Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

У статті розкривається виховна робота в гімназіях Галичини з українською мовою навчання у міжвоєнний період. Аналізуються окремі аспекти освітньої політики Другої Речі Посполитої в галузі шкільництва.

Сучасна школа переживає процес болісного становлення, реформування, зміну підходів до оцінювання знань учнів, процес пошуку нових підходів до організації і проведення виховної роботи. Головне завдання нинішньої школи - виховання громадянина України. Атмосфера відродження духовності в Україні, суспільна потреба в школах нового типу вимагає особливої уваги до використання набутків попередніх поколінь саме в питанні організації та проведення виховної роботи. Саме життя сьогодні змушує нас обрати пріоритетним напрямом діяльності школи саме виховання, тому створення умов для самореалізації дитини - головна місія сучасної школи. Реалізація цих завдань, національно-культурне відродження неможливі без творчого переосмислення надбань світового та вітчизняного педагогічного досвіду. Осмислення історичної правди, культурної спадщини минулого допоможе педагогам знайти свій, науково обґрунтований підхід до створення системи виховної роботи школи в сучасних умовах.

Однією зі змістовних сторінок історії педагогіки є організація виховання учнів у гімназіях Східної Галичини з українською мовою навчання.

Метою даного дослідження є обґрунтування актуальності проблеми національного виховання в гімназіях Східної Галичини.

Аналіз досліджень і публікацій вітчизняних та зарубіжних вчених показує, що в цьому напрямі зроблено чимало. Однак наша проблема в їхніх працях не знайшла глибокого і достатнього висвітлення.

Уже в перші роки окупації польськими військами західноукраїнських земель виходить друком низка праць, присвячених певним аспектам національної освіти. Серед них слід назвати праці М.Галущинського, Б.Заклинського, В.Левицького, О.Макарушки, В.Мудрого.

Відомий український педагог міжвоєнного періоду М.Галущинський у своїх наукових роботах висвітлював концепцію національного виховання та важливість позашкільної освіти, показавши, що провідною вимогою має бути орієнтація на українську національну ідею, а наслідком - побудова незалежної соборної Української держави.

Освітній політиці Польської держави були присвячені праці тогочасних польських істориків та дослідників: С.Грабського, С.Лося, Р.Отовського, А.Бохенського, В.Бачковського. Так, польський політичний діяч Станіслав Грабські (автор шкільного закону 1924 р.) у своїй праці „Школи на східних землях” доводить, що введення утраквізму в школах Західної України призведе до повної асиміляції українців.

Це саме внаслідок розвитку української культури та освіти, що буде розвиватися у співпраці з Польською державою, передбачає польський вчений міжвоєнної доби С. Лось у своїй праці „Конструктивна політика на Червоній Русі” та „Міжнародне становище Польщі та Галицькі українці”. Багато робіт цього періоду на основі фальсифікації статистичних даних подають картину повного розквіту української культури й освіти в Польщі. Тому можна сказати, що більшість польських науковців дотримувалася офіційної думки щодо становища українців у Польщі та майбутнього української національної школи.

Проблема українського шкільництва досліджувалась у роботах багатьох науковців, педагогів, дослідників радянського часу та доби незалежної України. Серед цих робіт помітно виділяється фундаментальне дослідження в галузі українського шкільництва Б.Ступарика. Вагомим внеском в історію шкільництва Східної Галичини стала робота В.Кислого, що характеризується залученням до наукового обігу широкого кола історичних джерел. Безперечний інтерес викликає робота І. Курляк, у якій автор, залучивши широкий спектр наукових праць і джерел, найглибше дослідила становлення та розвиток гімназійної освіти в Східній Галичині.

Великий внесок у розробку даної проблеми внесли і представники української діаспори: С.Ярославин, П.Мірчук, С.Шах, М.Сивіцький, які у своїх роботах наголошували на антиукраїнській спрямованості політики Другої Речі Посполитої в галузі освіти.

Слід зазначити, що „Гімназії - це середні школи загальноосвітнього характеру, в яких викладалися класичні мови і які давали право вступати до університетів, поставши у ХѴІ-ХѴІІ ст. набули особливого поширення в Центральній і Східній Європі лише у ХіХ столітті”. Таке коротке і чітке тлумачення назви “гімназії” подає Енциклопедія українознавства. Але за цією короткою назвою - величезна історія гімназійної освіти, історія гімназій Східної Галичини зокрема, їх виховна робота.

Колишній учень Сокальської гімназії Тихон Лещук згадує: ”Пересічному сучаснику, який сприймає факти минулого ізольовано від історичних, трудно буде зрозуміти всю силу краси і принади тих виховних заходів, які для нас, колишніх учнів української гімназії - були насправді життєдайним джерелом великої, захоплюючої (скажу без перебільшення) душевної наснаги, творчих устремлінь, внутрішньої краси. Естетичне виховання в такому розумінні, поряд з навчальноінтелектуальним та фізичним вихованням, що дуже ретельно плекалося нашою школою під гаслом ”Mens sana in corpore sano”, становило основу всієї сути гімназійної освіти. Мистецьке виховання було невід’ємним від фізичного (спортивного виховання)”¹.

У своїй основі план виховної роботи українських гімназій мав опиратися на сім “точок”, тобто основних складових повноцінного розвитку особистості, а саме:

виховання морально-релігійне, виражене у християнському дусі; інтелектуальний розвиток, здобутий знанням і витривалою працею; дотримання принципів добра, правди, краси, плекання товариської культури;

розвивання фізичних сил, гарту, волі шляхом фізичного виховання; підготовка молоді до майбутнього громадянського життя на демократичній основі;

систематичне господарсько-економічне виховання з вираженим практичним нахилом;

державно-творче виховання, що повинне у своїй основі опиратися на вище згадані шість „точок” виховного процесу”^[1].

Як бачимо, повз увагу не було пропущено ні однієї грані виховання особистості громадянина, патріота своєї землі, землі, яка у досліджуваний час перебувала у складі чужоземної держави.

Плануючи виховну роботу на навчальних рік, враховували:

1)       зміст навчання, який „реалізовували” вчителі на лекціях;

2)зміст роботи в навчальних „організаціях і кружках”^[2].

Тому можна сказати про серйозний і цілеспрямований підхід галицьких педагогів до вирішення проблем виховання гімназійної молоді, що враховував зміст як лекційного, так і пізнавального матеріалу, з яким знайомилися учні під час навчання та додаткових занять у гімназійних гуртках.

Реалізація виховного процесу під час проведення уроків, як фіксує документ, була найважливішою частиною виховної праці, бо навчальні програми мають реальну основу в самому доборі наукового матеріалу. Вважаючи всі предмети за однаково важливі, польські шкільні власті все ж таки ставили на перше місце польську мову, історію Польщі, науку про сучасну Польщу (коли йшлося про державне виховання). Важливість української мови і літератури бралася до уваги лише у “національно- українському вихованні”.

За часів панування Австро-Угорщини в українських гімназіях Галичини дуже рідко святкували політичні державні свята (обов’язковими для відзначень були лише іменини Цісаря і його дружини). Ситуація змінюється після переможної для Польщі українсько-польської війни. Нехтуючи прийнятими на себе на Паризькій мирній конференції зобов’ язаннями щодо національних меншин, польська адміністрація повела інтенсивну полонізацію українського населення (українці становили понад 5 млн. із 27-мільйонного населення новоутвореної Польської держави)^[3].

Після десятирічного панування Польщі на галицьких землях змінюється і „дозволена” мета виховної роботи в україномовних гімназіях: у звітах цього часу вже немає слів „патріотизм”, „націоналізм”, „ідейність”, натомість читаємо про виховання „індивідуальності”^[4]. Ми бачимо державну політику асиміляції національних меншин Речі Посполитої в дії.

Державно-громадянське виховання реалізовувалося переважно під час підготовки і проведення національних і державних свят. Звичайно, перш за все, це були державні свята Речі Посполитої: „Свято відродження Речі Посполитої”, „Свято іменин Пана Президента”, „Свято іменин Маршала Йосифа Пілсудського”, „Свято Конституції 3-го травня”, „Свято 10-ти річчя урядування Ігнація Мосціцького” та ін. Історичні документи не залишили нам описів ставлення українських школярів до проведення цих свят, хоча, судячи з сухого викладу перебігу цих подій, особливою популярністю як у вчительського, так і в учнівського колективу вони не користувалися. Натомість часописи того часу яскраво і повно змальовують святкування українських національних свят. Перш за все, це вшанування пам’яті Т.Г Шевченка, що проводилося наймасштабніше у всіх без винятку гімназіях Східної Галичини. Доброю традицією українських гімназій було проведення Шевченківських урочистостей також і для громадськості та батьків. Відрадно, але, на жаль, інші національні свята, такі як „Академія в честь Головного Отамана Військ УНР Симона Петлюри”, „Свято Просвіти”, святкування на честь Софії Русової проводилися менш масово^[5].

Велику роль у гімназіях приділяли гуртковій роботі, як важливому чиннику розвитку та виховання українця, бо, власне, ця гілка виховної роботи могла не враховувати поданих згори Міністерством освіти та віросповідань готових планів. Гурткова робота з року в рік зростала. Але її ріст проходив не в ширину, а в глибину - “поглиблювати ідеї розуміння суті організації” (гуртків - авт.). Завдання, які ставили перед собою керівники цих організацій, вражають нас своєю новизною і розумінням потреб дитини: ”щоб молодь не вважала самоврядні установи за щось накинене, тим самим не дуже щось варте, а щоб сама проявляла ініціативу в змісті і формі праці та самого строю установ і кружків”. Для розв’язання цього завдання важливе значення мало й те, що гімназійній молоді дозволялося самостійно брати ініціативу в свої руки - виступати. Гурткова робота в гімназіях проводилася на дуже високому рівні. Адже саме робота в позаурочний час давала можливість дитині розкрити свої здібності, таланти, нахили, поглибити свої знання з предмета, який цікавить найбільше. Це пояснюється тим, що урок з його правилами проведення, дисциплінарними вимогами, досить обмежував розвій творчості дитини, чого не скажеш про позаурочну роботу в різноманітних гуртках.

Серед учнівських гуртків і організацій, що працювали в гімназіях Східної Галичини, виділяється Мистецька секція, на засіданнях якої відбувалися авторські проби, читалися доповіді, проводилися дискусійні вечори і мистецькі прогулянки. Саме на засіданнях мистецьких гуртків проявлялися і гартувалися майбутні таланти поетичного, письменницького, живописного жанру. Цікавою була робота в історичному і фізіографічному гуртку, де гімназисти виступали зі звітами. Наукова робота активно проходила на заняттях україністичного, філологічного, історичного, географічного, природничого гуртків. Цікавим для нас було дізнатися, що саме з ініціативи учнів гімназії був організований гурток „Культ праці” (під впливом Академії в честь Івана Франка з нагоди посвячення пам’ятника)^[6].

Одним із важливих напрямів у позакласній роботі гімназій було фізичне виховання. Мету фізичного виховання в гімназіях розуміли як „поєднання фізичної і духовної справності в одну гармонійну цілісність”^[7]. Таке трактування мети фізичного виховання дає нам розуміння того, що українські свідомі громадяни фізичну досконалість ставили поряд з духовною зрілістю майбутнього громадянина.

Спортивні гуртки були найчисельнішими: 112 учнів у Львівській гімназії, 98 - в Перемишльській гімназії, що становило від 49 до 74 % усіх учнів школи. Хлопці і дівчата (у мішаних гімназіях) грали у волейбол, баскетбол, ручний м’яч. А коли надворі псувалася погода, заняття у спортивних гуртках не відміняли, їх проводили у приміщенні; відбувалися також лекції на теми історії спортивного та фізкультурного руху. Крім вищезазначених видів спорту, учні займалися веслуванням, велосипедним і санним спортом, атлетикою. Про добру фізичну підготовку гімназистів свідчить факт їхньої участі у „Великім Спортовім Дні Українських Змагунів” у Львові, „Запоріжських Змаганнях”, міжшкільних змаганнях з плавання. На таких змаганнях, як довідуємося з преси, гімназисти часто займали призові місця. Цим досягненням, звичайно, передувала копітка робота у спортивних гуртках та участь учнів у щомісячних гімназійних імпрезах - змаганнях, прогулянках, спортивних забавах та іграх. Взимку були лижні і санні прогулянки на околиці міст. Практикувалися і міжгімназійні лижні спортивні змагання^[8]. Аналізуючи стан фізичного виховання учнів, слід зупинитися на цікавому моменті поєднання гарту тіла і розуму, яке найбільше, на нашу думку, виявлялося у роботі природничого і географічного гуртків в українських гімназіях Східної Галичини. Так, робота над плеканням рослин і тварин, опіка шкільним (природничим) городом, прогулянки і географічні екскурсії, змагання поряд зі своїм пізнавальним і науковим значенням, допомагали фізично розвиватися навіть тій частині гімназистів, які за станом здоров’я не могли навчатися у спортивних гуртках. Географічні прогулянки були одноденними, дводенними, триденними (залізницею, автомобілями), п’ятиденними (до великих міст

-    Львова, Кракова, Варшави)^[9].

До роботи з оздоровлення і гартування учнівської молоді відносили : ігри на перервах між уроками, купання в річках (влітку), катання на ковзанах (взимку), короткі (на околиці населеного пункту) та довготривалі (до Львова та Кракова) екскурсії^[10]. Але і цей вид дозвілля молоді Кураторія Шкільного Округу прагнула використати для „виховання польського патріотизму”. Так, прогулянка до стародавнього Плісниська була рекомендована як „прогулянка учнів по місцях уродження короля Яна Собінського”^[11].

Спортивні досягнення гімназистів неодноразово висвітлювалися в тогочасній пресі (газети: „Український Бескид”, „Діло”, „Готові”, „Telegrafie sportovym”). Українська інтелігенція в особі педагогів гімназії, розуміючи, що після Першої світової війни почалося „велике спортивне оживлення” активно сприяла поширенню вже діючих і утворенню нових спортивних гуртків, а клич спортивної роботи в гімназіях Галичини був сучасним: „У здоровому тілі - здоровий дух”.

Велику роботу з морально-етичного виховання молоді проводила Марійська дружина, метою роботи якої, як свідчить документ, було „поглиблення культу Марії, поглиблення духовно-релігійно-морального виховання та практичне релігійне життя”. Крім проведення традиційних церковних свят, таких як Євхаристій не свято, свято Покровителя, Марійське свято, Марійська дружина проводила харитативні акції: організовувала товариську допомогу в навчанні, надавала допомогу на оплату житла, лікування, харчування, куплю книжок і одягу бідним учням. Слід відзначити також участь цієї організації і в науковому житті гімназії: так у гімназії Марійська дружина організувала курс грецької мови та літератури, на заняттях якого велися дослідження з історії релігії та церкви, зачитувалися наукові реферати^[12].

Осередком товариського життя були читальні, які „плекали товариське співжиття, давали розваги в годинах відпочинку” та заохочували молодь до читання книжок та часописів^[13].

Про велику турботу галицьких педагогів щодо моральних якостей сучасної їм молоді свідчить факт офіційної заборони відвідування учнями кав’ярень, ресторанів, молочарень, цукерень під загрозою виключення зі школи. Крім того, були встановлені правила відвідання учнями кінофільмів: відвідувати кіносеанси дозволялося лише учням старших гімназійних класів після того як зі змістом фільму буде знайома дирекція гімназії. Тому і вихованість гімназистів була належною.

Після реформи шкільництва у 1932 р., коли гімназії були переформовані на чотирикласні гімназії нового типу, зменшилася кількість класів у гімназіях з українською мовою навчання. Проте порівняння кількості учнів, які навчалися у 1932-33 н.р. та учнів 193536 н.р. (у Тернопільській гімназії кількість учнів, які вступили в гімназію, була вдвічі більшою, ніж у попередньому навчальному році) дає підстави стверджувати, що серед українського населення, незважаючи на реалії „колоніального життя”, „тяга до вищої освіти, яка в часи найгострішої господарської кризи була сильно підупала, починає оживати”. З іншого боку, цей факт підтверджував те, яку живучість і принадну силу здобула рідна освітньо-виховна установа. І хоча шляхи української освіти були нелегкими і тернистими, вона зуміла, завдяки зусиллям своїх ідейних працівників „стати на висоту свого великого покликуючого завдання” - навчання і виховання справжніх українських патріотів^[14].

З українських гімназій Галичини вийшли справжні патріоти України: Олександр і Філарет Колесси, Іван Криницький, Володимир Охрімович, Омелян Колодницький, Андрій і Степан Бандери, Олекса Гасин, Петро Мірчук і багато інших, які своєю працею та своїм жертовним життям приблизили знаменний день нашої незалежності. України.

Таким чином, у міжвоєнний період, коли Східна Галичина входила до складу Польської держави, українські гімназії відігравали велику роль у збереженні української мови та культури. Виховні заходи, що проводилися серед учнів, допомагали вихованню молодих українських патріотів. Використання їх досвіду сприятиме виробленню програм національного спрямування навчального процесу в гімназіях та вузах на сучасному етапі розбудови Української держави.

^[1] Звіт дирекції державної гімназії з українською мовою навчання в Перемишлі за шкіл₂ьний рік 1933-34. - Перемишль, 1934. - С. 49.

^[2] Там само.

^[3] Сокальська гімназія. Пропам’ятна книга. - Львів; Сокаль: Б.в., 2001. - С. 74.

^[4] Державна гімназія з українською мовою навчання у Львові. Звідомлення за шкільний рік 1932/33. - Львів, 1933. - С. 10.

^[5] Звідомлення приватної коедукаційної гімназії Товариства „Рідна школа” з українською мовою навчання в Тернополі з правами державних шкіл за шкільний рік 1935/36. - Тернопіль, 1936. - С. 8.

^[6] Державна гімназія з українською мовою навчання у Львові. - Звідомлення за шкільний рік 1932/33. - Львів, 1933. - С. 13.

^[7] Звідомлення приватної коедукаційної гімназії Товариства „Рідна школа” з українською мовою навчання в Тернополі з правами державних шкіл за шкільний рік 1935/36. - Тернопіль, 1936. - С. 16.

^[8] Звідомлення виділу „Кружка родичів” при державній гімназії з українською мовою навчання в Перемишлі за шкільний рік 1934-35. - С. 57.

^[9] Звідомлення приватної коедукаційної гімназії Товариства „Рідна школа” з українською мовою навчання в Тернополі з правами державних шкіл за шкільний рік 19365/37. - Тернопіль: Б.в, 1937. - С. 18.

^[10] Звідомлення виділу „Кружка родичів” при державній гімназії з українською мовою навчання в Перемишлі за шкільний рік 1934-35. - Перемишль, 1935. - С. 45.

^[11] Звіт дирекції державної гімназії з українською мовою навчання в Перемишлі за шкіл₄ьний рік 1933-34. - Перемишль, 1934. - С. 27.

^[12] Звідомлення приватної коедукаційної гімназії Товариства „Рідна школа” з українською мовою навчання в Тернополі з правами державних шкіл за шкільний рік 1935/36. - Тернопіль, 1936. - С. 10-11.

^[13] Там само. - С. 12.

^[14] Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. - Дрогобич: НВЦ „Каменяр”, 2002. - Вип. 9.

-    271 с.