Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Досліджуються методи, параметри сформованості міжособистісних взаємин у студентській групі вищих технічних навчальних закладів у позанавчальній виховній діяльності.

Ключові слова: міжособистісні взаємини, вищі технічні навчальні заклади, позанавчальна виховна робота.

Изучаются методы, параметры сформированности межличностных отношений в студенческой группе высших технических учебных заведений в позааудиторной воспитательной деятельности.

Ключевые слова: межличностные отношения, высшие технические учебные заведения, позааудиторная воспитательная деятельность.

Постановка проблеми. Здатність будувати конструктивні відносини, долати перешкоди, управляти своїм емоційним станом визначає майбутній успіх як в особистому житті, так і в професійній сфері. Якщо необхідні вміння не будуються в період студентства, молода особа виявляється незахищеною перед труднощами, стресовими ситуаціями, зазнає невдачі у взаєминах з людьми, виявляється комунікативно-некомпетентною і особистісно залежною.

Ситуація в українському суспільстві, а також проблема формування міжособистісних взаємин виявила протиріччя між необхідністю підготовки фахівця, що відповідає сучасним вимогам ринку праці, і неготовністю студентів будувати сприятливі для цього міжособистісні взаємини в ході навчально-виховного процесу.

Формування міжособистісних взаємин у студентському колективі повинне опиратися на принципи гуманізму, орієнтуватися на основні цінності життя й культури. Фундаментом уміння правильно будувати свої взаємини в колективі є відношення до іншої людини як до вищої цінності. Установлено, що вміння співробітничати й навички продуктивної взаємодії в колективі (спочатку студентського, а потім професійного) формуються в процесі навчання студентів, у ході практичних занять та позанавчальної діяльності. Життє діяльність студентського колективу становить собою мікромодель соціального життя, у яку студент повинен адаптуватися й працювати в ній. Отже, колектив стає найближчим середовищем і своєрідною “стартовою площадкою” для формування соціально-особистісного досвіду студентів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукової літератури виявив, що важливість вивченні й формування міжособистісних взаємин у студентському колективі обумовлена невмінням молодих людей, майбутніх фахівців, правильно будувати свої взаємини з колективом, співробітничати й ефективно взаємодіяти один з одним.

Найважливішими напрямками формування міжособистісних відносин у колективі є створення сприятливого соціально-пси- хологічного клімату колективу, атмосфери творчості, реалізації ідеї гуманізму у відносинах.

Тому так потрібен пошук практичних способів надання підтримки й допомоги у встановленні оптимальних взаємин в студентському колективі, оскільки від “самопочуття” студента всередині колективу певним чином залежить його становлення як особистості й підготовка як фахівця. Однак аналіз наукової літератури показує, що проблема формування міжособистісних відносин у студентському колективі дотепер не отримала в педагогічній літературі достатнього теоретичного обґрунтування й ефективного практичного здійснення. Крім того, у педагогіці недостатньо вивчена проблема формування міжособистісних відносин у позанавчальній виховній роботі в умовах технічного вузу, у якому мало викладачів, які мають психолого-педагогічну підготовку.

Мета статті виявити методи, параметри сформованості міжособистісних взаємин у студентському колективі у вищих технічних навчальних закладах під час позанавчальної виховної роботи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Формуючи й розвиваючи знання, уміння й навички, необхідні фахівцеві в його професійній діяльності, спеціально організоване навчальне середовище має здатність впливати на розвиток особистісних і поведінкових особливостей, що відповідають високому рівню міжособистісних взаємин, а також “прищеплює” толерантні установки й моделі поведінки, що сприяють реалізації ефективних стратегій соціальної взаємодії.

Під міжособистісними взаєминами ми розуміємо суб’єктивно пережиті взаємозв’язки між людьми, які об’єктивно проявляються в характері та способах, взаємних впливів один на одного в процесі спільної діяльності й спілкування. Ці взаємозв’язки опосередковуються змістом, цілями й організацією спільної діяльності.

Формування міжособистісних відносин у студентському колективі ми розглядали як процес активного впливу викладача на відносини студентів у колективі через створення спеціальних ситуацій з метою змінити їхню структуру й зміст.

Нами виділені фактори, що впливають на формування міжособистісних взаємин у студентському колективі:

позиція лідера в студентському колективі;

групові норми в групі;

соціально-психологічний клімат студентського колективу;

згуртованість студентського колективу;

приналежність студентів до певних соціометричних категорій у студентському колективі.

Визначено й експериментально перевірено методи формування міжособистісних відносин у студентському колективі:

індивідуальна й групова бесіди зі студентами;

доручення;

метод висування перспективних ліній;

регулювання діяльності лідера в студентському колективі;

вирішення конфліктних ситуацій (метод “виходу почуттів”, “позитивного відношення до особистості”, “обміну позицій”, “розширення духовного обрію конфліктуючих”);

особистий приклад викладача та інші.

Серед методів педагогічного дослідження були використані анкетування, соціометричне опитування, бесіда, методи математичної й статистичної обробки даних. Вибір методів дослідження обумовлений можливістю багатобічного вивчення взаємин і взаємодії суб’єктів освітнього процесу, а також можливістю кількісного викладення результатів дослідження з наступною математико- статистичною обробкою даних.

Цілеспрямоване формування міжособистісних взаємин у студентському колективі обумовлює виникнення в студентів стійких навичок позитивно спрямованої взаємодії й спілкування, що особливо важливо для сучасного фахівця.

Формування міжособистісних відносин у студентському колективі в процесі підготовки майбутнього фахівця виявилося можливим при реалізації в ході експерименту особистісного й індивідуального підходів у вихованні студентів, при врахуванні особливостей міжособистісних відносин у студентському колективі, при цілеспрямованому формуванні міжособистісних відносин у студентському колективі через організацію позанавчальної діяльності студентів.

Можна визначити наступні структурні параметри міжособистісних відносин у студентському колективі: динаміка відносин, модальність взаємин, ступінь психологічної близькості студентів та інші.

Зі вступу молодої людини у вищий навчальний заклад починається новий етап у її житті, надзвичайно важливий для становлення людини і як фахівця, і як особистості. Процес входження в студентський колектив може бути неоднаковим для кожної людини. Причиною тому можуть бути не тільки індивідуальні особливості студентів, але й об’єктивні умови їхньої життєдіяльності. Протягом першого року навчання розвиток взаємин студентів стрімко прогресує. Відносини порівняно стабілізуються після закінчення першого семестра. До цього моменту формуються досить стійкі дружні пари або угрупування. У більшості випадків студентський колектив першого курсу являє собою групу друзів і приятелів, що відчувають взаємний інтерес.

У своїй експериментальній роботі ми звернулися до використання ряду методів формування міжособистісних відносин у студентському колективі, які, крім іншого, сприяли виробленню в студентів навичок конструктивного співробітництва й спілкування, продуктивної взаємодії, встановлення взаємин у колективі. У роботі з експериментальними групами викладачі різних кафедр вищого технічного навчального закладу застосовували метод індивідуальної й групової бесіди зі студентами, доручення, метод висування перспективних ліній, регулювали діяльність лідера, вирішували конфліктні ситуації в студентському колективі, використовували свій особистий приклад.

Протягом останніх років загальноприйнятим інструментом виміру міжособистісних взаємин є метод соціометрії. Соціометрична методика вважається універсальною, тому що вона зручна також для виявлення структурних параметрів колективу.

Дані про положення студента в системі міжособистісних взаємин, отримані в результаті соціометричного й ряду інших опитувань, а також у ході цілеспрямованого спостереження, служили в кожному випадку опорою для вибору тих або інших методів формування міжособистісних взаємин у студентському колективі.

Соціометричний статус людини - величина непостійна. Якщо мова йде про несприятливе положення особистості, нестабільність статусу, безсумнівно, позитивним фактом є те, що є ймовірність змінити ситуацію в кращу сторону. Прямим методом, спрямованим на поліпшення статусної позиції молодої людини в студентському колективі, була бесіда.

Як показало наше дослідження, індивідуальна бесіда безпосередньо з “неприйнятим” студентом або студентом, якого “зневажають мала вплив тільки в тому випадку, коли в нього самого було бажання змінити відношення зі своїми однолітками в колективі.

Причиною психологічної ізольованості студента в колективі іноді служили його реальні недоліки або неадекватна поведінка. Викладач за допомогою індивідуальної бесіди допомагав студенту усвідомити й перебороти негативні схильності або риси характеру.

Іноді у ході спостережень або бесіди зі студентами ми виявляли, що причиною несприятливого положення особистості в групі виступають її інтереси, що йдуть врозріз із цінностями студентського колективу. При цьому інтереси “неприйнятого” студента не приховували в собі асоціального початку. У такому випадку ми проводили групову бесіду або дискусію, у ході якої знімалися негативні установки членів колективу відносно “ізольованого” студента.

Бесіда щонайкраще підходила для роботи кураторів, які мали постійний тісний контакт із групою в рамках позанавчальної діяльності. Однак, бесіда як прямий метод педагогічного впливу не завжди давала бажаний вплив на ситуацію. Доречною й діючою групова дискусія виявлялася тоді, коли організація спільної роботи (групові форми) передбачала обговорення взаємин у колективі. Ми вчили студентів проявляти себе таким чином, щоб їхня діяльність здійснювалася не на шкоду іншим студентам, діяльності цілої групи.

Вирішуючи проблему несприятливого положення студента в групі, ми зверталися до методу доручення. Використовували цей метод відносно студентів, поведінку яких обумовило їх власне несприятливе положення й негативно впливало на розвиток колективу (напруга, дратівливість). Ретельно продумавши всі деталі, ми доручали “ізольованому” студентові таке завдання, що припускало обов’язкову відмову від прояву певної негативної властивості. Важливо було переконати студента в серйозності й посильності доручення, що треба виконати.

Якщо з якихось причин ми вважали неможливим або неприпустимим провести бесіду, дати суспільно корисне доручення, щоб студент переборов ізоляцію в колективі, ми зверталися до лідера.

Коли лідер демонстрував більш високих, ніж інші члени студентського колективу, рівень активності участі й впливу на життя групи, ми намагалися переконати його в необхідності більш лояльного відношення до “ізольованого” студента. Однак ступінь впливу лідера на групу була величиною непостійної. Це було пов’язане з тим, що лідерство - досить суперечливий феномен; рівень домагань лідера й міра готовності інших членів групи прийняти його лідерську роль не завжди збігалися. Тому при певних обставинах лідерські можливості зростали, а при інших, навпаки, знижувалися. У дійсності лідер у силу своєї відкритої активної позиції міг легко заиняти несприятливе положення в студентському колективі. У такому випадку йому самому була потрібна допомога з боку викладача.

У деяких експериментальних групах вплив лідера носило негативний для аудиторної та позааудиторної роботи характер, тому що він проявляв надмірну активність. Наприклад, поведінка лідера авторитарного типу блокувало прояв будь-якої активності іншими членами студентського колективу.

У спробі попередити негативні наслідки такого впливу ми знаходили способи здійснити контроль за діяльністю лідера. Ми прагнули ретельно структурувати роботу в колективі або в мікро- групах, знайомили студентів із правилами взаємодії на певному етапі заняття; черговість, регламент і послідовність презентації наробітків, обсяг висловлень кожного студента й таке інше. Ми навмисно заохочували ініціативу скромних, вирівнюючи тим самим міру активності кожного зі студентів. Таким чином, нам вдалося переконати студентів, і лідера в тому числі, що усі в групі мають рівні можливості успішно проявити себе.

У спробі розширити межу взаємин у студентському колективі, частково вирішити тим самим проблему ізоляції деяких студентів, ми використовували й традиційні методи, спрямовані на згуртування й гармонічний розвиток навчальної групи.

У рамках методу висування перспективних ліній викладач ставив перед студентами різні за складністю практичні цілі - перспективи, які були здатні захопити й згуртувати студентський колектив. Дослідники підкреслюють, що систематична постановка нових і все більше важких завдань перед групою (тобто безперервна зміна перспектив) - умова прогресивного розвитку й згуртованості колективу.

Як перспектива, наприклад, була розробка студентами етапів або всього сценарію рольової гри з умовою залучити всіх членів групи. Студенти також здійснювали спільний пошук інформації й готувалися до проведення тематичних конференцій, ділових ігор і т.д.

Регулювання діяльності лідера в студентському колективі виявилося ефективним відносно багатьох показників сформованості міжособистісних відносин. Це відбувалося тому, що соціально- психологічний клімат, структура студентського колективу, міжособистісні відносини в ньому, можливість самореалізації й ступінь психологічного комфорту студентів у групі у великій мірі залежали від лідера. Тому ми приділяли особливу увагу регулюванню його діяльності.

Право вільно розпоряджатися своїм часом у ході позанавчальної роботи природно пов’язувалося студентами з необхідністю виконання встановлених домовленостей. Організація роботи в такий спосіб забезпечувала рівність студентів у колективі, відчуття причетності кожного до досягнення результату. Структурування роботи студентського колективу дозволило заохочувати пасивних студентів до загальної роботи, підключити до участі більшу частину групи для вирішення будь-якого питання. Це сприяло росту групової згуртованості й ефективності роботи студентського колективу.

Знизити явну групову поляризацію й збільшити продуктивність діяльності студентського колективу нам дозволили індивідуальні завдання.

Формування міжособистісних відносин у студентському колективі було зв’язано також зі спробою запобіганню або вирішенню конфліктів. Велика кількість конфліктів у студентському колективі була показником неефективної взаємодії між суб’єктами освітнього процесу.

Ініціатива в урегулюванні конфлікту належала викладачеві, як більш професійно підготовленій людині. Однак, як показало дослідження, викладачі часто не вміють регулювати конфліктні ситуації. З їхнього власного зізнання, у силу різних причин вони схильні або “придушувати” конфлікт, або не зауважувати й не втручатися в конфліктні ситуації, що виникають у студентському колективі. Така реакція сприяла наростанню напруги й загостренню конфлікту, не відповідала основній функції викладача - створенню найбільш сприятливих умов для розвитку особистості студентів.

На нашу думку, викладач повинен оволодіти вміннями та навичками, що дозволили б йому розуміти причини різноманітних емоційних напруг, конфліктних ситуацій у взаєминах студентів, суть їхніх вчинків і думок, співпереживати й співчувати, сперечатися й переконувати,доводити.

При пошуку шляхів доцільного втручання у конфлікт викладач опирається на власні знання, аналізує ситуацію й прогнозує варіанти розвитку конфліктних відносин. Оскільки складність і багато- варіативність розвитку конфліктів припускають неоднозначність у способах і формах їх вирішення, викладачеві потрібний певний рівень інформованості в питаннях конфліктології.

Оволодіння способами й методами вирішення конфліктних ситуацій дозволяє викладачеві успішно перебороти труднощі в міжособистісних відносинах і спілкуванні студентів.

В експерименті попередженню конфліктів сприяла оптимізація соціально-психологічного клімату студентського колективу, що також було обумовлено формами організації позанавчальних занять.

У вирішенні проблеми формування міжособистісних відносин у студентському колективі ми також виходили з того, що студент збагачує свій соціальний досвід за рахунок активної участі у позанавчальній діяльності. Це не тільки закріплення певних правил і норм, але й реально випробовуваний або спостережуваний досвід соціальної взаємодії викладачів зі студентами й викладачів між собою. Із цієї причини особистий приклад викладача був важливим методом формування міжособистісних відносин у студентському колективі.

У процесі позанавчальної діяльності студенти опановують суспільний досвід, роблячи його своїм індивідуальним надбанням. Тому викладач, організуючи позанавчальний простір, намагається таким способом надати підтримку у формуванні в майбутнього фахівця стійких зразків конструктивної взаємодії. Конструктивна соціальна поведінка була значимим фактором успішності кар’єри майбутнього молодого фахівця.

Щоб “прищепити” майбутнім випускникам толерантні установки й моделі поведінки, що сприяють реалізації ефективних стратегій соціальної взаємодії, викладач повинен пропонувати студентам приділяти належну увагу самоаналізу, роботі над удосконалюванням як професійних, так і особистих якостей, докладати зусиль для подолання недоліків власного характеру або поведінки. Особлива роль у цьому належить кураторам груп, оскільки вони працюють зі студентами під час позанавчальних занять, оволодівають їхньою особливою довірою.

Надзвичайно важливим параметром сформованості міжособистісних відносин є групова згуртованість (що показує також ступінь інтеграції студентського колективу). Коефіцієнт успішних взаємин, індекс ізольованості, рівень групової згуртованості прямо пов’язані із соціально-психологічним кліматом у студентському колективі. Тому ми можемо стверджувати, що зі зростанням показників успішних міжособистісних взаємин відповідно оптимізувався соціально-психологічний клімат експериментальних груп.

Об’єктивний погляд на проблему змушує визнати, що одна й таж якість особистості в різних колективах може знаходити різний відгук. Дослідження показало, що положення студента в системі міжособистісних взаємин залежить не лише від прояву його характеру, але й від умов функціонування самого студентського колективу, а саме - від тих його вимог, що пред’являються до особистості.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок з цього напрямку. Апробація методів формування міжособистісних взаємин у технічному вузі довела, що студентський колектив створює величезні можливості для навчання студентів конструктивній взаємодії і міжособистісному спілкуванню, для рішення педагогічних завдань з підготовки майбутнього фахівця. У колективі максимально ефективно реалізується одна з головних умов для індивідуального розвитку кожного студента: чим більш успішна сфера міжособистісних відносин студентів, тим сприятливіші умови для їх розвитку як особистості та професіонала.

Формування міжособистісних відносин у студентському колективі сприяє ефективності процесу підготовки майбутнього фахівця. Відзначається поліпшення творчих здібностей студентів, зростання академічних показників “слабких” студентів, удосконалювання вмінь застосовувати теоретичні знання при вирішенні практичних завдань.

Перспективним напрямом у дослідженні є вивчення проблеми формування міжособистісних взаємин студентів ВТНЗ у поза- навчальній виховній роботі на засадах гендерного підходу.

Список використаних джерел

Guerin В. Social influence in one-to-one and group situations: predicting influence tactics from basic group processes /

Guerin // Thejournal of Social Psychology. - 1995. -V.135 . - P. 371-385.

Марачковская О. Современные подходы к организации внеаудиторной работы студентов в высшей школе / О. Марачковская // Педагогіка вищої та середньої школи: зб. наук, праць / гол. ред. проф. В.Буряк. - Кривий Ріг: КДПУ, 2008. - Вип. 21. - С. 435-439.

Мирончук Н. Формування культури міжособистісних взаємин старших підлітків у позаурочній діяльності : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 “Теорія та методика виховання” / Н. Мирончук. - К., 2007. - 20 с.

Собчик JI. Диагностика межличностных отношений: модифицированный вариант интерперсональной диагностики Т. Лири : методическое руководство / Л. Собчик . - М., 1990. -47 с.

Фаустова Э. Межличностные отношения в студенческой среде / Э. Фаустова // Высшее образование в России. - 1999.-№І. - С. 96-97.

Methods and parameters of formed interpersonal relationships in a students’ group of technical institutions of higher education in the out-of-the lectures educational activity.

Key words: interpersonal relationships, technical institutions of higher education, out-of-the lectures educational activity.