Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

УДК 7.012

Володимир Васильович Сьомкін
кандидат мистецтвознавства, професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Розглянуті передумови, обґрунтовуються перспективи бізнес-дизайну як сучасного напрямку дизайн-діяльності, вводиться до наукового обігу нова назва другої форми дизайну "бізнес-дизайн" (замість попередньої "діловий дизайн").

Ключові слова: дизайн, бізнес, друга форма, напрям дизайн-діяльності.

The preconditions were reviewed. Formation and prospects of business design as a modern direction of design activities are grounded. And also the new name of the second form of design, business design instead of the previous design, is put into practice.

Keywords: design, business, second form, direction of design activities.

Проблема актуалізації другої форми дизайну як сучасного напряму дизайн-діяльності є складовою багатопланового дослідження у монографії В. В. Сьомкіна "Дизайн, тенденції та перспективи розвитку". Перші дослідження з приводу формування другої форми дизайну знайшли своє відображення ще у 60-ті роки ХХ ст., зокрема в працях В. Глазичева, Н.В. Воронова, В. Пузанова, який обґрунтовує цю форму дизайну дає їй назву "Діловий дизайн". Мета цієї статті - розширити уявлення щодо другої форми дизайну, актуалізувати її як сучасний напрямок дизайн-діяльності та обґрунтувати нову назву другої форми дизайну як "бізнес-дизайн", що більш відповідає сутності цього напрямку дизайн- діяльності.

На всіх етапах розвитку проектного дизайну кращі представники цієї професії демонстрували нескориме прагнення до опанування найширшого кола проблем у рамках, наприклад, формування асортименту якісних виробів конкретної фірми, дизайн-розробки масштабних соціально-значущих комплексних об'єктів у сфері організації промислового виробництва, соціально-політичної проблематики, в інших сферах життєдіяльності. Вирішуючи дизайнерські задачі щодо розробки аналогічних об'єктів, дизайнери, діяльності яких притаманні концептуалізм і генерація інновацій, об'єктивно й органічно включаються на системному рівні до комплексу організаційних та інших проблем, з реалізації дизайн-задуму з орієнтацією на тотальне осмислення й освоєння різноманітних фрагментів середовища життєдіяльності людини. Створення першої і другої форми дизайну, як відомо, пов'язане з процесом і специфікою формування міжнародного конкурентного ринку.

У світі дизайну друга його форма одержала свій розвиток, формувалася й удосконалювалась, з одного боку, під впливом загальних тенденцій розвитку бізнес-процесу, а з іншого - завдяки таланту конкретної особистості - дизайнера як організатора і керівника бізнес-дизайну.

Саме в США друга форма дизайну (яка у 60-ті роки ХХ століття мала назви "нон-дизайн", "тотальний дизайн" - на відміну від "класичного дизайну") визначилась як пріоритетна на рівні розробки стратегії - продуманої організації і моделювання діяльності фірм, корпорацій, чіткої орієнтації на організацію і керівництво з пошуку, розробки і реалізації забезпечення конкурентоздатності (з урахуванням доступного для огляду прогнозу), якості продукції і послуг. Американський дизайн, як називали його тоді - комерційний дизайн, відчуваючи себе невід'ємною органічною складовою економічної структури суспільства, гідно пережив могутні кризові явища 20-30-х років ХХ століття, післявоєнний економічний підйом і всі подальші етапи розвитку сьогоднішньої наддержави.

Отже, протягом перших ста років у практиці дизайну як проектної діяльності викристалізовувалася, крім першої, друга форма дизайну, найбільш функцією якого було і є прагнення створювати структурні моделі діяльності, що моделюють відповідні конкурентні ситуації і процеси, або ж моделюють тільки такі ситуації на основі визначених моделей життя і реалізують ці ситуацій разом з підприємцями з широким врахуванням інтересів споживачів - покупців - і самих же виробників товарів і послуг у ринкових умовах.

І Тонет, і Форд були яскравими піонерами - організаторами успішного масового індустріального виробництва конкретної стандартної продукції кінця ХІХ - початку ХХ століття. Вони були геніями бізнесу, кожен у свій час, пізнавши всі тонкощі механізму товарно-грошових відносин. Творець комплексної програми виробництва меблів Міхаель Тонет починав свою кар'єру як столяр-художник, потім він став засновником промислової меблевої фірми і, нарешті, власником багатьох підприємств, що випускали меблі за розробленою ним програмою. Можна констатувати, що Тонет застосував до ремісничого прототипу нову технологічну форму, створив базовий зразок і нарешті базовий типокомплект. Орієнтація програми на уніфікацію дозволила зробити її основою базовий зразок - стілець із гнутих клеєних дерев'яних елементів ("модель 14").

Варто звернути увагу, що так звані віденські меблі Міхаеля Тонета особливо органічно вписувалися в предметне середовище в період зародження, розвитку і яскравого існування стилю модерн. Стильові особливості віденських меблів - манірність і витонченість гнутих елементів лінії і композиційна, і просто геометрична завершеність силуетів сидінь, спинок, стільниць, бездоганний органічний взаємозв'язок усіх виробів у цілому говорять про головне - у первозданному виді всю цю художню єдність створював талановитий художник, дизайнер Міхаель Тонет. Міхаель Тонет як дизайнер спочатку створив у своїй творчій уяві, візуалізував, оцінив успішність, перспективність свого віденського стільця і, ймовірно, всіх меблів, а далі, як геній бізнесу, створив свою бізнес-імперію віденських меблів.

В. Глазичев заззначав, що дизайн "виступає одночасно в різних сферах життєдіяльності - сфері масового і промислового виробництва, соціально-культурній сфері, сфері товарного обігу і споживання, у сфері теоретичних і історичних знань про дизайн". Залежно від конкретних соціально- економічних, а тепер вже екологічних умов, особливостей і розвитку суспільної формації, в якийсь історичний період яка-небудь сфера діяльності може на час виділятися як пріоритетна для дизайну [1]. Визначним представником американського комерційного дизайну був Дрейфус Генрі - американський художник, дизайнер, спеціаліст у галузі ергономіки та візуальних комунікацій. Дрейфус вважав за необхідне боротись за серйозний і професійний дизайн, за розвиток суспільного смаку; він вважав, що дизайнер має значний вплив у тому випадку, якщо він аргументовано відмовляється працювати, коли не може вирішити проблему на запропонованих йому умовах. Одна з задач дизайнера - переконати замовника в тому, що продукція з його участю буде рентабельною і високоякісною.

Наприкінці 50-х - на початку 60-х років ХХ століття, коли річ розглядалася як ідеальний об'єкт дизайну, представляла об’єктивований діяльнісний метод, творча свідомість ведучих дизайнерів світу фактично була зорієнтована на масштабне перетворення середовища існування людини, причому це прослідковується як на об’єктах "класичного" дизайну, який реалізується на європейському континенті, так і "комерційного" американського дизайну. Творчість Лоуї - приклад поєднання художнього й інженерного конструювання. Лоуї відрізняє бездоганна графіка, тонке почуття матеріалу, легкість єдиного стилістичного пророблення деталей, любов до закруглень, обведень, чистих, відкритих кольорів. Він розробив власні принципи раціонального стайлінгу, тісно пов'язавши його з комерційною рекламою. Лоуї вважав, що тільки авторитетний і процвітаючий дизайнер може привернути увагу публіки і ринку збуту до проектованого виробу, зробити його комерційно вигідним. Сам Лоуї домігся популярності, яку можна порівняти з популярністю кінозірки.

Пояснюючи особливості сучасного дизайну, Лоуї підкреслював, що в ньому нерозривно поєднані праця художника, інженера, економіста, фахівця зі споживання. У дизайні особливо важливо враховувати психологію споживання, оскільки вироби можуть бути добре спроектовані, ретельно виготовлені, мати цілком розумну ціну - і не продаватися. Попит виникає лише тоді, коли покупці переконані в тому, що ці вироби їм дійсно потрібні. Творчість Лоуї протягом багатьох років сприймалась як символ дизайну. У період економічної кризи 20-30-х років Лоуї переконував навіть гранично обережних виробників і підприємців, що є смисл вкладати гроші в розвиток промисловості, яка обіцяла нові товари кращої якості. Зміцнюючи віру в майбутнє, дизайн служив каталізатором оздоровлення економіки.

Отже, в процесі творчого діалогу європейського "класичного" дизайну та американського "комерційного" дизайну в результаті оптимізації і взаємозбагачення методик і принципів дизайн- діяльності почала формуватись нова (друга) форма дизайну. Дизайн сприймає в якості першої форми дизайну "класичний" дизайн європейський. Поряд з "класичним" дизайном, що сам по собі представляє досить складне і різноманітне явище, одержав розвиток і знаходить усе більш визначені риси "тотальний дизайн" ("не дизайнерський дизайн", "нон-дизайн"). Ці терміни склалися в спеціальній літературі і практиці вже наприкінці 60-х років ХХ століття. В. Глазичев, вивчаючи проблеми існування двох форм професійного дизайну - "класичного" дизайну (дизайн-проектування, у першу чергу промислової продукції, комплексних об'єктів і подібне, де предметом дизайну є речі, промислові вироби) і "нон-дизайну" (не-дизайнерського, "тотального дизайну" або "ділового дизайну") відзначає, що "дизайнери володіють професійними методами і засобами для вирішення будь-якої задачі в сфері ринку...". І далі констатує, що обидві форми діяльності "можуть здійснюватися тими самими професіоналами" - дизайнерами [1].

Навіть наведені приклади свідчать про прояв однієї й іншої форми дизайн-діяльності в процесі вирішення дизайнерами конкретних задач масштабного рівня. Подальший розвиток двох форм професійного дизайну знайшов своє нормативно формалізоване єднання в методі дизайн-програм, що був теоретично і методично розроблений і практично апробований у роботах ВНДІТЕ і його філій (СРСР) в останні десятиліття ХХ сторіччя. У структурі дизайн-програми як нового способу організації і керування проектним процесом створення масштабних комплексних об'єктів сама організаційна ситуація дизайну систем стає предметом дизайнерського осмислення, моделювання і програмування. З наведених прикладів і суджень можна стверджувати, що в методі дизайн-програм організаційні проблеми в контексті дизайну-діяльності відносяться до другої форми професійного дизайну. Відомо, що комплексний об'єкт як культурний тип має сенс і фактично реально існує (сам по собі) здебільшого в умовах конкретної організаційної ситуації, характерної у даному випадку для визначеної дизайн- програми. Організаційна програма як складова дизайн-програми змістовно визначається дизайнерами і реалізується у взаємодії дизайнерського колективу з промисловістю, проектувальниками, споживачами, системами обслуговування, планування і керування галузями народного господарства. Можна констатувати, що оргпрограма, що розробляється і реалізується дизайнерами в рамках дизайн- програми або у вигляді самостійної дизайн-розробки, тобто розробляється саме дизайнерськими засобами і методами дизайну. Тобто зміст дизайн-програм, дизайн-концепцій формується завжди у середині естетичної позиції, саме тому художнє органічно входить у дизайн практично у всіх його проявах і, звичайно ж, у другу форму професійного дизайну. У проблемі співробітництва дизайнера з товаровиробником щодо вирішення задач таких типових для бізнесу, як прогнозовані і поточні ринкові ситуації; робота зі споживачами - вивчення платоспроможності потенційних покупців; робота з товарним ринком, інші аспекти співробітництва з проблем виробництва, попиту і збуту - дизайнер повинний діяти, усвідомлюючи свою важливу роль у формуванні економічної політики тієї фірми, тієї товарови- робничої структури, з якою співпрацює дизайнер. Звичайно, така глибока і всебічна участь дизайнера у всіх сферах діяльності товаровиробника вимагає високого професіоналізму, загальної ерудиції, організаторських здібностей дизайнера.

Якщо коротенько підвести підсумок щодо загального стилю роботи таких яскравих представників, наприклад, американського дизайну (зокрема, у період 20-30-х років ХХ століття) як Р. Лоуї, У.Д. Тіг і Г. Дрейфус, європейського дизайну як П. Беренс, то можна відзначити наступне. Для таких дизайнерів характерне цілеспрямоване прагнення не тільки створити сучасний високоякісний продукт або комплекс у предметному середовищі, або послуги, але і вирішити їх на конкурентоздатному рівні як вже товарну продукцію, що має серйозні перспективи для успішного збуту, одержання планованого прибутку, тобто характерна продумана цінова політика, врахування переваг споживчих якостей, орієнтація на визначені групи споживачів - покупців, виявлення й обґрунтування своєї ніші у товарному ринку.

Можна з великою часткою вірогідності констатувати, що на жаль, у СРСР і природно, Україні велика кількість цікавих комплексних системних дизайн-розробок, вивірених методологічно і методично на рівні дизайн-програми, були приречені на забуття, не були реалізовані. Усе це було пов'язано зі специфікою тієї економічної системи, у якій створювалися і частково реалізувалися ці розробки. Створення організаційних програм у рамках цілісних дизайн-програм, наприклад, таких як дизайн-програма "Союзэлектроприбор" або "Вторсырье" виглядають дуже переконливими, ретельно і професійно розробленими. Не маючи такого важеля як об'єктивна необхідність забезпечення конкурентоздатності продукції, відсутність реальної участі дизайнерів-авторів розробки у всьому циклі випуску відповідної продукції і оргпрограми не могли дати бажаного результату - і це незважаючи на дуже високий професійний рівень дизайнерських команд, що розробляли дизайн-програми.

У багатьох дослідженнях українського дизайну 90-х років ХХ століття простежується (за змістом і результатами) думка, що дизайн фактично давно себе затвердив і повинен усвідомлюватися як економічна категорія. Загальна стагнація української промисловості цього періоду і фактично збережена стара система управління при відсутності реальної державної підтримки й одночасно декларативна констатація важливості дизайну для Української економіки - усе це в комплексі не могло не позначитися негативно в Україні на розвитку, зокрема, другої форми дизайну - будемо його називати тепер бізнес-дизайн. Цілий ряд найцікавіших дизайн-розробок професіоналів, зокрема, Національного науково-дослідного інституту дизайну, не був реалізований тільки через те, що дизайнери не могли виступати як суб'єкти економіки. На державному рівні не установився ще культ піклування щодо обов'язкового економічного благополуччя України і тим більше ефективності і результативності ініціатив, зокрема дизайну, що мають істотну перспективу економічної і політичної віддачі для держави.

Початкова орієнтація на економічну ефективність дизайну в США і закріпила за ним назву "комерційний дизайн", що трохи з негативним відтінком сприймалося наприкінці 20-30-х років ХХ століття, і у Європі (БАУХАУС) і в СРСР (ВХУТЕМАС), де були трохи інші творчі установки, що відповідають духу реальних економічних умов цих країн, які вже склалися, традицій і визначеного політичного клімату. Було достатнє підстав другу форму дизайну називати також "діловий дизайн". Так і трактує його

В.        Пузанов [3], фактично мова йде, у першу чергу, про американський комерційний дизайн і європейський досвід, наприклад в особах М. Тонета, П. Беренса. Справедливо акцентується увага на пріоритетності економічної ефективності дизайну, його органічному включенні в процес бізнесу, і нарешті, уміння взяти "на себе" усю ділову практику щодо даного бізнесу. Вже в 60-70-х роках ХХ століття вивчалася потреба і з'явилася практика, наприклад, екологічного дизайну, що своїм змістом і орієнтацією на екологічну проблематику в існуючій у світі технічній експансії актуалізував, розширив проблематику й об'єктність дизайну, давши новий поштовх розвитку другої форми дизайну.

Але поняття "діловий дизайн", як і попередні "нон-дизайн", "тотальний дизайн", не досить повно відбиває сутність, специфіку другої форми дизайну. Ось які з цього питання аргументи. Поняття "бізнес" (англ. business) - економічна діяльність, що дає прибуток, або будь-який вид діяльності, що приносить прибуток, або навіть визначену вигоду - склалося в англомовному світі і досить швидко стало понятійним надбанням практично в усьому світі.

У російській мові поняття "дело" трактується в першу чергу як робота, заняття і діяльність. Крім того, є значна кількість і інші трактування поняття "дело": спеціальність, коло знань, потреба, підприємство, зібрання документів, судовий розгляд тощо. В українській мові російському поняттю "дело" відповідають "діло" та "справа". Тобто діло та справа сприймаються, начебто, синонімами. Але слово "діло" в першу чергу сприймається як поняття "робота". В той же час слово "справа" це більш широке поняття - це робота, а також заняття. Одночасно заняття - це діяльність, що трактується як робота, праця,турбота, зусилля.

І ще, поняття "справа" трактується як, наприклад, "судова справа" чи "зібрання документів". А слово "діловий" трактується, наприклад, як "маючий досвід в ділах", "знаючий", "тямущий"; ще приклад, ділові папери. Як бачимо, у понятті "бізнес" підкреслюється результативність діяльності - а саме: те, що приносить прибуток, що дає прибуток чи вигоду. А в понятті "діло", відповідно до його тлумачення, немає акценту на комерційний аспект або результати, що властиві ринковим відносинам.

Ну, а поняття "діловий" взагалі тлумачиться як: знаючий справу; придатний для обробки (діловий ліс) і той, що стосується службової діяльності. Як бачимо, поняття "діловий дизайн" з урахуванням наведеної аргументації звучить менш об’ємно, ніж "бізнес-дизайн". Саме тому і пропонується для другої форми дизайну назва "бізнес-дизайн" (як подальший розвиток понять: нон-дизайн, тотальний дизайн, діловий дизайн). У дизайні на рівні менталітету і генезису діяльності закладена, зокрема, орієнтація на конкурентну якість продукції, послуг, прагнення до доцільної організації і реалізації біз- нес-діяльності, властиво оперативне реагування на ринкові ситуації, вміння їх прогнозувати; гнучкий і вишуканий маркетинг, прагнення до чіткого визначення потенційних споживачів - покупців і своєї ніші в товарному ринку.

Ще в 60-ті роки ХХ століття один з теоретиків дизайну Н.В. Воронов, говорячи про дизайн систем відзначав: "Дизайнер-організатор з добре розвинутим" соціальним чуттям", як говорять американці, - от хто повинен стояти на чолі розробки дизайну системи" [1]. Бізнес-дизайн є найбільш успішним, зокрема, тоді і там, де дизайнер, формуючи свою інновацію для ринку, усвідомлює, що успішний і безперебійний товаро-грошовий обіг багато в чому залежить від ринку комплектуючих виробів, сучасних технологій і матеріалів, тому що ці категорії забезпечують якість проміжних складових і кінцевого продукту-виробу або послуги як результатів дизайн-розробки.

Бізнес-дизайн завжди передбачає не тільки і не стільки рішення внутрішніх професійних проблем, а й всього комплексу проблем успішної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки: витрат на проектування і виробництво; проблем робочих місць, освоєння нової ніші на ринку; проблем конкуренції з фірмами, що випускають аналогічну продукцію проблем ціноутворення, комплектуючих матеріалів, усіх видів ресурсів, технологій тощо. Бізнес-дизайн, органічно існуючи в системі товарно- грошових відносин, знаходиться в постійному поглибленому творчому процесі вивчення запитів спо- живача-покупця, виявляючи часом приховані важелі споживчих стимулів і мотивацій, використання яких дозволяє знову зробити бізнес успішним.

Традиційні методи дизайну європейського стилю мало чуттєві до проблематики ринку, хоча глибоко сприймають у першу чергу соціально-культурні аспекти життя суспільства. Американський дизайн завжди більш гнучко й оперативно реагував на ринкові і соціальні процеси і часто досить ефективно пропонував відповідні рішення. Одним із ключових аспектів у творчому процесі бізнесу-дизайну (друга форма дизайну) є включення всього спектру проблем ціноутворення в проектування і реалізацію дизайнерського задуму до прилавка і покупця, коли враховується, як вихідна, платоспроможність потенційного споживача.

Будь-яка концепція бізнесу спирається і розвивається на основі концепції продукту або послуг, що розробляється дизайнером, що підвищує відповідальність його з урахуванням перспектив успішної реалізації дизайн-задуму. Формування сучасних напрямків розвитку дизайну стає більш обґрунтованим і зрозумілим в контексті осмислення існування і взаємозв'язку двох форм професійного дизайну, що інтегруючи, на практиці усвідомлюються як цілісна, складна багатопланова й універсальна науково-проектна діяльність - дизайн, метою якої є включення продуктів промисловості, інших об'єктів людської життєдіяльності у світ людської культури, участь у гуманізації і гармонізації предметного середовища існування, різних сфер діяльності.

Використані джерела

Глазычев В. К вопросу о роли дизайна в структуре современного капитализма / В. Глазычев и др. ; под. ред. Г.Б. Минервин. - [Вып. 2] - М. - 1970 - 335с.

Воронов Н.В. Виды дизайна / Воронов Н.В. // Техническая эстетика. - 1966. - № 10

Пузанов В. Деловой дизайн: экономические обоснования, подходы, методы / Пузанов В. - М., 1998.