Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

УДК 371.125

Надія Борисівна Бабенко
кандидат педагогічних наук, доцент, доцент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

У статті проаналізовано проблеми підготовки фахівців соціально-культурної сфери у вищих навчальних закладах культури і мистецтв в сучасних умовах. Розглянуто окремі аспекти навчального процесу у сфері вищої освіти в період входження України до Болонського процесу.

Ключові слова: вища освіта, соціально-культурна сфера, естетична культура, педагогіка, соціологія, Болонський процес, культурні цінності, фахівці.

The article analyses the problems of specialists’ training of social cultural sphere in higher educational institutions of culture & arts nowadays. Some aspects of educational process in the sphere of higher education when Ukraine was joining Bologna process are considered.

Keywords: higher education, social cultural sphere, aesthetic culture, pedagogy, sociology, Bologna process, cultural values, specialists.

Освіта - це стратегічний ресурс соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. Сьогодні в усьому світі система вищої освіти є ключовою сферою розвитку суспільства, привертає до себе надзвичайно велику увагу і піддається критиці у зв’язку з перспективами входження України у Європейське і світове співтовариство, залученням до Болонського процесу та можливостями Європейської кредитно-трансферної і акумулюючої системи [1].

Для нас українців це не є особливою новизною, ми і раніше намагалися приводити освіту до вимог суспільного процесу, трансформували і модернізували зміст, форми і методи навчання молоді. Але сьогоднішні проблеми значно складніші у світовому і національному контексті, вимагають змін не тільки змістово-цільових, а й конструктивних, насамперед у розвитку мислення як дорослих, так і дітей. Насамперед, це особиста орієнтація та інтерпретація всього навчально-виховного процесу, коли у центрі уваги знаходяться інтереси особистості студента, адже процес формування соціального механізму відбувається завдяки підвищенню духовності і значущості для суспільства результатів духовної діяльності людини. З впровадженням телекомунікаційних технологій механізм відчуження і розповсюдження результатів духовної діяльності людини надає можливість прояву особистісного начала, що визначає нові підходи до реформування освіти.

Змінюються функції педагога і студента: обидва вчаться у взаємодії з усією безперервною освітою як способу подолання соціальних і освітніх проблем та розширення освітньої парадигми. Рушійною силою цього перманентного процесу виступає протиріччя між завданнями і потребами і можливостями поглиблення їх в контексті запропонованого відомим датським фізиком Нільсом Бором принципу компліментарності (фр.еотріітегї: - похвала на чиюсь адресу).

Ефективність освітньої системи у XXI столітті перевіряється не тільки балами успішності, здатністю до самоосвіти, а реаліями життєвих завдань, які розв’язуються випускниками. Сьогодні при працевлаштуванні запитують не якого кольору диплом - червоний чи синій, а що вміє і може робити випускник вищого навчального закладу. Наші навчальні плани дуже перенасичені зайвими дисциплінами. Щораз частіше роботодавці нарікають, що наш випускник розв’язує подвійні інтеграли, але не вміє застосовувати знання на практиці.

Перед системою вищої освіти стоїть низка невідкладних проблем, найболючіша - це якість навчання. Останнє залежить від декількох основних складових, зокрема: високої професійної підготовки викладачів, відповідної матеріально-технічної бази вузу, належного забезпечення навчально- методичними комплексами дисциплін, хорошою організацією навчально-виховного процесу тощо.

Вибіркові соціологічні дослідження засвідчили, що у навчальних закладах, де працює кваліфікований професорсько-викладацький склад, рівень викладання (якість знань), організація навчального процесу, використання різноманітних форм, інтелектуальний та освітній рівень студентів вищий за рівень студентів, котрі навчаються у закладах де домінують "власно-випускні кадри", рівень, форма освіти яких практично не відповідає (без спеціальної підготовки) вимогам педагогіки і психології вищої школи. Причиною тому є не тільки явище корумпованості, але і загальносуспільна криза, що виникла як наслідок непідготовленості суспільства до нових радикальних ринкових змін і в соціальній сфері, перешкоди соціально-територіального характеру та соціального забезпечення. Друга половина XX ст. позначилася змінами у сфері вищої освіти. Відзначається значне збільшення кількості вищих навчальних закладів та відповідно чисельності у них студентів. Якщо на початку 90-х в Україні функціонувало близько 156 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, то на початку наступного десятиліття їх налічувалося 318 (з них 93 - приватні). Чисельність студентів порівняно з 1985 р. зросла в 1,6 раза: з 853 тис. у 1985 р. до 1410 тис. у 2001р., майже на 70% зріс показник чисельності студентів на 10 тис. населення [3]. З кожним роком зростає доступність вищої освіти і бажання молоді отримати її. Щорічно до вищої школи на навчання вступають понад 408 тис. осіб, що вдвічі більше ніж п’ять років тому. Український професорсько-викладацький загал - це понад 78 тис. викладачів, із них 12 % - професори. В Україні налічується 76 напрямків підготовки і затверджені стандарти для 584 спеціальностей. Така кількість є не зрозумілою для інших країн, так як перебільшує Європейські країни, США та Японію майже у три рази, що потребує різкого скорочення [4].

Враховуючи незворотність Болонського процесу, ми маємо усвідомити, що для української освітянської системи він є досить не простим. Нам важче, ніж будь-якій іншій країні, яка немає має таких глибинних традицій у галузі фундаментальної природничої й інженерної освіти приєднатись до багатьох загальноєвропейських рішень, нехтуючи власні багатовікові наробки у цій галузі. Болонський процес - це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм та навчальних планів, інших інституційних перетворень у вузах. Болонський процес ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури, що є головною перешкодою до впровадження його на Україні. Водночас Болонський процес - це взаємна співпраця студента і викладача у нових суб’єкт-суб’єктивних відносинах, при яких викладач не стільки навчає, як допомагає студентам оволодівати знаннями самостійно. У результаті такої співпраці студент здобуває знання, а викладач - майстерності.

Соціальна практика та результати соціологічних досліджень свідчать про те, що в підготовці фахівців вищої школи відбуваються серйозні зміни. Йдуть пошуки нових педагогічних технологій, урізноманітнюються форми навчально-виховного процесу, зосереджується увага на дослідницькій роботі студентів. За цих умов проблема формування професійної майстерності спеціалістів у навчальних закладах культури і мистецтв набуває особливого значення. Зокрема, особливість професійної діяльності соціолога полягає в її творчому характері і соціальному спрямуванні. Творчість є необхідною умовою ефективної діяльності соціолога, засобом досягнення бажаного результату. Соціальна діяльність фахівця-соціолога не обмежується застосуванням вироблених методик, стандартних форм і засобів, потребує творчих підходів, пошуків оригінальних рішень, різносторонніх знань.

Соціологічна освіта в Україні - порівняно нова галузь вищої професійної освіти як соціального інституту. Метою соціологічної освіти є створення, оновлення та поширення соціологічних знань і підготовка кваліфікованих фахівців. Тривалий період соціологічна освіта в Україні була відсутня через ідеологічні причини і лише у 80-х роках XX століття створились перші кафедри соціології у шести провідних державних університетах України (в даний час підготовку соціологів ведуть понад десять вузів тільки у м. Києві, зокрема кафедра суспільних наук Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв з 1999 року). А тому соціологія не багата досвідом такої системи підготовки фахівців, як історики, економісти, філософи, юристи. Проте, це не означає, що потреба суспільства у соціологах менша, чи менш важливіша. Адже соціологія є фундаментальною наукою, покликаною формувати світоглядну, методологічну та ідеологічну культуру людей, а також прикладною наукою, що дає конкретне наукове знання про суспільство, суспільні відносини, становище масової свідомості та суспільних настроїв. Не випадково, у розвинутих країнах поряд з економічними та правовими науками соціологія займає провідне місце у соціально-гуманітарному навчанні молоді у закладах освіти.

На початку 90-х років Міністерство освіти надало соціології статус базового навчального предмету в державних закладах (за державними нормативами обсяг викладання дисципліни "Соціологія" - один кредит, тобто 54 год.). Проте, навіть ці обмежені години у реальній практиці, як правило, зменшуються до 36 год. (відповідно до Європейської кредитно-трансферної і акумулюючої системи). Проте, удосконалення суспільства, ефективне вирішення суспільних проблем, зокрема різноманітних соціальних конфліктів, неможливе без глобального вивчення навколишньої соціальної дійсності. Знання у галузі соціології допоможуть зрозуміти що таке влада, чому люди об’єднуються в групи, що являють собою соціальні інститути та соціальні спільноти, як і чому відбуваються зміни в суспільстві тощо.

Сучасний етап розвитку соціології пов’язаний зі здобуттям значного масиву знань, дослідницьких технологій, методик, за допомогою яких вона охоплює особливий аспект суспільства - соціальну реальність, процеси і явища соціального життя людей, соціальні сфери. Досконале вивчення соціології допоможе сформувати у студентів соціологічне мислення про соціум, алгоритм з’ясування природи соціальних процесів та явищ, відкриє нове бачення на проблематику, оцінку процесів, що відбуваються в суспільстві.

Професорсько-викладацький склад Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв давно зрозумів, що конкуренція буде серйозна на освітянському ринку, а ще більша - серед випускників. Потрібно забезпечити саме таку підготовку, яка необхідна в сучасному світі. Адже мова йде не тільки про те, щоб дати випускникам знання, сформувати уміння і навички, але насамперед про їхнє майбутнє місце в соціально-економічній системі - в науці, культурі й мистецтві, в сфері індустрії до- звілля, про напрацювання своєї інтелектуальної власності на основі поєднання навчально-виховного процесу з ринком, життям і творчістю тощо.

Професія соціолога та соціології як науки про суспільство, має міждисциплінарний характер, орієнтована водночас на дослідження різних аспектів соціального життя. Соціологія охоплює всю проблематику суспільного життя, розглядаючи його під своїм специфічним кутом зору як цілісну систему. У рамках соціології продукуються як теоретичні узагальнення щодо соціокультурних структур і процесів, так й емпіричне знання про особливості та тенденції їхнього функціонування. Все це обумовлює значущість дисциплінарного статусу соціології, її функцій і завдань у процесі соціологічного пізнання в цілому.

Соціологія як наука про суспільство вивчає його як цілісний організм, властивості суспільства, соціальні механізми функціонування й розвитку та набуття теоретико-практичних навичок фахівця соціології. Засвоєння знань допоможе студенту ознайомитись з формуванням та історичним розвитком соціології як науки, її теоретичними та методологічними основами; закріплення теоретичних знань, набуття практичних навичок та професійних вмінь щодо основних методів збору соціологічної інформації та їх обробки, необхідних для прийняття самостійних рішень під час роботи соціолога.

Професійна діяльність соціолога, як і будь-яка інша діяльність, має мотиви, мету, засоби, конкретні завдання, результат і складається з певних дій і операцій. Сутність професії соціолога складає науково-дослідницька робота, пов’язана з вивченням громадської думки широких верств населення і на цій основі вироблення певних соціальних прогнозів тощо. Важливим аспектом професійної діяльності соціолога є її спрямування на менеджмент і маркетинг, пошук нетрадиційних шляхів вирішення соціальних питань. Це основна мета у діяльності соціолога, що передбачає високу професійну підготовку.

Складність і специфіка професії соціолога полягає в тому, що вона своєю суттю формує фахівця широкого профілю і включає чотири взаємопов’язаних напрями, що здійснюються в нерозривній єдності. Перший напрям - науково-методичний, який реалізується в процесі науково-дослідницької діяльності фахівця (вміння скласти програму наукового дослідження, знання методики і техніки проведення соціологічних досліджень, визначення теоретичних та практичних рекомендацій тощо). Другий - організаційно-управлінський, пов’язаний з набуттям практичних навичок у знаходженні замовника та організації і проведенні соціологічних досліджень, виробленням програми та її затвердженням, вмінням встановлювати контакти з іншими виробничими підрозділами, організаціями та соціальними структурами, чітке керівництво усією роботою тощо. Третій - соціально-психологічний, спрямований на керівництво системою відносин і стосунків, спілкування в колективі, створення сприятливого морально- психологічного клімату. Четвертий напрям - психолого-педагогічний передбачає наявність психічних властивостей і якостей особистості фахівця, знання власних психологічних особливостей і вміння керувати собою, своєю психікою.

Професійна майстерність фахівця розглядається як достатній, необхідний рівень розвиненості професійної культури і самосвідомості, який забезпечує творче вирішення завдань діяльності. Майстерність неможлива без професіоналізму, без необхідного оволодіння сумою професійних знань, вмінь і навичок. Професійна майстерність визначається об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Об’єктивні чинники майстерності - це система професійних знань, вмінь і навичок професійно важливих психічних властивостей і якостей особистості, які визначаються потребами професіоналізму і є необхідними у мовами становлення майстерності. Суб’єктивні чинники майстерності - це якості, які характеризують індивідуальність особистості і унікальність її майстерності. До них відноситься характер спрямування, ставлення особистості, ступінь розвитку здібностей, психічних властивостей, якостей, особливостей пізнавальної, емоційної і вольової сфери, рівень засвоєння професійної діяльності як системи знань, вмінь і навичок, що відповідають вимогам майстерності.

Усні опитування (бесіди, інтерв’ю), експрес-опитування студентів першого курсу спеціальності "Соціологія" Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв допомогли нам з’ясувати пріоритетність якостей, необхідних для соціолога.

На першому місці знаходяться комунікативні якості - 49 %, на другому - вольові ( в тому числі вміння перебороти труднощі і досягти поставленої мети) - 31%, третє місце у відповідях посідають організаційні якості (уміння працювати з колективом, вимогливість, зібраність, уміння передбачати, вирішувати конфліктні ситуації) - 24 %, на четвертому - професіоналізм - 20%, на п’ятому - чесність, доброта, порядність, справедливість, щирість - 11%, на шостому - педагогічні якості (розуміння людей, уміння слухати, передавати свої знання, педагогічний такт) - 9%.

Студенти назвали дуже важливі якості фахівця, проте такі істотні для професійної діяльності варіанти відповідей як любов до своєї справи, творча обдарованість, майстерність, талант, вимогливість до себе вибрали як важливі тільки 7 % опитаних.

Отже, можна зробити висновок, студенти першого курсу ще не усвідомлюють для себе значення професійної майстерності.

Перед вищими навчальними закладами культури стоїть завдання виробити адекватне розуміння і вірне визначення студентами мети та завдання професійної діяльності, наявності у них сформованих професійних мотивів, глибоких інтересів, схильностей до трудової діяльності, переконань, відповідних настанов стосовно обраної професії.

Відповідно до концепції розвитку НАКККіМ та пов'язаних із нею змін профілів підготовки бакалаврів і магістрів, введення нових спеціальностей і кваліфікацій кафедра суспільних наук виходячи з нових методологічних позицій, завдань відродження національної культури і нової концепції підготовки кадрів культури визначила номенклатуру психолого-педагогічних та соціологічних дисциплін, розробляє, по суті, новий зміст освіти, особливо з нових дисциплін навчального плану, курсів з педагогіки і психології, соціології та ряд інших для студентів Академії. У зв’язку з цим вивчалися проблеми стану психолого-педагогічної підготовки студентів, впроваджуються нові програми з психології, педагогіки, галузевих та спеціальних соціологічних теорій, психології художньої творчості тощо.

Вивчення стану підготовки студентів з психології і педагогіки показало, що в основному ці курси студентів задовольняють. Разом з тим з'ясувалося, що студенти не завжди розуміють значення цих дисциплін для майбутньої професії. Тільки близько 57 % опитаних студентів підкреслюють важливе значення психолого-педагогічних знань для майбутньої професії.

Визначаючи менеджмент як функцію, вид діяльності, спрямований на керівництво людьми в найрізноманітніших угрупованнях та як галузь знання, що допомагає здійснити цю функцію, необхідно використовувати поняття, яке включає в себе не тільки процесуальну, системну, ситуаційну функцію, а й естетично-виховну. Естетична культура розглядається як процес і результат виявлення систематичного ставлення людини до дійсності в процесі їх практичної діяльності. Вона характеризується естетичною свідомістю, естетичною діяльністю та її результатами, предметами праці й культури.

Естетична культура є одночасно і метою і засобом естетичного виховання людини. Однією з найважливіших особливостей процесу управління культурою в цілому і конкретно - у галузі соціально- культурної сфери є те, що творчий колектив, на відміну, наприклад, від виробничого підприємства, функціонує і розвивається не тільки залежно від споживчого попиту, а й як об’єкт формування естетичного смаку населення. Необхідно мати на увазі, що економічні методи, навіть найсучасніші, не дадуть бажаного ефекту, якщо вони не спрямовуватимуться на розв’язання найважливішого завдання - досягнення високих творчих результатів діяльності. Вдало проведеною і організованою соціально- культурною акцією слід вважати не тільки фінансовий успіх конкретного заходу, а й створення правильної основи естетичного сприйняття дійства.

Виходячи з вищезазначеного, стає зрозумілим, що організатор будь-якої соціально-культурної акції, крім розуміння процесів, що відбуваються, та знання галузевих економічних відносин у галузі соціально-культурної сфери має володіти певним естетичним баченням ситуації.

Виховні цінності - це людські зразки педагогічної культури, що соціально схвалені й передаються з покоління в покоління. Вони концептуалізують виховання на макро- і мікрорівнях. Абсолютною цінністю виховання є людина як мета й результат і як головний критерій оцінювання якості виховання. Виховання в людському вимірі - це гуманістичний, особистісно-орієнтований процес.

Виходячи з історичних і сучасних концепцій особистості епіцентром культури, її вищою духовною цінністю є людина. Людина набуває своєї духовної сутності, стає частиною людства, оволодіваючи культурою і розвиваючи її. Культурна сутність людини є системоутворюючим компонентом її цілісності. З педагогічної точки зору виховання студентської молоді означає розвиток таких якостей, як високий рівень самосвідомості, почуття власної гідності, самоповага, самостійність, здатність до орієнтації у світі, духовні цінності, вміння приймати рішення і нести відповідальність за них. Мета виховання студентської молоді актуалізує бережливе ставлення людини до свого фізичного й психічного здоров'я, наявність естетичного смаку, гарних манер, уміння творити повсякденне життя за законами краси.

Для студентів вузів культури і мистецтв, особливо художньо-творчих спеціальностей, естетичне виховання є не суто педагогічною проблемою, а охоплює широкий світ формування культури особистості та становить важливий компонент гармонійного розвитку особи, її емоційної культури й культури почуттів. Тут доречно згадати і про диференціацію типів почуттів, що стало основою видового поділу мистецтва. Різні види мистецтва сприяють розвитку специфічних видів естетичних почуттів. Під впливом хореографії, наприклад, формується почуття пластики, гармонії руху, театру й режисури - почуття драматизму тощо. Саме тому, на лекціях із педагогічних дисциплін необхідно з'ясовувати завдання естетичного виховання, давати ґрунтовний аналіз естетичних почуттів і потреб, смаків.

Важливими напрямами викладання курсів педагогічних дисциплін має бути розкриття діяльності різних соціальних інститутів (сім'ї, освіти (дошкільних виховних закладів, школи, позашкільних дитячих культурно-просвітницьких закладів), культури (клубів, театрів, бібліотек, кінотеатрів тощо), які охоплюють всі основні сфери естетичного виховання: гру, навчання, трудову діяльність, міжособистісне спілкування, дозвілля, предметне середовище, художню діяльність, а також спорт тощо.

На заняттях з педагогіки необхідно послідовно розкривати зміст та завдання художнього виховання, показувати, як із дорослішанням молодої людини та розвитком її здібностей доцільно переходити від навчання одних видів мистецтва до навчання інших (беручи до уваги нахили і здібності особистості). Як правило, відбувається перехід від образотворчих, динамічно-пластичних та імпровізаційно-ігрових видів мистецтва до мовно-словесних та музично-драматичних. Одночасно відчувається художня освіта студента - його знайомство з надбаннями різних видів мистецтва, які він засвоює: із творами живопису, скульптури, театру, літератури, музики, кіно тощо. Художнє виховання не передбачає, що кожен студент стане в майбутньому митцем-професіоналом. Але тільки завдяки художньому вихованню в індивіда може сформуватися потреба в постійному та серйозному спілкуванні з мистецтвом. До того ж, тільки засвоївши певні навички професійної діяльності в мистецтві, можна навчитися адекватно розуміти художню мову того чи іншого виду художньої діяльності. Саме під впливом художнього виховання формується естетичний смак - здатність людини оцінювати всі явища дійсності з точки зору їх естетичної значущості для неї. Отже, студенти переконуються, що саме завдяки художньому вихованню мистецтво набуває для людини статусу смисложиттєвої цінності, через що воно і є найді- йовішим засобом естетичного виховання.

Серед найважливіших ланок народної системи виховання відзначаємо сім'ю, громадськість, колектив ровесників. Так, згідно з традиціями етнопедагогіки сім'я несла повну відповідальність за виховання дітей, підготовку їх до життя та праці. У ній дитина набувала морально-естетичних цінностей, проходила трудову підготовку. Наставниками дітей постійно були батько й мати, старші члени родини. Висловлюючи похвалу або ж осуд родині за виховання дітей, громада виявляла своє ставлення до виконання батьками їхніх соціальних функцій. Громадська думка виступала одним із найважливіших чинників народної системи виховання.

Неабияке значення для естетичного виховання студентської молоді має пісня, особливо народна. Вона посідає помітне місце в українській етнопедагогіці серед традиційних джерел передачі дидактичних і виховних знань. Психологічною базою виховного впливу пісні, яка містить у собі елемент цих знань, є, зокрема, орієнтація на невимушене запам'ятовування та навіювання через варіативність повторення настанов, які є в сюжетно оформленому контексті.

Свої знання про виховне значення українських народних свят, звичаїв, обрядів студенти зможуть застосувати при організації виховних заходів під час відзначення свята народного календаря, відвідування українських вечорниць, музею етнографії, виставки української народної іграшки, ознайомлення з традиціями трудового та естетичного виховання в українських сім'ях під час екскурсії в музей українського народного мистецтва тощо.

Студенти засвоюють гуманістичний зміст знань про людину, про шляхи та закономірності розвитку культури на різних етапах історії людства. Ці знання потрібні студентам, по-перше, для власного особистісного росту та розвитку у зв'язку з реалізацією вікових особливостей психічного розвитку, потреб і можливостей юнацького віку. По-друге, - для майбутньої діяльності як педагогів, оскільки на основі цих знань формуються професійні гуманістичні установки, морально-естетичні заповіді педагога.

В сучасних умовах переходу до ринкової економіки випускникам вищих навчальних закладів потрібні ґрунтовні загально гуманітарні знання, адже майбутня держава оцінюватиметься за рівнем компетентності, освіченості й культури всієї нації. Україна вступає в особливий період свого розвитку, на шлях перманентного реформування системи освіти, формування відкритої, динамічної системи, що дасть змогу не тільки максимально швидко адаптуватися до вимог виробництва, й передбачити їх, вийти на рівень випереджаючого розвитку системи освіти щодо системи виробництва. І тут, звичайно, ми маємо вивчати досвід різних країн з тим, щоб розширити видноколо, поглибити свої знання із зарубіжної літератури та соціології культури.

Рівень підготовки працівників соціально-культурної сфери оцінюється високо, порівняно з іншими галузями народного господарства. Більше половини зайнятих у соціально-культурній сфері складають спеціалісти з вищою освітою. Проте, вищу освіту серед працівників фізкультури і спорту, охорони здоров’я, соціального забезпечення має кожен шостий, а серед працівників освіти, культури і мистецтва - кожен четвертий. Є причини визначити якісну своєрідність структури кадрів СКС, в якій функції безпосередньої дії на людину виражені найбільш чітко. Саме тут спеціаліст найчастіше вносить вирішальний вклад у надання послуг, а кадрам більш низької кваліфікації відводиться головним чином допоміжна роль. Покращення кваліфікаційної структури кадрів - важливий резерв підвищення якості послуг. В той же час, чимала чисельність працівників культурно-освітньої сфери виконує обов’язки, які не потребують тих знань і навичок, що вони мають. Тому, необхідне формування нової дієвої системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців СКС, яка обумовлена тим, що за підрахунками спеціалістів знань, отриманих у вищому навчальному закладі, достатньо на перші 3-5 років, а кваліфікація може бути втрачена кожні десять років.

Особливості підготовки керівних кадрів та спеціалістів соціально-культурної сфери визначаються загальними підходами до використання трудового потенціалу в ринковій економіці, перебудови механізму господарювання в галузі культури і мистецтв та інших процесів, характерних для сучасного розвитку незалежної української держави.

Нові перспективи в політиці інтеграції сучасних технологій навчання передових західних і східних країн ставлять навчальні заклади перед необхідністю адаптувати програму підготовки молоді до нових соціальних, економічних, інтелектуальних реалій. Визначаючи доцільність використання нових технологій, ми маємо порівняти їх ефективність відповідно до оцінок національних програм, тобто нові технологічні засоби мають бути не лише додатком традиційного педагогічного процесу, а перетворитися в майбутнє джерело інформації, самоосвіти.

Спираючись на знання культурологічних, психолого-педагогічних, історичних, філософських і фахових дисциплін, студенти оволодівають навичками наукового порівняльного аналізу складних соціальних явищ у сучасному світі. У цьому аспекті соціологія та порівняльна педагогіка мають стати синтезуючими, інтегруючими навчальними дисциплінами, які, безперечно, сприятимуть поліпшенню загально гуманітарної та фахової підготовки спеціалістів.

Все вищезазначене дає змогу сформулювати умови реалізації підготовки майбутніх працівників соціально-культурної сфери:

професійний кадровий потенціал та міцна матеріально-технічна база вузу;

належне навчально-методичне забезпечення та бездоганна організація навчально-виховного процесу;

пріоритетний розвиток культуротворчих функцій вузівської освіти (у контексті взаємозв’язку зі спеціальними професійними дисциплінами);

зміна стратегічних орієнтирів вищої освіти, де найбільша увага має приділятися формуванню цілісних інтегративних якостей особистості працівника соціально-культурної сфери на тлі паритетного забезпечення аксіологічних і діяльнісних аспектів його підготовки;

створення умов для творчого самоусвідомлення випускником вузу культури і мистецтв соціокультурного змісту власної професійної діяльності;

трансформація нових соціальних настанов на взаємодію з вихованцями, людьми різного віку в технологію підготовки до творчої та виробничої діяльності;

розвиток особистісних потенціалів бакалавра, магістра;

гносеологічний, аксіологічний, творчий, комунікативний підходи для психолого-педагогічного самоусвідомлення сьогодні студента, а завтра фахівця.

Звичайно, перехід української освіти на європейську систему навчання це справа не однозначна, адже у кожній реформі є свої плюси і мінуси. Проте, поліпшення освіти соціально-культурної сфери в Україні справа державної ваги, зокрема і соціологічної. Вирішення її сприятиме піднесенню загального рівня гуманітарної освіти, поглибить знання молоді про суспільні процеси, її світоглядну культуру.

Проте, поліпшення соціологічної освіти у навчальних закладах України вимагає розв’язання двох основних проблем: перша - проблема адекватного змісту сучасної соціології викладання її у непрофільних закладах освіти (як негативний наслідок - зростання дистанції між рівнем викладання та рівнем розвитку соціології як академічної науки); друга - проблема якісної підготовки фахівців з соціології на рівні сучасних вимог (досі навчальні заклади готували в основному лише викладачів соціології, перехід на ступеневу підготовку соціологів лише почався, завдяки Болонському процесу).

Удосконалення системи вищої освіти та підвищення якості професійної підготовки фахівців в Україні - визначальна соціокультурна проблема, вирішення якої полягає у приведенні освіти у відповідність до нових соціально-економічних вимог, визначенні пріоритетних напрямів освітньої політики, стратегії і тактики дій відповідно до потреб суспільства, створенні освітянських програм, а також індивідуального культурного самовираження особистості в суспільстві.

Використані джерела

Згурський М.З. Болонський процес: головні принципи та шляхи структурного реформування вищої освіти України / Михайло Захарович Згурський. - К.: НТУУ "КПІ", 2006. - 544 с.

Ніколаєнко С.М. Вища освіта - джерело соціально-економічного і культурного розвитку суспільства / Станіслав Миколайович Ніколаєнко. - К.: Освіта України, 2005. - 319 с.

Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: Навч. посібн. / Євген Володимирович Сірий. - К.: Атіка, 2007. - 480 с.