Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

УДК 069.6

Таїсія Юріївна Бєлофастова
кандидат педагогічних наук, доцент Київського національного університету культури і мистецтв

У статті розглядаються питання, пов’язані з сучасними комунікаціями. Зроблено акцент на музейних комунікаціях. Відображено міждисциплінарний підхід до сучасних досліджень музейного закладу як комунікативної системи.

Ключові слова: музей, музейна комунікація, музейний предмет, культурна комунікація, музейна педагогіка, музейний маркетинг.

The paper examined issues associated with modern conveniences. Emphasis on cultural and communications museum. Results interdisciplinary approach of modern research institution of the museum as communicative system.

Key words: Museum, museum communications, museum objects, cultural communications, museum education, museum marketing.

Ускладнення системи комунікацій сучасної культури, в якій музеї посідають особливе місце, актуалізує розробку нових завдань з виявлення проблем і перспектив подальшого її розвитку та окремих її складових. Тому дослідження у сфері музейної комунікації можуть значно розширити коло наукових напрямів з окресленої проблематики. Подібні дослідження мають міждисциплінарний характер, в основі якого поєднання музеєзнавчих, культурологічних, педагогічних, психологічних, соціологічних, маркетингових та інших аспектів.

Мета - з’ясувати місце музею у системі сучасних комунікації, а також характер сучасних наукових досліджень музейної комунікації.

Ми досліджуємо "музейну комунікацію" на основі наукових поглядів таких науковців, як В.П.Ар- замасцева, Г.П.Бутіков, І.В.Іксанова, Д.Камерон, О.Є.Кузьмина, А.В.Лебедєва, Н.О.Нікішин, Т.Ю.Юрєнєва, Д.А.Равікович.

У сучасному музеєзнавстві досить міцно закріпилася думка про те, що музейна комунікація виступає як особливий вид культурної комунікації, яка зумовлює специфіку функціонування музею. На думку науковця О.Є.Кузьміної (Росія), цей підхід до музею - домінуючий. Сучасний музей - це особлива комунікативна система, яка характеризується наявністю різних рівнів комунікації. Вивчення проблем музейної комунікації відкриває нові можливості у розвитку музею.

О.Є. Кузьміна виділяє три основні форми комунікації, які існують в музеї:

•  музейного предмета і дослідника, який розкриває різні боки інформаційного потенціалу, закладеного у предмет;

•  музейного предмета і експозиціонерів, які складають наукову концепцію експозиції (включаючи архітектора, дизайнера, музейного сценариста і психолога);

•  музейного предмета і музейного педагога, екскурсовода і психолога, які прагнуть донести до різних категорій відвідувачів (у відповідності з їх рівнем сприймання) не тільки інформацію, а й впливати через емоції на підсвідомість реципієнтів і сприяти їх заглибленню в історичне середовище.

Однак, на нашу думку, в цій багаторівневій системі існує ще одна форма комунікації - між музейним предметом і відвідувачем - яка визначає формування особистості, її цінностей, всього комплексу світогляду. Наявність даної форми комунікації дає можливість сучасному музею реалізовувати свою виховну функцію, здійснюючи естетичне, морально-етичне, патріотичне, екологічне та інші види виховання [3].

Очевидним є той факт, що музейний предмет виступає першорядною складовою музейної комунікації, оскільки він присутній на всіх її рівнях. Музейний предмет - це виділений з середовища природи або суспільства об’єкт (предмет), який несе наукову, художньо-естетичну, історичну або меморіальну цінність. Тому він претендує на використання його в музеї для експонування [8, 323]. Предмет стає музейним завдяки своїм властивостям, серед яких:

•  інформативність - здатність виступати джерелом інформації (історичної, культурної, суспільно- природничої тощо);

•   аттрактивність - здатність завдяки зовнішнім ознакам пригортати увагу;

•   експресивність - здатність викликати у людини асоціації, емоції, переживання та інші психологічні реакції.

В.П.Арзамасцев до перерахованих вище властивостей музейного предмета додає репрезентативність, тобто здатність відтворювати (передавати) характерні ознаки минулих часів (коли був створений предмет) [1, 48].

Ці властивості музейного предмета визначають його комунікативний потенціал, необхідний для музейно-педагогічної діяльності. Тому музейні комунікації, задіяні у музейно-педагогічній практиці, викликають особливий інтерес сучасної музейної педагогіки. З педагогічних позицій комунікація - це не просто система послідовних заходів, спрямованих на залучення широкої громадськості, педагогічна модель комунікативних зв’язків у музеї передбачає обов’язковий зворотній зв’язок між основними її учасниками. Так, вдало побудована в комунікативному плані музейна експозиція (виставка) завжди зможе донести до відвідувачів концепцію, яку заклав у неї автор-розробник.

В останні десятиліття музейне середовище стало площиною для проведення соціально- психологічних досліджень, спрямованих на вивчення особливостей поведінки відвідувачів, специфіки сприйняття інформації в музеї. Більш активно подібні дослідження проводяться у зарубіжних музеях. Наприклад, було встановлено, що використання у музейній експозиції інтерактивних експонатів, активних педагогічних форм ("робочі листки", театралізація), у роботі з відвідувачами значно підвищує комунікаційний потенціал їхньої взаємодії. Відбувається поєднання інформаційно-логічного і емоційно-образного.

В рамках культурологічного підходу комунікація розглядається як спосіб життєдіяльності людини в інформаційному суспільстві. Відомий дослідник комунікативних процесів Г.Г.Почепцов вбачає в механізмі комунікації процес перекодування вербального у невербальне і навпаки [6]. Якщо цю думку спроектувати на музейну комунікацію, то можна виявити певну подібність даного механізму. Однак початок її починається з невербального, з подальшим переходом у вербальне. Інакше кажучи, музейний експонат, будучи предметом (невербальним), у процесі музейної комунікації несе в своєму образі інформацію, яка трансформується у вербальну. Цей процес - безкінечний, він триває стільки, скільки існує музейний експонат. На таких позиціях стоїть піонер розробок комунікаційних засад діяльності музейних закладів Д.Камерон.

На позиціях, які визначають специфічність комунікативної моделі музею на основі "кодування ^ розкодування", стоять такі вчені, як В.П.Арзамасцева, І.В.Іксанова, Н.А.Нікішин, Д.А.Равікович. Даний підхід виокремлено як "семіотичний".

Досліджуючи історико-меморіальні музеї у духовному житті, російський культуролог Г.П.Бутіков робить висновок, що аналіз діяльності, структури і функцій історико-меморіальних музеїв дає змогу суттєво конкретизувати концепцію музейної комунікації Д.Камерона, дає можливість чітко визначити роль музею (з усією його складною структурою) як елемента оригінальної "лінії зв’язку" між людиною та історико-культурним середовищем Особливості комунікації в історико-меморіальному музеї виявляються, зокрема, в тому, що її результат - це не просто отримання "сухих" відомостей, а складний духовний комплекс знань, почуттів, асоціацій, віри; тут реалізується своєрідний діалог між наукою і мистецтвом, розумом і емоціями, історією і сучасністю. Спадщина, накопичена у музеях, може формувати історичну пам'ять, забезпечуючи наслідування культурних традицій [2, 39].

Музейний предмет, виступаючи носієм певної культури, історичної епохи дає підстави розглядати музейну комунікацію у системі міжкультурної. Особливо ця взаємодія активізується при відвідуванні музеїв іноземними туристами, коли музей допомагає зрозуміти іншу культуру і традиції, стимулює інтерес.

В найбільш узагальненому вигляді комунікаційний підхід у дослідженнях музею характеризується низкою принципів, які формують особливий погляд на музейну діяльність:

1. Гуманітарний (антропоцентричний) підхід, який ставить у центр музейної діяльності людину. Логіка комунікаційного аналізу передбачає рух "від суб’єкта", а не "від речі", а тому не допускає апріорної об’єктивізації музейного предмета.

2. Культурологічний підхід, який зазначає, що знаки і символи, які використовуються в процесі комунікації, незалежно від матеріальних носіїв, існують у певному полі культурних значень. Тому суб’єкти музейної комунікації виступають як представники культурних позицій, а музейні "предметно- просторові повідомлення" - як культурні (або метакультурні) тексти.

3. Діалогічний підхід, який розглядає структури з участю щонайменше двох суб’єктів, які відрізняються своєю культурною позицією. Тому "конституюючим елементом" будь-якої ситуації музейної комунікації виступає "різноманітність культурних потенціалів" або культурно-історична дистанція, яка має синхронних і діахронний вимір.

4. Аксіологічний підхід, який виходить з позиції того, що мужкультурне спілкування вже саме по собі є цінним. Тому ціннісний аспект в музейній комунікації є провідним, а інші її аспекти (навчання, передача інформації, знань) - допоміжні.

Питання про суспільне призначення музеїв має давню історію. Доведено, що роль цього соціокультурного інституту в суспільстві можна визначити за соціальними функціями, які він виконує. Музеєзнавець Д.А.Равікович, піддаючи критичному аналізу всі існуючі підходи до визначення системи музейних функцій, визнаючи, що сутністю музейної комунікації є передача інформації, зауважив, що комунікативну функцію в якості самостійної все ж таки не варто виокремлювати. Визнання її в якості специфічної музейної функції призведе до поглинання нею фундаментальних функцій - і функції документування, і функції освіти, і виховання, - оскільки сама діяльність музею спрямована на передачу інформації [7].

Музейний маркетинг - явище на сьогоднішній день не нове, але існують різні оцінки у питанні маркетингових стратегії для музеїв. Сучасні реалії такі, що музей поступово стає суб’єктом ринкових відносин, тому власна маркетингова стратегія йому, безперечно, необхідна. У зв’язку з цим, при створенні і позиціюванні музейного продукту доцільно опановувати маркетинговий підхід. Маркетингова стратегія розвитку музею передбачає сплановані дії на основі діалогу з аудиторією для постійного удосконалення музейних послуг і музейних продуктів. В даному контексті важливу роль відіграє процес побудови двосторонньої музейної комунікації, тобто коли і музей (транслятор цінностей та інформації), і відвідувачі є активними її суб’єктами.

Одним із інструментів, який залучається для того, щоб відвідувач став активним суб’єктом музейної комунікації, тобто набув можливостей певним чином впливати на неї, виступає Книга відзивів. В комунікаційному ланцюжку вона відіграє роль зворотного зв’язку. Ії унікальність полягає не тільки в цьому. Вона виступає джерелом інформації, яка використовується для удосконалення музейної практики. Так, російські музеї мають свій досвід проведення і обробки інформації Книги відзивів. При цьому залучається інтегрований метод (контент-аналіз, статистичний) і такий алгоритм*:

1. Кількісний підрахунок відзивів.

2.  Виявлення основних груп аудиторії.

3. Підрахунок адресних і загальних подяк від відвідувачів.

4. Фіксація приїжджих та іноземних відвідувачів.

5. Виявлення сприйняття аудиторією особливостей, специфічних рис музею.

6. Фіксація пропозицій, побажань і зауважень відвідувачів.

7. Оцінка якості обслуговування і атмосфери у музеї, виявлення комунікаційних бар’єрів.

8. Оцінка сприйняття відвідувачами певного музейного продукту [9].

Розглядаючи особливості застосування маркетингових комунікацій в музейних закладах, слід зазначити, що для вітчизняної практики даний процес ще не набув постійного характеру, в основному до них звертаються з метою вирішення проблем, які постають перед музеєм у критичні моменти його розвитку: наприклад, при відкритті, реконструкції, організації нових виставок, зниження рівня відвідуваності.

Розкриваючи місце музею в системі комунікацій, не можна оминути питання масових комунікацій, до яких музей тяжіє з того часу, як став відкритим для публіки. З появою нових технічних можливостей значно розширився доступ музею до інформаційного простору, особливо з появою Fernet. На думку А.В.Лебедєва, представництво музею в !nternet дає йому такі переваги:

1. Музей стає краще інтегрованим у систему вітчизняних та зарубіжних профільних організацій.

2.  Власний сайт відкриває перед музеєм додаткові можливості для презентації своїх колекцій.

3.  Інтенсифікується процес обміну професійною інформацією.

4. Зростає можливість залучення додаткових ресурсів поза межами музейної системи.

5. Музейний сайт стає додатковою площиною для музейного проектування і розробки різноманітних музейних моделей [4, 59].

За всіх перерахованих переваг все ж таки, на думку музейний працівників, існує загроза, коли кількість віртуальних гостей музею може перевищити кількість його реальних відвідувачів.

Отже, сучасний музей зацікавлений в інтенсифікації комунікацій, в тому числі міжнародних. Управління своїм інформаційним простором стає необхідністю, а залучення нових творчих і активних учасників передбачає подолання певних стереотипів щодо музею і поєднання музейної практики з теорією управління.

Завершуючи розгляд окресленої у статті проблеми, зазначимо, що поняття "музейна комунікація" характеризує "внутрішні комунікаційні процеси", тобто ті, які відбуваються в самому музеї. Не залежно від того, з позицій якого підходу характеризується музейна комунікація, в основі її знаходиться музейний предмет.

З позицій організації і функціонування музейного закладу діють комунікації управлінські, спрямовані на підвищення рівня організованості структури і функціональності всіх його складових.

Враховуючи те, що музей все більше уваги приділяє роботі з відвідувачами, в музейному середовищі активізуються педагогічні комунікації і пов’язані з ними соціально-психологічні.

Оскільки поняття "комунікація" належить до загальнонаукових понять другої половини ХХ ст., для характеристики музею воно є запозиченим, але цілком адаптованим.

Відтак, сучасний музей виступає багатовекторною комунікативною системою, включеною у складну систему зовнішніх комунікацій. Новітні інформаційні технології музейної практики розширюють можливості даного соціально-культурного інституту у взаємодії з іншими суб’єктами зовнішнього середовища.

Примітки

*   Наведений приклад досвіду був започаткований Сургутським краєзнавчим музеєм 2002 р.

Використані джерела

1.       Арзамасцев В.П. О семиотической структуре музейной экспозиции / В.П. Арзамасцев // Музееведение. На пути к музею ХХ1 века / Сб. научн. тр. НИИ культуры. - М., 1991.

2.        Бутиков Г.П. Историко-мемориальные музеи в духовной жизни России (на материалах Санкт- Петербурга) : автореферат дис. ... доктора культурологических наук по специальности 24.00.03 - музееведение, консервация и реставрация историко-культурных объектов / Г.П. Бутиков. - С.-Петербург.: СПГАК, 1997. - 51 с.

3.         Кузьмина Е.Е. Предисловие // Музееведение. Музеи мира / Е.Е. Кузьмина : сб. научн. тр. НИИ культуры. - М., 1991. - С. 3-6.

4.        Лебедев А. В. Музейные представительства в интернет. российский и зарубежный опыт // Музей и новые технологии. Серия "На пути к музею XXI века" / А.В. Лебедев ; сост. и науч. ред. Н.А.Никишин. - М.: Прогресс-Традиция, 1999. - С. 58 -65.

5.        Музей и коммуникация. Концепция развития Самарского областного историко-краеведческого музея им. П.В.Алабина / Авторский коллектив под ред. Н.А.Никишина и В.Н.Сорокина. - М. - Самара, 1998. - 140 с.

6.         Почепцов Г.Г. Паблик рилейшнз для профессионалов / Г.Г. Почепцов. - М.: Рефл.-бук; Киев: Ваклер. - 2000. - 624 с.

7.        Равикович Д. А. Социальные функции и информационная система музея // Теоретические вопросы научно-просветительной работы музеев / Д. А. Равикович ; Сб. научн. тр. НИИ культуры. - М., 1984. - С. 8-9.

8.        Юренева Т.Ю. Музееведение: Учебник для высшей школы. - 2-е изд. / Т.Ю. Юренева. - М.: Академический Проект, 2004. - 560 с.

9.        Жедик Ю.И. Книга отзывов как инструмент музейного маркетинга [Электронный ресурс] / Ю.И. Же- дик. - Режим доступа: http://209.85.229.132/search?q=cache:QzkY7cKE1n4J:skmuseum.ru/index.