Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Серветник Р.М. (Київ)

У статті досліджуються теоретичні аспекти моделювання формування особистості офіцера у процесі його підготовки, аналізуються основні його види.

У сучасних умовах розвитку незалежної держави на перший план виступає необхідність підготовки для Збройних сил України (ЗСУ) компетентних військових фахівців-професіоналів, здатних до ефективної професійної діяльності в умовах різких змін у воєнному мистецтві та ведення сучасної війни, стрімкого оновлення бойової техніки й озброєння. У зв’язку з цим слід забезпечувати формування творчої особистості офіцера та створення оптимальної передумови розвитку його особистісних і професійних якостей, формування у нього основних видів компетентностей щодо майбутньої військово-професійної діяльності.

Національна доктрина розвитку освіти ставить важливі завдання перед військовою системою освіти. Вони співзвучні з завданнями, які були визначені у доповіді Жака Делора на Міжнародній комісії “Освіта

ХХІ      століття”. Це - навчати навчатися, навчати працювати, навчати бути, навчати жити.

“Навчати навчатися - це формувати учнівські вміння оволодівати та оперувати найрізноманітнішою інформацією, які стверджують молоду особистість у ролі учня і, що не менш важливо, у ролі майбутнього вихователя. Адже коли свого часу сьогоднішні вихованці самі стануть батьками, вони мають передавати набуті знання та досвід своїм нащадкам та спадкоємцям.

Навчати працювати - забезпечувати не тільки здатність ефективно оволодівати професійними навичками, а й вміння знаходити вихід у найнепередбачуваних виробничих ситуаціях, вміти співпрацювати в колективі, співвідносити себе з конкретними фаховими ролями та ефективно їх виконувати.

Навчати жити - це утверджувати цілісний світогляд і світосприйняття, допомагати учням віднаходити особистісний сенс життя, досягати моральної та духовної зрілості, ставати відповідальними як за особистісну долю, так і за долю загалу.

Навчати бути - це прищеплювати й розвивати талант до налагоджування соціальних, дружніх та родинних стосунків, виховувати здатність до емпатії, персоніфікованих взаємин з іншими людьми”^[1].

Водночас відбувається орієнтація системи військової освіти на європейський освітній простір. Як відомо, на черговому саміті міністрів освіти Європи в Бергені (Норвегія) у травні 2005 р. Україна офіційно приєдналася до європейського інтеграційного процесу в галузі вищої освіти - до “Болонського процесу”. Це дасть змогу Україні стати частиною європейського освітнього та наукового простору. У процесі входження України в цей простір має бути до 2010 р. сформована система вищої освіти, узгоджена з європейською моделлю вищої освіти. У зв’язку з цим Болонський процес має для нас не просто освітнє значення, він визначає напрями роботи в найближчий час у сфері удосконалення системи вищої освіти, у тому числі її військової складової.

Європейська інтеграційна модель вищої освіти визначена документами Болонського процесу, основними її ознаками та рисами є:

1)       триступенева система вищої освіти;

2) європейський додаток до диплому бакалавра і магістра;

3)  кредити ECTS в якості одиниць обліку трудомісткості навчальної роботи;

4)модульна система навчання;

5)єдині європейські оцінки;

6)комплексне управління і моніторинг якості вищої освіти та ін.

Відповідно, пріоритетними завданнями стають:

1.   Розроблення оновленої Концепції військової освіти з метою впровадження структури вищої освіти військових фахівців.

2. Розроблення нового переліку напрямів, спеціальностей підготовки та кваліфікацій військових фахівців.

3.  Проведення наукових досліджень зі Стандартизації вищої освіти військових фахівців відповідно до нової структури рівнів, Переліку напрямів і спеціальностей їх підготовки та змісту військової освіти.

4.  Розроблення галузевих стандартів вищої освіти для підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня з терміном навчання 1 рік тощо.

Оптимальне їх розв’язання та наповнення конкретним змістом дасть можливість гарантувати якість підготовки військових фахівців, яка відповідатиме державним та європейським стандартам освіти і здійснювати тим самим вагомий внесок у підтримання необхідного рівня воєнної безпеки держави.

Для цього необхідно визначити чітку методологічну основу її розвитку. В основі обґрунтування має бути ідея забезпечення суб’єктності курсанта (слухача) у військово-дидактичному процесі ВВНЗ та майбутній професійній діяльності, формування загальнонаукового, військово-професійного та управлінського видів компетентностей. Це оптимально досягається шляхом комплексного використання провідних ідей, методик і технологій особистісно- орієнтованого, проблемного і діяльнісного навчання майбутніх офіцерів: “Хоча і повільно, але з кожним роком впевненіше серед вітчизняних дослідників зміцнюється розуміння комплексного підходу до створення сучасної дидактичної системи як головного методологічного принципу. Тільки та дидактична система буде придатною для рішення цього завдання, глобального освітнього завдання всебічного і гармонійного розвитку особистості, яке спирається на всю сукупність сучасних знань про механізми навчання, цілі і мотиви пізнавальної діяльності. Таку систему можна було б назвати ідеальною”^[2].

Пошук сучасних теоретичних засад підготовки офіцерів дає змогу констатувати, що військово-педагогічна наука як галузь педагогіки професійної освіти, розвивається досить успішно. Останнім часом проводяться дослідження, які тим чи іншим чином торкаються проблем професійної підготовки та діяльності офіцерів. Вони присвячені визначенню педагогічних умов підготовки майбутніх офіцерів (О.М. Аксьонова, О.В. Торічний); проектуванню процесу виховання військовослужбовців (Є.Ю. Литвиновський); педагогічній оцінці управлінської діяльності офіцерів та готовності до неї (О.В. Бойко, М.В. Руденко); процесу вдосконалення організаційних форм і методів навчання майбутніх офіцерів і його оцінювання (Л.В. Боровик, В.Корнещук, Ю.І. Сердюк, І.О. Томків, Ю.Г. Юрчук); адаптації курсантів до навчальної та професійної діяльності (Г.І. Васильєв, О.Казьмірчук); різних компонентів педагогічної культури майбутніх офіцерів (В.В. Гриньков, О.М. Гомонюк, С.В. Капітанець, Ю.В. Кудінов, В.С. Маслов, С.М. Морозов, В.П. Печенізький); системі підготовки організаторів виховної роботи в умовах університетської освіти (О.С. Автушенко); особистісно-орієнтованої підготовки військових фахівців (В.В. Ягупов); розвитку військової освіти України (М.І. Нещадим) та ін.

Ці дослідження, безумовно, зробили свій внесок у розвиток військово-педагогічної науки в Україні. Але в той же час, практично відсутні праці, у яких досліджуються проблеми формування особистості українського офіцерів, зокрема моделювання процесу формування готовності до професійної діяльності у майбутніх магістрів військово- соціального управління (ВСУ).

Отже, обґрунтуванню моделювання процесу формування такого виду готовності у майбутніх магістрів ВСУ в Національній академії оборони України ми поставили за мету цієї статі. Воно має відбуватися в руслі наукових, методичних і технологічних вимог сучасних дидактичних систем, що характеризуються такими особливостями:

1.     Їх методологічну основу складають об’єктивні закони та закономірності філософії пізнання, матеріалізм, гуманізм і гуманістична психологія, завдяки яким сучасна дидактика спромогла подолати односторонній підхід до аналізу та інтерпретації процесу навчання у різних освітніх системах, характерний для філософських систем прагматизму, раціоналізму, емпіризму, технократизму.

2.  У них сутність підготовки офіцерів не зводиться ні до передачі готових знань, ні до самостійного подолання труднощів, ні до власних винаходів, бо “життя вимагає створення такої дидактичної системи, яка б давала змогу слухачам не тільки засвоювати більшу суму знань, умінь і навичок (сама по собі вона буде недостатньою), а й формувати в них уміння швидко орієнтуватися в тій чи іншій галузі знань, знаходити потрібну інформацію, тобто систему, яка готувала б учнів до самоосвітньої діяльності”^[3].

3.     Вона має ґрунтуватися на оновленій науково-педагогічній методологічній парадигмі, спрямованій “...на реалізацію проектних форм взаємодії педагогів і школярів, на вдосконалення культури спілкування вчителів, їхньої здатності коректно розв’язувати складні навчальні і позанавчальні ситуації”^[4]. Технологічною формою реалізації цієї парадигми є суб’єкт-суб’єктна парадигма взаємодії між військовими педагогами та слухачами.

4.      Вищезазначені особливості сучасної дидактичної системи передбачають зміну стратегії системи військової освіти, яка має стосуватися, на думку Г.О. Балла, стратегії “розвитку освіти” і стратегії “самої педагогічної діяльності”.

“Смисл і ціль освіти - людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонія її відносин з собою і іншими людьми, зі світом. У такий спосіб освіта на державному рівні створює умови розвитку - саморозвитку, виховання - самовиховання, навчання - самонавчання всіх і кожного. ...Система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення - щастя людини”, - слушно зазначає стратегію розвитку освіти в сучасних умовах І.А. Зязюн^[5].

Щодо стратегії педагогічної діяльності військового педагога, то в руслі гуманістичної парадигми освіти “можемо зафіксувати бажаність існування в ній навіть трьох планів: суб’єкта безпосередньої взаємодії, “вчителя життя” (виховання) і “вчителя премудрості” (власне вчителя, викладача)”, щодо стратегії слухача, то йдеться “про смислове наповнення знань та інших навчальних здобутків, забезпечення стійкої

внутрішньої мотивації учіння, стимулювання творчості”^[6].

5.    Наступний важливий момент - підвищення самостійності та відповідальності курсантів (слухачів) як суб’єктів навчальної діяльності. На думку В.В. Ягупова, системоутворюючою якістю особистості є суб’єктність, тому можна стверджувати, що освітній процес, який максимально сприяє розвитку суб’єктності, можна назвати особистісно- орієнтованим^[7].

Відповідно, основним завданням змісту військової освіти в сучасних умовах є, по-перше, її переведення “...у внутрішній світ особистості. Для цього необхідно організувати психологічно обґрунтовану діяльність двох рівнозначних у відношеннях суб’єктів: учитель - учень, прагнучи актуалізувати формування в учнів внутрішньо-особистісної мотивації при задоволенні їхніх сутнісних (існуючих і формованих) потреб. Йдеться про освітню технологію - внутрішню організацію змісту, тобто про логіку і структуру змісту в контексті взаємовідношень учасників освітньої, зокрема і педагогічної дії”^[8].

По-друге, підготовка військового фахівця до творчої діяльності у швидкоплинних умовах функціонування ЗСУ, кардинальної зміни їх призначення та функцій.

По-третє, формування основних видів компетентностей офіцера.

По-четверте, формування всебічної його готовності до розв’язання службових функцій за призначенням.

Отже, у процесі моделювання підготовки сучасних офіцерів обов’язково слід враховувати обставини, які будуть сприяти її оновленню, особистісному, професійному та технологічному збагаченню, її виходу на рівень європейських освітніх стандартів.

Система навчального процесу, яка створює сучасну модель підготовки офіцерів для Збройних сил та інших військових формувань України - це цілісна множина сукупності її основних складових. “Модель, в логіці і методології науки - аналог (схема, структура, знакова система) певного фрагмента природної або соціальної дійсності, продукту людської культури, концептуально-теоретичного утворення і тому подібного - оригіналу моделі”^[9].

Педагогічне моделювання, на думку О.А. Дубасенюк, “...виконує роль провідного регулятора всієї системи дій протягом усього періоду діяльності. Педагог моделює програми розв’язання стратегічних задач, допомагає вихованцям визначити власні проблеми і за допомогою процесу моделювання, спроектувати способи їх досягнення. Тобто діяльність педагога має випереджальний характер і виступає у двох формах - передбачення та цілепокладання...”^[10]

Результати дослідження Т.Д. Мишковської підтверджують, що педагогічне моделювання є таким видом діяльності у ВНЗ, який має дуже сильні зв’язки з іншими видами його функціонування та визначає ефективність педагогічної діяльності науково-педагогічних працівників взагалі^[11].

Характерною особливістю моделювання, на думку В. В. Давидова, є не вивчення того, що вже існує, а створення нових продуктів і одночасне пізнання того, що може лише виникнути^[12].

Моделювання представляє суттєвий елемент професійної діяльності офіцерів Збройних сил України. Проведені нами дослідження щодо основних видів навчальної діяльності офіцерів підтвердили обґрунтованість цього положення. З узагальнених даних (табл. 1) можна з’ясувати дві провідні тенденції. Це - практичне здійснення навчальних заходів і організаційна робота офіцерів, які практично не можуть відбуватися без попереднього проектування, моделювання, планування своєї професійної діяльності. Вони практично забирають у них до 50% і більше службового часу.

Модель - це знакова система, за допомогою якої можна відтворити дидактичний процес як предмет дослідження, показати у цілісності його структуру, функціонування і зберегти цю цілісність на всіх етапах дослідження. Шляхом моделювання можна відтворити не тільки статику процесу підготовки офіцерів, а й її динаміку. Наявність науково обґрунтованої моделі підготовки офіцерів - магістрів ВСУ дає змогу прогнозувати її розвиток, своєчасно вносити в цей процес необхідні корективи та нововведення тощо. А це особливо важливе для освітнього процесу, бо у ньому обов’язково слід передбачати й прогнозувати майбутній позитивний результат. Військова освіта підготовлює курсанта (слухача) до майбутньої військово-професійної діяльності, тому вона має бути динамічною, своєчасно реагувати на соціальні запити, враховувати призначення, специфіку функціонування та бойової діяльності військових підрозділів і частин у сучасних умовах та підготувати офіцера як активного суб’єкта діяльності до самоактуалізації у військовому середовищі.

Сучасна військова освіта надзвичайно складна і багатогранна за своїм змістом, має багато характеристик, проявів і аспектів. Вона саме на основі наукового моделювання здатна формувати творчу особистість офіцера, підготувати його до ефективної військово-професійної діяльності, а також до дій в екстремальних умовах. Тому вона, по-перше, має бути, з одного боку, адекватною до вимог сучасної війни, а з іншого

-      врахувати процеси гуманізації та демократизації всіх сфер освіти в українському суспільстві; по-друге, має випереджати військову практику та сприяти її розвиткові; по-третє, формувати творчу особистість офіцера - компетентного та здатного ефективно розв’язувати професійні завдання.

У військово-навчальному процесі ВВНЗ можна використовувати різні моделі підготовки майбутніх офіцерів. Це може бути структурою, основні компоненти якої стисло проаналізуємо.

Цільовий компонент. Загальні цілі підготовки офіцерів ми визначаємо так: навчати ефективно вчитися; виховувати в процесі навчання, прищеплювати потребу в постійному творчому самовдосконаленні; озброювати курсантів (слухачів) загальними та професійними знаннями, навичками та вміннями, які необхідні для успішної професійної діяльності.

Стимулюючо-мотиваційний компонент. Дійсно, мотив військової служби та конкретної професійної діяльності виникає у повному обсязі лише тоді, коли є певні стимули значущої діяльності.

Змістовний компонент містить усе те, що становить поняття “зміст освіти”, під яким розуміється сукупність тих професійних знань, навичок і вмінь, яка входить у всебічну професійну підготовку офіцера. Основними джерелами змісту професійної освіти є освітньо- кваліфікаційні характеристики випускника ВВНЗ, освітньо-професійні програми підготовки відповідних військових фахівців.

Змістом операційно-діяльнісного компонента є організація практичної навчально-пізнавальної діяльності майбутніх офіцерів з опанування навчального матеріалу. Цей компонент є одним із головних.

Контрольно-регулюючий компонент спрямований на з’ясування ефективності функціонування всієї моделі, вивчення результативності дій кожного її компонента, своєчасне внесення оптимальних коректив.

Оціночно-результативний компонент є завершальним. Він передбачає оцінювання опанування навчальної програми, освоєння певної сукупності професійних знань, формування практичних навичок і вмінь, визначення рівня їх особистісного і професійного розвитку, сформованості у них мотивації навчальної та професійної діяльності, дієвості як усього процесу навчання, так і окремих його компонентів тощо.

Б.С.Гершунський наголошував на тому, що освіта повинна опікуватися насамперед становленням особистості, плекаючи її освіченість, професійну компетентність, культуру і ментальність. “Результат освіти врешті-решт повинен оцінюватися не тільки за безпосередніми очевидними, параметрами ефективності педагогічної діяльності, на рівні ментальних пріоритетів і вподобань конкретного суспільства, але і з урахуванням динаміки загальнолюдських цінностей та ідеалів, критеріїв матеріально-духовного прогресу людини і суспільства, що змінюються”^[1].

На думку М. Міндера, освіта має надати знання, навички та вміння діяльності (озброюючи методологією постійного самовдосконалення); життєвий досвід (з опорою на демократичні загальнолюдські цінності)^[2].

І.А.Зязюн кінцевим результатом освіти вважає “...внутрішній стан людини на рівні потреби пізнавати нове, здобувати знання, виробляти матеріальні й духовні цінності і допомагати ближньому, бути добротворцем”^[3].

Також існують інші моделі. Наприклад, динамічна модель на відміну від структурної враховує фактор часу, дає можливість передбачати результати навчальних дій у динаміці. За допомогою таких понять, як фази навчального процесу, її тривалість, інтенсивність, темп, ритм, стан, зворотність, напрям можна охарактеризувати військово-навчальний процес та його результат, процес викладання і процес навчальної діяльності, інші якісні й кількісні характеристики процесу підготовки офіцерів. Для їх підготовки особливо актуальними є тривалість, інтенсивність і темп навчання, бо в умовах дефіциту навчального часу їх слід підготувати як військового професіонала. Проблема надзвичайно складна, яку не можна розв’язувати без урахування основних факторів військово-дидактичного процесу у ВВНЗ.

Факторна модель військово-дидактичного процесу - це ті чинники, які мають безпосередній і опосередкований вплив на цей процес. Підготовка офіцерів детермінована багатьма чинниками, одні з них піддаються контролю, а інші - ні, одні безпосередньо визначають цілі, смисл, зміст і результат цього процесу, інші тільки опосередковано впливають на його протікання. Всі ці фактори можна класифікувати на три групи:

1)       внутрішні й зовнішні;

2) позитивні й негативні;

3)безпосередні й опосередковані^[4].

Соціально-технологічна модель військово-дидактичного процесу у ВВНЗ передбачає аналіз отриманих результатів, що особливо важливий для оптимізації цього процесу. Результат може бути фактичним (той, що реально досягнутий) і очікуваним (той, що передбачений цілями навчання військовослужбовців). До результатів особистісно- орієнтованого військово-дидактичного процесу, на нашу думку, слід віднести:

світогляд офіцера, його світосприйняття, світорозуміння та ставлення до військово-професійної діяльності;

професійні та індивідуально-психічні якості особистості офіцера;

систему професійних знань, навичок і вмінь офіцера, їх глибина, міцність, гнучкість і фундаментальність;

уміння творчо мислити, ефективно керувати своїми почуттями та волею в складних умовах мирного і воєнного часу;

уміння вчитися, потреба самостійно набувати і постійно творчо поповняти свої загальнонаукові та військово-професійні знання, вдосконалювати практичні та інтелектуальні навички та вміння;

професійну та морально-психологічну підготовленість і готовність до виконання службових і бойових завдань в умовах мирного та воєнного часу.

Суттєвою характеристикою цих моделей є те, що вони окремо не діють, а доповнюють одна одну, разом сприяють ефективності підготовки офіцерських кадрів для Збройних сил України.

Реалізація наукових досліджень і моделювання процесу формування особистості українського офіцера, що виконується на плановій основі за допомогою процесу моделювання, зможе забезпечувати, на нашу думку, ефективність їх підготовки. З огляду на те, що запровадження педагогічної науки у практику військово-професійної діяльності є цілеспрямованим процесом, можна стверджувати, що управління - це обов’язкова умова застосування моделювання у підготовці офіцерів. Із втратою управління втрачається й сутність моделювання.

Процес моделювання формування особистості офіцера та його трансформація у процес їх підготовки містять такі етапи:

процес моделювання військово-професійної діяльності у військово- навчальному процесі ВВНЗ;

формування моделі військово-професійної діяльності майбутнього офіцера у його навчальній діяльності; створення моделі;

впровадження створеної моделі в практику підготовки офіцерів.

Отже, актуальною є проблема моделювання процесу формування особистості офіцера та його подальша орієнтація на гармонійний розвиток усіх основних сфер його психіки: смислової, ціннісної (життєві принципи, домінантні цінності на основі загальнолюдських, національних і військово-професійних ідеалів), інтелектуальної (розвиток інтуїції, абстрактного мислення, логічного мислення, пам’яті), емоційно-вольової (розвиток емоційної культури, вольових якостей) та фізичної.

Моделювання в умовах посилення професіоналізації військової служби стане в недалекому майбутньому одним із ефективних засобів покращення підготовки офіцерів до військово-професійної діяльності. У педагогіці більше за інші галузі науки потрібен діалектичний підхід: пошук нового, оновлення старого, використання найкращого досвіду, відмова від того, що себе не виправдало. Саме такий підхід зможе забезпечувати вибір оптимального шляху моделювання процесу формування особистості українського офіцера, гарантуючи реалізацію зв’язку підготовки військових фахівців з життям військ.

^[1] ГершунскийБ.С. Философия образования. - М.: Совершенство, 1996. - С. 62.

^[2] Minder M. Champs d’action pedagogique. Une encyclopedie des domaines de l’education. - Paris, 1997. - S. 13.

^[3] Зязюн І. А. Концептуальні засади теорії освіти в Україні // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2000. - № 1. - С. 15.

^[4] Ягупов В. В. Моделювання військово-навчального процесу // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі і вузі: Матеріали міжнар. наук.- практ. конф. - Рівне: Волинське обереги, 2002. - Вип. 3.- С. 155-158.

^[1] Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. - К.: ВіРА ІНСАЙТ, 2000. - С. 210.

^[2] Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для студ. пед. вузов: В 2-х кн. - М.: ВЛАДОС, 1999. - Кн. 1: Общие основы. Процесс обучения. - С. 307-308.

^[3] Ярмаченко М.Д. Основні педагогічні категорії // Педагогіка і психологія. - 1998. - № 4. - С. 11.

^[4] Кремень В.Г. Педагогічна наука: час методологічної рефлексії // Педагогіка і псих₃ологія. - 1998. - № 2. - С. 15.

^[5] Зязюн І.А. Концептуальні засади теорії освіти в Україні // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2000. - № 1. - С. 14.

^[6] Балл Г.О. Гуманістичні засади педагогічної діяльності // Педагогіка і психологія. - 1994. - № 2. - С. 9-10.

^[7] Ягупов В.В. Суб’єкт-суб’єктні взаємини в навчальному процесі // Зб. наук. пр. Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д.Осипенко (Педагогічні науки). - Запоріжжя: ВПК “Запоріжжя”, 1999. - № 3-4. - С. 5-10.

Зязюн І.А. Концептуальні засади теорії освіти в Україні // Педагогіка і психологія проф₄есійної освіти. - 2000. - № 1. - С. 15.

Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С.Аверинцев. - 2-е изд. - М.: Советская энциклопедия, 1989. - С. 374.

^[10] Дубасенюк О.А. Основи теорії і практики професійної виховної діяльності. - Житомир: Житом. держ. пед. ун-т ім. І.Франка, 1995. - С. 179.

^[11] Мишковська Т.Д. Формування дослідницько-педагогічних умінь студентів в умовах модульної організації процесу навчання: Дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Тернопільський держ. пед. ун-т ім. Володимира Гнатюка. - Тернопіль, 1999. - С. 55.

^[12] ЯсвинВ.А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию. - М., 2001. - С. 202.