Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Віталій Олександрович Радзієвський
здобувач Київського національного університету культури і мистецтв

У статті автор розглядає основні теоретико-методологічні підходи до культурології рослин, рослинності і рослинного світу, яка в останні роки викликає неабиякий інтерес у представників різних галузей знання, що досліджують роль рослин у контексті культури.

Ключові слова: культура, культурологія рослин, рослини, земля, історія, ритуали.

The histography is described and the approaches to the people’s phytoculture during Kyiv Rus period are analyzed in the article. The author cites the views of various scholars related to the plants in the context of culture in general and of the period in particular. The culture of Kyiv Rus has been in the focus of attention of many scientists. The article highlights various approaches to the culturology of plants and the contribution of the respective researchers.

Key words: culture, culturology of plants, plants, land, history, rituals.

Культурологія рослин є досить актуальною темою. Вона описувалась і побіжно згадувалась у найрізноманітніших контекстах. Так, В.Смоляр і Л.Артюх зверталися до культурології рослин в ґрунтовних дослідженнях українського харчування, В.Скуратівський і О.Воропай - в календарному циклі народних свят, М.Грушевський і З.Болтарович - в контексті народного траволікування вивчали застосування рослин насамперед в етнографічному аспекті. Культурологія рослин, рослинності і рослинного світу в цілому викликає в останні роки неабиякий інтерес, а, починаючи з 2006 р., поняття "культурологія рослин" міцно утвердилося в літературі, навіть поняття "культурологія дерев" не викликає нарікань [2, 18]. Особливо культурологія рослин викликає інтерес в дослідженні українських традицій, наприклад, культурології квітчання [4, 177].

Мета статті - проаналізувати ступінь наукової розробки теми і виокремити основні підходи, які сформувалися в процесі осмислення питань, пов’язаних з культурологією рослин.

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань: проаналізувати розробки дослідників культурології рослин, охарактеризувати їхні праці.

З ХІХ ст. культурологія рослин і траволікування викликає стабільний інтерес у науковому середовищі. Вперше чимало уваги рослинам і культурології рослин в цілому в контексті народних ритуалів приділив К.Сементовський у праці "Замечания о праздниках у малороссиян". Так, В.Горленко стверджує, що К.Сементовський як тогочасну інновацію запропонував паспортизацію народних даних: з якого села чи місцевості той чи інший ритуал, переважно ритуал з рослинами. Це дає підстави стверджувати, що К.Сементовський започаткував вивчення культурології рослин. Його підходи продовжили наступні покоління науковців, зокрема М.Арандаренко в "Записках про Полтавську губернію". Вивчаючи в етнографічному аспекті обрядовість Лівобережжя, вчений здійснив загальний огляд річної обрядовості, але проаналізував і систематизував лише весняну обрядовість.

Культурологія рослин Київської Русі синкретизувалась і розчинялася в різних проявах життя. Прославились у використанні рослин, наприклад, Даміан, Прохор Лободник, Антоній Преподобний, Аліпій, Агапіт Печерський, Пімен Пісник та інші. Прохор Лободник отримав навіть прізвисько від трави "лободи", а чимало людей мають "трав’яні", зокрема і "лободяні", прізвища (відразу пригадується співачка Світлана Лобода).

Відтак, в Стародавній Русі знання про культурологію рослин мали прикладне (праксеологічне) значення і були на такому ж суто прикладному рівні. Теоретичний рівень осмислення розвивається значно пізніше - в ХІХ ст. Не без підстав його батьком можна вважати М.Максимовича. Інтерес в етнографічному аспекті становить його праця "Дні та місяці українського селянина", в якій описується ритуальність і обрядовість не лише початку ХІХ ст., а й на основі використання ретроспективного методу та залучення праць З.Доленга-Ходаковського, Ж.Паулі, Л.Голембійовського, Я.Коллара здійснюється аналіз окремих ритуалів. М.Максимович описує календарну обрядовість, в якій чітко виокремлюються елементи культурології рослин з давньоруського новоріччя - з весни. Він з’ясовує специфіку організації та технології проведення окремих видів польових робіт - оранки, сівби, косовиці та вирощування деяких сільськогосподарських культур - гречки, коноплі, а також місце і значення ритуалів (зажимки, обжинки).

"Молодими" є фітодізайн, флористика, флоризм та низка інших, пов’язаних з культурологією рослин "модних" напрямів діяльності; хоча є і "старі", наприклад, траволікування або квітчання. В добу Київської Русі не було цих понять, але люди здавна тягнулися до краси, а рослини виступали не тільки як необхідні складові народного побуту, а й як елементи в ритуалах, чарівні прикраси.

М.Максимович першим на Україні почав ґрунтовно досліджувати феномен двовір’я в українській культурології рослин як особливого феномена давньоруської культури. Він заклав підґрунтя подальшого аналізу культурології рослини. Дослідник у різних варіаціях і чи не найповніше в ХіХ ст. описав не лише гуляння біля "обрядового дуба" на Трійцю, але, керуючись історико-порівняльним методом, аналізуючи літописи, давні літературні джерела, народні перекази, дійшов висновку про зв’язок сучасних йому ритуалів (зокрема, в с. Рогозові під Борисполем на Київщині) з обрядовістю старовинною. Так, за М.Максимовичем, весною, коли вперше побачать квітку, швиденько зривають і починають топтати її зі словами: "Топчу, топчу ряст... дай, Боже, потоптати й того року дождати". Стверджується думка, що топтання рясту веде до довголіття. Звідси, коли людина одужала, то кажуть: "Вже виліз на ряст".

Чимало рослин згадується і в Малоросійських піснях, виданих М.Максимовичем.

А.Часовникова, розвиває тезу Н.Сумцова, що в назвах багатьох рослин прихований вже натяк на те, що з ними пов’язані релігійні або апокрифічні розповіді. Так, в билині "Альоша Попович і Змій Тугарин" міститься інформація про Адамову голову: "Вони під’їжджали до Хреста, Богу помолитись, до Адамової голови прикластись" [5, 22]. Рослина Адамова голова, виступає ритуальним об’єктом. Поширені були Богородичні трави, Адамові голови (особливо 18 видів), Петрові рослини (зокрема хрести

7 видів, Петрові хрести "від всякої напасті", "від єретика", "від наглої смерті" тощо). Сила Пресвятої Богородиці, апостола Петра, праотця Адама ніби символічно матеріалізувалася в рослинних образах, які носили їхні імена. Адамових рослин чимало: два адамові дерева, адамове яблуко, дві адамові смокви, адамове ребро, адамова свічка тощо. Так, лише адамова голова - це велика група рослин. На думку В.Даля, "можна припустити, що особливо виокремленими і названими адамовою головою (адамовою бородою) в більшості цих рослин є переважно коріння" [5, 165].

Слово паломник, як наголошує З.Сопєлкіна, має своє так би мовити рослинне походження - від пальм. Саме до святих пальм святої Палестини мандрували паломники Антоній, Данило, Єфроси- нія, Зоя та інші. Доречна думка, називати паломників по місцевим (рідним, давньоруським) святиням - "вербовиками" - від вітчизняних верб - нашого аналога далеких близькосхідних пальм.

Ґрунтовними є праці академіка Г.Скрипник і доктора історичних наук З. Болтарович. Чимало уваги З.Болтарович приділяла рослинам, їх життєдайним і корисним властивостям. З.Болтарович виділялась енциклопедичними знаннями в галузі історії і культури вітчизняного фітолікування, добре орієнтувалась в регіональній специфіці та в неоціненних порадах знавців народної медичної культури, займалася вивченням квітів, які є атрибутом свят. В працях З.Болтарович ми бачимо насамперед іс- торико-культурологічний аспект і поради лікування людей, широке застосування перевірених методів і прийомів допомоги рослинами. В аналогічному дусі подається праця С.Швидкого, присвячена історії розвитку, сучасному стану, регіональній специфіці традиційної народної медицині українців південної Слобожанщини.

Чимало матеріалів з культурології рослин проаналізувала і дослідила Л.Виноградова. Вивчаючи вітчизняну обрядовість в цілому, чимало уваги вона приділяє вивченню рослини.

Особливе місце в довоєнній радянській етнографії належить професору Д.Зеленіну, зокрема цікавим є його припущення про вітальну роль рослин в житті не лише первісної людини, а й русичів. Він чи не найбільше часу присвятив вивченню культурології рослин (як частини віталогії) в контексті загальноісторичного процесу, особливо давньоруських реалій. За Д.Зеленіним, в зеленому гіллі - "уподібнення людей дереву-тотему", а визивання дощу - відлуння давнього обряду, його переосмислення.

Праці А.Іпполітової цікаві насамперед частим використанням терміна "етноботаніка". Для слов’ян важливим є осмислення власної "етноботаніки". В працях А.Іпполітової питання рослинності плавно вплітаються в культуру, створюючи підвалини для вітчизняної етнокультурології рослин та її складових - етноквітології, етнотравології, древології. Не можна не звернути увагу на те, що ця праця перегукується зі славетними попередниками, зокрема з працями батька філологічного підходу - О.Потебні.

Квітчанню присвячено багато праць М.Федущак, їх квінтесенцією стала захищена нею в листопаді 2008 р. кандидатська дисертація [4]. В дослідженні вона наголошує: "Насамперед новизна нашої праці полягає у запровадженні до наукового обігу поняття "квітчання", що відображає явище художньої культури - прикрашання квітами" [4, 10]. Теза про квітку як "поняття не ботанічно-морфологічне", а мистецьке, естетичне проходить крізь усю працю, а сам вислів неодноразово повторюється. Квіткові намиста і шалі сьогодні побутують серед народів Південної Азії і Тихоокеанських островів і є національною святковою прикрасою та почесним даром для високих гостей. Квіткове полотно сплітали на голові від сонця, злих поглядів та інших впливів ворогів (тварин, людей). Це важливо і для здоров’я. Від вінка виникла корона - найвища відзнака, символ влади і могутності. Не може не вражати припущення М. Федущак щодо виникнення квітчання: "Можливо дата виникнення квітчання - УІІІ тис до н.е." [4, 178].

Серед праць останніх років заслуговує на увагу дисертація І.Воротняк "Агрокультура українців Буковини (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)", захищена 2005 р. Чимало уваги там приділяється різним аспектам культурології рослин, аналізу аграрного секторуа останніх століть.

Деякі автори підкреслюють християнські витоки багатьох народних ритуалів, звичаїв, навіть назв рослин, заперечуючи подекуди не лише сталі заідеологізовані радянські стереотипи, а й праці дореволюційних і сучасних дослідників, які симпатизують язичництву. А.Часовникова пише: "Можна припустити, що і в народній, і в церковній традиції "агнова" вербова гілка (і особливо її агнці) могли  сприйматись сакральним символом Ісуса. Напевно, тому склалось відношення до неї в народі як до християнської агіасми... Саме таке відношення до освяченої верби як священного символу Бога може пояснити дивну на перший погляд практику споживання вербових бруньок, яка дуже поширена" [5, 183]. Вербові назви свята існують вже в найдавніших історичних документах ("по вьрбьнице") - в Першому Новгородському літописі, в Іпатіївському літописі, в збірниках Хііі-ХІѴ ст. Росіяни часто посилаються на Новгородський літопис, де 1402 р. згадується "до вербния суботи". Але ще пам’ятки ХІІІ-ХѴ ст. згадують звичай зустрічати свято Входу Господнього в Єрусалим "палицю вербову имея в руце" [5, 40].

І. Чекман в своїх працях досліджує питання фітотерапевтичної культури. І хоча в нього представлені переважно найновіші напрацювання сьогодення, він робить не лише ґрунтовні екскурси у минуле траволікування, а й використовує багатий арсенал української культури в цілому.

Варто також згадати дослідження О.Воропая, С.Килимника, К.Сосенка, О.Курочкіна, які дослі- джвали фітологічні звичаї на теренах України.

Культурологія рослин виступає у двох значеннях цього слова: в широкому і вузькому. У вузькому - це все з рослинного царства, що повсякденно і щільно пов’язане з людським буттям (побут, їжа, ритуали, фітолікування тощо), а в широкому - весь комплекс взаємозв’язків і взаємовпливів рослин і людей в ході культурно-історичного розвитку.

Культурологія рослин як аспект культурології вивчає використання в культурі рослин, органічно вплітаючись в культурологічне тло. Культурологія, в т.ч. культурологія рослин, є порівняно молодою сферою знання, оскільки як термінологічно, так і структурно-категоріально формується досить інтенсивно лише в ХХ - на початку ХХІ ст.

Важливо відділяти культурологію рослин від таких її' складових, як квітчання, квіткарство, траволікування, зілейництво, фітодизайн, флоризм, зіллєлікування, фітологія і фітотерапія (в нашому українському випадку краще етнофітологія і етнофітотерапія), флористика тощо, витоки яких знаходимо в аграрних культах. Культурологія рослин в системі культури має власні складові. Ці складові формують внутрішню структуру культурології рослини.

Культурологія рослин має зв’язок не лише з фітонауками (фітотерапія, фітологія, флористика, фітодизайн тощо), на базі яких розвинулося чимало інших наук, частина з яких більше стосуються медицини (клінічна фітотерапія), дизайну (фітодизайн), ботаніки, спорту (фітодомішки тощо). Все від природної (переважно рослинної) бази. Культура є другою природою, надприродою, але не позапри- родною і не неприродною домінантою. Вона плавно іде від людини, застосовуючи природний ареал і арсенал, вдосконалює на людський розсуд навколишню дійсність, трансформує навкілля.

Культурологія рослин розглядає історико-культурологічний процес і результат діяльності людини над рослинним світом. Так, біології не цікаві обряди і ритуали, звичаї і традиції, замовляння і приказки, прислів’я і заговори, пов’язані з рослинним світом. Біологія байдужа до "рослинних" казок ("Посадив дід ріпку", "Котигорошко" тощо), до "рослинного" народно-декоративного оздоблення, до народних свят з рослинними елементами. Культурологія рослин розглядає широкий спектр застосування рослинного світу, причому її' інтерес переломлюється саме в царині культури. Культурологія рослин іде від природного середовища в людське - в обряди і ритуали, звичаї і традиції, замовляння і приказки, прислів’я і заговори тощо, пов’язані з рослинним світом. Культурологія рослин невіддільно пов’язана з землею, причому не лише тому, що вся рослинність проростає з землі, а й через низку інших констат. Причому цей підхід є відмінним від вже звичайної для нас історії (наприклад, історії народу або держави). Так, історії народу або держави в деяких випадках мають певне нерозуміння і ускладнення. Наприклад, наша славетна історія державності -1991, 1918, героїчна козаччина, велика Київська Русь, стародавня трипільська культура чи, можливо, інші відліки? Не легше також пов’язувати її' і з виникненням нації або з формуванням народу. А історія землі - це всі історичні і культурологічні чинники (події, явища тощо), які відбувалися на певних теренах, все, що відбувалось саме на цій землі. Земля - це джерело багатьох природних і археологічних шарів, які невіддільні від людського буття і необхідні нам. Взагалі, рослини наші не молодші, а старші родичі (в сенсі історичного існування, причому як за теорією Дарвина, так і за Біблією).

Дослідження рослин, пов’язаних з ареалом проживання слов’ян, мають глибинне культурологічне, історичне, медичне, біологічне й інші значення. Все це відбивається у відповідних, спеціально виокремлених підходах - культурологічному, історичному, медичному, біологічному та інших.

Проведений аналіз дав змогу проаналізувати ступінь наукового дослідження теми і виокремити основні підходи, які сформувалися в процесі осмислення питань, пов’язаних з культурологією рослин. Серед таких підходів основними є етнографічний (започаткував М.Максимович), культурологічний (частково М.Максимович, М.Сумцов), краєзнавчий (або регіональний - І.Пантюхов та ін.), філологічний (О.Потебня, Д.Ліхачев), біологічний (Н.Холодний, В.Купревич), а також антропологічний, соціальний, природничий і комунікативний.

Культурологічний підхід до культурології рослин сьогодні репрезентують А.Часовникова і М.Ткач, медичний підхід до культурології рослин представляють І.Чекман і Є.Товстуха, етнографічний - частково О.Курочкін і З.Сопєлкіна, археологічний - частково П.Толочко (донедавна Б.Рибаков), аграрний - І.Воротняк, географічний - А.Бегека, мистецтвознавчий - М. Федущак.

Кірсанов В.В. Прикладна культурологія: сутність та витоки / В.В. Кірсанов // Питання культурології: Зб. наук. пр. - К.: КНУКіМ, 2007. - Випуск 23. - С. 38-45.

Неаполитанський С.М. Сакральные растения: энциклопедия священной гербалистики, описивающая теургическое, ритуальное, магическое и лекарственное использование растений / Неаполитанський С.М., Матвеев С.А. - СПб.: Изд-во Института метафизики, 2006. - 624с., илл.

Панченко В.І. Мистецтво в контексті культури: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філософ. наук: спец. 09.00.08 / В. І. Панченко Київський університет ім.Тараса Шевченка. - К., 1999. - 36 с.

Федущак М.Л. Українські народні флористичні композиції (квітчання): історія, функції, типологія, художні особливості: дис. ... канд. мистецтв.: 26.00.01 -Теорія і історія культури / Марія Львівна Федущак. - Х.: ХДАК, 2008. - 179 с.

Часовникова А.В. Христианские образы растительного мира в народной культуре. Петров крест. Адамова голова. Святая верба / А. В. Часовникова Государственный ин-т искусствознания. - М: Индрик, 2003. - 247 с. - Библиограф.: с.236-246.

Шариков Д.І. Сучасна хореографія як феномен художньої культури ХХ ст.: дис. ... канд. мистецтв.: 26.00.01. - Теорія і історія культури / Денис Ігорович Шариков . - К.: КНУКіМ, 2008. - 190 с.

Шевченко В.І., Кузуб І.В. Філософія термінологічної стандартизації у ландшафтному дизайні // В. І. Шевченко, І. В. Кузуб / Вісник Академії керівних кадрів культури і мистецтв. - №3. - 2006. - С. 9-13.