Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Людмила Анатоліївна Чабак
аспірантка Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка

Стаття присвячена аналізу естетичного сприйняття літературного тексту в працях Б.-І. Антонича. В цьому контексті особливу увагу приділено аналітиці естетичного переживання, проблемам розуміння, множинності змістів літературного твору. Доведено суголосність ідей Антонича думкам феноменологів та представників рецептивної естетики.

Ключові слова: сприйняття, читач, реципієнт, переживання, розуміння, текст.

The article is devoted to the analysis of literary text aesthetic perception in works of B.I. Antonich. In this context attention is applied to observation of the aesthetic experience, problem of understanding, literary work multiplicity of senses. Author shows closeness of Antonich thoughts with ideas of phenomenology and representatives of receptive aesthetics.

Key words: perception, reader, recipient, experiencing, understanding, text.

Особистість Богдана-Ігора Антонича - письменника, публіциста - викликає захоплення і незга- саючий інтерес дослідників. Молода людина, яка загинула у грізному 1937 р., встигла зробити великий внесок не лише до скарбниці української поезії, а й до літературознавства, мистецтвознавства. Плідними його ідеї можуть бути і для естетики, зокрема у царині дослідження проблем естетичного сприйняття.

Вивченню життя та творчості письменника присвячена низка ґрунтовних досліджень М. Ільниць- кого, а безпосередньо літературознавчі погляди проаналізовано Д. Ільницьким. Дослідженню творчості Антонича, а також естетичних концепцій модернізму присвячені праці М. Новикової, І. Старовойт, Л. Стефановської, Ю. Андруховича. Водночас спалах рецептивних досліджень на теренах України та звернення багатьох дослідників до європейського досвіду герменевтики, рецептивної естетики, структуралізму актуалізує вивчення вітчизняного досвіду аналітики естетичного сприйняття та розуміння, впливу художнього твору на особистість, тобто естетичного аспекту теоретичної творчості Антонича, який залишився поза увагою.

Обсяг статті не дозволяє здійснити комплексний естетико-філософський аналіз теоретичної спадщини письменника, та, власне, автор і не ставить перед собою такого завдання. Натомість необхідним є звернення уваги на місце поглядів Антонича серед українських і зарубіжних традицій аналітики естетичного сприйняття. Адже Б.-І. Антонич, акумулювавши українські традиції у вивченні тексту та його адресата (Д. Овсянико-Куликовського, О. Потебні, І. Франка) та зарубіжні (феноменологію Е. Гуссерля, ідеї російської формальної школи 10-20-х років XX ст. (Ю.Н. Тинянова, В.Б. Шкловського, Л.П. Якубинського та ін.) зміг зробити й свій внесок в розробку процесів сприйняття, виголосивши низку ідей, суголосних західноєвропейським рецептивним дослідженням. Тож мета нашого дослідження - аналіз ідей Антонича у сфері художнього сприйняття в контексті ідей рецептивної естетики.

Як і більшості представників українського естетичного дискурсу, письменнику притаманне поєднання "теорії" та "творчої практики", тобто практичної літературної творчості та водночас теоретичних літературознавчо-естетичних та філософських пошуків, що у своєму синтезі зумовлює глибину й переконливість естетичних оцінок. Б.-І. Антонич розкрив свої рецептивні ідеї у статтях "Національне мистецтво", "Між змістом і формою", "Як розуміти поезію", зауважуючи, що "ідеальне сприйняття мистецького твору було б тоді, коли сприймач пережив би все, що при творенні переживає автор". Але це є недосяжним в дійсності. "Кожен читач сприймає твір на свій лад, по-своєму" [1, 518].

Як підмічає Д. Ільницький, процес сприйняття художнього твору розгалужується у статтях Б.-І. Антонича на ряд окремих проблем [5, 36]. І це природно. Адже сприйняття художнього твору, зокрема літературного, є багатоаспектним: воно включає в себе не лише розуміння змісту висловленого та осягнення логіки розвитку авторської думки. Тобто це не лише пізнавальний акт. Обов’язкова умова художнього сприйняття - почуттєвий аспект сприйнятого, вираження ставлення до нього, естетична оцінка. Під час естетичного сприйняття твору, тексту відбувається й виникнення художніх асоціацій та безпосереднє емоційне переживання. Як відомо, в естетичному переживанні виявляється динамізм емоцій, актуалізація естетичного почуття [6, 4].

Б.-І. Антонич, досліджуючи мистецькі переживання, зазначає, що вони можуть бути творчими, тобто такими, що "їх відчуває митець перед та в часі творення" і сприймальними - які "переживає сприймач у момент сприйняття мистецького твору". Серед переживань, які викликають в нашій психіці твори мистецтва, - враження, уявлення, почуття та навіть порухи волі. Наголошуючи на вродженій природі мистецьких переживань, дослідник, при цьому, зазначає, що вони властиві не всім людям, і, власне цим, на його думку, пояснюється наявність такої кількості байдужих до мистецтва [1, 469-470].

Але головне, на думку Антонича, що існує "необхідність спершу пережити мистецький твір, щоб його пізнати" [6, 483], тобто, якщо твір не викликав у душі реципієнта жодних переживань, він залишився для нього непізнаним, а отже, незрозумілим. Інша важлива характеристика мистецьких переживань - їхня суб’єктивність. Тобто в моменті сприйняття літературного твору читач зіставляє його образи та ідеї з власним досвідом, ідентифікуючи героя зі своїм "я". "Кожна людина сприймає кожний мистецький твір на свій спосіб, себто інакше".

Отож, сприймання кожної людини, що здійснюється в процесі читання, є суто індивідуальним і залежить від багатьох чинників, серед яких на сьогоднішній день виокремлено: складність літературного тексту, психологічні особливості реципієнтів, їхній загальний культурний рівень, естетичний досвід, глибина та об’єм знань, навички спілкування з художньою літературою, мотиви читання твору (ознайомлення, дослідження, пошук необхідної інформації, релаксація, засіб проведення дозвілля) [2, 45; 3, 7]. Важливе місце належить історичній ситуації, традиціям національної культури тощо, тобто соціально-культурним передумовам [9, 138]. Варто враховувати і елементарні зовнішні умови читання: освітлення, наявність чи відсутність зовнішніх подразників [10, 76-79]. Впливає на процес сприймання твору і вік читачів. Він визначає індивідуальну "модель світу", від якої багато в чому залежить глибина розуміння тексту, вміння осмислити всі його змістовні компоненти.

Помічаючи певну "незгоду" між автором та реципієнтом твору, яка полягає у неповній відповідності того, що прагне сказати автор та того, що прагне знайти у творі читач/глядач/слухач, Антонич пояснює таку ситуацію різною налаштованістю, тобто метою взаємодії з твором. Кожен митець, на його думку, прагне виявити у творі свою спроможність, отже, "чим більше вкладає він себе в твір, тим більше він задоволений", натомість, звичайний реципієнт прагне вкласти в процес сприймання якнайменше зусиль.

Як зазначає Антонич, "думка, що постає в нас по сприйнятті мистецького твору, звичайно, буває інша й від спонуки до цього твору й від його "провідної думки". При цьому узагальнена думка, яку творить собі уява читача-критика наступає по сприйнятті готового твору (отже, тоді, коли твір існує як "покінчена цілість") і розвивається в психіці сприймача [1, 478].

Не говорячи прямо про співтворчість читача - реципієнта твору, Антонич однак зазначає, що в кожному образі втілено стільки мистецьких творів, скільки цей образ має сприймачів. Тобто кожен реципієнт, взаємодіючи з твором, створює на основі його образів у своїй уяві твори власні, а отже, виступає як співтворець автора. Але тут, звичайно, йде мова про спільні елементи творчості читача з автором по накресленому останнім шляху, і аж ніяк не про абсолютизацію читацької ініціативи. Ці ідеї суголосні традиції, що утвердилась в російській естетиці, завдяки роботам Андрія Бєлого, В. Іванова,

О. Леонтьєва, М. Бахтіна, а також українця за походженням Д. Овсянико-Куликовського. Літературний твір знайомить читача з думками та почуттями автора, а також стимулює його власну духовну ініціативу. За словами чеського дослідника Я. Мукаржовського, єдність твору задана творчими намірами митця, але навколо цього "стрижня" групуються "асоціативні уявлення та почуття", що виникають у читача незалежно від волі автора.

Окрема проблема, що висвітлюється Антоничем у контексті естетико-рецептивної діяльності, це проблема розуміння твору. Підкреслюючи складність процесу розуміння, дослідник зазначає, що зрозумілість поезії, як узагалі зрозумілість літературних і мистецьких творів, річ умовна й суб’єктивна. До того ж "зрозуміння" є лише допоміжним, до того ж не кінцевим, засобом до сприйняття твору. Для естетичного сприйняття мистецьких творів недостатньо дії розуму. Адже мистецтво в своїй основі звертається також "до емоційних сторінок душі", тобто розум і емоції у процесі естетико-рецептивної діяльності йдуть поруч. Цікаво, що неповнота розуміння літературного твору, на думку Антонича, не забороняє цілком його вплив на реципієнта, його сугестію, сприйняття та оцінку загальної вартості.

Важливе місце в дослідженнях Б.І. Антонича посідають форма і зміст мистецького твору, які мають безпосереднє відношення до процесу його сприймання. Адже сприйняття твору мистецтва передбачає як сприйняття його змісту (що зображено), так і форми (як зображено), що породжує відповідні естетичні емоції (емоції форми і емоції змісту).

Загалом, у кінці ХІХ - першій чверті ХХ століття в літературознавстві, філософії, естетиці України як, власне, і Європи спостерігається криза усталених підходів до аналітики сприйняття мистецтва. Звернення низки митців до формалізму, філософською підставою якого визначають вчення І. Канта про "чисту форму" і незацікавленість естетичного судження, зумовило полеміку та активізацію досліджень стосовно співвідношення змісту та форми твору. Л. Демська-Будзуляк визначає конкретні межі існування формалістичної дискусії в Україні у І923-1925 рр., позначені статтями В. Коряка, Ю. Меженка, В. Гадзінського [3, 158-173]. Як певний відголосок до згаданої проблеми можна умовно вважати і роботи М. Рудницького "Між ідеєю і формою", Б.-І. Антонича "Між змістом і формою", що постали вже на початку 30-х років. Автор останньої, висловлюючи критичні зауваження до книги М.Рудницького, водночас намагається дати чіткі визначення термінів. Критикуючи багатозначність його терміну "ідея", серед якої і "провідна думка твору", і "думка сприймача по пізнанні твору", "зміст мистецького твору", "почування", Антонич зазначає, що "читач має перед собою тільки текст і нічого більше" [1, 478-479], а отже, різний зміст одного й того ж поняття буде для нього заскладним і призводитиме лише до перешкод у процесі сприйняття. Наступне зауваження стосовно форми та змісту: дефініція Рудницького про форму як все, що конкретне, та ідею (зміст) - все, що абстрактне в мистецькому творі на думку Антонича, не є однозначною і веде "до неможливих до сприйняття висновків".

Формою мистецтва, вказує дослідник, є "більші або менші клаптики полотна чи паперу, що на них положена точка фарби. Це конкретні, реальні предмети, площини, обриси.. Змістом є переживання, котрі постають у безпосереднім зв’язку з оцими конкретними предметами" [1, 469-470]. Форма є тільки засобом у процесі творення тексту, твору. За Антоничем, "в готовому мистецькому творі немає ніякої форми, є тільки зміст", тобто форма приховується змістом, стає непомітною для реципієнта, вона може поставати лише "розумовим плодом аналізу деяких сприймачів". Зауважуючи тим, хто під час сприйняття виразно бачить форму, Антонич зазначає, що така ситуація постає тоді, коли вжито не зовсім відповідної форми, "коли засоби не осягли вповні своєї мети", або ж коли метою нашої взаємодії з твором і є пошук форми. Порівняймо з думками Рудницького: "Не віримо, що вартість твору залежить від його ідеї, яку можна "добути" із твору, або від його форми, що впливає на нас чаром своєї краси. Вся сила твору - у враженнях, які залишає на нас під час спільної мандрівки й у споминах, коли розстаємось із ними" [8, 33]. На противагу М. Рудниць- кому, В. Бєлінському, та власне, й представникам наступного соцреалізму Антонич проти так званої "картинної теорії", згідно з якою мистецький твір діє на реципієнта тільки образами, картинами.

Зміст, який знаходить у творі реципієнт, та зміст, закладений у творі автором, на думку Антонича, не є тотожними. Збудований автором за допомогою формальних засобів зміст стає спонукою до творення реципієнтом змісту власного, нового. Провідна думка дослідника: "кожен сприймач має свій окремий зміст, а краще кажучи, має стільки змістів, скільки разів сприймає твір" [1, 482]. Тобто в працях Антонича втілена ідея про множинність перцептивних змістів, не тотожних змістові творця - ідея, яка є близькою до думок феноменологів, що пізніше, вже в другій половині ХХ ст. знайде свій відгук в школі рецептивної естетики. Адже Р. Інгарден, а слідом за ним й В. Ізер наголошують, що сприйняття твору, а отже, "справжнє з’ясування його теми і змісту відбувається лише у процесі конкретизації" [4, 349]. Під цим поняттям Інгарден розумів процес актуалізації художньої діяльності читацькою свідомістю, що досягається завдяки роботі уяви читача. До тих пір, поки свідомість читача не вступила в контакт з текстом, останній являє собою лише певну схему, словесну конструкцію. Тобто, на думку дослідників, він є принципово неповним, в результаті чого під час сприйняття виникають різного роду "смислові лакуни". Для появи за словами образів необхідною є робота читацької уяви, яка лише і здатна не просто змістовно наповнити текст, а й заповнити ті "темні" місця, які, на думку представників рецептивної естетики, є обов’язковим атрибутом будь-якого тексту. В результаті конкретизації літературного тексту читач може досягти цілісного уявлення про твір, але таке уявлення не обов’язково матиме характер візуального образу.

Рецептивні естетики вважають, що в процесі сприйняття твору смисл останнього не просто пізнається - він формується. Але таке формування здійснюється не "чистою" свідомістю, а свідомістю естетичною, що склалась під впливом величезної кількості різноманітних факторів, тому, з точки зору пізніх рецептивістів, і сам смисл ніколи не може трактуватися як "чистий", тобто незмінний, колись назавжди заданий, непорушний. Тією чи іншою мірою він завжди виявляється не зовсім вільним від особливостей формуючої його інтенціональної свідомості, від уявлень та оцінок читача, в контакті з яким знаходиться текст. Він не є незмінною субстанцією та передбачає відкритість для свободи читацького сприйняття.

У руслі ідей феноменологів знаходиться і думка Антонича про розрізнення ідеального та потенціального змісту твору. Перший виступає як "сума прикмет усіх сприймальних змістів", другий як "спроможність (потенція) матеріальної форми до спонукування таких а не інакших сприймальних змістів " [1, 483], але, як правило, пересічний реципієнт твору не вдається до таких детальних розрізнень та переживає, естетично сприймає твір відповідно до свого особистого досвіду, уявлень та ін.

Відтак, у своїх працях Б.І. Антонич розкрив низку аспектів естетичного сприйняття як літературного тексту, так і творів інших видів мистецтва. Його ідеї, суголосні окремим думками феноменологів, представників рецептивної естетики, не втратили своєї актуальності і до цього часу, деталізуючи ідеї аналітики сприйняття тексту в українському естетичному дискурсі.

Використані джерела

1.        Антонич Б.-І. Твори [Текст] / Б.-І. Антонич; - К.: Дніпро, 1998. - 591 с.

2.         Белопольский В. Стратегии чтения [Текст] / В. Белопольский // Библиотека. - 1992. - №2. - С.45.

3.        Демська-Будзуляк Л. "Ідеологічна" та "університетська" літературна критика та формалістський дискурс 20-х рр. ХХ ст. в Україні [Текст] / Л. Демська-Будзуляк //Молода нація. - К.: Смолоскип, 2007. - №2(43). - С.158-173.

4.        Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення [Текст] / В. Ізер // Антологія світової літературно критичної думки ХХ ст. - Львів: Літопис, 2001. - С. 349-366.

5.        Ільницький Д. Літературознавчі погляди Б.-І. Антонича [Текст] / Д. Ільницький // Слово і час. - 2006. - №12. - С.35-43.

6.        Личковах В.А. Эстетическое переживание и социальная активность личности [Текст]: автореф. дис.. канд. филос. наук: 09.00.04 / Личковах Володимир Анатолійович; - М., 1981. - 23 с.

7.        Петрова Л. Г. Соціально-психологічні чинники сучасного читання (на прикладі масових бібліотек України) [Текст] / Л.Г. Петрова // Бібліотечний вісник. - 1993. - № 5,6. - С.7.

8.        Рудницький М. Від Мирного до Хвильового [Текст] / М. Рудницький. - Львів, 1936. - С.33.

9.        Савранский И. Л. Психологические проблемы художественного творчества и восприятия художественного произведения [Текст] / И.Л. Савранский // Психологический журнал. - 1987. - Т.8. - №2. - С.136-145.

10.     Юрчинская А.К. Реклама и эмоции. Плюс или минус? О влиянии рекламы на восприятие произведений искусства [Текст] / А.К. Юрчинская, Ю.В. Заманаева // Практическая психология и социальная работа. - 1998. - №6-7. - С.76-79.