Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Наталія Олексіївна Урсу
доктор мистецтвознавства, професор, Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

У статті аналізується стилістика домініканських храмів на землях України у XVI-XIX століттях. Представлені розвідки є важливою складовою проблеми дослідження сакрального мистецтва ордену домініканців.

Ключові слова: стиль, домініканський орден, сакральне мистецтво, костел, архітектура, інтер’єр.

The article analyses stylistics of Dominican temples on the lands of Ukraine in the 16th-19th centuries. Presented material is a component of the problem of investigation of the artistic heritage of Dominican order.

Key words: style, Dominican order, religious art, Polish roman-catholic church, architecture, interior.

Україна є осереддям багатьох культур, що відобразилося в розмаїтті об’єктів зодчества різних народів і конфесій. Метою нашої наукової розвідки є розгляд стилістичних рис сакрального зодчества домініканців, яке виступає складовою безцінного культурного доробку минулих поколінь.

Спроба аналізу стилістичних рис архітектури мендикантів на землях України ХѴІІ-ХІХ століть показала, що тематика такого характеру стосовно конкретного католицького ордену практично не зустрічається у наукових працях вітчизняних та зарубіжних дослідників і є відносно новим аспектом дослідження проблеми сакральної спадщини на українських землях.

Деякі відомості про стилістику у зодчестві домініканців можна знайти у дослідженнях закордонних вчених Є. Ковальчика, П. Красни, Є. Петруса, Т. Заухи, Я. Островського, А. Бетлея та ін. Розвідкам притаманні глибокий розгляд отриманих пошукових даних і детальний фаховий архітектурно- мистецтвознавчий аналіз сакральної спадщини. О. Горбик видала декілька статей, що висвітлюють стильові риси архітектури провінційного католицького барокового храму на Київщини і Волині [1, 9297; 2, 190-199; 3, 62-80]. Її дослідження вирізняються фаховим розглядом і новизною. Костелам Волині присвячена публікація О. Годованюк [2, 80-91]. Зразки сакральної спадщини Поділля віддзеркалені у працях О. Пламеницької. Нерозробленість даної теми і актуалізувала наше дослідження.

Незважаючи на перебудову переважної більшості збережених по-домініканських храмів, можна зробити певні висновки щодо стильових нуртів, характерних для забудов ордену. Перші за терміном зведення споруди мають середньовічний характер. У більшості присутній базовий готичний компонент, що вказує на період середньовіччя як час розквіту діяльності ордену на території України, а також на дотримання будівничими умов конституції домініканців, яка передбачала збереження суворого вигляду, аскетизму й лаконічності споруд. Така концепція повністю відповідала провідним ідеям жебракуючого і проповідуючого чернецтва.

Як приклад збереженого базового готичного компонента виступають костели Правобережної України (Бар, Кам’янець-Подільський, Летичів, Шарівка, Старокостянтинів). Галичина представлена аналогічними спорудами ченців у Белзі, Буську, Єзуполі, Золотому Потоці, Львові (Івана Хрестителя), Підкамені, Червонограді, Язлівці. Серед перелічених храмів деякі вбралися в шати пізніших стильових нуртів так, що лише в інтер’єрі можна прочитати первісну середньовічну структуру (Бар, Кам’янець- Подільський, Шарівка, Белз, Підкамінь). Стилістичні риси перших костелів на теренах України практично співпадають з аналогічними спорудами на землях Західної Європи, зокрема найближчих сусідів (Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини та ін.).

Готика у процесі побудови та екзистенції сакральних споруд ченців трактувалась не як анахронізм, звернення до неї було цілком осмисленим, усвідомленим, тісно пов’язаним із спогадами про боротьбу ордену за чистоту віри під час контрреформації. Готичні мотиви звучать у Летичівському, Ша- рівському, Соколецькому, Солобківському, Язловецькому костелах. В останніх трьох проступають пізніші ренесансні нашарування. Деякі з готичних споруд (Язловецька, Мостиська, Шарівська та ін.) мають риси оборонного характеру: товсті стіни, міцні контрфорси, високо розташовані та невеликі за розміром вікна, стрільниці, суворий та неприступний вигляд.

Основою Кам’янець-Подільського псевдобазилікального храму отців-домініканців слугують середньовічні забудови. Готичний корабель споруди оточений ренесансними каплицями Божої Матері Розарії, Христа Спасителя та Св. Домініка. Він є гармонійним поєднанням середньовічного (корабель костелу), ренесансного (каплиці), барокового (дзвіниця) та рококового (інтер’єр) стилів. Існує офіційна думка, що святиня була тринавова кам’яна і що в ХѴІ ст. до головної нави добудовується пресвітерій [5, 85]. Вже наприкінці ХѴІ ст. костел був тринавовим. Проте під час реставрації, яка триває, виникли  сумніви щодо часу зведення основного корабля і пресвітерія костелу. За характером укладення каміння, підкресленою стрілчастістю вікон, розміщених в абсиді тригранної форми, що зміцнена готичними контрфорсами та іншими компонентами споруди, які зараз ретельно досліджуються, виникає гіпотеза, що пресбітерій може бути більш старою забудовою, ніж усі перелічені, що костел міг бути в першому варіанті однонавовим. У подальшому висунута гіпотеза потребує обґрунтування і перевірки.

У структурі та оформленні костелів нерідко звучить місцева нота, яка залежить від особливостей зведення та декорування споруд у даній місцевості. Архітектор Ян де Вітте при проектуванні в середині XVIII ст. головного фасаду Кам’янецького костелу демонструє прекрасну обізнаність з художньо- стилістичними та будівельними традиціями Поділля, обрамляючи віконні прорізи і бокову брамку білим камінням з орнаментальним рельєфним різьбленням. Цей традиційний для даної території прийом дозволив поєднати побудови і надати урочистості суворому, аскетичному на зовнішній вигляд монастирю і підкореному йому в стильовому відношенні меценатському будинку М. Ф. Потоцького. Виразності дзвіниці надає використана Яном де Вітте класична ордерна система. Так, перший ярус, що служить входом до костелу, оформлений як синтез грецького дорійського і римського тосканського ордерів, але в бароковій інтерпретації. Розірваний фронтон над входом, розкріпований антаблемент двоколонного портику, замковий камінь наддверної арки, декоративне оформлення надпису і картуша герба Потоцьких, горельєфне зображення пса зі смолоскипом, як емблеми домініканців, звучать мелодією стиля бароко. Фриз з тригліфами, полиці з краплинами-гутами - елементи з ремінісценціями дорійського стилю. Колони, які фланкують вхід, мають фуст без канелюр і встановлені на базі, що свідчить про їх тосканське походження.

Архітектурний ансамбль - це вдале поєднання середньовічного, ренесансного та барокового стилів, де Ян де Вітте, не порушуючи інтеграції, також сміливо комбінує різностильові компоненти і знаходить те єдине правильне рішення, що сприймається з художньої точки зору як бездоганне. Тут поєднуються барокові мотиви з класицистичними. Всі складові вежі мають конкретно визначені спільні риси: підпорядкування рухові вгору, розкріпованість горизонтальних тяг між ярусами, мотив арки в різній інтерпретації, відсутність канелюр на всіх колонах та пілястрах, споріднене рельєфне та скульптурне оформлення.

Ян де Вітте писав до Станіслава Завадського, що ніколи не відвідував Риму [6, 59], але у творах архітектора з Кам’янця декілька разів з’являються проекти, характерні для класицистичного напрямку саме італійського бароко. Палладіанські фасади в проекті костелу в Бердичеві можуть слугувати прикладами, у крилах фронтового фасаду Львівського храму Пресвятої Євхаристії й Кам’янецької катедри, де архітектор застосовував лінеарні пілястрові членування [7, 248-249]. Подібні членування зустрічаємо на чільних фасадах Смотрицьких домініканців та Кам’янець-Подільських домініканок. Варто погодитися з вченим інституту мистецтва Польської Академії наук, професором Єжи Ковальчиком, що, пізньобарокову споруду Смотрицького костелу можна віднести до зразків з ремінісценціями палладіанської архітектури [8, 96]. Тут вдало скомпоновані різновеликі ордерні елементи (пілястри), відчувається гармонія й наслідування класичним ідеалам античності, ієрархічна архітектоніка, осьова симетрія, артикуляція форм. Споруда нагадує заміські резиденції "нових патриціїв" Венеціанської республіки Андреа Палладіо. Подібність архітектурних прийомів спостерігається у використанні двоярусного порталу, верхня частина якого оздоблена відкритим балкончиком (Вілла Барбаро-Вольпі у Мазері). Барокового забарвлення надає головному фасаду розчленований фронтон, який закінчується характерною для стилю неспокійною лінією. Увінчується фронтон хрестом на кульці; під ним ніша із скульптурним алебастровим зображенням двох святих, яким присвячений костел. З боків першого ярусу і фронтону на постаментах виставлено чотири фігурних вазони. На даху встановлена невеличка дзвіниця (сигнатурка), з шатровою банею, яка завершується хрестом. Сучасний вигляд храму зазнав незначних змін. Над входом зменшено отвір другого ярусу, ліквідовано маленький балкончик. Від отвору другого ярусу залишилося лише вікно. Змінено завершення абрису фронтону, він набув рококової грайливості, зникли декоративні вазони. Споруда трактована дуже стримано; в ній немає різко контрастуючих заглиблень, скульптурного ліплення поверхні фасадів, притаманного зрілому бароко, ордерне начало не порушує конструктивної основи побудови, а делікатно її підкреслює.

Інтер’єр Смотрицького домініканського костелу вирізнявся винятковою цільністю, гармонійною підпорядкованістю пізньобароковому стильовому звучанню архітектурного задуму і, в той же час, розбавленому ренесансно-класицистичними впливами палладіанського зодчества. Стиль образів та загального оформлення інтер’єру співпадав зі стилістичними особливостями архітектурної побудови. Не виключено, що деякі з них звучали, відповідно часу, рококово полегшеними, деякі класицистично стриманими, але безперечно домінує загальне нашарування пізнього бароко.

Фасад костелу домініканок в Кам’янці виглядає як великий сплющений портик all’antika у бароковій інтерпретації. У трактовці пілястр використана система великих ордерів, відчувається гармонія і вірність класичним ідеалам античного світу. Конкретно прочитується ієрархічна архітектоніка, артикуляція форм; акцентована осьова симетрія. Єдиним асиметричним компонентом костелу можна вважати невеличку захристію, що розташовується з правого від головного фасаду боку і має напівкруглу форму на зразок вже згаданих апсідіол. Храм вирізняється ясністю, відповідністю зовнішнього вигляду конструкції й дивиться цілісно та закінчено. Костел вирішений дуже стримано; в ній немає різко контрастуючих заглиблень та скульптурного ліплення поверхні фасадів, притаманних зрілому бароко, ордерне нача- ло не порушує конструктивної основи костелу, а навпаки делікатно її підтримує. Споруда сестер- домініканок перегукується з більш пізньою побудовою Смотрицького костелу ченців ордену - їх вирізняє органічна цілісність зовнішнього вигляду та інтер’єру.

На землях України нерідко можна спостерігати поєднання готичного корабля костелу і бароко- во-маньєристичного, барокового або рококового головного фасаду (Козин). Архітектори перебудовували і оновлювали головний фасад відповідно пануючому стилю, не заглиблюючись в проблему повної зміни образу та всіх фасадів будівлі.

Характерними ознаками пізнього бароко вирізняються Мурафський, Сидорівський, Смотрицький та Тиврівський костели. Остання з забудов з часом набула неокласицистичних шат. Тульчинський - зведений у стилі раннього класицизму з урахуванням палладіанських інспірацій. Безумовно, архітектори впливали на стиль сакральних споруд, але відсутність архітектурних об’єктів раннього та зрілого бароко обумовлена тим, що через війни та навали ворогів будівництво ранніх барокових споруд було перервано; зрілого бароко з тієї ж причини на цих землях також не існувало. Інтенсивна будівельна діяльність, яка розгорнулася в другій фазі століття (від 1740 року), якісно різнилася не лише тривалістю кам’яного матеріалу. Будівництво в галузі сакральної архітектури відразу відзначалося пізньобароковими формами, без проміжних стильових етапів [9, 37].

Роки побудови Чортківського храму і перебудови Барського характеризувалися втомою митців від довготривалої розробки барокового стилю, поступовим декадансом класицизму, виникненням нових будівельних матеріалів й пошуком свіжих стильових рішень. Художнє життя на початку XX ст. було надто багатогранним. З одного боку, формується нова архітектурна естетика, яка повинна була відповідати зростаючим функціональним потребам і правдиво відображати сучасні конструктивні рішення та нові будівельні матеріали, в результаті чого з’явився стиль модерн, що згодом перевтілюється у конструктивізм і функціоналізм. З іншого боку, спостерігався спалах тенденцій ретроспективізму [14, 6]. Останні обумовлювалися тим, що саме й цей час зароджуються і швидко набувають сили ідеї національної само визначеності, свідомості й гідності, під прапором котрих і відбувалася політична і соціальна історія всього XX століття.

Чортківський костел є класичним прикладом ретроспективізму, звернення архітекторів до історичних стилів. Він побудований у стилі "неоготик" з досконалим наслідуванням першозразка, великого готичного стилю. Тринавова базиліка доповнюється міцним трансептом, який завершується великими апсидами, підпертими двосходинковими контрфорсами Це пояснюється бажанням досконалого наслідування історичних стилів не лише у другорядних, оздоблюючих компонентах, а й у самій системі архітектонічної організації сакрального простору. Вірогідно, передбачалося апсидальне завершення пресбітерія для утворення трипелюсткової форми кінців хреста, але з тильного фасаду впритул до костелу було зведено будинок монастиря, нині зруйнованого, тому пресбітерій зараз має прямокутне завершення. План збагачений добудовою до бокових нав невеликих апсидіол, які в інтер’єрі відіграють роль каплиць.

Постійні кардинальні зміни вигляду переслідують Барський костел. Це стосується будівельних матеріалів, стилю, структури, декоративного оздоблення тощо. Певні зміни відбулися після скасування урядом у 1832 році домініканського монастиря і перетворення костелу на парафіяльний: при вході над фронтоном на кам’яній кульці встановлено новий металевий хрест, перекритий дах та надано храму нове ім’я - св. Анни і Покрова Богоматері. Храм виступає як приклад поєднання основного готичного та похідного від нього неоготичного стильових направлень. На початку ХХ століття споруда знов зазнає значних змін (1906-1913 р) - "вдягається в неоготичні шати" [15, 11], проте, в основі й дотепер залишається однопростірна тектонічна структура, закладена ще домініканськими ченцями. Барський костел, котрий у первісному вигляді мав простий портал з трикутником фронтону і не фланкувався вежами, під час перебудови перейшов в іншу, двобаштову групу. Його вежі мають шатрове гранчасте покриття у вигляді "риб’ячої луски" і завершуються хрестами. Добудований під двосхилим дахом трансепт, увінчаний з обох сторін 5 пінаклями, в композиційному відношенні відповідає головному фасаду, де надбудований фронтон розчленовується на три вертикальних поля, розділених пілястрами і прикрашених сліпим аркатурним декором. Нартекс набув перспективного порталу, стрілчастого завершення і прикрашений ритмічно розташованими пінаклями, що характерно для відтвореного стилю, котрий підкреслюється в інтер’єрі складними нервюрами стрілчастих склепінь, кольоровим вітражним склом, оформленням органу, великим діапазоном "точних" готичних деталей. Фасад Барського храму вирізняється чистим, світлим й піднесеним образом, котрий підкреслюється кольоровою гамою - білими стінами й декоративним оздобленням та ніжно-перламутровим дахом. Цей художньо- композиційний прийом відповідає присвяченню храму Богородиці та її матері Анні і вказує на Марійний характер ордену. Споруда не може бути розглянута як зразок чистого ретроспективного стилю "неоготик", бо в цілому не справляє враження цільності стильового рішення, не має жодного натяку на такі правдиві готичні конструктивні компоненти як контрфорси, аркбутани та ін.

З орденів середньовічної формації (тобто католицьких згромаджень, що були створені в середньовіччя - конгрегації бенедиктинців та орден бернардинців романської доби та ордени домініканців і францисканців, кармелітів, августинів готичної доби, що мали специфічну культурну програму і відповідну оригінальну архітектурну традицію кожен, на досліджуваних територіях найактивніше з романських орденів діють бернардинці, з готичних - домініканці (8 костелів у Луцькій дієцезії, 5 - у Київській). Створювані ними споруди є храмами середньовічної, спрощено-готичної структури. Лише поодинокі приклади - купольні домініканські храми Києва і Любара - презентують синтез оригінальної готично-барокової форми. Чи не головною ознакою їхньої приналежності до першого періоду розвитку католицького бароко в регіоні є наявність оборонної функції і відповідної образності [17, 192].

Домініканці в добароковий період мали також костели в Києві, Луцьку, Липовці, Соколові, Володимирі (до початку XVI ст.), перебудований з православної церкви костел в Острозі. У Луцькій дієцезії в 1612 році активне будівництво велося і надалі: майже що два роки на досліджуваних територіях споруджувався новий домініканський храм. Незважаючи на значний розвій храмобудування, зафіксованими є незначна частина пам’яток. Дослідження потребують такі об’єкти, як Київський 1640 року (цікавий приклад синтезу готично-барокових тенденцій, розпланований за середньовічною традицією домініканців - тринавовий, з видовженим гранчастим хором, з лучковими готичними вікнами і при тому з маньєристично-бароковими баштами та куполом), Овруцький 1629 року (відновлений 1795 року, од- нонавовий, тричастний глибинний об’єм з наднартексовою баштою), первісно домініканський костел в Старому Чарторийську (1639 року), костел в Камені-Каширському (тринавовий, з унікальною для регіону відкритою вхідною галереєю - чотириколонна аркада увінчана бароковим фронтоном, з видовженим хором, захристією), Любарі (мав цікаве розв’язання планувальної композиції) [2, 193].

У галицькому зодчестві XVII ст. середньовічна стрілчаста форма архітектурних компонентів домініканських споруд осучаснена пізнішими нашаруваннями. Тут можна згадати загострені аркади емпор і проходів між каплицями в костелі єзуїтів у Львові (1610-1631), а також костел домініканців в Підкамені, склепіння якого (80-роки XVII ст. ) має подібний Перемишлянському костелу ченців загострений перетин [2, 226-227]. В багатьох костелах ченців на Галичині, які розташовувалися в маленьких містах і містечках можна зустріти своєрідну еклектику, поєднання різностильових компонентів, інтегроване в одній будівлі, котре використовувалася переважно місцевими, доморощеними будівничими і скульпторами. Архітектори таких храмів не мали, як правило, високої освіти. Вони здійснювали практичну діяльність під керівництвом більш досвідчених митців. Ця ситуація дозволяє зафіксувати певне явище, яке підтверджується достатньою кількістю архітектурних об’єктів, а саме - виникнення споруд, що мають яскраво висловлений провінційний та консервативний характер. Переважно клас архітектоніки, декоративного оформлення й скульптур таких костелів невисокий, але він віддзеркалює загальний рівень архітектури і монументального мистецтва на Русі, який з художнього і технічного погляду у другій половині XVII ст. переживає занепад.

Будівля костелу в Перемишлянах може виступати прикладом консервативного характеру. Його просторова структура походить зі Львівської архітектури першої половини XVII ст. План з видовженим пресбітерієм нагадує львівські костели бернардинців (1600) і кларисок (поч. буд. 1605). Фасаду костелу і пресбітерія надано сучасних форм, використаних без глибокого розуміння. Фасад будівлі належить до типу двоярусних, але його пропорції справляють враження, що верхній ярус можна трактувати радше як вінець. Використання елементів ордерної системи втілено насамперед в дещо карикатурних пропорціях пілястрів у верхній частині фасаду. Багатою є пластична декорація, зокрема оригінальний двоярусний портал. Вся композиція порталу містить відверто архаїзуючі елементи. Це різьблення орнаментальних мотивів, круглої скульптури (Божа Матір з Дитятком, фігури домініканських святих і ангелів), які характеризуються кубічною неотесаністю і відсутністю гармонійних пропорційних співвідношень тіл [2, 226-227]. Тут зустрічаємося з проявом домінуючого в другій половині XVII ст. стилю (за М. Гембарови- чем), що характеризується: "зниканням почуття тривимірності брили на користь більш декоративного трактування форми" [21, 157]. Це монолітний канон масивної фігури, підпорядкований архітектонічному декору. Подібний художній консерватизм і стилістична нерішучість часто характеризує храми ченців на українських теренах, наприклад, в Золотому Потоці, Чернелиці, Рогатині та ін.

Чернелицький храм св. Михайла Архангела - хрестоподібний в плані з гранчастими апсидами і пресбітерієм, побудований з пісковику в стилі ренесанс з романськими та готичними ремінісценціями. Вхідна арка різьбленого ренесансного порталу, фланкована пілястрами, має півциркульне завершення й антаблемент, декорований рослинним рельєфним орнаментом. Над аркою, в верхніх кутах, барельєфи голівок херувимів. Увінчується композиція гербом родини Чарторийських (місцевий вапняк), що обрамлений волютами і стилізованими смолоскипами [18]. Форми трактовані схематично, узагальнено, з певною долею грубуватості. Це зближує рельєфи з традиціями архаїзуючого напряму в народній скульптурі, що був досить поширений на досліджуваних теренах. Зовнішній вигляд костелу співвідноситься з інтер’єром. Головний фасад увінчаний трикутним фронтоном з нішами, фланкованим акротеріями і обелісками. З моменту побудови костел зберігся без істотних змін. Чітко окреслені гранчасті об’єми споруди, мало розчленовані гладкі поверхні потинькованих стін з вузькими віконними прорізами, простої конфігурації двосхилий ґонтовий дах, надають костелу оборонного вигляду, якому дуже пасують узагальнені провінційні форми рельєфів. У стильовому відношенні храму притаманні ренесансна симетрія композиції, рівновага горизонтальних та вертикальних членувань, чітке метричне розміщення вікон, ніш та архітектурних деталей. Водночас, у поєднанні виступаючих елементів фасаду з нерозчленованими площинами стін звучить мелодія маньєризму.

Костел у Рогатині прямокутний в плані з вужчим гранчастим пресвітерієм, виконаний в ренесансній манері з пізнішими бароковими нашаруваннями. Чільний фасад вінчає трапецієвидний фронтон з волютами; портал фланкують пілястри. Бокові двосвітні фасади оживлені прямокутними вікнами з лучковим завершенням [23, 205]. Форма вікон є результатом перебудови у XVIII. Первинно вони були високими, прямокутними, замкненими півколом. Костел скупо оздоблений наближеними до іонійських пілястрами в некласичній, вкрай провінційній інтерпретації.

У храмовому будівництві ченців на галицьких землях спостерігається продовження пропагування середньовічного аскетизму і готичних тенденцій. У зв’язку з добудовами 1612-1613 років до од- нонавової структури Мостиського костелу св. Катерини Олександрійської двох бокових каплиць, костел у плані набув хрестоподібної форми. Основний корабель споруди, зміцнений контрфорсами, доповнився каплицями, що містять готичні компоненти: хрестово-реберні склепіння, стрілчасті прорізи аркад, що поєднують каплиці з центральним приміщенням. В конструкції склепінь появляються готичні ремінісценції у вигляді вузьких, профільованих ребер, накладених на шви склепіння [24, 217]. Це підтверджує продовження пропагування середньовічного стилю, який відповідав аскетизму і суворій екзистенції мендикантів, в спорудах, зведених пізніше. Продовжується тривання готичних форм в архітектурі Галичини XVII ст. У переліку домініканських монастирів Руської провінції XVIN ст., Мостись- кий костел був описаний, як зведений "veteri forma", що в згаданому документі відноситься до готичних будівель, протиставлений спорудам сучасним "formae novissimae". Перебудова споруди на початку XVII ст. справляє враження досить хаотичної діяльності. В процесі праць замінювались будівничі, що відбилося на відмінному стильовому характері різних компонентів забудови [22, 217-218]. Всі інші зміни у стильовому відношенні храму в Мостиськах відносяться вже до діяльності отців-редемптористів, в руках яких костел опинився після усунення домініканців.

До іншої групи можна віднести костели, що зводилися в крупних центрах країни знаменитими будівничими і уособлювали вищі досягнення в галузі храмового зодчества. Архітектори досить розкуто інтегрували стилістичні компоненти бароко римських першозразків з рисами місцевих архітектурних традицій, зокрема в сакральних спорудах домініканців на теренах Поділля й Галичини. Для такого роду споруд характерне поєднання пластики бароко з елементами барокового класицизму в його лінеарній інтерпретації. Нерідко можна спостерігати використання палладіанських мотивів. Сюди можна віднести Львівський костел Пресвятої Євхаристії, Тернопільський св. Вікентія Феррарія та ін.

За часів свого існування декілька разів відновлювався і реставрувався Богородчанський храм (1874, 1904-05, 1920-30, 1969). Найістотнішою виявилася реставрація 1920-30 років. Дослідницькі розвідки визначили, що пам’ятка у першому будівельному періоді мала вигляд однонавової споруди з прямокутною апсидою, двома вежами, невеличкими одноповерховими приміщеннями захристій. У період перебудови дерев’яного будинку монастиря в мурований (другий будівельний період) костел зазнав значних змін: добудовуються бокові одноповерхові нави, збільшуються захристії, костел і монастир поєднуються в єдиний архітектурний ансамбль не лише формально, але й стилістично. Барокові шоломи веж з’являються вже у ХіХ ст. під час чергової реставрації. Тоді ж колишній плескатий ґонтовий дах і взагалі весь ансамбль набув барокового звучання. У декоративному оздобленні фасадів Жовківського костелу простежуються барокові риси, набуті в більш пізні часи впродовж численних реставрацій та перебудов.

Після знищення пожежею старого костелу Марії Магдалени у Львові, новозбудована споруда кардинально відрізнялася від першобудови рисами стилю раннього бароко. Костел належить до типу споруд, що найбільш зустрічаються на територіях Польщі й Галичини. Прототипом структури є храм з подвійними вежами, що походить корінням з Північної Італії, органічно вписуючись в місцеву архітектуру. Вигляд дещо провінційної, але, загалом, з ознаками вищого рівня міського будівництва. Пізніші численні перебудови порушують чистоту архітектурного стилю. Зокрема, 1870 року над вежами з’являються рококові ліхтарі, які завершують зовнішній вигляд і надають йому сучасного виду [26].

Розглядаючи храми домініканців на українських землях, можна констатувати, що сакральні забудови, зведені у XVI-XVII століттях, які вирізняються переважно однонавовою структурою, уособлюють зв’язок готичних та ренесансних стильових тенденцій. Прикладами можуть слугувати костели в Мостиськах і Яворові. Зовнішній суворий вигляд однонавових костелів, як правило, не відповідав пишному, представницькому інтер’єру, котрий вирішувався переважно у бароковому та рококовому стилях і дійшов до нас не в первинній інтерпретації, а в пізніших художньо-композиційних нашаруваннях. Внутрішній простір можна було змінювати динамічно, швидко, відповідно смакам доброчинців і парафіян і пануючому на даний момент стильовому нурту; архітектоніка і зовнішній вигляд забудов ще довгий час залишалися більш константними і незмінно стабільними.

У низці архітектурних об’єктів можна знайти споруди, змінені до невпізнання. У зв’язку з кілько- разовими перебудовами костел в Самборі перед знищенням взагалі був позбавлений стильових рис. З цієї ж причини майже стерлися первинні ренесансні риси костелу ченців у Белзі.

Аналізуючи нурти, притаманні раннім домініканським спорудам, ще раз слід акцентувати увагу на готичних тенденціях, доповнених пізнішими ренесансними нашаруваннями. Проте риси готики в будівництві ордену на Волині у XVIII ст. стають менш помітними, а з часом поглинаються бароковими компонентами з легкими еманаціями класицизму. Серед стильових втілень переважає стиль бароко у своїй пізній стадії та комбінаціях з ман’єристичними або класицистичними домішками. Таке багатство різнорідних втілень і рішень у сакральних спорудах ордену на Волині пов’язано з відсутністю своєї архітектурної школи, з розмаїттям вітчизняних та запрошених зодчих, які привносили у домініканську світоглядну концепцію власне бачення храму, мелодію інших осередків, що збагачувало і урізноманітнювало канонічно сувору структуру об’єктів, а також свідчило про полікультурний характер архітектонічних втілень.

У стильовому відношенні всі костели ордену, розташовані на полікультурному просторі українських земель, можна розділити на два напрямки. Перший поєднує храми, що, як правило, було зведено у великих містах відомими архітекторами. Вони вирізняються шляхетністю пропорцій, художньо-композиційного рішення, впровадженням або поєднанням відносно чистих стилістичних нуртів, відсутністю провінційного серпанку. Для будівничих характерні високий фаховий рівень і правдива майстерність у галузі гармонійної інтеграції пластичних форм бароко з компонентами лінеарного барокового класицизму. Вільне співіснування запозичених з Риму стилістичних рис з компонентами місцевих архітектурних традицій нерідко спостерігаємо в сакральних спорудах домініканців на теренах Поділля, а особливо Галичини.

Другий напрямок притаманний спорудам, що знаходилися на провінційних теренах, у невеликих містах і містечках. Костели зводилися за допомогою місцевих майстрів і локальних майстерень, хоча траплялися й винятки. До цієї групи можна віднести архітектурні об’єкти, зокрема на галицьких землях, провінційного типу, трактовані схематично, узагальнено, з використанням різьблення та оздоблюючих компонентів архаїзуючого характеру.

Відтак, полікультурний простір розташування об’єктів зодчества, орденська конституція та метафорика духовності ордену впливали на зовнішній і внутрішній вигляд костелу, стильове та кольорове рішення, на використання спільних змістових та художньо-композиційних прийомів оформлення, на ознаки приналежності до загальнохристиянської спільноти й до конкретного католицького чину.

Використані джерела

Горбик О. Архітектура у літургійному контексті. Католицький бароковий канон / О. Горбик // Теорія та історія архітектури і містобудування: Збірник наукових праць державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування / Редкол.: М.М. Дьомін, А.П. Мардер, А.О. Пучков та ін. - Вип. 3. На честь Григорія Никоновича Логвина. - К.: НДІТІАМ, 1998. - С. 92-97.

Горбик О. Становлення барокового католицького храмобудування у XVII ст. на Київщині і Волині /

О.        Горбик // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. - Вип. 11. - К., 2004. - С. 190-199.

Середньовічні костьоли Києвоподолу (XV - перша половина XVII ст.) // Римо-католицькі костьоли Києва та Київщини. - К.: Техніка, 2004. - С. 62-80.

Годованюк О. Костели Волині / О. Годованюк // Теорія та історія архітектури і містобудування: Збірник наукових праць державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування / Редкол.: М.М. Дьомін, А.П. Мардер, А.О. Пучков та ін. - Вип. 3. На честь Григорія Никоновича Логвина. - К.: НДІТІАМ, 1998. - С. 80-91.

Boleslaw z Ukrainy. Kosciol Latyczowski // "Tygodnik Ilustrowany". -Warszawa, 1860. - T. 1. - S. 255.

КПДМА (Кам’янець-Подільський державний міський архів). Визитное описание костелов за 1850 год. - Ф. 685. - Римско-католицька духовна консисторія. - Оп. 4. - Спр. № 58. - C. 187.

Пламеницька Є.М. Кам’янець-Подільський. Історико-архіт. нарис / Є.М. Пламеницька. -К., 1968. - 120 c.

Hornung Z. Jan de Witte architect kosciola Dominikanow we Lwowie / Z. Hornung. - Warszawa, 1995. - 303 s.

Krasny P. Kilka uwag na marginesie ksiqzki Zbigniewa Hornunga o Janie de Wittem / P. Krasny // BAROK. Historia-Literatura-Sztuka. - Warszawa: Neriton, 1996. - № 1(5). - S. 244-255.

Kowalczyk I. Koscioly poznobarokowe w diecezji kamienieckiej / I. Kowalczyk // Sztuka kresow wschod- nich. - Krakow, 1996. - T.2. - S. 85-126.

Kowalczyk J. Poznobarokowe koscioly i klasztory diecezji kijowskiej i dekanatu braclawskiego / J. Kowalczyk // Sztuka kresow wschodnich. - Krakow, 1998. - Cz. 3.- S. 19-43.

КПДМА. - Ф. 685. - Оп. 4, справа № 23, 1824. - С. 500.

КПДМА. - Ф. 685. - Оп. 2, справа № 58, 1850. - С. 459.

Малаков Д. В. По Брацлавщине / Д. В. Малаков. - М.: Искусство, 1982. - С. 120.

КПДМА. - Ф. 685. - Оп. 4, справа № 23, 1824.- С. 502.

Дьомін М. Проблеми дослідження архітектурної спадщини України / М. Дьомін // Архітектурна спадщина України. Маловивчені проблеми історії архітектури та містобудування. - К., 1994. - С. 5-10.

Wolyniak (M. J. Gizycki). Wykaz klasztorow dominikanskich prowincji ruskiej / M. J. Gizycki. - Krakow, 1923. - Cz. 2. - 278 s.

Zaucha T. Kosciol parafialny p.w. ss. Piotra i Pawla i dawny klasztor OO. Dominikanow obserwantow w Przemyszlanach / T. Zaucha // Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodstwa Ruskiego. - Krakow, 2003. - T. 11. - S. 211-233.

G^barowicz M. Szkice z historii sztuki XVII w. / M. G^barowicz. - Torun, 1966. - S. 157.

лАіУ (Львівський архів інституту "Укрзахідпроектреставрація"). - Чернелиця. - арх. сп. І-24-4.

Слободян В. Храми Рогатинщини / В. Слободян. - Львів: Логос, 2004. - 251 c.

Krasny Piotr. Kosciol p.w. Matki Boskiej Nieustajqcej Pomocy i sw. Katarzyny Aleksandryjskiej oraz Klasztor oraz Klasztor O.O. Dominikanow, pozniej O.O. Redemptorystow w Mosciskach / Piotr Krasny // Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego Wojewodstwa Ruskiego. - Krakow, 1999. - T. 7. - S. 193-226.

ЛАІУ. Львів. - М. Магдалени. - арх. сп. Л-22-25.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. - Иллюстр. справочник-каталог. - К.: Будівельник, 1985. - Т. 3. - 337 c.