Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Олена Володимирівна Орлова
здобувач Київського національного університету культури і мистецтв

У статті визначено засоби актуалізації регіональних культурних цінностей, проаналізовано культурно-історичний потенціал, охарактеризовано механізми туристичної діяльності в контексті аксіологічної проблематики культури та туризму.

Ключові слова: культура, туристична діяльність, культурні регіональні ресурси, актуалізація.

Facilities of actualization of regional cultural values are determined in the article. The analysis of cultural-historical potential is given, the mechanisms of tourist activity are characterized in the context of axiology problems of culture and tourism.

Key words: culture, tourist activity, cultural regional resources, actualization.

Диференційні структури туристичної культури орієнтовані на потенціал культуротворення, де поняття "ресурс" є одним з визначальних. Ресурс - це надбання, потенціал, розмаїття можливостей та інші ознаки, які свідчать про те, що та чи інша рекреація, тобто культурно-історична цілісність, може виступати туристичним ресурсом, бути задіяною в контексті туристичної діяльності. Проте наразі не існує коректного культурологічного визначення поняття "ресурс", яке не виглядало б натуралізацією культурного потенціалу.

Щодо актуалізації культурних регіональних ресурсів, то йдеться про те, наскільки туризм сприяє прояву культурного потенціалу, допомагає відкрити нові, ще не активізовані можливості, сприяє розвитку культурних ресурсів того чи іншого регіону. Важливо, що культурний туризм, якщо його розглядати не утилітарно, а в більш широкому аспекті, є засобом актуалізації тих культурних ресурсів регіонів, або країни як комунікативного простору, в які потрапляє турист. Мета статті - визначити висхідні принципи регіональної аксіологічної політики туристичної діяльності.

Наша проблема - регіональна політика, внутрішній туризм, тенденції розвитку і стратегії, які існують у регіонах. Важливо з’ясувати, як їх можна максимально використати саме в контексті культурних означуваних. Саме поняття "регіон" є досить розмитим і метафоричним. "Регіон" - це і район, і область, і сукупність областей, яка характеризує північ чи південь країни. Тобто, якщо йдеться про культурний регіон, то це, швидше, агломерація, яка характеризує єдність етносів або субетносів, які компактно проживають на тій чи іншій місцевості. Тому актуалізація культурних регіональних ресурсів не може виглядати як програма, яка реалізується за географічним принципом. Цей принцип - культурологічний. Так само складно говорити і про поняття "ресурси". Якщо йдеться про туристичні ресурси, то зазвичай їх розуміють як сукупність природних і створених людиною рекреацій, об’єктів, які дають можливість здійснювати функцію задоволення потреб у відпочинку, укріплення здоров’я, а також духовних потреб. Адже ресурс як поняття в контексті культурного туризму виглядає достатньо метафорично. Все є ресурсом: і природа, і транспорт, і земля, і небо, і вода, все це може виглядати як туристичний ресурс. Єдине, що визначається як туристичний ресурс - це те, що стає об’єктом туристичної діяльності. Природні ресурси важливо пов’язати з кліматичними, ландшафтними реаліями. Це все те, що є надбанням того чи іншого регіону. Це джерела мінеральних вод, флора і фауна, тобто сукупність всіх можливих рекреаційних джерел. Можна говорити про культурні ресурси як про матеріальні об’єкти або предметно об’єктний ряд, який відбивається в пам’ятках архітектури, музеях, в самому середовищі міста тощо. Також ідеться про соціально-психологічні ресурси, де аксіологічні ознаки мають поведінка мешканців, які проживають в тому чи іншому регіоні, традиції, спосіб життя, одяг, релігійні уявлення. Все це відрізняється від того, що ми приймаємо за норму, а норма пов’язується зі своєю культурою, спонукає туристів до того, щоб сприймати щось як певний туристичний ресурс, тобто як певний потенціал туристичної діяльності. Також визначається економічний статус цих ресурсів, де можливі елементи урбанізації, індустріалізації, проблеми професійного забезпечення послуг. Це всі ті сервісні комплекси, які уможливлюють задоволення потреб туристів.

Можна говорити і про те, наскільки всі ці ресурси пов’язуються з внутрішньою ситуацією, яка носить геополітичний або політичний характер. Наприклад, існує декларація ЮНЕСКО, відповідно до якої потрібно під час різних подій максимально зберігати пам’ятки культури [3]. Тобто самі проблеми проходження митного контролю, зустріч з органами, які регулюють в’їзд і виїзд - все це теж можна віднести до регіональних ознак, які пов’язуються з туристичними ресурсами.

Важливо, що інфраструктура всього комплексу регіональних цінностей належить традиції і тій системі, яка відтворюється як юридичний комплекс і формується як комплекс послуг та комплекс про ведення подорожей. Адже сам туристичний ресурс як цілісність певних ознак - рекреаційних, соціокультурних, соціально-психологічних, економічних, навіть демографічних - можна охарактеризувати як турресурси.

Так сталося, що все починають називати ресурсом. І навіть культурний туризм виглядає як один із чинників реалізації цих ресурсів у контексті туристичної діяльності. Важливо, що самі просторові координати регіону визначаються різними категоріальними системами. Так, рекреація здебільшого охоплює продукуючий і спонукаючий характер, де людина вступає в активний діалог з природними, культурними та іншими цінностями, які виникають в обставинах або дикої природи, або урбанізованого середовища.

Ландшафт - це вже більше геопластична або геологічна характеристика. Ландшафт може бути як суто природним, так і культурним. Здебільшого суто природний ландшафт - реальність досить абстрактна. Ландшафт - "ланд" (країна), "шафт" (простір, що розгортається перед людиною) переважно характеризує спосіб структурування рельєфу землі. Ландшафт великого міста - це один ландшафт, ландшафт лісостепу - зовсім інший, ландшафт гірський - ще інша реальність. Тобто ми можемо сказати, що культурний ландшафт - це не обов’язково територія, насичена пам’ятками культури. Це і спосіб обживання цього ландшафту, спосіб його культивації, спосіб використання ресурсу - економічного і природного. Так, наприклад, розсадження виноградників в Молдавії або на Україні, інші культури, садиби, парки - це все є ландшафти. Поняття "ландшафт" дає можливість говорити про те, що людина потрапляє в іншу систему ландшафтного устрою, бачить культурний ландшафт, який розгортається як феномен культурації природи.

Поруч з поняттям ландшафт часто використовують поняття "пейзаж". Інколи говорять, що ландшафт того чи іншого парку має ті чи інші пейзажні ознаки. Інколи парк називають пейзажним, тобто видовищним, не структурованим за принципом регулярного формування зон, де знаходяться ті чи інші рослини. Так, ландшафт вільно розтікається територією, яка підкреслює непередбачений спосіб виникнення рослинності в природі.

Пейзаж як культивація ландшафту теж може стати одним із турресурсів. Пейзаж може бути знятим на відеоплівку, може бути представлений у вигляді гравюри або у вигляді картини, живопису - все це своєрідні форми адеквації ландшафтних конфігурацій, які можна назвати пейзажем.

Коли йдеться про визначення територіальних означуваних як в архітектурі, так і в рекреаційному просторі, то говорять про зонування. Якщо в архітектурі розвинутий принцип функціонального зонування, то в туризмі і рекреаційних реаліях говорять про культурно-історичні зони або історико- культурні зони, які є тим місцем, в якому формується та чи інша агломерація середовища: вічного, повсякденного або динамічного [2]. Ці зони мають більш фундаментальний характер, ніж ландшафт. Ландшафт може змінитися, а зона залишається зоною. Вона має більш формальні, більш усталені характеристики. Так, наприклад, ландшафт швидко змінюється за допомогою забудови, але зона як культурно-історичне надбання, як певна рекреація залишається тою ж самою. Зона зберігає сталі характеристики регіональних ознак того чи іншого культурного цілого. Це пов’язано як з межами, так і з самою функцією, яка належить цій зоні. Можна сказати, що зонування на рівні рекреалогії - це один з стародавніх принципів описування та характеристики ландшафтів, або ресурсів, вони можуть стати турресурсами, якщо потрапляють в контекст туристичної діяльності як принцип функціонального і культурно-історичного означування.

Коли йдеться про характеристику того чи іншого міста, то виділяються місця компактного розселення, місця, пов’язані з виробництвом або, навпаки, де простір визначається як паркові і ландшафтні зони. Тобто ми бачимо, що саме зонування є одним із важливих означуваних просторових характеристик регіону. Зонування є найважливішим принципом так званих культурно-історичних цінностей. Ми говоримо "так званих", бо вони часто не помітні. Часто люди проходять вуличками, дивляться на пам’ятки і не розуміють, що вони потрапляють в зону, наприклад, центру, як культурно- історичного ядра. Далі йде наступна зона, більш широка, пов’язана із забудовою більш пізньою, далі вже периферія міста, яка структурується на підставах зовсім інших принципів зонування і рекреалогії.

Здається, що проблема великих міст - це автентичність збереження тих зон, які визначаються як культурно-історичний потенціал, які стають проблемою для того, щоб, по-перше, вони зберігалися, по-друге, максимально використовувались як об’єкт туристичної діяльності. Важко уявити, що центр міста Києва буде пустим і там не будуть існувати потоки туристів, потоки тих, хто хоче бачити ці цінності. Адже, якщо існують ці потоки, це ще не свідчить про те, що ця зона існує в достеменному режимі. Тобто проблема актуалізації потенціалу, культурно-історичного потенціалу регіону пов’язана з певним зонуванням міст, самих регіонів, визначенням епіцентрів, ландшафтно-паркової структури, структури сакральної, яка має ті чи інші характеристики, наприклад, урбанізованого середовища, побудованого в режимі тоталітарного режиму тощо. Всі ці реалії мають створювати певні картосхеми туристичного маршруту, де визначається не просто карта міста, а зони - як культурно-історичні характеристики, культурно-історичні ознаки території, які є певною культурною рекреацією.

Більше того, сам турпроект або турподорож повинні формуватися як різноманітність споглядання різних зон в процесі турподорожі. Якщо люди перебувають лише в сакральному часі вічного середовища, а це є одним із головних принципів турпроекту, тоді швидко виникає втома від надцінно- стей. Вже не помічається та цінність пам’яток, яка може зазвучати абсолютно інакше, якщо перед цим туристи побували в руїнах старовинного парку, побачили природні рекреації.

Принцип доповнюваності є дуже важливим, ми звемо його культурний діалог, те, що утворюється як актуалізація культурно-історичного потенціалу регіону. Ця актуалізація мусить формуватися по-різному: на рівні визначення режисури, проведення екскурсії, на рівні доцільності тих чи інших туристичних потоків, які відбуваються в тих чи інших рекреаціях, а також на рівні комунікативному. На рівні контактів між місцевими мешканцями, які є автентичним населенням, що зустрічаються з туристами. Це не обов’язково споживання сувенірів і споживання турпродукції, яка заповнює лотки і торговий простір навколо великих міст або центрів. Хто не знає, скільки подібних точок існує в різних місцях, які означені як вічні цінності. Адже зустріч може відбуватися на зовсім різних рівнях: як карнавали, свята, вечірні прогулянки зі співом, більше того - діалог різних мов. Все це створює ту непересічну атмосферу, яка свідчить про те, що культура живе, актуалізується як діалог, як комунікація різних культур, що виникає в процесі турподорожі.

В туризмі існує достатньо прагматичний підхід до регіональних культурних цінностей, вони вписуються в контекст, так званого, культурного надбання. Так В.Квартальнов дає таке визначення культурного надбання: "Це ті надбання і весь той потенціал культури, який використовується туристами: культурні заходи, фестивалі, конференції і весь комплекс заходів, які задіяні в цьому регіоні як туристичні акти. Це надбання, яке виникає як сумісне використання культурно-історичного потенціалу разом з місцевим населенням. Це історичні пам’ятки: музеї, театри і ін." [1, 65]. Тобто туристи розчиняються в юрбі того публічного простору, в якому відбувається видиво, сприйняття тих чи інших цінностей. Це ті надбання, які здебільшого використовуються лише місцевим населенням, але туристи їх оглядають на короткий час як раритетні об’єкти, які вони сприймають лише як певні надцінності доби, історії культури. Це і громадські споруди, культові об’єкти, кінотеатри, бібліотеки та ін. Здається, що такий підхід є суто функціональним, комунікативно-структурним. Його можна було б доповнити, якщо спроектувати на поняття культурно-історичного надбання той контекст, який ми називаємо культурно- історичним потенціалом.

Надбання - це те, що вже актуалізовано, що лежить на поверхні, що можна сприймати, але потенціал потребує його актуалізації. Так, можна зустрітися з такою пам’яткою, яка абсолютно не доступна ні для місцевого населення, ні для туристів. Адже в спеціальних елітних турах прокладаються маршрути досить складні. Наприклад, в горах Грузії чи Вірменії, Абхазії вас підводять до монастиря і відбувається зустріч, а інколи і спільна трапеза з монахами і тим населенням, яке перебуває на верхніх гірських плато. Наскільки це є актуалізацією культурно-історичного процесу? Настільки, наскільки є інтерес і мотивація саме в такому контакті.

Якщо турист зацікавлений у поверховому ознайомленні і зчитуванні інформації з так званого "надбання", що буквально зустрічає вас на дорозі - це один підхід. Якщо треба докласти ще зусилля, то тут вже туристична група розбивається на дві конфігурації: одна хоче взяти участь у цій складній подорожі, а інша не має такого бажання. Тобто ми бачимо, що сам процес актуалізації може носити досить різні форми звернення до культурно-історичного потенціалу. Це досить простий приклад. Можна також говорити про культурно-історичний потенціал як паспорт місця, де культурно-історична зона буквально оживає в буклетах, в тих трансформаціях рельєфу, які відбуваються шляхом монтажу в поліграфічній продукції. Якщо турист купує цю продукцію, звичайно, актуалізація культурно-історичного потенціалу відбувається більш доцільно, виникає більш системно, як культурно-історична цілісність, як генеза культуротворення рельєфу, рекреації тієї чи іншої історико-культурної зони.

Важливо зазначити саме рівень часовості, або тієї темпоральності, яка розгортається в процесі турпроекту, подорожі. Якщо ми звертаємося до культурно-історичних пам’яток, то здебільшого йдеться про минуле, минулий час, про історичні цінності, які існують у туристичному публічному просторі як артефакти культури. Важливим є, однак, не сам минулий час, а принцип його входження в сьогодення. Наприклад, коли туристи бачать церкву, яка залита водою, їм поясняють, що це водосховище створене в певний час, коли водою залили певний регіон, пояснюють, скільки загинуло природних, культурних надбань саме під цією водою (біля Переяслава-Хмельницького, наприклад, існує таке водосховище), скільки скарбів лежить на дні цього штучного озера, яке зеленіє від того, що не є неприродною акваторією, то, звичайно, виникає ситуація, схожа на шок.

Виникає проблема екології культури, проблема регенерації культурно-історичного потенціалу. Перше, що приходить на думку - відновити ці затоплені села і дати їм можливість жити так, як було, але це вже неможливо. Вже склалась своя геологічна ситуація, яка існує півстоліття. Період обертання річок в інший бік, штучних змін акваторій і сама волюнтаристська трансформація рельєфу в регіональному культурному просторі виглядає досить трагічно. Коли ми зараз бачимо всі ці трансформації, то, звичайно, розуміємо, що актуалізація культурно-історичного потенціалу - це проблема екології культури, екології духу, розумного господарювання людини на землі, яке не перетворюється в створення великих зон, які табуйовані, закриті і забруднені радіацією чи іншими небезпечними елементами.

Можна сказати, що сам простір культури, в якому існує той чи інший регіон, може бути більш гармонійним, природно екологічно-сприятливим. Адже може бути травматичним, тобто перенасиченим виробничими місцями, пам’ятками тих тоталітарних катастроф, або пам’ятками війни, які теж ха- рактеризують історико-культурну зону. Актуалізація культурно-історичного потенціалу в туристичній діяльності може виглядати, як похід до Брестської стіни (Білорусь), а з іншого боку - як персоналізація цих стін, в яких живуть імена, живуть просторові артефакти вчинку. Це зовсім інший підхід до історії, інша інтерпретація. Тобто діалог культур, діалог комунікації туриста як суб’єкта культури і того регіонального надбання, регіонального історико-культурного потенціалу може здійснюватися по-різному. І тут потрібно задіяти всі механізми підвищеної інтеракції, підвищеного діалогізму, інтерпретативного, мистецького пошуку, організованого як певний сценарій, режисура, а водночас онтологічного, глибинного, фундаментального вимірів, що свідчить про вічні цінності, які існують на землі.

Отже, сама регіональна політика культурного туризму повинна будуватися на підставі комплексного підходу, де історико-культурне надбання цього регіону розгортається в різних контекстах і дає можливість людині ідентифікувати себе з тим простором, який вона сприймає як героїчний, гіпотетичний, піднесений або безкінечний. Так інколи виникає ситуація, що людина звикла жити в урбанізова- ному середовищі, потрапляючи в ландшафт, який є суто контрастним до цього середовища, вона просто губиться у чужому ландшафті. Вона шукає близькі для неї орієнтири, які допомагали б здійснити елементарну функцію естетичного сприйняття. Сама аксіологія контрастних, нюансних і адаптивних відносин людини в просторі незнайомого і достатньо складного для неї рекреаційного регіону повинна будуватися на підставах поступового входження. Це входження може бути попереджене буклетами, може бути визначене віртуальною можливістю репрезентації цього простору в слайд-шоу, в різних можливостях побачити відеофільм, перед тим як людина потрапить саме в цей регіон. Але головне, щоб це не була статична зчитка інформації, яка не актуалізує цінності, а нівелює їх, недобачає. Тому весь інформаційний, комунікативний простір має бути розбитий на певні зони, де відбувається та чи інша театралізація або ритуалізація, краще сказати - знакова сигніфікація культурно-історичної функції рекреації як культурно-історичного потенціалу, який потребує свого адекватного сприйняття.

Важливо також позбавитись романтичного бачення туристичної діяльності, коли туризм є нейтральним і не змінює інфраструктуру та культурно-історичну реальність того чи іншого регіону. Ми вже говорили про негативні наслідки комунікації, про знищення раритетних рослин, сувенірний бум тощо, але головне змінюється ментальність місцевого населення. Тому актуалізація комунікативних потреб місцевого населення потребує або обмежених контактів, або в певній мірі дистанціювання від шкідливих негативних впливів, зазначених норм і правил комунікації, які дають можливість не нищити, а зберігати культурно-історичний потенціал регіону.

Важливо також зазначити, що культурно-історичний потенціал не є безмежним. Більше того, він знаходиться в процесі безкінечної динаміки. Якщо ми говоримо про його актуалізацію, то це є не лише репрезентацією його у туристичній діяльності. Це нове життя, реставрація, способи того чи іншого впливу на ті процеси, які ведуть до знищення його потенціалу. Туризм допомагає цьому, але не завжди. Існує стратегія розгорнутого динамічного впливу на культурне надбання, зберігання його. Це так звані громади охорони пам’яток, планова діяльність реконструкції пам’яток архітектури. Адже змінюється навколишнє середовище. Шкідливі екологічні умови знищують самі пам’ятки. І ця екологічна ситуація, звичайно, впливає на культурно-історичний потенціал. Туризм в цьому контексті є складовою системо- генезу культури - динамічною реальністю. З одного боку, він допомагає регенерувати, підняти і сформувати сприятливі умови актуалізації культурно-історичного процесу регіону, а з іншого - максимально винищує ці цінності. Це пов’язано з елементарною крадіжкою з музеїв, з незаконною торгівлею пам’ятками тощо.

Отже, туристична діяльність як засіб актуалізації культурних, регіональних ресурсів - це одна із складових величезної інфраструктури життя регіону, життя країни в цілому, де туризм стає важливим і необхідним чинником комунікації, дає можливість розгорнуть ті креативні можливості, які існують в рекреації ландшафтів, культурно-історичному потенціалі міст, надати їм нове життя. Існує два аспекти актуалізації: консервація, локалізація, зберігання і музеєфікація, більше того, регіоналізація як віддалення від центру і актуалізація як процес підвищеної комунікативності, як винесення культурного потенціалу на поверхню комунікативного простору, пропаганда, інформативна, ціннісна інтеграція. Саме ці процеси пов’язані з глобалізацією і "діалогом культур".

Використані джерела

Квартальнов В.А. Стратегический менеджмент в туризме: современный опыт управления / В.А. Квар- тальнов. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 496 с.

Кизима В.В. Человек в ландшафтных порядках бытия / В.В.Кизима. - К.: ДАКККіМ, 2006. - С. 8-17.

Конвенция ЮНЕСКО об охране всемирного культурного и природного наследия. - М., 1972. - 96 с.