Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

УДК [378.6:778,5](477)(092)

Олександр Вікторович Безручко
кандидат мистецтвознавства, директор Інституту телебачення, кіно і театру Київського міжнародного університету

У статті досліджуються характерні особливості педагогічної методи і творчої діяльності відомого українського режисера кіно і телебачення, доктора мистецтвознавства, професора Володимира Гоигоровича Горпенка.

Ключові слова: Володимир Григорович Горпенко, національна кіноосвіта, кінофакультет Київського державного інституту театрального мистецтва, режисер кіно і телебачення.

The article is devoted characteristic features of pedagogical methods and creative activity of famous Ukrainian director of the cinema and television, Doctor of Study Art, Professor Volodimir G. Gorpenko.

Keywords: Volodimir G. Gorpenko, national cinema education, cinema faculty of Kyiv state institute of dramatic art, film and television director.

Педагогічна діяльність видатного українського режисера кіно і телебачення, актора, педагога екранних мистецтв, доктор мистецтвознавства, професора Володимира Григоровича Горпенка (нар. 3 червня 1941, с. Буглаки Житомирської обл.) до цього часу ретельно не досліджувалася, хоча вже багато років його учні плідно працюють на знімальних майданчиках багатьох країн світу, тому актуальність цього дослідження не викликає сумнівів. Науковим завданням статті є вивчення його педагогічної і творчої діяльності.

Під час роботи було опрацьовано фонди музею-архіву Національної кіностудії художніх фільмів Олександра Довженка, архівів Київського Національного університету телебачення, кіно і театру ім. І.К. Карпенка-Карого та Національного центру ім. Олександра Довженка, монографії і публікації В.Г. Горпенка та про нього, а також інтерв’ю автора.

Більше чотирьох десятиріч В.Г. Горпенко викладає у провідних вищих навчальних закладах України: Київському національному університеті телебачення, кіно і театру ім. І.К. Карпенка-Карого, Інституті підвищення кваліфікації працівників преси, телебачення та радіомовлення України, Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв, Інституті журналістики і кінотелемистецтва Київського міжнародного університету тощо.

Увесь цей час В.Горпенко плекав мрію - створити навчальний заклад, в якому можна було б втілити всі педагогічні напрацювання. В одному з виступів митець зазначив, що за 40 років викладання режисури, в тому числі за часи деканства на кінофакультеті театрального інституту ім. І.К. Карпенка- Карого він з колегами переконався у потребі кардинальної зміни системи підготовки молодих митців. Потрібно було подолати ілюзію, що мистецтву можна навчити, як це робилося багато років шляхом так званої "муштри". Зокрема, Горпенко сказав: "Досвід показує - краще вчитися в процесі практичної роботи - знімати, грати, придумувати, а зробивши - шукати та одержувати відповіді на питання, набувати знань і вмінь, яких не вистачає" [11, 28].

Саме тому у 2005 році В.Г. Горпенко створив і очолив Інститут екранних мистецтв (ІЕМ) ім. Івана Миколайчука, в якому разом із колективом однодумців втілює всі задуми. Нині ІЕМ проліцензо- вано за двома спеціальностями - "Кіно-, телемистецтво" та "Театральне мистецтво". Вражає різноманіття професій, яким готують в цьому вищому навчальному закладі - загалом сімнадцять: режисери кіно, телебачення, театру, видовищних заходів; акторів театру і кіно; кінотелеоператорів; фотохудож- ників, сценаристів та драматургів театру; звукорежисерів, продюсерів і каскадерів.

В майбутньому в цьому ВНЗ будуть відкриті нові напрями навчання, такі як "Соціальна робота", "Психологія" і "Культурологія". Продумана і система довузівської підготовки майбутніх кінематографістів і телевізійників - розпочала роботу Гімназія екранних мистецтв, в якій можуть навчатися учні з п’ятого по одинадцятий класи, підготовчі курси та "Дні відкритих дверей".

В.Г. Горпенко в своєму дітищі розробив чітку і послідовну системну підготовку, яка виключає хаос та випадковості. Студент за цією системою повинен творчо зростати кожен день, на всіх лекціях і семінарах, а не як в радянській системі "від сесії до сесії". Досвідчені педагоги ІЕМ допомагають студентам спостерігати і втілювати свої переживання, радощі і печалі, а потім переносити на екран. Це відповідає педагогічній доктрині вчителя В. Горпенка В.І. Івченка, який вважав, що кожен фільм повинен бути відкриттям: "І це можливо за однієї умови: коли за новий фільм, за нову роль береться митець... Поняття "митець" включає в себе багато складників: талант, своє бачення світу, принциповість творчих позицій, благородність ідей, філігранна виконавча техніка...Ось чому я повторюватиму своїм учням: Вийти на знімальний майданчик - величезна відповідальність перед людьми" [12, 22]. Визнаний кінорежисер-педагог Горпенко вважає, що запорука професійності, яку він прищеплює своїм студентам - вміння сприймати чужий біль як свій, і лише після того "загальна культура, смак і бажання навчатися робити те, що приносить радість з екранів телебачення чи сцени" [10, 28].

Майстер постійно займається науково-методичною роботою: ним складено програми курсів підготовки магістрів спеціальності "Кінотелемистецтво" - "Методологія викладання фахових дисциплін аудіовізуальних мистецтв", "Мовленнєва культура сучасного телебачення", підготовлено науково-методичні комплекси з дисциплін: "Історія режисури театру, кіно, телебачення", "Основи тележурналістики"; викладає "Історію режисури театру, кіно та телебачення", "Кінорежисура: Вступ до спеціальності", "Кінотелережису- ра", "Монтаж", "Виражальні засоби аудіовізуальних мистецтв", "Основи тележурналістики" тощо.

Багато кінопедагогів були здивовані тим фактом, що в ІЕМ ім. І. Миколайчука відсутня "Історія кіно". В. Горпенко вважає, що студентам не потрібно вивчати просто дати, імена і назви фільмів, кращим варіантом для них буде опанування і розуміння тих змін, які відбувалися в режисурі в різні періоди розвитку кіно і телебачення. Саме тому розроблена разом з друзями-однодумцями В. Кісіним, В. Чубасовим програма називається "Історія режисури театру, кіно, телебачення", а не "Історія українського" чи, скажімо, "Історія радянського кіно".

Учні В. Горпенка спочатку навчаються, як вже зазначалося вище, спостерігати життя, а вже далі вивчають історію, фахові дисципліни. Важливим елементом, який прищеплюють студентам - не лише висловлюватися на екрані, а й, що дуже важливо, вміти відстоювати свої погляди в мистецтві. Цей постулат споріднений педагогічній парадигмі В.І. Івченка, який любив творчі пошуки і ніколи не показував студентам, як це повинно бути, знищуючи їхню ініціативу власним авторитетом, навпаки, полюбляв шукати разом з учнями, знаходячи після численних спроб єдине мистецьке рішення.

Нагородою В.І. Івченку була мить осяяння учня, що знайшов власне трактування образу. Творчим кредо, яке сповідував сам і завжди намагався прищепити своїм учням, було намагання знайти свій шлях в мистецтві і в житті: "Самобутність - ось що відрізняє справжнього митця від ремісника" [12, 21].

Надзвичайно ефективними для навчання, вважає В.Г. Горпенко, спільне опанування студентами всіх спеціальностей суміжних професій. Так, режисери-першокурсники опановують відеокамеру, а майбутні оператори навчаються спілкуватися з акторами, фотохудожники розбираються в тонкощах техніки мови.

Кожен із студентів-першокурсників може взяти одну з півтора десятка камер, зняти, що його хвилює, а потім на монтажному комп’ютері змонтувати свої перші екранні роботи. Така творчість є потребою, а не примушенням - саме тому вона надзвичайно плідна і корисна для відчуття впевненості у власних силах.

Потрібно відзначити, що запропонована В. Г. Горпенком методика опанування студентами- першокурсників суміжних спеціальностей дає насамперед можливість розібратися у своїх уподобаннях і, найголовніше, правильно обрати свій мистецький фах. Адже не секрет, що за традиційної системи навчання багато випускників після практичної роботи на виробництві розчаровувалися у своїй професії і, в кращому варіанті, змінювали спеціалізацію з оператора, приміром, на режисера, а в гіршому - припиняли займатися творчістю.

Хоча, як вважає Володимир Горпенко, він буде задоволений, якщо з його учнів просто вийдуть чудові мами і папи. Ця педагогічна доктрина тотожна Довженківській, який наголошував, що не так важливо, яку мистецьку професію оберуть його учні - головне, аби вони стали справжніми людьми.

Методика опанування студентами-першокурсниками суміжних спеціальностей розширює кругозір студентів і, що не менш важливо, допомагає в майбутньому випускникам краще розуміти своїх колег в творчих групах.

Студенти ІЕМ ім. І. Миколайчука проходять практику на різних кіностудіях, телевізійних каналах України - Першому Національному, "Гласі", СТБ, ТРК "Київ", Одеській і Ялтинській кіностудіях тощо. Поєднання теорії із практичними заняттями відкриває учням В.Г. Горпенка широкі можливості, про що митець неодноразово наголошував: "Щодо працевлаштування дозволю собі пригадати - всі роки педагогіки студентам Віктора Кісіна, Вадима Чубасова та Володимира Горпенка двері були відкриті на всіх студіях. Продовжуючи традиції тих, кого вже немає з нами, сповідуючи їх високі критерії, спираючись на майстерність сучасних професіоналів найвищого рівня, ми переконані, що наші студенти ніколи не посоромлять своїх наставників" [11, 28-29].

Володимир Горпенко викладає не лише в Інституті екранних мистецтв ім. І.Миколайчука, а й в Одеському національному університеті ім. І. Мечнікова, Київському національному університеті театру, кіно, телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, Луганському національному педагогічному університеті ім. Т. Г. Шевченка, Інституті підвищення кваліфікації працівників преси, телебачення та радіомовлення України тощо.

Метр української кінопедагогіки В.Г. Горпенко постійно бере участь в міждержавних проектах у галузі кіномистецтва і освіти екранних мистецтв, в більшості з них він є керівником. Одним із таких спільних проектів є "Кіноосвіта в Білорусі і Україні". В ньому заявлені Національна академія наук України, Національна академія наук Білорусі, Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, Інститут екранних мистецтв ім. Івана Миколайчука.

Як зазначено в уставних документах, метою даного проекту є виявлення і характеристика основних принципів сучасної професійної кіноосвіти в Білорусі та України на основі діяльності вищих навчальних кінематографічних закладів Мінська та Києва.

Новизна наукової ідеї складається у принциповій націленості освіти екранних мистецтв в Україні та Білорусі на вивчення реального кінопроцесу, який включає як твори високого кіномистецтва (класику кіно), так і фільми сучасного масового кінорепертуару. Методологічною особливістю сучасної кіноосвіти є охоплення усієї системи екранних мистецтв, складовими якої є кіно-, теле-, відео- та дігітальні форми. Важливим аспектом професійної кіноосвіти є також її тісний зв’язок з практикою фільмовиробництва (майстер- класи провідних кінематографістів для студентів, участь студентів у зйомках фільмів тощо).

Вид кінцевого результату - концепція сучасної професійної кіноосвіти для вищої школи. Заплановані результати дослідження - підготувати до друку навчальний посібник "Основи екранного мистецтва" (рукопис об’ємом 200 машинописних аркушів), а також навчальні програми з курсів "Історія світового кіно", "Історія кіномистецтва й телебачення", "Історія операторського мистецтва", "Теорія кіножанрів", "Основи аудіовізуальної культури" тощо.

Теоретичні положення й висновки фундаментальної роботи будуть мати практичне значення:

у навчально-методичній роботі: при складенні навчальних пособників і програм;

у педагогічній роботі: у практиці викладання навчальних дисциплін - історії та теорії кіномистецтва, культурології, психології;

у науковій роботі: при вивченні теоретичних проблем культури, естетики, кіномистецтва.

Білоруські науковці: доктор мистецтвознавства, професор О.Ф. Нечай (керівник), кандидат мистецтвознавства, доцент А.О. Карпілова, кандидат філологічних наук, доцент О.О. Медведєва, кандидат мистецтвознавства Є.В. Голікова-Пошка та С.О. Сазанович.

Українські науковці: ректор Інституту екранних мистецтв ім. І. Миколайчука, доктор мистецтвознавства, професор В.Г. Горпенко (керівник), завідувач кафедри кінознавства КНУТКТ ім. І.К. Карпен- ка-Карого кандидат мистецтвознавства, професор, член-кореспондент АМУ О.С. Мусієнко; директор Інституту телебачення, кіно і театру Київського міжнародного університету, кандидат мистецтвознавства, професор КиМУ О.В. Безручко; кандидат мистецтвознавства, доцент Л.Ф. Голубцова, кандидат мистецтвознавства, доцент В.В. Неволов.

Цей проект з української сторони був повністю підготовлений В.Г. Горпенком, але з причин, які не залежать від нього, поки що не запущений. Тим не менш, маємо сподівання на початок роботи. Принаймні, перемовини із білоруськими колегами під час міжнародної наукової конференції "Традиції і сучасне становище культури і мистецтв", яка відбулась 24 вересня 2009 року у м. Мінськ, дають сподівання на щасливу долю цього проекту.

Досвідчений науковець, В.Г. Горпенко провадить наукове керівництво аспірантами в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАНУ, Київському Національному університеті театру, кіно, телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, Національній академії працівників культури і мистецтв України.

Крім безпосереднього викладання режисури в своїй майстерні, читання лекцій на інших курсах, практичної методичної розробки принципу підготовки "звукорежисерів" та коректив підготовки "теле- режисерів" Володимиром Горпенком було проведена значна наукова робота.

У 1984 році В.Г. Горпенко випустив "Пластика фільму", у 1995 р. - "Колір". Підручник "Колір" охоплює всі аспекти кольоротворення: фізичну природу кольору, закономірності сприйняття, історію художнього використання, специфіку використання в кінематографії телебаченні. Має хрестоматію висловлювань видатних митців світу з проблем використання кольору [9].

Крім того, В.Г. Горпенком видано: "Епічне і драматичне. Питання методики дійового аналізу першоджерела", а також "Кіносценарій як специфічна форма організації дії", "Комфортний монтаж", "Предмет і матеріал в кінотелемистецтві", "Предмет і матеріал режисури аудіовізуальних мистецтв", "Кінематографічна специфіка кольору", "Телевізійна специфіка кольору", "Колорит", "Кольоромузика", "С. Ейзенштейн, А. Тарковський про колір", "Функції кольору в кінотелемистецтві", "Формування кольору", опубліковано ряд статей в періодичній пресі.

У 1997 році вийшла монографія Володимира Горпенка "Архітектоніка фільму: Кадр. Монтаж. Фільм. Питання режисерської майстерності", що присвячена проблемам режисерської майстерності в процесі роботи над фільмом. Друга частина цієї монографії "Монтаж" розглядає історію становлення і специфіку використання монтажу як одного з основних інструментів художнього творення [1].

Потрібно відзначити, що В. Г. Горпенком було видано лише праць монографічного плану біля сімдесяти друкованих аркушів. На захист докторської дисертації митець завершив формування цілісної монографії "Архітектоніка фільму", загальний обсяг якої орієнтовно складався з 1500 сторінок.

Монографія Володимира Горпенка "Архітектоніка фільму: режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища" присвячена проблемам екранних творів. В ній досліджуються рушійні сили і специфічні ознаки архітектоніки фільмів, тобто ті режисерсько-методичні засади, в результаті використання яких формуються особливості їх структури.

У першому томі "Довиразне зображення" розглядаються методологічне забезпечення досліджень теорії режисури аудіовізуальних мистецтв. На ранніх роботах О.Довженка та С. Параджанова аналізується природа довиразного зображення [2].

"Монтаж" - так називається другий том, в якому визначається предмет та матеріал режисерського мистецтва, досліджуються принципи дійового аналізу режисером літературного твору, простежується генезис сценарно-драматургічних засад [3].

Третій том "Монтажна архітектоніка фільму" складається з двох частин. У першій частині "Кад- розчеплення" роглядаються основні етапи становлення виражальних можливостей монтажу, техніка та естетика кадрозчеплення, принципи "непомітного" монтажу зображення і звуку [4].

У другій частині третього тому "Сюжетотворення" досліджуються монтажна техніка та естетика сюжетотворення, принципи звуко-зорового монтажу, взаємини музики і зображення [5].

Четвертий том "Архітектоніка кольору" складається з двох частин. Перша частина четвертого тому "Природа. Функція" присвячена кольоротворенню в мистецтві: фізичній природі кольору, процесам його синтезування, властивостям зору та закономірностям сприйняття, досліджується розмаїття функцій кольору в кіно і телебаченні [6].

Друга частина четвертого тому має назву "Видова специфіка кольору". Вона присвячена кольоротворенню в мистецтві: виражальним властивостям та специфіці художньо-образного застосування цього засобу в кіно та на телебаченні. Розглядається специфіка різних типів синтезування в кінематографі та телебаченні, формування типів колориту, можливості кольоромузики [7].

У п’ятій частині "Архітектоніка фільму як системне (структурне) утворення" досліджується специфічна природа цілісності кінематографічного твору, природа та межі епічного, драматичного, ліричного, гносеологічна динаміка їх освоєння, методологічні засади формування типологічно різнорідних фільмів [8].

Положення і висновки докторської дисертаційної роботи В.Г. Горпенко успішно апробував на багатьох наукових конференціях і круглих столах, серед яких: семінар Міжнародного кінофестивалю "Відкрита ніч", 1999; Всеукраїнського телефестивалю "Калинові острові", 1998; Міжнародній науковій конференції "Сучасний кінопроцес в Україні" - Києво-Могилянська Академія, журнал "Кіно-театр", 1999; Міжнародній конференції "Інформаційна та культурологічна освіта на зламі тисячоліть" - Харківська Академія культури, 1999 тощо.

Титанічна робота в царині української кіноосвіти цілком закономірно увінчалася тим, що 4 липня 2001 року В.Г. Горпенко блискуче захистив докторську дисертацію зі спеціальностей "Теорія і історія культури", "Кіномистецтво, телебачення".

Одночасно із напруженою науковою і педагогічною роботою Горпенко займався й творчою роботою - у середині дев’яностих років зняв триптих відеофільмів "Хто ми?", який протягом багатьох років демонструвався Національною телекомпанією України в програмі урочистостей з нагоди дня Незалежності України. Автору дослідження, на той час студенту кінофакультету КДІТМ, пощастило зіграти епізодичну роль в ньому. Триптих визнано кращим відеофільмом Всеукраїнського фестивалю телепрограм "Україна - диво дивовижне".

Зараз доктор мистецтвознавства, професор, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології (ІМФЕ) ім. М.Т. Рильського НАН України В.Г. Горпенко займається громадською роботою: він секретар Правління Національної спілки кінематографістів України; голова Приймальної комісії Національної спілки кінематографістів України, голова журі Міжнародного кінофестивалю "Вітер мандрів", провадить наукову роботу.

Так, усього лише за 2007 рік майстер підготував 60 персоналій для Довженкової енциклопедії, провів наукове редагування монографії В.Л.Чубасова "Вступ до спеціальності "Кінотелемистецтво"", рецензував 2 докторські та 18 кандидатських дисертацій у експертній раді Вищої атестаційної комісії (ВАК) України, опонував 2 кандидатських дисертації у Спеціалізованій раді по захисту докторських та кандидатських дисертацій ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАНУ, рецензував програми кандидатського іспиту з фаху "Кінотелемистецтво", виступав на наукових конференціях: "Природа екрану та її дослідження"; "Кіно- освіта в Україні" (Луганський інститут культури і мистецтв); "Історія кіно як архітектонічна типологія"; "Суб’єктивне відображення світу мовою мистецтва" (Інститут досліджень людини, Варшава, Польща).

Володимир Горпенко часто своїм учням з теплотою розповідає про свого вчителя Віктора Івченка, який відчував свою відповідальність за все, що відбувається на заснованому ним кінофакультеті Київського державного інституті театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого, Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка, "не міг уявити себе в "другому ешелоні", якої б сфери життя це не стосувалося... В той же час, "якщо беруся, я мушу робити це чесно і з повною самовіддачею", - так учив своїм безпосереднім прикладом митець, громадянин" [10]. Цьому навчає своїх студентів В.Г.Горпенко.

Поставлене на початку статті наукове завдання виконане - досліджене педагогічну, наукову і творчу діяльність видатного українського режисера кіно і телебачення, доктора мистецтвознавства, професора В.Г. Горпенка. Тим не менш, перспективи досліджень у цьому напрямку величезні, оскільки в рамках однієї статті неможливо повністю розглянути особливості педагогічної методи, назвати прізвища всіх студентів, прослідкувати їхній подальшій творчий шлях тощо. Тому будемо сподіватися на нові дослідження і знахідки.

Горпенко В. Г. Архітектоніка фільму: Кадр. Монтаж. Фільм. Питання режисерської майстерності / В. Г. Горпенко. - К. : КДІТМ, 1997. - Ч. 2. Монтаж.

Горпенко В. Г. Архітектоніка фільму: режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища: В 5 т. / В. Г. Горпенко - К. : КДІТМ, 2000. - Т. 1. Довиразне зображення.

Горпенко В. Г. Архітектоніка фільму: режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища: В 5 т. / В. Г. Горпенко - К. : КДІТМ, 2000. - Т. 2. Монтаж.

Горпенко В. Г. Архітектоніка фільму: режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища: В 5 т. / В. Г. Горпенко - К. : КДІТМ, 2000. - Т. 3: Монтажна архітектоніка фільму. - Ч. І: Кадрозчеплення.

Горпенко В. Г. Архітектоніка фільму: режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища: В 5 т. / В. Г. Горпенко - К. : КДІТМ, 2000. - Т. 3: Монтажна архітектоніка фільму. - Ч. ІІ: Сюжетотворення.

Горпенко В. Г. Архітектоніка фільму: режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища: В 5 т. / В. Г. Горпенко - К. : КДІТМ, 2000. - Т. 4: Архітектоніка кольору, Ч. І: Природа. Функція.

Горпенко В. Г. Архітектоніка фільму: режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища: В 5 т. / В. Г. Горпенко - К. : КДІТМ, 2000. - Т. 4: Архітектоніка кольору, Ч. ІІ: Видова специфіка кольору.

Горпенко В. Г. Архітектоніка фільму: режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища: В 5 т. / В. Г. Горпенко - К. : КДІТМ, 2000. - Т. 5: Архітектоніка фільму як системне (структурне) утворення.

Горпенко В. Г. Колір: підручник / В. Г. Горпенко. - К. : КДІТМ, 1995. - Ч. 1, 2.

Горпенко В. Уроки, здобуті в дорозі. До 70 - річчя з дня народження В. І. Івченка / Володимир Горпенко // Культура і життя. - № 46. - 1982. - С. 5.

Журавель Інна. Інтерв’ю з ректором Інституту екранних мистецтв ім. І. Миколайчука В. Г. Горпенком / Інна Журавель // Помічник абітурієнта. - № 9. - 2008.

Слободян В. Р. Кіноактор і сучасність / В. Р. Слободян. - К. : Мистецтво, 1987. - 283 с.