефективності їх використання порівняно з економічно найбільш розвиненими країнами світу (США, Японія, Німеччина, Франція, Англія, Канада) свідчить, що наша держава має досить високий рейтинг: у забезпеченні сільгоспугіддями - 3 місце, трудовими ресурсами - 4 місце, науковим потенціалом - 3 місце. Але щодо реалізації цих можливостей, то на сьогодні це парадокс. За ефективністю використання факторів виробництва Україна, як і Росія та інші країни СНД, посідають останні місця, набагато поступаючись розвиненим країнам світу. Від Франції, наприклад, відставання сягає: щодо використання сільгоспугідь - у 10-12 разів, трудових ресурсів - у 7-15 разів, основного капіталу - в 2-3 рази, наукового потенціалу - більше як у 20 разів.

На основі аналізу класифікації факторів, запропонованої М. Портером, що впливають на конкурентоспроможність країни [4], визначено основні напрями формування стратегії українських підприємств на міжнародних ринках. Перший напрям: наука і технологія. З одного боку, Україна має певні наукові й технічні розробки в аерокосмічній галузі, ракето- та суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів і в деяких інших галузях, а з іншого - існує досить велике технологічне відставання в харчовій промисловості, ряді галузей машинобудування, виробництві інформаційно-обчислювальних систем тощо. Другий напрям тісно пов’язаний з першим: для подолання технологічного відставання необхідні відповідні капіталовкладення, які значною мірою можуть бути досягнуті за рахунок іноземних інвестицій. Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливішими з них, на нашу думку, є: кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо; прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних підприємств; портфельні інвестиції внаслідок продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів.

На сучасному етапі розвитку економіки країни через великі ризики та нестабільний інвестиційний клімат фактичні обсяги та частка іноземних інвестицій у реальну економіку України залишаються мізерними щодо масштабів економіки [3, 472 с.].

Процес катастрофічного старіння виробничих фондів без їх заміни відбирає у виробників перспективи виходу з кризового стану, а тим більше - досягнення рівня сучасної технологічної конкурентоспроможності на світовому ринку. Інвестиції взагалі мають домінантне значення для галузей з підвищеною капіталоємністю, де економічні показники їх діяльності, власне ефективність, суттєво залежать від масштабів виробництва. Враховуючи, що в Україні більшість галузей не відповідає саме цим критеріям, проблема пошуку інвестиційних ресурсів набуває надзвичайного значення. При розробці промислової політики і, зокрема, конкурентної стратегії у тій чи іншій галузі повинна вирішуватися проблема інвестиційного забезпечення заходів щодо оновлення виробничого апарату та підвищення конкурентоспроможності виробництва. Незважаючи на те, за рахунок яких джерел відбувається інвестування (залучення портфельних чи прямих інвестицій або використання власного прибутку), цей процес повинен здійснюватися в умовах превалюючого визначення, що направлення коштів у виробництво для забезпечення його конкурентних переваг має значні переваги над їх „проїданням”. На жаль, відповідні умови для такої поведінки інвесторів поки що відсутні в Україні.

Третій напрям визначається такими факторами, як інфраструктура та інформація. Ця проблема є актуальною, оскільки географічне положення України робить транспортні послуги одним із напрямів міжнародної спеціалізації в торгівлі послугами. На сьогодні рівень розвитку цих двох факторів у нашій країні є недостатнім. Експортери мають низький рівень кваліфікації і проінформованості щодо ситуації на міжнародних ринках. У результаті дуже часто це призводить до невиправданого заниження цін і проведення демпінгових торговельних операцій на світовому ринку, що веде до відповідної реакції з боку інших держав і створює для наших експортерів імідж „нечесних конкурентів”. Неефективною є, також, система міжвідомчої статистики в Україні, дані якої досить часто дають лише загальне уявлення про певні процеси і не дозволяють зробити достовірні висновки. Разом з тим створення інфраструктури і забезпечення вільного та ефективного доступу до необхідної, з погляду діяльності вітчизняних підприємств на світових ринках, інформації завжди було завданням держави.

Якщо враховувати існуючу сукупність внутрішніх і зовнішніх факторів, можна стверджувати, що для України актуальна проблема забезпечення, насамперед факторної конкурентоспроможності. Такий підхід означає моніторинг змін позиції країни на міжнародних ринках залежно від рівня розвитку національної економіки, що характеризується реальним використанням факторів економічного зростання.

Разом з тим світовий досвід свідчить, що наявність факторів виробництва є важливою, але недостатньою умовою успішної конкуренції. Для цього ще потрібні певний попит на продукцію, зокрема, вимогливі споживачі, конкурентоспроможні постачальники і суміжники, сумлінне ведення конкуренції, відповідна стратегія підприємств щодо їх розвитку і підвищення конкурентоспроможності. На жаль, практична відсутність конкуренції на внутрішньому ринку, його незначна місткість і невибагливість українських споживачів не дозволяють створити належні умови для зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Підприємства не можуть виробляти конкурентоспроможну продукцію для зовнішніх ринків, якщо вона низької якості на внутрішньому. Іншими словами, конкуренція на зовнішньому ринку є її продовженням на внутрішньому. Країни, що на сьогодні є лідерами на світовому ринку, в ретроспективі завжди відштовхувалися від внутрішнього попиту: їх експансія йшла через його насичення.

Оцінка потенційних можливостей окремих галузей економіки України щодо підвищення конкурентоспроможності дозволяє визначити опорні галузі виробництва, які повинні узяти на себе провідну роль у розвитку економіки, а згодом й зайняти основні місця в її структурі. Для України - це насамперед переробні галузі матеріаловиробляючого комплексу (металургійна, хімічна, будівельних матеріалів), наукоємні й високотехнологічні галузі машинобудування та оборонної техніки, а також легкої і харчової промисловості. Багато підприємств цих галузей уже зарекомендували себе конкурентоспроможними суб’єктами зовнішнього ринку, але їх позиції там поки що не досить стійкі через внутрішні проблеми і коливання кон’юнктури на світовому ринку. Підсилення конкурентних позицій в опорних галузях переробної промисловості може бути досягнуто тільки за умов істотного збільшення інвестиційних можливостей і нагромадження інноваційного потенціалу.

Загальновідомо, що Україна має великий експортний потенціал [3, 472 с.]. Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології в аерокосмічній галузі, ракето- та суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних і біофізичних процесів. Великий потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси України [3]. Незважаючи на значні втрати ресурсів, науково-технологічного та кадрового потенціалу і часу, Україна ще має перспективи у досягненні міжнародної конкурентоспроможності національної економіки за умови та реалізації власної стратегії. Державна політика у створенні конкурентних переваг повинна зосереджувати зусилля насамперед на тих напрямах, де роль держави незамінна, - на розвитку загальної інфраструктури, освіти, науки, створенні цивілізованого нормативно-правового поля конкуренції. Загальний ефект від цього для країни в цілому буде набагато більшим, ніж для окремого підприємства чи продуцента.

На нашу думку, актуальною є також проблема національної податкової політики. Загальновідомо, що головним її принципом мають бути поміркованість і розрахунок не на високі ставки, а на широту бази оподаткування. Також відомо, що обсяг податків, що збираються, збільшується за умов зменшення ставок оподаткування. Якщо податки зменшуються, якісно збільшується господарський оборот і маса вироблених товарів, які підлягають оподаткуванню, покращуються господарська кон’юнктура. В Україні ж податкове навантаження становить більше як половину від ВВП. Господарства та підприємства зобов’язані сплачувати близько 28 обов’язкових загальнодержавних і 14 місцевих податків і зборів [5]. Якщо справно сплачувати всі ці податки, то підприємець практично залишається без коштів не тільки для розширеного, а навіть для простого відтворення.

В Україні реанімування економіки та її пожвавлення неможливі без наповнення сфери виробництва реальним капіталом. Для вирішення проблем можуть бути використані такі способи, як послаблення податкового тягаря з розширенням податкової бази і легалізацією „тіньової” економіки; пошук шляхів залучення заощаджень населення; мобілізація їх через цінні папери; селективне стимулювання великих прямих іноземних інвестицій; використання іноземних кредитів тощо.

Т аким чином, для створення сприятливих внутрішніх умов, за яких вітчизняні підприємства можуть досягнути відповідного рівня міжнародної конкурентоспроможності, необхідна виважена податкова політика, яка дозволить цим підприємствам працювати високоефективно і виробляти продукцію на рівні світових стандартів.

Аналіз досвіду багатьох країн показує, що багато в чому національний конкурентний потенціал формують підприємства середнього і малого бізнесу. Необхідні умови повинні бути створені і для розвитку сфери послуг, яка відіграє неабияку роль у підтриманні конкурентоспроможності багатьох провідних країн.

Серед внутрішніх умов досягнення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств не останню роль відіграє соціальний фактор. Для працівників вітчизняних підприємств, які виробляють конкурентоспроможну продукцію на експорт, повинні бути створені такі умови, за яких вони відчували б позитивний вплив на свій рівень життя від результатів цієї діяльності.

Отже, для того щоб економіка держави функціонувала в світовому господарстві як технологічно динамічна, спроможна в майбутньому забезпечувати свою конкурентоспроможність, вона повинна побудувати інноваційну систему, щоб поєднувати науково-технічний потенціал із комплексом економічних заходів, які покликані сприяти швидкій комерціалізації на внутрішніх та зовнішніх ринках.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Портер М. Конкуренция ; пер с англ. / М. Портер. - М. : Издательский дом „Вильямс”, 1993. - С. 85-108, 161-205;

Білорус О. Конкурентоспроможність у сучасному глобальному світі / О. Білорус, Ю. Мацейко // Економічний часопис ХХІ. - 2002. - № 9. - С. 713.

Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. / А. А. Пересада. - К.: Лібра, 2002. - 472 с

Портер М. Международная конкуренция ; пер. с англ. и с предисловием В.Д. Щетинина. / М. Портер. - М. : Междунар. отношения, 1993. - 896 с.

Про систему оподаткування : закон України : від 22.06.1991 № 1251-12 із відповідними змінами та доповненнями. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua