Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Лариса Іванівна Горенко
кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник, професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

У статті висвітлені концентри української культури в театральних колективах відомих російських магнатів середини XVIII - першої половини XIX ст., де діяльність митців розглядається як складова української національної культури. Важливим аспектом є українсько-російські культурні зв’язки, а також визначення ролі українців у розбудові російської культури цього періоду. Охарактеризовано високий загальнокультурний рівень українського населення та існування культурно- мистецьких осередків на терені колишньої України-Гетьманщини, де виховувалися професійні фахівці в галузі культури, освіти та виконавства.

Ключові слова: концентри української культури, українські виконавці, російські магнати, іс- торико-культурна ідентичність, полікультурна інтеграція, національне культурне відродження.

In the article reflection of the rnncentre at the Ukrainian culturality into the cast of the theatrical collective into the well-known Russian landowner of the middle XVIII - the first part XIX-th century, where creative activity public figure examination as the share at the Ukrainian national culture. It is important aspect of the investigation there is Ukrainian-Russia the culture connections, also reflection the role of the Ukrainian into the development for the Russia culture of this is period. Characteristic to the high generally culturality standart for the Ukrainian people and existence at the culturality and art society into the territory past Ukrainian-Hetman-Cossacks’ statе, where training professional at the specialist in the sphere cultural, education and performance.

Keywords: rnncentre at the Ukrainian culturality, Ukrainian performer, Russian landowner, historycal and cultural identefication, policulture integration, national and cultural regenerate.

Актуальним питанням дослідження культурних взаємин між Україною та Росією середини XVIII - першої половини XIX ст. є інтеграція української еліти до політико-адміністративних структур імперського типу. Водночас характерним явищем цього періоду є активна діяльність українців у складі Академії наук Росії, в системі вищих та середніх навчальних закладів, імператорських придворних колективах, а також театрах російських магнатів. Тому важливим постає типологія та динаміка українсько-російських культурних зв’язків, періодизація інтеграційного процесу, а також особливості та механізми рекрутування інтелектуальних елітних груп. Враховуючи це, особливо актуальним стає питання щодо функціонування концентрів української культури на теренах Російської імперії, а також вивчення проблем етнокультурної ідентичності, спадкоємності та полікультурної інтеграції. Специфіка вивчення (дослідження) об’єкту, предмету та змісту української культури кінця XVIII - першої половини XIX ст. зумовлює вибір відповідних принципів, методологічних підходів та методів. Так, загальнонауковими принципами розгляду вищезазначених проблем мають стати відомі загальні принципи: історизму, джерельної мотивації, об’єктивності, всебічності розгляду, наступності та дослідницької повноти. Вони забезпечують науковість та повноту вивчення проблеми, що розглядається. Конкретним методом у даному дослідженні виступає культурологічний, який надасть змісту дослідження концептуального значення.

Ці питання було частково висвітлено у працях українських істориків М.Грушевського, І.Огієнка, Д.Антоновича. Вплив української культури на церковне життя в Росії схарактеризовано у працях Разумовського, І.Огієнка, І.Забеліна, І.Замисловського, Д.Ейнгорна, К.Харламповича, М.Сумцова,

Власовського; а також у працях Я.Штеліна, З.Дурова, А.Русова, В.Перетця висвітлено окремі сторінки придворного театрального життя за участю українських виконавців. У дослідженнях українських вчених кінця XIX - початку XX ст. В.Горленка, К.Широцького, І.Божерянова, А.Лебедєва, П.Козицького,

В.Іванова, Ф.Ернста, Д.Щербаківського є відомості про набори українців до Придворного імператорського хору, оркестру, а також до театральних колективів російських магнатів. Деякі з праць цих авторів підкреслюють вплив української культури XVII-XVIII ст. на "петербурзьку культуру" кінця XVIII - XIX ст. (А.Сластіонов, Н.Ундольський, К.Харлампович, І.Чудінова та ін.). Цієї ж думки дотримуються й українські вчені Л.Корній, М.Степаненко, Т.Гусарчук, І.Лисенко, В.Шульгіна та ін. [10, 61-66]. У працях доктора культурології В.Антонюк особливе місце займає історична роль українських співаків у становленні російської вокальної школи XVII-XIX ст. [1].

Особливу увагу заслуговують праці російських дослідників Н.Єлізарової, А.Барсукова, Г.Копитової, А.Лебедєвої-Ємеліної, Т.Лебединської, І.Петровської, М.Рицарєвої, І.Чудінової, присвя чені діяльності шереметєвських, юсуповських, наришкінських театрів та їх нотній бібліотеці, а також дослідження доктора мистецтвознавства, професора Л.Корній про українських акторів і музикантів у помістях графів Шереметєвих [13; 14; 10; 21]. В умовах розвитку культурологічної думки початку XXI ст. особливо важливим постає системне дослідження щодо ролі українців у розбудові театрально- музичного мистецтва в Росії XVIII - першої половини XIX ст. Тому, одним з головних завдань даної статті є висвітлення цього питання на засадах культурологічної науки, а також виявлення невідомих (маловідомих або забутих) імен українських виконавців, які працювали на нині розбудови тогочасної російської культури.

Одним з відомих культурно-громадських діячів середини XVIII ст. в Росії був Головкін Михайло Гаврилович (1699-бл. 1755) - граф, син першого російського канцлера графа Г.І.Головкіна; віце- канцлер. Навчався за кордоном, згодом був послом у Берліні. Як патріот і великий шанувальник мистецтва, він вдало поєднував європейські та національні традиції. Мав власний високопрофесійний оркестр, а його будинок славився мистецькими зібраннями (одночасно понад 100 осіб). Його оркестр був у складі 12 музикантів, 6 з них (серед них: Василь Степанов, Степан Васильєв, Афанасій Клепіков, Іван Мурзин та ін.) грали при дворі Анни Іоаннівни на балах разом з придворними музикантами та отримували плату з Камер-цалмейтерської контори (у квітні 1740 р. їм видано 100 руб.). Згодом, цих музикантів було зараховано до Придворного імператорського оркестру. Як відомо, після арешту М.Г.Головкіна у 1741 році, будинок був конфіскований і відведений для помешкання придворних співаків (з 21.05.1750 р.). У 1752 році будівлю передано Канцелярії по будівництву і того ж року було збудовано 2-х ярусний театр. Це приміщення отримало назву Російський комедіантський дім або Оперний дім. З 1761 року приміщення театру було передано Академії мистецтв. Як виявляється, вистави цього театру відвідували представники генеральної старшини України-Гетьманщини, які приїздили до Петербурга у зв’язку із службовими та особистими справами. Із щоденникових записів генерального підскарбія М.Ханенка дізнаємося про зустрічі Я.Марковича, П.Апостола, А.Горленка, М.Ханенка та Я.Лизогуба з придворними бандуристами та півчими, більшість з яких були українського походження, а також про регулярне відвідуванням ними "итальянских опер" та "комедиального дому" (опери Ф.Арайя "Сципіон", "Митридат"; "Милосердие Тита" І.Хассе та французькі й німецькі комедії "в оперном доме") [3, 37-45]. Частими гостями у Я.Марковича та М.Ханенка в Петербурзі були гуслярі та бандуристи графа І.С.Гендрікова, півчі графа П.Б.Шереметєва та лютнист князя О.Д.Голіцина - Іван Романов [4, 23-27]. Також "Щоденник" Я.Маркович повідомляє, що серед гостей Петра Апостола (молодшого сина гетьмана Д.Апостола) у Петербурзі були придворний священик Федір Дубянський, співак Лук’ян та бандурист графа Сапеги [4, 25; 5, 19-20].

Поважним осередком культурно-музичного життя столичної аристократії кінця XVIII ст. був дім фельдмаршала, князя О.М.Голіцина (1718-1783). Його нащадки у 1789 році віддали будинок в оренду антрепренеру І .Ліону, який до весни 1799 року влаштовував тут публічні маскаради і здавав зал під концерти. У 1790-1799 рр. його називали зал Ліона та Ліонів зал, так само як зал Анічкова палацу (у 1786-1793 рр.), який на той час орендував Ліон. У 1799 році будинок придбав купець Кусовников, який також здавав його в оренду. У 1790-х роках будинок був головним концертним приміщенням столиці після імператорського Великого і Малого театрів. У концертах приймали участь гастролери і музиканти імператорських придворних і приватних оркестрів м.Петербурга. У цьому концертному залі виступали відомі тогочасні західноєвропейські виконавці: німецький скрипаль П’єльтен (1792 р.; повторно - 3.01.1793 р.); піаніст І.В.Гесслер (16.03 та 13.04); флейтист Ф.Л.Дюлон (30.03); М.Стабінгер (8.04); співак Х.К.Вундер (22.04.1794 р.); співачка Мислей (23.10); скрипаль І.Мазнер (2.04.1796 р.), придворні італійські співаки; виконавець на англійській гармоніці Кірхгесснер (1.04.1798 р.), а також українські виконавці (І.Хандошкін, А.Рачинський та ін.). До нащадків старовинного дворянського роду Голіциних належав Юрій Миколайович Голіцин (1823-1872) - відомий хоровий диригент, меценат та культурно- громадський діяч середини XIX ст. У рукописному відділі Пушкінського Дому (С-Петербурга, ф. 234) зберігається лист Ю.М.Голіцина до П.О.Плетньова (від 12.02.1852 р.), який свідчить про його культурно-громадську діяльність [17, 264-268].

Особливо багато українців було у складі інструментальної та вокальної капели Олександра Даниловича Меншикова (1673-1729) - видатного державного діяча, полководця, найближчого сподвижника Петра I; князя (з 1706 р.), фельдмаршала (з 1709 р.) та генералісімуса (з 1727 р.). Ще на початку XVIII ст. славився у підмосковному селі Малом Ново-Олексіївський оркестр князя О.Д.Меншикова, який виконував "превосходную музыку" європейського зразка. Інструментальний склад оркестру теж був подібний до західноєвропейського (у складі скрипки, баси, труби, трубки, гобої та флейти). Очолював інструментальну та вокальну капелу князя - органіст (капельмейстер), українець за походження Афа- насій Резукович (Ревукович). Особливе місце серед музикантів князя О.Д.Меншикова займали бандуристи з України: Данило Васильєв, Данило Кондрат’євський, Лук’ян Криницький, Михайло Монотчинос. У складі вокальної капели були "уроженцы южных областей России": Василь Осипов з Охтирки, Василь Федоров з Конотопа, Микола Дем’янов з Києва, Іван Данилов з Янполя, Семен Ігнатьєв з Полтави, Петро Федоров з Лохвиці, Остап Данилов з Глухова та багато ін. [3, 42-43; 4, 25-26]. Як відомо з архівних джерел, що вони виконували партесні твори та твори українських авторів. Загалом, будинок князя О.Д.Меншикова був одним із центрів музичного життя столиці: тут відбувалися асамблеї, дип- ломатичні та урочисті зустрічі тощо. Всі ці заходи завжди супроводжувала вокальна капела та інструментальний оркестр князя О.Д.Меншикова.

Одним із відомих катерининських вельмож був граф Олександр Сергійович Строганов (17131811) - культурно-громадських діяч і меценат. Почесний член Академії наук, а з 1800 року - президент Академії мистецтв. Оточував себе осередком видатних митців та вчених, серед яких були й українці: академік Паллас, Микола Фусс, Ейлер, Епінус, Григорій Розумовський, поет Богданович, а також Ромм Жільбер [14]. Особливо дружні стосунки підтримував О.Строганов із Наталією Кирилівною Загряжсь- кою (1747-1837), донькою колишнього гетьмана К.Г.Розумовського, родичкою О.С.Пушкіна по лінії його дружини. Н.К.Загряжська була у дружніх стосунках із Роммом Жільбером (під час його мандрувань з Павлом Строгановим по Україні велося листування) [5, 20].

Як відомо, багато українців перебувало на службі в театральних колективах Шереметєвих, які належали до найбільших російських землевласників. Петро Борисович Шереметєв (1713-1788) - син сподвижника Петра I генерал-фельдмаршала Бориса Петровича Шереметєва (1652-1719). Обер- камергер, генерал-ад’ютант, сенатор. Особливо широку популярність у XVIII ст. мали театри і хорова капела родини Шереметєвих: Петра Борисовича і Миколи Петровича. На початку XVIII ст. у помістях Останкіно, Маркові та Кусково, поблизу Москви, граф П.Б.Шереметєв (1713-1788) влаштував свій оркестр, співацьку капелу й театр, при якому діяла школа [7, 184]. Музичним керівником театру працював відомий італійський композитор Дж. Сарті, а потім його учень, українець за походженням Сергій Дегтярьов. До хору Шереметєвих потрапляли й діти козацької старшини. Так, на початку XVIII ст. в "певческом хоре" П.Б.Шереметєва співав Яків Коропець - син хорунжого Ніжинського полку. У 17801795 рр. солістами оперного театру графа М.П.Шереметєва в Кусково (поблизу Москви) були українські співаки: Василь Марченко, Федір Кирющенко, Яків Подорожко, Григорій та Аграфена Кохановські, Докія Олексієнко, Дирденко, Роменко, Василь Прокопенко, Олексій Сидоренко, Григорій Скорбаченко, Григорій Лазаренко, Григорій Лебединський; Степан, Євдоким та Степанида Дегтяревські та багато ін. [5, 19-20; 7, 146, 122, 258, 148]. У хоровій капелі М.П.Шереметєва також співало багато українців: Іван Гуслитенко, Мойсей Литвиненко, Федір Божко (тенори); Степан Гапоненко (бас), Борис Присаденко, Василь Шевченко (дисканти); Олексій Сидоренко, Петро Божко та ін. [5, 19; 7, 262; 15, 492; 16, 87]. В таких спосіб у маєтках Шереметєвих функціонував знаменитий культурно-мистецький осередок, де використовувалися таланти, виплекані в лоні української культури.

Ще в 1750 році у Петербурзі був збудований його Фонтанний будинок, оздоблення якого виконував кріпосний архітектор Ф.С.Аргунов. У цьому будинку влаштовувалися бали, маскаради, спектаклі. Директором оркестру був князь П.Н.Трубецький, капельмейстер - баронеса Е.І.Черкасова, у складі оркестру були: князь П.И.Репнін, Л.А.Наришкіна, А.В.Олсуф’єв, Г.М.Теплов, С.П.Ягужинський та ін. Після смерті дружини (1767 р.) та доньки (1768 р.) П.Б.Шереметєв 29.06.1768 року звільнився з усіх посад і через півтора року переїхав до підмосковного Кусково, де заснував свій знаменитий театр на основі "заведённой прежде музыкальной капелы" [18, 87]. Ще один театр Шереметєв мав у Москві.

На службі у П.Б.Шереметєва перебував італійський піаніст і композитор Дж. Рутіні (бл. 1760 р.). Також славилися струнно-духовий оркестр і хор Шереметєва. Особливо опікував П.Б.Шереметєв свій оркестр (серед його солістів - валторніст Остап Лук’янов). Як свідчить дослідниця Н.Єлізарова, співаки та музиканти відбиралися з кріпосних "въ южных(ъ) имениях(ъ), называвшихся украинскими": в Борисовке Грайворонского уезда и Михайловке Дмитровского уезда, Курской губернии, а также в Алексеевке Бирюченского уезда Воронежской губернии", яка раніш належала Черкаським. Українське населення цих слобод, що були володіннями магнатів Шереметєвих, славилося особливою "музыкальностью и вокальным талантом" [11, 203-230]. Водночас, Шереметєви піклувалися про забезпечення своїх колективів професійними кадрами. Так, у слободі Олексіївці та Борисівні на Слобожанській Україні (тодішній Курській губернії) Шереметєв створив співацькі школи, де навчали дітей селян-кріпаків, які мали добрий голос. Ці школи й давали основний контингент співаків, артистів та музикантів для шереметєвських театрів. Завдяки цьому, більшість театральної трупи (а також хорових, оркестрових та балетних колективів) складали українці, які працювали тут цілими родинами.

Як правило, своїх музикантів та акторів П.Б.Шереметєв віддавав на навчання до Петербургу, навіть тоді, коли жив у Москві. Так, у 1786 році він послав тенора "из Украины" для навчання "певческой музыке для театра", а також забезпечив його житлом "в Фонтанном доме" під наглядом управителя [9, 110; 18, 266]. У 40-х роках XVIII ст. у П.Б.Шереметєва в Кусково служив півчим та вчителем гри на валторні Остап Хандошко - батько Івана Хандошкіна. Там же, у магната П.Б.Шереметєва, служила й дружина О.Хандошка Євдокія Прокопівна - мати майбутнього скрипаля й композитора І.О.Хандошкіна, який народився 1747 року й початкову музичну освіту здобув у батька [10, 65-66; 9, 111-112].

Син графа П.Б.Шереметєва - Микола Петрович Шереметєв (1751-1809) гідно продовжив мистецьку традицію батька. Був музично обдарованою людиною, камергер (з 1775 р.), аматор і знавець музики й театру. З 1770-х по 1795 роки він мешкав у Москві, а в 1792-1797 роках побудував палац- театр в Останкіно. Шереметєвський театр ставив опери й балети, а в його репертуарі значне місце займала тогочасна західноєвропейська опера (Дж. Паїзіелло, Д.Чімарози, Н.Піччіні, А.Саккіні, К.Глюка) та опери українських композиторів Є.Фоміна, В.Пашкевича, М.Матинського, які працювали на той час в Росії [25, 573; 26, 494].

Шереметєвські театри були наближені до професійних театрів, оскільки були постійно діючими магнатськими театрами.Важливо зазначити, що всі шереметєвські театри були збудовані за останніми вимогами тогочасної європейської театральної та концертної техніки: мали високопрофесійне технічне обладнання, декоративне оформлення й багатий театральний реквізит [18, 264; 5, 19-20]. Архівні документи свідчать про персональний склад хорової капели, яка існувала в театрі графа М.П.Шереметєва в Кусково, поблизу Москви (за період з 1775 по 1808 рр.). У списку хорового колективу з 74 осіб було багато українців, серед них: Божко Григорій, Божко Павло, Божко Петро, Бутенко Іван, Гапоненко Степан, Гуслитенко Іван, Кириченко Олексій, Котенко Тимофій, Кузьменко Іван, Лазаренко Григорій, Лазаренко Петро, Лебединський Григорій, Левенщенков Данило, Литвиненко Моісей, Маленко Федір, Мамонтов Григорій, Погребеня Андрій, Подорожной Петро, Прибидайло Степан, При- саденко Борис, Прокопенко Василь, Пшеничников Пантелей, Роменко Яким, Сидоренко Олексій, Ско- робаченко Григорій, Трубачевський Тихон, Хорошевський Павло, Храповецький Гнат, Цимбалистов Дмитро, Шевченко Василь, Яковлев Андрій, Ямпольський Павло. Виявлено ще один реєстр співаків, які впродовж 1798-1808 років перебували на службі у графа М.П.Шереметєва і були у складі шереме- тєвського театру в Кусково. Багато виконавців було українського походження, серед них: Андреєв Яків, Божко(в) Павло, Кривошеєв (Кривошеєнко) Іван, Кузьменко Іван, Маленко Федір, Лазаренко Григорій, Лазаренко Петро, Лебединський Григорій, Николаєнко Іван, Погребеня Андрій, Прибидайло Степан, Ревенко Яків, Скоробаченко(в) Григорій, Хорошевський Павло, Яковлев Андрій [6, 494]. У 1775-1808 роках багато кріпосних акторів працювали в театрі графа М.П.Шереметєва в Останкіно, поблизу Москви. Крім того, в шереметєвському театрі працювали актриси українського походження: Беденко (Беденкова) Тетяна, Березенко (Березенкова) Домна, Дегтярьова Стефанида (Степанида), Черкасова Марія та інші (впродовж 1775-1808 рр.) Відомо, що Тетяна Беденко виконувала головні ролі в оперних та драматичних спектаклях [7, 266, 490, 496], а Дегтярьова Степанида Оникіївна (Дегтя- ревська Стефаніда) (нар. бл. 1763, слобода Борисівка, колишньої Курської губ., тепер територія РФ - р. і м. см. невід.) - сестра Степана Дегтярьова, була солістка оперного театру графа М.П.Шереметєва в Кусково, де виконувала провідні партії в оперних і драматичних виставах західноєвропейських та російських композиторів [7, 266, 338-339, 132, 137, 489].

Після смерті батька Микола Петрович часто бував у Петербурзі (взимку-навесні 1792/93 рр.), а 21.03.1796 року був переведений на службу з московської контори Сенату до Петербурга. 14.02.1799 року йому було доручено ще й посаду головного директора над придворними видовищами і музикою, але він обіймав цю посаду лише до 28 березня 1799 року. У 1800 році вийшов у відставку. До Петербургу він переїхав разом із кращою співачкою і актрисою свого театру, українського походження Прас- ковією Іванівною Ковальовою-Жемчуговою (1768-1803), яка стала його дружиною (1801 р.) [8, 878]. Сюди ж був перевезений і оркестр М.П.Шереметєва у складі 35-40 кріпосних та 2-3 найманих соліс- тів-віртуозів. Капельмейстером і хормейстером був Степан Дегтярьов [19, 267]. Музиканти грали на балах, банкетах, маскарадах, які влаштовував М.П.Шереметєв (один з них був у грудні 1800 року). Серед солістів оркестру в театрі графа М.Шереметєва в Кусково було багато українців. Так, у реєстрі 65 музикантів, які перебували на службі протягом 1775-1808 років були українські виконавці: Васильєв Максим, Григорьєв Тимофій, Демченко Тимофій, Дорошенко Василь, Іванов Ілля, Кондратьєв Михайло, Михайлов Іван, Михайлов Федір, Нікітін Федір, Романов Яким, Чухно(в) Микита [7, 497]. У документах також є відомості про балетну групу театру М.Шереметєва в Кусково [11, 220].

Працюючи в театральних колективах гр. Шереметєвих українські виконавці, перш за все, формувалися професійно і вливалися у розбудову російської культури та музичного мистецтва. Багато з них ставали відомими на той час російськими композиторами, диригентами, співаками, культурно- громадськими діячами. Один з них: Божко Федір (рр., м. н. і см. невід.) - співак (тенор), актор, диригент і педагог кінця XVIII - початку XIX ст. У 1779-1797 роках він виконував головні партії в оперних та драматичних виставах шереметєвського театру. Викладав спів і сольфеджіо кріпосним співакам та жіночому складу трупи, керував графським хором. Серед його учнів: Петро Божко, Олексій Сидоренко, Ілля Птишніков та ін. [7, 261-263, 264, 274, 489, 490, 492]. У театрі Шереметєвих працював відомим і популярним на той час Давидов Степан Іванович (справж. прізв. невід.; нар. на Чернігівщині, 17771825, Москва) - український композитор, диригент, співак і педагог. З 1810 року він переїхав до Москви, де керував музичною частиною театрів Шереметєвих, а з 1815 року працював капельмейстером та вчителем при московських театрах [6; 5, 20]. Видатним і надзвичайно популярним композитором кінця

- початку XIX ст. був Дегтярьов (Дегтяревський) Степан Оникійович (1766, слобода Борисівка, колишньої Курської губ., тепер територія РФ - 1813). У 1775-1808 роках С.Дегтярьов був кріпосним актором і співаком у театрі графа М.Шереметєва в Кусково, де перебував одночасно з братом Степаном та сестрою Степанидою. Дегтярьов саме тут написав 60 духовних творів і був у дружніх стосунках з Д.Бортнянським [12, 12-17; 4, 23-25]. Традиції родини Шереметєвих продовжили їх нащадки: Сергій Дмитрович Шереметєв (нар. 1844 р.) - почесний член Академії наук Росії, голова археографічної комісії, голова "общества любителей древней письменности и ревнителей русскаго исторического просвещения"; автор численних статей та Олександр Дмитрович Шереметєв (нар. 1859 р.) відомий як великий знавець музики, талановитий капельмейстер та композитор, автор духовних творів [25, 573; 26, 494].

Особливо відомим культурно-громадським діячем XVIII - початку XIX ст. був Юсупов Микола Борисович (1751-1831), князь, збирач картин та інших художніх цінностей, дипломат - у 1783-1789 рр. російський посол у Сардинії. Впродовж 10 років мандрував по Європі (1772-1782 рр.), спілкувався з відомими діячами (Бомарше, Вольтер, Дідро та ін.). З приводу цього О.С.Пушкін написав вірш "К вельможе". З 12 лютого 1791 року по лютий 1799 року був призначений головним директором театрів і музики при дворі (після звільнення з цієї посади П.А.Соймонова і А.В.Храповицького). Водночас М.Б.Юсупов був управляючим імператорським стекольним і фарфоровим заводами, шпалерної фабрики (з 1792 р.), згодом - президент Мануфактур-колегії (з 1796 р.), а з 1797 року відав Ермітажем.

Юсупов М.Б. здійснив вдосконалення в системі управління імператорськими театрами та в Театральній школі: у 1791 році заснував посаду головного режисера всіх російських театральних та оперних спектаклів (першим цю посаду займав українець за походженням І.А.Дмитревський); а 1797 року Юсупов М.Б. ввів посаду репетитора оперних партій і прийняв на неї Є.І.Фоміна. Як підкреслюють сучасники, при М.Б.Юсупові, "русская сцена пришла в совершенное оживление". Але більш за все він полюбляв італійську оперу, балет і французький театр. Враховуючи, що італійська придворна оперна трупа в кінці 1790 року була розпущена, М.Б.Юсупов створив нову трупу опери-буфф у 1793 році, де провідні партії виконували українці. У 1792 році він запросив на посаду декоратора імператорських театрів П.Гонзаго. У новоствореній трупі М.Б.Юсупов значно збільшив ставки танцюристам і балетмейстеру [19, 307-308]. Культурно-мистецькі традиції своїх родичів продовжив ще один Юсупов Микола Борисович (молодший) (1827-1891) - відомий як композитор і скрипаль XIX ст. [22; 23].

Поважне місце в культурно-музичному житті Петербургу займала родина графів Ягужинських (Ягушинських). Ягужинський Павло Іванович (1683-1736) - дипломат, генерал-прокурор Сенату, генерал-аншеф, граф (з 1731 р.), син органіста з Литви. Музичну освіти отримав у родині, грав на клавесині, брав активну участь у домашніх концертах аристократичного середовища. Виступав організатором різноманітних музичних розваг у столиці, зокрема, за наказом Петра I керував асамблеями та їх музичним оформленням. У 1722 році Ягужинський П.І. продав свою нотну бібліотеку герцогу К.Ф.Голштейн- Готторпському. За ініціативи П.І.Ягужинського оркестр герцога впродовж сезону 1722/1723 рр. грав щотижня концерти у будинку голштинського посла Г.Ф.Бассевича. Ці концерти відвідували певне коло аматорів музики: М.Г.Головкін, А.І.Остерман, граф Строганов та інші. Особисто П.І.Ягужинський іноді грав на клавесині. Крім того, П.І.Ягужинський брав активну участь у музичних забавах Петра I. Як свідчать нотатки Я.Штеліна, у складі "шутовського оркестру" на весіллі Микити Зотова він був одягнений у "рудокопное платье" та "играл на цитре, либо на скрыпице" [20, 310-311]. З другої половини XVIII ст. П.І.Ягужинський утримував власну духову капеллу ("валторністів") та особисто навчав своїх кріпосних музиці. Він славився репутацією особливого шанувальника музичного мистецтва. Відомим є факт, що після прибуття до імператорського двору першої групи італійських співаків І.Лефорт запросив П.І.Ягужинського до себе, щоб продемонструвати йому голос співачки Людовики та подружжя М. і К.Ерміні [20, 311].

Син Павла Івановича - Ягужинський Сергій Павлович (1731-1806) відомий як скрипаль- аматор. Як свідчать "Санктпетербургские ведомости" від 10 березня 1766 року (№ 20), він грав в оркестрі на театральному вечорі у П.Б.Шереметєва. С.П.Ягужинський мав власний оркестр. Його кріпосний скрипаль українець Іван Ширяєв був "отпущен на волю" і, водночас, зарахований до Придворного імператорського оркестру. У будинку С.П.Ягужинського був влаштований театр, де драматургом і композитором працював його колишній кріпосний М.А.Матинський. Будинок С.П.Ягужинського був одним із найбагатших у Петербурзі, оскільки мав вбудований великий театр і називався "Театр в графском Ягужинском доме" або "Театр на Новоисаакиевской улице". Будинок було споруджено 1755 року, але в 1766 р. власник був "объявлен несостоятельным" і будинок перейшов до міського магістрату, а 1782 року був куплений поштовим відомством й остаточно перебудований. У театрі був партер, ложі середнього яруса та верхні місця. Досить часто тут влаштовувалися маскаради, відбувалися вистави іноземних циркових труп, а також вокальні та інструментальні концерти [20, 310-311].

Великим знавцем музики був Наришкін Семен Кирилович (1710-1775) - гоф-маршал, обер- егермейстер і відомий як великий шанувальник мистецтва. Він влаштовував надзвичайно яскраві театральні вистави, концерти та різні видовища. Мав роговий та інструментальний оркестри. У приміщенні спеціально побудованого ним театру (1774 р.) були представлені опера "Альцеста" Г.Ф.Раупаха за участю артистів Придворної італійської оперної трупи, серед них українці: М.Кролевна, Кирияков. У цьому залі виконувався балет "Діана і Ендіміон" за участю українця Тимофія Бубликова і танцюристки Дорофеї. Надзвичайно масштабні святкування за участю імператора та гостей (понад 1000 осіб) влаштовував обер-гофмаршал і сенатор О.О.Наришкін (1726-1795); його брат Лев Олександрович Наришкін (1733-1799) за участю доньки, співачки-аматора Марії та сина Олександра.Як виявляється, саме Олександр Львович Наришкін (1760-1826), займаючи посаду директора видовищ і музики при дворі (у 1799-1819 рр.), сприяв постановці опери Є.Фоміна "Американці" [2, 476-477]. Творчість відомого українського композитора Артемія Лук’яновича Веделя (1767/1771-1808) також була пов’язана з музичними колективами російських магнатів. Тривалий час він працював регентом домашніх капел у П.Д.Єропкіна (Москва), А.А.Прозоровського, генерала А.Я.Леванідова (Київ), губернатора А.Г.Теплова (Харків).

Так, протягом XVIII - першої половини XIX ст. в Росії зосередилась значна кількість української інтелектуально-мистецької еліти, діяльність якої розгорталася за межами України. Своєрідними концентрами української культури стали театральні колективи російських магнатів, серед них: Голіцини, Головкіни, Гендрікови, Меншикови, Наришкіни, Сапеги, Строганови, Шереметєви, Юсупови, Ягужинсь- кі та багато ін. Перебуваючи там, українці професійно розвивали національну українську культуру в різних галузях. Тому діяльність українських митців, які працювали в театральних колективах російських магнатів (також хорові капели, оркестр, балет, художні декорації), є складовою української національної культури і водночас, вагомим внеском у розбудову тогочасної російської культури. Характерним постає поліфункційна типологія та кроскультурна динаміка українсько-російських зв’язків, періодизація інтеграційного процесу (до 1764 року; з 1764 року - 80-ті рр. XVIII ст.; 90-ті XVIII ст. - 20-ті рр. XIX ст.; 30-50-ті рр. XIX ст.), а також особливості та механізми міграції інтелектуальних елітних груп з України. У подальших дослідженнях актуальним є проблема реконструкції концентрів української культури в Росії на основі аналізу їх етнокультурної ідентичності, спадкоємності та поліку- льтурної інтеграції. Загалом вищевикладені матеріали засвідчують високий загальнокультурний рівень українського населення, а також існування культурно-мистецьких центрів на терені колишньої України- Гетьманщини, де виховувалися професійні фахівці в галузі виконавства. Всі ці процеси забезпечили національне культурне відродження України впродовж другої половини XIX ст.

Використані джерела

Антонюк В. Г. Історична роль українських співаків у формуванні російської вокальної школи (XVII-XIX ст.) / Антонюк Валентина Геніївна // Материалы V Международного семинара "Вклад украинцев в русскую культуру" (25-28 мая 2005 г.). [Под ред. Т. Н. Лебединской]. - Санкт-Петербург, 2006. - C. 166-178 ; Антонюк В. Г. Українська вокальна школа : етнокультурологічний аспект : [Монографія]. - [2-ге вид.] / Антонюк Валентина Геніївна. - К. : Українська ідея, 2001. - 298 c.

Бантыш-Каменский Д. Н. Словарь достопамятных людей русской земли, составленный Бантыш- Каменскимъ. Часть вторая : с приложеним портрета князя Меншикова / Бантыш-Каменский Дмитрий Николаевич.

Санктпетербург : Типография Штаба Отдельного Корпуса Внутренней стражи, 1847. - [Прибавление ко второй части]. - 574 с.

Горенко Л. І. Українці у складі Придворної імператорської капели (XVII - початок XIX ст.) / Горенко Лариса Іванівна // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К. : Міленіум, 2006. - [Вип. 2]. С. 37-45.

Горенко Л. І. Українці у складі Придворного імператорського оркестру (XVII - початок XIX ст.) / Горенко Лариса Іванівна // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : [Зб. наук. праць]. - К. : Міленіум, 2006. - [Вип. 17]. - С. 23-27.

Горенко Л. І. Українці в театральних колективах Шереметєвих / Горенко Лариса Іванівна // Аркадія : культурологічний та мистецтвознавчий журнал / [Гол. ред. : Баканурський А. Г.]. - Одеса : ОНПУ, 2006.- № 3 (13). С. 19-25.

Грачёв П. В. С. И. Давыдов / Грачёв П. В. // Очерки по истории русской музыки. 1790-1825. - Л., 1956. - С. 68-73.

Елизарова Н. А. Театры Шереметевых / [Под ред. и предисл. В. А. Пилипова] / Єлизарова Н. А. - М. : Останк. дворец-музей, 1944. - 519 с.

Жемчугова Прасковья Ивановна // Малая Советская Енциклопедия. [В 10-ти томах]. - [Изд. 3-е.] - М., 1960. - [Т. 3]. - С. 878.

К истории шереметевских певчих // Русский архив. - 1911. - № 5. - С. 109-112.

Корній Л. П. Українські актори й музиканти в помістях російських графів Шереметєвих / Корній Лідія Пилипівна // В кн. : Корній Л. П. Історія української музики. [В 3-х частинах]. - Київ, Харків, Нью-Йорк, 1996-2001. - [Ч. 2], 1998. - С. 61-66.

Копытова Г. В. Шереметевское собрание Копытова Г. В. // Из фондов Кабинета рукописей Российского института истории искусств. [Публикации и обзоры]. - СПб., 1998. - С. 203-230.

Кук В. Його згубили талант і рабство / В. Кук // Україна. - 1989. - № 40. - С. 12-17.

Лебедева-Емелина А. В. Русская духовная музыка епохи классицизма (1765-1825 гг.). [Каталог при- зведений] / Лебедева-Емелина А. В. - М. : Прогресс-Традиция, 2004. - 656 с. : ноты.

Лебединская Т. Н. Санкт-Петербург и Украина. XVIII-XX вв. Историко-биографический словарь / [Под ред. проф. В. И. Подобеда и С. П. Полутиной] / Лебединская Татьяна Николаевна. - СПб. : ИОВ РАО, 2002. 234 с.

Шереметевы Н. С. / Н. С. // Энциклопедический словарь. Брокгауз-Эфрон. - СПб., 1903. - Т. 78. - С. 492.

Шереметьєв С. Д. Отголоски XVIII века / Шереметьєв С. Д. - СПб., 1897. - [Вып. 4]. - С. 87; М., 1905. [Вып. 5]. - С. 17, 40-41, 228-229, 276-290.

Петровская И. Ф. Голицына князя дом / Петровская И. Ф. // Музыкальный Петербург : Энциклопедический словарь : XVIII век. - [В 4-х книгах] / [Отв. ред. А. Л. Порфирьева]. - Санкт-Петербург : Изд-во "Композитор", 1996-1999. - [Кн. 3]. - Т. 1, 1999. - С. 260.

Петровская И. Ф. Шереметьевы, графы / Петровская И. Ф. // Музыкальный Петербург : Энциклопедический словарь : XVIII век. - [В 4-х книгах] / [Отв. ред. А. Л. Порфирьева]. - Санкт-Петербург : Изд-во "Композитор", 1996-1999. - [Кн. 3]. - Т. 1, 1999. - С. 264-268.

Петровская И. Ф. Юсупов Николай Борисович / Петровская И. Ф. // Музыкальный Петербург : Энциклопедический словарь : XVIII век. - [В 4-х книгах] / [Отв. ред. А. Л. Порфирьева]. - Санкт-Петербург : Изд-во "Композитор", 1996-1999. - [Кн. 3]. - Т. 1, 1999. - С. 307-308.

Петровская И. Ф. Ягужинские, Ягушинские, графы / Петровская И. Ф. // Музыкальный Петербург : Энциклопедический словарь : XVIII век. - [В 4 книгах] / [Отв. ред. А. Л. Порфирьева]. - Санкт-Петербург : Изд-во "Композитор", 1996-1999. - [Кн. 3]. - Т. 1, 1999. - С. 310-311.

Рыцарева М. Н. Русская музыка XVIII века / Рыцарева М. Н. - М. : Знание, 1987. - 128 с.

Рукописний відділ Пушкінського Дому (Санкт-Петербург) (далі : РВ ПД, СПб.), ф. 659, (Архів І. Ф. Горбунова), од. зб. 55. Заметка Горбунова Ивана Фёдоровича о Юсупове Николае Борисовиче (младшем). [Машинопись (Б. д.)]. - 7 лл. (1 чист.).

РВ ПД, ф. 234 (Архів П. А. Плетньова), оп. 3, од. зб. 164. Письмо Голицына Юрия Николаевича к Плетнёву Петру Александровичу (1852 г., 12 февраля). - 1 л.

Федоровская Л. А. Композитор Степан Давыдов / Федоровская Л. А. - Л. : Музыка, 1977. - 176 с.

Шереметьев Борис Петрович // Малая Советская Енциклопедия. [В 10-ти томах]. - [Изд. 3-е.]. - М., 1960. - [Т. 10]. - С. 573 ; Шереметевых дом // Малая Советская Енциклопедия. [В 10-ти томах]. - [Изд. 3-е.]. - М., 1960. - Т. 10. - С. 573.

Шереметев Александр Дмитриевич // Энциклопедический словарь. Брокгауз-Эфрон. - СПб., 1903. - [Т. 78]. - С. 494 ; Шереметев Сергей Дмитриевич // Энциклопедический словарь. Брокгауз-Эфрон. - СПб., 1903. - [Т. 78]. - С. 494.