Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

УДК 111.852:130.2

Марина Леонідівна Яковенко
кандидат соціологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

У статті розглядаються особливості культурно-історичного сприйняття повсякденного буття, процеси становлення поняття "естетика повсякденності", досліджується спрямованість естетизації повсякденної культури сучасності.

Ключові слова: повсякденність, естетика повсякденності, культура, експансія естетичного, естетосфера повсякденності.

In this article the features of cultural and historical perception of life and becomings of concept "aesthetics of daily occurence" are examined, and directions of aesthetics of everyday culture of contemporaneity are probed.

Key words: daily occurence, aesthetics of daily occurence, culture, expansion of aesthetic, sphere of aesthetics of daily occurrence.

Прагнення до самозбереження в досить жорсткій реальності сучасної культури підсилює тяжіння людини до прекрасного, пошуків, навіть не завжди усвідомлених, естетизованого простору свого існування. Ми вже звикли до того, що саме повсякденна, "банальна" частина предметного світу часто вражає нас своєю особливою красою.

Естетичність у повсякденному бутті була затребувана не завжди. Хоча інтерес до повсякденності мав місце і специфічно проявлявся в різних культурах протягом всієї історії існування людства, він значно зріс до другої половини ХХ століття, коли повсякденність буття людини починає поступово усвідомлюватися суспільством як особлива культурна цінність. "Із самого початку повсякденність постає перед нами як смисловий універсум, сукупність значень, які ми повинні інтерпретувати для того, щоб знайти опору на цьому світі, прийти до угоди з ним" [7, 130].

Повсякденність сьогодні осмислюється глобально: як людське життя, розглянуте з точки зору тих функцій і цінностей, які складають стрижень життя особи. Підставами звертання до повсякденності постають істотні зміни в культурі, її масовізація, "стандартизація" життя, в якому людина не перестає шукати нішу для власного існування, прагнучи при цьому до певного комфорту та образності. Саме в результаті перетворень у різних сферах повсякденності відбуваються зміни і в культурному просторі. Індивід змінює навколишній світ, створюючи при цьому нові конфігурації естетичних образів повсякденності, які граничать між прекрасним і потворним.

Дослідження повсякденної культури включає значне коло предметів, явищ і відносин, які дали підставу довгий час розглядати повсякденність в описовому огляді. Але у подібному контексті нерідко втрачається глибинний аналіз внутрішньої суті феномена повсякденності, що актуалізує необхідність її всебічного теоретичного осмислення гуманітарними науками. Подібні тенденції призводять до того, що в теоретичному аспекті повсякденність поступово перетворюється на одну з категорій, що всебічно вивчаються різними науками. Власне у філософії - фундаментальною категорією, грані якої стають предметом пильної уваги і естетики. Важливість вивчення естетизації повсякденної культури актуалізується на тлі очевидної вичерпаності культурної парадигми XX століття і радикального переходу до парадигми інформаційної цивілізації. Так, протягом чотирьох останніх десятиліть тема повсякденності розглядається представниками різних філософських шкіл та нараховує значну кількість праць, пов'язаних з формулюванням основних методологічних напрямів і концептуальних підходів, обґрунтуванням сутнісних характеристик поняття "повсякденність" (П. Бувьє, Б. Вальденфельс, Р. Кнабе, Т. Лукман, X. Турн, М. Гайдеггер, А. Шюц, А. Ашкеров, Л. Бєловінський, С. Гусєв, О. Золотухіна-Аболіна, Л. Іонін, І. Касавін, Ю. Лотман, А. Лустенко, Б. Марков, Л. Насонова, Б. Пукшанський, Л. Савченко, В. Суханцева, Б. Успенський,

В. Харламова та ін.). У низці праць розглянуті культурні сенси окремих повсякденних речей і власне повсякденні практики (Р. Барт, Ж. Бодрійяр, Ф. Бродель, П. Бурдьє, І. Гофман, У. Еко, Й. Гейзінга, Л. Баткин,

A.  Байбурін, К. Богданов, Н. Вамбольдт, О. Вайнштейн, А. Гуревіч, І. Данилевський, Л. Іонін, Н. Козлова,

B.  Козирьков І. Кондаков, А. Левінсон, В. Паперний, Р. Почепцов, О. Сальникова, М. Хамітов, М. Шубіна, Р. Шульга та ін.). Предметом особливого наукового інтересу стають естетичні засади повсякденної культури (В. Бичков, А. Бабаєва, О. Гавришина, Є. Дуков, В. Звєрєва, М. Козьякова, Л. Левчук,

В. Лелеко, Н. Маньковськая, Л. Мізіна та ін.).

Все різноманіття досліджень в сучасній філософії доводить, що проблеми повсякденності є соціально затребуваними, а проблеми природи повсякденного стають основою метафізичного осмислення шляхів буття людини в просторі різноманіття культур. Проте, на нашу думку, чинники естетизації повсякденності залишаються недостатньо вивченими, хоча саме дані напрями естетичної і культуро логічної думки сьогодні є найбільш актуальними в процесі збереження і самовираження особи в умовах кризового світу.

Сприйняття повсякденності як основи, що впливає на всі сфери людського буття, сформувалося у середині минулого століття (хоча звернення до цього феномена має місце в різні періоди історії; при цьому сприймається і оцінюється повсякденність в широких межах - від "побутовості" до "культурної цінності"). В цей час робиться спроба дати цілісний аналіз суті повсякденності, її структури, простору. Вважається, що повсякденність постійно відтворюється як могутній пласт відносин, цінностей, як постійна система людських турбот [5]. На думку В. Бичкова, повсякденність є "характеристикою буденної рутинної частини (більшої за часом) життя людини, яке через свою тривіальність, примітивну утилітарність, сіру позаподійність, монотонність залишається практично непоміченою самою людиною (і його оточенням), протікає автоматично, як правило, не фіксується свідомістю" (Пер. авт.) [3]. Дане визначення підкреслює той факт, що становлення глибинного, всебічного розуміння суті і значення повсякденності у філософії складається вкрай поступово.

Одним із перших віддзеркалень усвідомлення значущості світу повсякденності в житті людини є мистецтво, а саме той момент середньовіччя, коли вперше з'являються художні картини на теми звичайного світського життя. Завдяки мистецтву повсякденне життя людини, навколишній світ речей звертають на себе увагу і привносять суперечність в ортодоксальну християнську традицію світосприйняття, стають прикметою "духовної кризи епохи" переорієнтації свідомості з духовних цінностей на матеріальні. З іншого боку, таким чином підкреслюється амбівалентність природи повсякденності, стверджується включення в неї різних сторін людської діяльності.

Починаючи з епохи Відродження, мистецтво перетворюється на особливий вид практично- духовної діяльності. Характерна для середньовіччя християнська любов тепер розповсюджується і на людину, і на всю природу. Весь світ як творіння Боже стає гідним благоговійного шанування. Закономірно зростає інтерес до зображення індивідуального тілесного буття спочатку святих, потім людини, нарешті - його природного оточення, в яких, чи не в перше, вбачаються риси прекрасного. Буденний світ, при цьому, продовжує мислитися як убогий, повний недосконалості і дисгармонії. Краса не представлялася його внутрішнім змістом, а затверджувалася як те, що привноситься ззовні, як прерогатива божественного промислу.

У світі європейської культури XVII-XIX ст. відбувається відновлення "довіри до реальності". В цей час стає загальноприйнятим уявлення про мистецтво як "царство прекрасного", а творцем краси стає художник. Так, роблячи філософський аналіз співвідношення краси мистецтва і природи, Гегель в "Естетиці" аргументує перевагу мистецтва. (Для порівняння, вже в ХХ ст. проблемне поле дискусії в межах філософського знання буде сконцентровано навколо питання про співвідношення мистецтва, - проблем прикладного мистецтва, дизайну, естетичного оформлення предметно-просторового середовища, що так або інакше, є результатом діяльності художника - і життя).

Наприкінці ХХ століття в системі гуманітарного знання посилюється тенденція пошуку нових підходів до розгляду проблем сучасного світу, а власне філософія починає спиратися на світ повсякденності як основу теоретичного знання. Тепер реальність повсякденного життя виступає як певний порядок світу, що визнається всіма. Людство "відкриває" для себе мистецтво в новому, "прикладному" сенсі - підставою тому слугує спроба осмислення і зміни повсякденних форм свого існування, гармонізації навколишнього світу. При цьому повсякденність уособлює не тільки побут, думки і переживання людей, але і їх діяльність, яка породжує нові форми побутово-матеріального середовища, а її соціальні інтеракції регламентуються соціальними нормами і правилами культури. Необхідно мати на увазі, що своєрідність і неповторність культури утілюється перш за все в повсякденних практиках. В умовах динамізації взаємопроникнення культур, характерних для минулого сторіччя, особливе місце тут належить вивченню культури Сходу. Як переконливо показала О. Завадська, всередині власної еволюції європейської культури посилюються тенденції до зближення її з філософією і мистецтвом чань [2]. Сучасні культурологи лише підтверджують дану тенденцію: "Проблема естетичного оточення цікавила людину завжди. Немає ніяких сумнівів в тому, що старокитайською наукою про те, як жити в гармонії зі світом, тобто фен-шуй, займалися вже 3000 років тому, проте коріння традицій йде в ще більш віддалене минуле. Всі школи і методи фен-шуй направлені на досягнення однієї мети - створення гармонійної рівноваги між людиною і його оточенням" [1]. Нова система філософського знання припускає, отже, відродження споглядального відношення як до буття самої людини, так і до навколишнього природного і культурного світу, включаючи відновлення гармонії з середовищем речей, оскільки естетична природа суспільного буття пов'язана, перш за все, з його принциповою штучністю. "Її джерело - діяльність людини, яка містить естетичний початок в своїй найглибиннішій підставі. Завдяки здатності відволікатися від кінцевої мети своєї дії, людина здатна до споглядання. На цьому заснована здібність людини відкривати в кожному предметі його власну міру і діяти "за законами краси" (Маркс)" [6, 31].

Таке наочне звернення до поняття "повсякденність", особливо, включення естетичного в контекст повсякденності, в теоретичному аспекті слід розглядати як початок інтеграції естетики в загальний для гуманітарних наук другої половини ХХ століття процес збагнення реальності повсякденного життя, а посилення інтересу до естетики повсякденності свідчить про потребу оновлення сучасної європейської свідомості, яка вже підготовлена до перевтілення форм і норм реального світу.

Отже, під повсякденністю стало прийнятим розуміти повсякденність буття, що має певну впорядкованість, традиційність, предметно-матеріальну оформленість, сформовану систему відносин, в рамках якої здійснюються всі види соціальної взаємодії. Невід'ємною стороною повсякденності постає формування естетичних образів і уподобань.

Вперше у науковому вжитку словосполучення "естетика повсякденності" з'являється в 70-ті роки ХХ століття як позначення теми двох міждисциплінарних колоквіумів [8], а увага до естетичних проявів повсякденності, усвідомлення важливості їх вивчення фіксується на міжнародному рівні на Восьмому інтернаціональному конгресі з естетики в 1984 р. (матеріали конгресу вийшли під загальною назвою "Естетичне, повсякденне життя і мистецтво") [9].

Саме у просторі естетичних уявлень повсякденного світу здійснюється формування образу і стилю людського життя. "Проблеми візуалізації, "другої природи", яку створює навколо себе людина, - по суті своїй проблеми людські. Людина невід’ємна від речової сутності свого буття. Організовуючи оточення, вона формує "матеріальний каркас" своєї діяльності і відпочинку. І тому людина завжди прагне прикрасити простір, що оточує її. Відтак, організація естетики просторового оточення - це засіб виховання, формування особи. Вона направлена не тільки на систему матеріальних об'єктів, але і на людей, які користуватимуться цією системою" [1]. У сучасній філософії визнається, що феномен естетизації є специфічним для людини, таким, що відрізняє її діяльність від процесів, що відбуваються у тваринному світі. Естетизація виявляється в тому, що на всіх рівнях соціальної організації людина співвідносить свої цінності, результати і досягнення з такими поняттями як "красиве", "прекрасне", "потворне" [4]. Вивчення естетичної складової навколишнього простору дає можливість проаналізувати напрям формування і розповсюдження естетичних уподобань на все те, що оточує нас в повсякденному житті.

Як ми вже вказували, тривалий період часу в естетиці та мистецтвознавстві існувала традиція уявлення естетичного в повсякденному тільки крізь призму мистецтва. Базу даного підходу складає стале уявлення про те, що особливістю естетичного відношення людини до навколишнього світу є не просто сприйняття цього світу відповідно до особистих критеріїв краси, але і відтворення світу у витворах мистецтва. При цьому серед видів мистецтва виділялися ті, що естетично організовують предметно-просторове місце існування людини: спочатку - архітектура, прикладне мистецтво, пізніше - дизайн. Дану сталу теоретичну схему робить спробу подолати польський дослідник-естет Б. Дземідок. Він позначає контури території, що розширилася до кінця століття, гранично-художніх, "парамистець- ких" і інших естетизованих форм сучасної культури. На XIII Міжнародному конгресі з естетики (1995 рік), доповідач розгортає перелік форм прикладної діяльності, які реалізуються в повсякденній реальності і складають естетосферу повсякденності епохи постмодерна, різко збільшена кількість яких спонукає теоретиків говорити про естетизацію повсякденності ще в 70-90-ті роки ХХ століття. Отже, подієво-предметний план сучасного процесу естетизації повсякденності у загальних рисах представлений ним такою низкою не строго узагальнених понять, які певним чином характеризують інтелектуальну парадигму культури постмодерна: житло; виробництво і пред'явлення споживчих товарів; обряди, ритуали; туризм; спортивні видовища, що граничать з мистецтвом (фігурне катання, художня гімнастика); конкурси краси і шоу культуристів; косметика; параспортивні-парахудожні заняття (аеробіка або культуризм); парамедицина (пластична хірургія і стоматологія); мистецькоподібні форми популярної культури (рекламна творчість, покази мод, естрадні видовища, фотопродукція, відеокліпи, кольорові календарі, поштові листівки) і тому подібне. Сьогодні цей перелік видається цінним з точки зору спроби осягнути в першому наближенні всі можливі прояви естетичного в повсякденному житті.

Експансія естетичного початку в повсякденне життя, що відбулася останніми десятиліттями, змусила говорити про естетизацію повсякденного життя не тільки фахівців з естетики, а й представників інших соціогуманітарних наук. Так, західнонімецький соціолог Г. Шульце говорить про соціальні відносини, що склалися в 80-х роках ХХ століття, як про "суспільство переживань", в якому однією з головних цінностей життя є можливість випробовувати позитивні і різноманітні переживання, серед яких найважливішими є переживання естетичні. Людина ХХ століття вже не просто прагне зробити комфортним своє життя, вона вже має таку можливість: створені певні соціально-економічні умови, підготовлена матеріально-технічна база, сформовані потреби. Тому люди стурбовані якістю суб'єктивних переживань і зайняті створенням "красивого, цікавого, приємного життя". Таке безпосереднє включення людини в оформлення естетичного простору своєї життєдіяльності відносять до творчого початку особи. "Універсальність творчого процесу дозволяє говорити про те, що в будь-якій сфері професійної діяльності людина здатна проявити естетичне відношення до світу. У найширшому сенсі цього терміну, під творчістю мають на увазі процес самостійної реалізації задуманого, прагнення до відмови від стереотипів сприйняття і прояву, постійний пошук нових нестандартних вирішень проблеми" [4, 43]. Такий підхід дає підстави для розширення розуміння естетизації повсякденності, яка є складним переплетінням різноманітних порядків: культурних інновацій, норм і правил поведінки, моди і законів, формування нового типу тілесності, способу життя, щоденних соціальних практик тощо.

Дослідник з естетизації сучасної соціальної реальності Т. Шатунова розглядає низку глобальних причин, які призвели з необхідністю до естетизації соціокультурного простору, а саме:

-   розвиток товарно-грошових відносин і необхідність естетично оформити будь-який товар;

-  динаміка індивідуалізації на тлі тотального омасовлення суспільства і людини;

-  необхідність зберігати і утверджувати свою індивідуальність у соціумі, що досить часто безжально нівелює нас;

-   зрілий, дорослий характер сучасної культури, зверненої до минулого, що функціонує як пам'ять людства. Як відомо, пам'ять завжди естетизує;

-   переміщення з центру на периферію культурної картини світу головного героя суспільства раннього і класичного модерна - суб'єкта цілераціональної поведінки;

-   зміна "етосу" поведінки сучасної людини: перехід від етосу служіння і обов’язку до етосу задоволення (насолоди);

-   необхідність докладання зусилля, щоб бути сучасним (художня обробка себе);

-   кризовий стан сучасної культури, що виявляється, зокрема, в падінні метафізичних абсолютів. Краса легко займає їх місце, оскільки її важко запідозрити в метафізичності [6, 32].

Не можна сказати, що дана систематизація претендує на повноту і всеосяжність процесу естетизації сучасного соціокультурного простору повсякденності (так, у переліку не звертається увага на особливості естетизації таких чинників соціокультурного простору, як освіта, політика, релігія, структури масових комунікацій тощо). Є підстави і для критики обраних критеріїв естетизації, і для наукової строгості та обґрунтованості їх надання. Проте широта представленої панорами явищ в даному випадку важливіша за розкиданість дослідницького пошуку, хоча і він відображає реалії і інтелектуальну парадигму сучасності. Щоб осмислити масив накопиченого матеріалу про форми, види і прояви естетизації повсякденності, а також усвідомити її характер, потрібно подивитися на нього крізь призму теоретичної моделі філософського рівня узагальнення, яку ще належить виробити.

В процесі життєдіяльності, який проходить в просторі повсякденності, людина формує свої естетичні уявлення, створюючи образи, в яких надається перевага чи то красивому, чи то потворному. Сама повсякденність несе в собі певні естетичні сенси. Проте сутність простору повсякденності - амбівалентна. У її ніші не тільки формуються уявлення людини про красу, а й людина породжує нові естетичні виміри буття. Естетизуючи навколишній світ, людина формує той культурний простір, який стає її повсякденним світом. Естетика повсякденності - це світ виразних форм буденного життя, це "картина" буденної естетичної свідомості і характер його втілення в речах і вчинках людей. Дійсність, що оточує нас, несе в собі безліч парадоксів, водночас вона несе в собі і можливість зміни повсякденності.

Отже, повсякденність, поряд з вершинами мистецтва, завжди насичувала культуру, породжувала певні естетичні взірці. Водночас неможливо зрозуміти естетичний світ повсякденної культури поза конкретною історико-культурною епохою, оскільки кожна конкретна культура створює свої межі співвідношення "прекрасне - потворне", формуючи свій неповторний світ культури повсякденності. Дослідження естетичного досвіду минулого крізь призму особливостей формування повсякденності дає можливість нового прочитання культури минулих століть, глибшого розуміння стану естетичного поля повсякденності сучасного світу.

Естетика повсякденного світу - це та реальність, в якій живе і яку формує людина. Характерною особливістю сучасного світу повсякденності є всеосяжна естетичність, яка проявляється в усіх сферах життєдіяльності людини.

Використані джерела

1.  Аналитика культурологии [Электронный ресурс]. - Режим доступа: /http://analiculturolog.ru/. - Название с экрана.

2.  Завадская Е.В. Эстетические проблемы живописи старого Китая / Е.В. Завадская. - М.: Искусство, 1975. - 440 с.

3.  Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура XX века [Электронный ресурс] / Под ред.

В.В.Бычкова. - Режим доступа: http://www.gumer.info/. - Название с экрана.

4.  Леонтьева Э.О. Социальная философия / Э.О. Леонтьева. - Хабаровск: Изд-во Хабар. гос. тех. ун-та, 2003. - 76 с.

5.  Мир словарей [Электронный ресурс]. - Режим доступа: /http://mirslovarei.com/. - Название с экрана.

6.  Шатунова Т. М. Социальный смысл онтологии эстетического: автореф. дис. на соискание ученой степени доктора филос. наук / Татьяна Шатунова. - Казань, 2008.- 47 с.

7.  Шюц А. Структура повседневного мышления / А. Шюц // Социологические исследования. - 1988. - № 2. - С.129-137.

8.  Aesthetik im Alltag: Form und Lebensform / А. Offenbach. - M., 1978.

9.  Die Aesthetik, das taegliche Leben und die Kuenste. - Bonn, 1984.