Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Віталій Федорович Апшай
аспірант Закарпатського державного університету

Автор висвітлює реакцію Чехословаччини на угорське повстання 1956 р. та аналізує її причини. Формування погляду чехословацької громадськості на угорські події пов’язує з історичним минулим взаємовідносин Угорщини, Чехословаччини, Радянського Союзу. Реакцію партійного керівництва ЧСР, яке визначало державну політику, зображає зумовленою багатьма чинниками, домінантою серед яких була комуністична ідеологія. Підводячи підсумки, автор розкриває причини різного перебігу подій у Чехословаччині і Угорщині 1956 р. та дає їх порівняльний аналіз.

Ключові слова: Чехословаччина, повстання, інтервенція Угорщини, КПЧ, Матіаш Ракоші, Ім- ре Надь, Янош Кадар, Антонін Новотний.

In this article, the author gives a historical description of the reaction of Czechoslovakia to the Hungarian uprising of 1956 and analyzes the causes of the reaction. Formation of the Czechoslovak public view on the Hungarian events connects with the historical past relationships Hungary, Czechoslovakia, the Soviet Union. The reaction of the party leadership of the Czechoslovak Republic, which determines the policy, represents due to many factors, among which was the dominant communist ideology. Summarizing, author reveals the causes of different course of events, Czechoslovakia and Hungary, 1956.

Keywords: Czechoslovakia, intervention in Hungary, KSC, MDP, Matyas Rakosi, Imre Nagy, Janos Kadar, Antonin Novotny.

У 50-60-х роках ХХ ст. країни соціалістичного табору перебували у тісному політичному та інформаційному зв’язку як з Радянським Союзом, так і між собою. Події у одній країні впливали на суспільно-політичне життя іншої, у результаті чого комуністичний режим зазнав декілька соціальних криз. Перша припадає на період 1953-1957 рр. (проходила у два етапи: перший -1953-1955 рр., другий - 1956-1957 рр. [14, 10]). Ця соціальна криза корінням сягала часів становлення комуністичного режиму у 1948-1953 рр., коли проводилася швидка індустріалізація країн соціалістичного табору. В економіці віддавалася перевага важкій промисловості, нав’язувалася колективізація сільського господарства, скасовувалася приватна торгівля, відбувалися таємні та публічні політичні процеси на фоні репресій, що виправдовувалося сталінською теорією класової боротьби задля пришвидшення переходу до соціалізму. Були суттєво знижені можливості забезпечення матеріальних потреб громадян, терпіння яких досягало крайньої межі.

Об’єкт дослідження - соціально-політична реакція Чехословаччини на повстання в Угорщині 1956 р.

Мета дослідження - проаналізувати політичну реакцію державно-партійного керівництва ЧСР та відношення громадськості до угорських події 1956 р.

Досягнення мети вимагає вирішення таких завдань:

дослідити діяльність державно-партійного керівництва ЧСР в аспекті реакції на угорське повстання 1956 р.;

проаналізувати відносини між чехословацьким та угорським народами та визначити їх вплив на оцінку громадськістю подій у сусідній державі;

проаналізувати соціальну реакцію в Чехословаччині на угорські події;

з’ясувати відносини між керівництвом Радянського Союзу та ЧСР на тлі соціально-політичної кризи комуністичних держав та угорського повстання.

Розпочатий 1956 р. процес десталінізації найбільше торкнувся Польщі та Угорщини. Подальші події щодо народної активності в цих країнах стали виходити з-під контролю комуністичної партії. Серед громадян дійшло до закликів про демократизацію суспільного життя [21, 249]. Це означало, що вони перестають вірити комуністичній владі, як владі від народу, закликаючи до демократичної свободи.

Звістка про познанське повстання в Польщі 28 червня 1956 р. так стурбувала партійне керівництво Угорщини, що 30 червня на позачерговому пленумі ЦК УПТ було прийнято низку постанов щодо підтримки порядку в державі [16, 21-22]. Рішення позачергового пленуму чітко вказують на гостре реагування керівництва угорської партії на події у Польщі. Давалося взнаки неспокійне соціально- політичне становище в Угорщині, яке було наслідком внутрішнього конфлікту після смерті Сталіна.

Незважаючи на офіційну заборону, 23 жовтня 1956 р. у Будапешті відбулася студентська демонстрація на знак підтримки польських подій, у результаті якої було демонтовано пам’ятник Сталіну. Демонстранти вимагали виводу радянських військ із держави та дозволу на існування політичних пар тій. На прохання Угорської партії трудящих (УПТ) для їх приборкування були застосовані радянські війська. Новий уряд Угорщини, який очолював І.Надь, оголосив у країні надзвичайний стан. Демонстрації у Будапешті переросли у криваві вуличні бої. До демонстрантів поступово приєднувалися робітники. Свою діяльність поновлювали демократичні політичні партії.

Головою УПТ 25 жовтня 1956 р. після Е.Герьо був обраний Я.Кадар. Під тиском повстанців і представників УПТ, прихильників реформеного курсу І.Надь був змушений вдатися до найбільш сприятливого у даній ситуації політичного рішення. 28 листопада 1956 р. він визнає повстання народною демократичною революції, що ознаменувало вихід радянських військ з Будапешта, скасування таємної поліції (т. зв. Державного бюро охорони (AVH) [13]) та виконання основних вимог повстанців. Окрім цього, І.Надь 30 жовтня 1956 р. провів реконструкцію уряду, прийнявши до нього представників неко- муністичних партій [21, 249].

Уповноважені від Радянського Союзу заявляли про незалежність соціалістичних країн і готовність вивести свої війська з Угорщини, але наступного дня було прийнято рішення про проведення другої інтервенції в Угорщині. Враховуючи ситуацію, угорський уряд оголосив про вихід країни з Варшавського договору. У відповідь Я.Кадар та Ф.Мюнніх вилетіли до Москви для переговорів щодо створення нового прорадянського уряду в Угорщині [21, 249]. Новий уряд був сформований 4 листопада 1956 р., тобто в той час, коли радянські війська тримали під контролем Будапешт. І.Надь та члени його уряду вдались до покровительства югославського посольства, з якого 22 листопада були видані радянським військам та депортовані до Угорщини. І.Надя було страчено у червні 1958 р. Рішення радянського керівництва щодо насильницького придушення угорського повстання було мотивоване побоюванням виходу Угорщини з радянського блоку, що могло стати прикладом для інших країн. Окрім того, до ситуації приєдналося загострення міжнародної напруженості, пов’язане з Суецькою кризою кінця жовтня 1956 р. [21, 249-250].

У Чехословаччині, після смерті Готтвальда 14 березня 1953 р., необхідно було в короткий термін підшукати кандидатури одразу для двох вищих посад у державі: голови ЦК КПЧ і президента республіки. 21 березня на національних зборах на посаду президента Чехословаччини одностайно було обрано Ан- тоніна Запотоцького, одного з засновників КПЧ, оратора та письменника. Прем’єр-міністром призначено Вільяма Широкого. Відбувалися зміни на основних керівних посадах ЧСР, що дало можливість представникам марксистських сил, які збереглися в КПЧ, спробувати виправити ситуацію з кризою тоталітаризму. Керівництво КПЧ вирішило скасувати посаду голови Центрального Комітету, яку обіймав Готтвальд. 3 вересня 1953 р. керівництво Секретаріатом Цк КПЧ доручили Антоніну Новотному, який оцінювався сучасниками як консервативний сталініст та прихильник соціалізму відповідного стандарту. Поступово посада першого секретаря ЦК КПЧ, яку обіймав Новотний, стала відігравати вирішальне значення у прийнятті партійних рішень. Але тоді старо-нова еліта влади ще не помічала жодних змін [14, 10].

Боротьбу за лідерство в Чехословаччині між Антоніном Запотоцьким та Антоніном Новотним без допомоги Москви не вдавалося вирішити. Незважаючи на те, що в партійному та державному апаратах влади Чехословаччини сформувались прибічники як Запотоцького, так і Новотного, в результаті зовнішнього втручання Новотний укріпив свої лідерські позиції не тільки у державі, а й в оточенні КПЧ. У квітні 1954 р. керівництво Радянського Союзу піддало гострій критиці погляди Запотоцького за те, що він культивує посаду президента країни і не прислухається до партійного керівництва Чехословаччини [14, 11-12].

Відтак, Чехословаччина вступила в переломний 1956 р. з єдиним керівним лідером - це був Антонін Новотний [18, 135-137], який спокійно та слухняно реагував на зміни у політичній лінії Москви. Це позитивно вплинуло на порядок та стабільність у державі, але, враховуючи заворушення у сусідніх країнах, керівництво Чехословаччини не могло відчувати себе у безпеці та було змушене прийняти ряд заходів для того, щоб порядок не було порушено.

У ЦК КПЧ під час соціально-політичної кризи в Угорщині 1956 р. підтримували політику Радянського Союзу, включаючи військове втручання з боку СРСР під час повстання в Угорщині 23 жовтня і 4 листопада 1956 р. Перший секретар Цк КПЧ Антонін Новотний був учасником засідання Президії КПРС у Москві 24 жовтня 1956 р., на якому обговорювалася ситуація у Польщі. Після повернення до Праги на засідання політбюро ЦК КПЧ, яке відбулося в ніч з 24 на 25 жовтня 1956 р., Новотний, інтерпретуючи висновки радянського керівництва та визначаючи причиною подій економічну ситуацію в Угорщині, зазначив: "Невипадково, що заворушення сталися в Угорщині та Польщі, а не в Чехословаччині. Це тому, що в Чехословаччині рівень життя незрівнянно вище" [21, 250].

У керівництві ЧСР та КПЧ спочатку не було передбачено жодних військових дій на кордоні, вони тільки зміцнили підрозділи прикордонників та прикордонні відділення Громадської безпеки (VB). За вказівкою Новотного 24 жовтня 1956 р. були додатково переведені вільні сили підрозділів Міністерства внутрішніх справ ЧСР на кордон з Угорщиною. Того ж дня міністр національної оборони ЧСР видав наказ на розробку плану про військову підтримку безпеки на Чехословацько-Угорському кордоні. 25 жовтня 1956 р. у політбюро ЦК КПЧ на позачерговій сесії прийняли деякі рішення стосовно питань безпеки та вирішили проконсультуватись з керівництвом СРСР через органи міністерства внутрішніх справ щодо можливості вислати добровільні підрозділи до Угорщини. На цьому ж засіданні було вирішено вжити заходів із посилення контролю за пресою та політичними партіями, об’єднаними політич- ним фронтом. Засобами інформації повстання в Угорщині було інтерпретовано як результат діяльності "контрреволюційних банд", у результаті чого було ініційовано кампанію проти повстання. Для зміцнення Чехословацько-Угорського кордону 26 жовтня 1956 р. були виділені підрозділи другого військового округу, доповнені на кордоні військами Міністерства внутрішніх справ. Збройні сили були зосереджені в районі братиславського плацдарму, що стало результатом побоювань з приводу того, що повстанці можуть проникнути на територію ЧСР з метою розпалити повстання або переходитимуть кордон, тікаючи з Угорщини. У стан бойової готовності були приведені одиниці Народної міліції.

На нараді провідних представників комуністичних партій радянського блоку в ніч з 1 на 2 листопада 1956 р. Антонін Новотний і прем’єр-міністр ЧСР Вільям Широкий як члени делегації КПЧ підтримали рішення радянських представників про проведення другої інтервенції Угорщини [21, 250]. Таке рішення виходило з одностайної думки в ЦК КПЧ за оцінкою ситуації в Угорщині. Представники від Чехословаччини погодилися з тим, що потрібно вжити всіх необхідних заходів для втримання народно-демократичного уряду в Угорщині. Надалі декларували, що у разі потреби будуть виказувати не тільки згоду, а й підтримку у вигляді активної участі у подіях [19, 56]. Вільям Широкий наполягав, щоб радянська інтервенція була проведена з боку всіх партій, але представники СРСР були заспокоєні закриттям Чехословацько-Угорських кордонів [21, 250].

У зв’язку із Суецькою кризою 3-7 листопада 1956 р. для підтримки безпеки на кордоні на чоти- ритижневі військові навчання у південну Словаччину було направлено майже 14 тис. резервістів [21, 250-251]. Значно меншу їх кількість було направлено до першого Військового округу. У керівництві армії також розглядали можливість проголошення часткової мобілізації. З огляду на ситуацію в Польщі і Угорщині та реакцію тамтешніх ЗМІ не були допущені до військових навчань резервісти угорської та польської національностей. Зосередження військ на Чехословацько-Угорському кордоні мало найбільшу концентрацію протягом 10 листопада 1956 р., до вже середини грудня 1956 р. їх було відкликано.

Оскільки у військовій співучасті Чехословаччині було відмовлено, допомога угорським комуністам отримала інше вираження [19, 56]. Від ЧСР протягом повстання і після його придушення надавалась широкомасштабна допомога владним силам Угорщини промосковської орієнтації - так званій державі робітників і селян під лідерством Яноша Кадара після 4 листопада 1956 р. - постачанням товарів широкого вжитку, ліків, зброї, пропагандистської літератури та організацією нелегальної роботи на територіях, прилеглих до ЧСР. На політбюро ЦК КПЧ 12 листопада 1956 р. було схвалено положення про загальну допомогу Угорщині у вигляді постачання продуктів харчування та споживчих товарів на суму більше 90 млн крон. Протягом повстання на територію ЧСР здійснили переїзд 5 757 біженців з Угорщини, представників сталінського режиму, а також громадян, що втекли через наближення бойових дій та близькість військових частин. Активність керівництва КПЧ у зв’язку з Угорськими подіями спрямовував секретар ЦК КПЧ Бруно Коглер, який на той час працював у Братиславі [21, 250-251].

На засіданні ЦК КПЧ 5-6 грудня 1956 р. Антонін Новотний подав угорські події у ракурсі "боротьби світових сил і соціалізму з силами агресії та політичної реакції", а надалі називав їх "класовою боротьбою пролетаріату та буржуазії". Як результат дій контрреволюційних груп, які підтримуються західними розвідувальними службами, які вийшли на "хвилі протесту, викликаного законними вимогами студентів та робітників". Основною причиною бунту, згідно з поглядами керівництва КПЧ, було, окрім активності контрреволюції, "нерозуміння висновків ХХ з’їзду КПРС і подальших помилок та недоліків, домашня і зарубіжна реакція використала цей стан для проштовхування ліберальних тенденцій, для розгортання націоналізму та оновлення ревізіонізму" [21, 251]. В КПЧ офіційно вказували на значно вищий рівень життя в Чехословаччині порівняно з Угорщиною, що слугувало стабілізаційним фактором, особливо у випадку Словаччини, але неофіційно поширювались побоювання щодо угорського територіального ревізіонізму.

Через погодження з вимогами повстанців та порушення внутрішньої дисципліни було ініційовано розслідування справ 130 військовослужбовців. 27 жовтня дійшло до провалу рейду на складі боєприпасів в Їчінє. В день річниці КПЧ, 28 жовтня 1956 р., були прийняті рішення про надзвичайні заходи міліції [21, 251]. У Празі були зупинені групи людей, що нібито готували виступи для протесту. Було відзначено тільки поодинокі прояви прихильності до угорського повстання. Наприклад, наприкінці листопада 1956 р. в Нітрі ініційовано розслідування у справах п’яти молодих членів угруповання "Словацький золотий орел" через висловлення незгоди з радянською інтервенцією, надрукованою в самвидавах "Таборак" та "Бистріна". На позачерговому засіданні ЦК Союзу чехословацьких письменників у Будмеріце стало очевидним небажання видати резолюцію щодо засудження угорського повстання. Найбільше проти цього виступав чеський письменник Павел Когоут. На геологічному факультеті Технічного університету в Кошіце початок офіційного скликання студентів "Чехословацьким союзом молоді" був відзначений хвилиною мовчання в знак пам’яті повстанців. У деяких церквах у південній Словаччині відлунав угорський гімн, у кількох містах ЧСР дійшло до вимог про підвищення заробітної плати та навіть до страйків в Клатови, Бжецлаві, Комарно та інших містах. Незгоду з офіційною точкою зору щодо угорських подій висловили і деякі місцеві організації Цсемадоку [15], незалежного організаційного об’єднання, що займалося збереженням ідентичності і самобутності угорської культури на території Словаччини [24]. Поодинокі вияви симпатії до угорських повстанців реєструвалися на всій території ЧСР, а не тільки серед членів угорських меншин південної Словаччини, які з осені 1956 р. були під наглядом державних служб безпеки. На додаток до цих випадків, в Чехословаччині в кількох містах з’являлись та поширювались листівки і плакати, частина яких була листівками від радіо "Вільна Європа". За висловлювання в приватних розмовах і за прослуховування західних радіостанцій було притягнуто до відповідальності 35 учнів середніх шкіл та студентів університетів [21, 251]. Це особливо стосувалось об’єднаних груп у Празі, Пардубіці, Ліберці, Нимбурку, Плзні та інших. Багато громадян у приватних розмовах висловлювали переконання і очікування, що до аналогічних подій в Угорщині дійде і Чехословаччина. Це могло бути результатом того, що, незважаючи на тиск та ідеологічну боротьбу, в кількох містах громадянам Чехословаччини вдавалося слухати західні радіостанції.

Громадськість, включаючи сім’ї державних посадових осіб, реагувала на повстання панічним скуповуванням товарів першого вжитку. В області Оломоуц, у місті Забжег, 5 листопада 1956 р. були навіть задіяні підрозділи поліції для заспокоєння жінок, що піддалися впливу торгової лихоманки. Згідно з неофіційною інформацією до 5 листопада 1956 р. в ЧСР у зв’язку з угорськими подіями були звинувачені та переслідувані 674 особи, у Словаччині 24-29 жовтня 1956 р. велося кримінальне переслідування 82 людей [21, 251].

Незгода значної частини чехословацької громадськості, в тому числі супротивників режиму, з вимогами угорських повстанців виявлялась у тому, що більшість громадян ЧСР під час угорського повстання вели себе пасивно, а до новин, пов’язаних із повстанням, навіть ставилися негативно [21, 251]. Причиною цього була стурбованість щодо відновлення німецького чи угорського територіального ревізіонізму після можливого послаблення впливу СРСР в регіоні. Погляд чехословацької громадськості на угорські та польські подій насамперед визначався досвідом їх взаємовідносин до Другої світової війни. На Мюнхенській конференції 29-30 вересня 1938 р. було прийнято низку рішень, які дискримінували Чехословацьку республіку [3, 329-330]. Ця конференція увійшла до історії під назвою "Мюнхенська змова".

Чехи та словаки, які пережили відокремлення від своєї країни значних територій, не могли мати приємні враження про країни, які вирішили скористатися політичною слабкістю їх держави. На чехословацьких землях поширилися негативні стереотипи щодо Угорщини та Польщі [21, 251]. Відтак погляд та реакція чехословацької громадськості на події у співдружніх країнах визначалися історичним минулим. Окрім того, визначну роль зіграв також факт, що економічне становище громадян ЧСР було кращим, ніж у Польщі та Угорщині.

У першій половині 50-х років ХХ століття Чехословаччина та Угорщина мали неоднозначні взаємовідносини з Радянським Союзом, що впливало на стабільність у цих країнах. Партійні лідери держав по-різному реалізовували політику "нового курсу". Втручання у внутрішні справи Угорщини з боку Москви було, на думку автора, зумовлено небажанням Ракоші виконувати вказівки керівництва Радянського Союзу. На відміну від Угорщини, керівництво Чехословаччини було більш лояльним до вказівок Москви, а тому її втручання у внутрішні справи держави були мінімальними. Окрім того, давалась взнаки відмінність культур, менталітет, економічне становище та історична пам'ять взаємовідносин між народами. Все це визначило для Чехословаччини та Угорщини різний перебіг подій внутрішньополітичного життя та, як наслідок, різну геополітичну реакцію.

Угорські події мали вагомий вплив на керівництво КПЧ, саме тому в 1957-1960 рр. значно посилилися владні позиції партійного апарату в державі. Було зосереджено контроль над спільнотами, стали ін- тенсивнішими репресії проти потенційних противників режиму та проти церков. Ліквідовувалися залишки ліберального курсу 1953-1955 рр. у сфері сільського господарства. З кінця 1956 р. була ініційована нова хвиля колективізації сільського господарства. Відтак, повстання в Угорщині стало приводом для посилення контролю за кадровою політикою та повернення до жорсткого курсу в Чехословаччині.

Використані джерела

Венгрия, апрель-октябрь 1956 года. Из архива ЦК КПСС // Исторический архив. - 1993. - № 4. - С. 103-142.

Газін В.П. Новітня історія країн Європи та Америки 1945-2002 рр. / В.П. Газін, С.А. Копилов. - К.: Ли- бідь, 2004. - С. 382-407, 437-455.

Документы по истории мюнхенского сговора 1937-1939 [Электронный ресурс]: Министерство иностранных дел СССР, Министерство иностранных дел ЧССР. - М.: Политиздат, 1979. - 471 с. - Режим доступа: http://katynbooks.narod.ru/czechoslovakia/munchen.html. - Заголовок с экрана.

Лущай В.І. Системна криза тоталітарного режиму в Угорщині (1949-1956 рр.): Дис. канд. іст. наук: 07.00.02 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова/ Володимир Іванович Лущай. - К., 2002. - 228 с.

Пеганов А.О. Чехословацко-венгерские переговоры в ноябре 1938 - марте 1939 г. в реализации Венского арбитражного решения [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.rsijournal.net/page.php?id=222. - Заголовок с экрана.

Приходько В. "Ніжна революція" в Чехословаччині та формування нової внутрішньої і зовнішньої політики країни / В. Приходько. - Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ комітету інформації, 1999. - 93 с.

Ракоши М. Видел как возникает культ личности / М. Ракоши // Вестник Архива Президента Российской Федерации. - 1997. - № 1. - С. 111-140.

Советский Союз и венгерский кризис 1956 г.: Документы/ Ред. Т.М. Исламов, И. Вида и др. - М.: Российская политическая энциклопедия, 1998. - 863 с.

Терешко Ю.М. Соціально-економічні проблеми Чехословаччини 1953-1963 рр./ Юрій Миколайович Терешко // Наукові записки Острозької Академії. - Острог: Видавничий центр Острозької Академії, 1999. - Т.ІІ. - Ч.І. - 84-87с.

Тешинский вооруженный конфликт между Польшей и Чехословакией 1919 - 1920 гг.: [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.hrono.info/sobyt/1900war/1919cheh.php. - Заголовок с экрана.

Фейто Ф. Венгерская трагедия или антисоветская социалистическая революция: Пер. с фр./ Ф. Фейто. - М.: Иностранная литература, 1957. - 220 с.

Чехословацкий кризис 1938 г.: [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.hrono.info/sobyt/ 1938cseh.html. - Заголовок с экрана.

AVH - Allamvedelmi Hatosag / Tajna policie - Wikipedie, otevrena encyklopedie [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cs.wikipedia.org/wiki/Tajn%C3%A1_policie. - Назва з екрану.

Barnovsky M. Prvni krize komunistickeho rezimu a jeji reseni 1953-1957/ Michal Barnovsky // Slovnikova prirucka k ceskoslovenskym dejinam 1948-1989 / vedouci redakcniho tymu Jiri Kocian. - Praha. - duben 2006. - 890 s.

Csemadok, Szlovakiai Magyar Tarsadalmi es Kozmuvelodesi Szovetseg: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.csemadok.sk/. -ЗАГОЛОВОК з екрану.

Egy nepfelkeles dokumentumai. 1956. - Bp.: Kossuth Konyvkiado, 1989. - 188 o.

HegedQs A. A tortenelem es a hatalom igezeteben: Eletrajzi elemzesek. - Вр.: Kossuth konyvkiado, 1988. - 353 s.

Kaplan K. Aparat OV KSC v letech 1948-1968 : studie a dokumenty/ Karel Kaplan. - Praha, 1993. - 151 s.

Kaplan K. Ceskoslovensko : Pomocny stud. text pro gymnazia. Cast 3, Ceskoslovensko v letech 1953-1966 : Spolecenska krize a koreny reformy / Karel Kaplan. - Praha : SPN, 1992. - 146 s.

Litvan G. Az 1956-os magyar forradalom. Reform-Felkeles-Szabadsagharc-Megtorlas. - Bp.: Tankonyvkiado, 1991. - 223 o.

Marusiak J. CSR a povstani v Madarsku 1956 / Juraj Marusiak // Slovnikova prirucka k Ceskoslovenskym dejinam 1948-1989 / vedouci redakcniho tymu Jiri Kocian. - Praha. - duben 2006. - 890 s.

Romsics I. Magyarorsag tortenete a XX szazadban. - Bp.: Szazadveg Kiado, 1999. - 534 o.

Urban K. Nagy Imre es G. M. Malenkov ket ministerelnok Sztalin utan. // Multunk. 1996. 1 sz. - O. 129-180

Zakladna organizacia Csemadoku v Gabcfkove [Електронний ресурс]: Gabcfkovo-Bos. - Режим доступу: http://www.gabcikovo.sk/sk/csemadok. - Назва з екрану.

Zseliczky B. Moszkva - Budapest: 1956 (A felso szintu szovjet-magyar kapcsolatok tortenetehez). // Multunk. 1994. 3 sz. - O. 20-59.