Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

УДК 141:215:291.1

Дмитро Володимирович Вітер
кандидат державного управління, доцент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Розглядаються питання соціально-філософської інтерпретації парадигми глобалізму та модернізму в аспекті їх теоретичного наближення до осмислення християнського модернізму; приділяється увага впливу постмодернізму та ідеології глобалізму на християнську теологію.

Ключові слова: глобалізм, ідеологія, модернізм, парадигма, постмодернізм, теологія, філософія, християнство.

The problems of social and philosophical interpretation of the globalism and modernism paradigm in the sense of the theoretical approximation to understanding of the Christian modernism, pay attention to the influence of postmodernism and the globalization ideology on the Christian theology.

Keywords. Christianity, globalism, ideology, modernism, paradigm, postmodernism, theology, philosophy.

Увага до проблематики розвитку філософської парадигми християнської теології на сучасному етапі підсилюється намаганням провідних деномінацій відобразити в межах власних теологічних систем відношення церкви до суспільних процесів в їх розмаїтті. Провідну роль у цих процесах відіграє соціальна доктрина, що вбирає в себе не тільки основі традиційно сформовані теологічні принципи, але й відображають сучасні тенденції розвитку філософії, при чому не тільки релігійної. Зміна форм теологічної рефлексії під впливом сучасних філософських парадигм частіше призводить до розвитку модернізму, якій розглядається як майже не єдиний можливий шлях розвитку християнської теології, що потребує адекватного осмислення з урахуванням тенденцій глобалізації суспільства.

Загальновідомим є те, що модернізація не є модернізмом у загальноприйнятому сенсі цього поняття. Вона являє собою процес оновлення всіх сфер суспільного буття, що далеко не завжди має характер сталої теоретичної та ідеологічної позиції, скоріше характеризуючись релятивізмом (перш за все соціальним), що прагне удосконалення будь-чого, що потрапляє до уваги скептичного критицизму (критицизму, який протистоїть критичному мисленню). Сучасний процес модернізації безпосередньо пов’язаний з філософською ситуацію постмодернізму, якій нібито є наступним за модернізмом етапом (але підкреслимо, що модернізація та модернізм не є однорідними явищами в сфері теоретичного мислення). Дійсність вказує на те, що модернізація охоплює й сам постмодернізм, чому сприяє заперечення істинності, прагнення до встановлення поліваріантності (яка, втім, досить часто не може уникнути протиріччя саме з точки зору соціально-філософського змісту тієї ж глобалізації - єдиний світ ґрунтується на множині розрізнених істин, еклектика стає теоретичною основою формування єдиної картини світу) теорій та концепцій. Поліваріантність потрапляє до пастки вже класичного парадоксу теорії множин, але продовжує розвиватися в рамках формальної логіки, оскільки діалектичний метод для постмодернізму є не тільки не прийнятним, а інколи навіть просто згубним.

Фактично, постмодернізм в теоретичному аспекті можна розглядати як "глобалізацію" у сфері теоретичного мислення. Ті феномени, що породжує постмодернізм (наприклад, постмодернізація за аналогією з модернізацією), стають теоретичним підґрунтям побудови "інформаційного суспільства", "технотронного суспільства", "електронного коледжу" тощо. Ці концепти, не зважаючи на всю їх утопічність жваво протиставляються не тільки сучасним соціальним реаліям, але й підносяться як логічний наслідок історичного розвитку суспільних відносин. В рамках цих "розумових конструктів" соціальної реальності створюється нова ідеологія світового порядку, провідне місце в якій займає вже навіть не технократизм (проти якого виступав вже К.Маркс), а технологічний примітивізм, якій стає досить зручною основою розвитку неомодернізму та універсалізму, без яких глобалізація не можлива - позбавлення буття всього особливого дає можливість створення концептів уніфікованого щастя для кожного (єдині проблеми, єдина й радість для всіх і кожного). Це дійсно необхідно розуміти як утопію, але не суто теоретичну утопію, а утопію соціальної дії, яка активно через ідеологію глобалізму реалізується, набуваючи інколи дійсно фантасмагоричних форм (чого, наприклад, варта заява одного з націоналіс- тично-орієнтованих діячів від сучасного російського православ’я про те, що сучасний монастир повинен займатися створенням новітніх комп’ютерів). Ми можемо стверджувати, що теоретична парадигма глобалізму має не просто безпосередній зв’язок з ідеологією, вона є невід’ємною від ідеології, що необхідно враховувати у дослідженні філософсько-теологічних концепцій християнського модернізму.

Перш за все, увагу дослідників привертає ідеологічна компонента парадигми глобалізму. Так, на думку В.Максименко, реальний процес глобалізації засобів і технологій передачі інформації, фінансових ринків, новітніх видів озброєння знаходить своє оформлення в ідеології глобалізму, якій на сьогодні є найвпливовішим "ізмом" з усіх існуючих. Ця ідеологія, як підкреслює В.Максименко, являється уніфікованою й сучасною заміною двох ідеологій Нового часу, що зійшли зі сцени або істотно потіснені

-    лібералізму й комунізму" [7, 95].

Самоцінність глобального, підґрунтям чого виступає ідеологізація явища глобалізації в глоба- лізмі на фоні випячування глобальних проблем як позитивних та одночасного приниження ролі й змісту соціально-політичної організації життя людства підкреслює Н.Косолапов [5, 71]. В ідеології політичного глобалізму, на його думку, вигідні Заходу виявлення, тенденції глобалізації представляються як універсальний світовий процес, невідворотність якого не повинна викликати заперечень.

Ідеологія нового глобалізму, на думку А.Капкова і В.Чьорного, фактично проповідує відмову від попереднього гуманістичного розуміння ідеї прогресу, якій мислиться як процес єдиного, хоча й не одночасного, розвитку країн тата загальнолюдського майбутнього. Нині ж перспектива прориву до майбутнього оголошується привілеєм найбільш багатих націй [3, 98; 4].

А.Соловьов підкреслює, що було б невірним стреджувати, що постсучасність повністю зняла потребу в пояснюючих політичний світопорядок ідеологічгих схемах. Однак процеси їх створення не можуть нівелювати дію значно більш потужних історичних тенденцій, що виникають на історичному перехресті модерну і постмодерну, зазначає А.Соловьов, підкреслюючи посилення прагматизму правлячих кіл і прогресуюче зниження впливу ідейних розбіжностей на поведінку широких шарів населення, що обмежує ідеологічний схематизм [9, 16].

При цьому ідеологія глобалізму не обмежується суто соціально-економічною або політичною (геополітичною) сферами. Вона дійсно торкається всіх сфер суспільного буття, не залишаючи осторонь і релігії. Так, А.Ігнатов висуває ідею "ментальної або культурно-ідеологічної глобалізації", яка являє собою світ, поділений між шістима релігійними системами, що контролюють владу (християнство й іудаїзм), фінанси (іудаїзм та іслам), трудові ресурси (індуїзм та конфуціанство), "ментальну" сферу (іслам і буддизм). Поряд з цим важливим виявляється безперервний процес уніфікації культурних переваг людства [2]. Подібні ідеї дають можливість стверджувати, що ідеологічно зорієнтована теоретична парадигма глобалізму спрямована на уніфікацію суспільного життя. Релятивний характер теоретичної парадигми глобалізму забезпечує глобалізації не тільки тривалу історичну перспективу, але й фактично дає можливість виявляти і обґрунтовувати специфічне та особливе, притаманне глобалізації, - наявність унікального уніфікованого соціального утворення, яке необхідно сприймати як зразок, що наділяє його правом проводити глобалізацію світового порядку. В якості такого ерзацу на теоретичному та практичному рівні розглядається США з їх ідеологічною, політичною системами та принципами толернатності, що обслуговують апологетику вседозволеності в рамках сучасної християнської теології (наприклад, сексизм).

А.Валладао з цього приводу зазначав, що особлива перевага світового положення США міститься в тому, що в силу своєї економічної, політичної та військової міці вони є єдиною державою, яка може дозволити собі не пристосовуватися до світового співтовариства, а пристосовувати співтовариство до себе. Гігантська наддержава сьогодні здатна отримувати вигоди як зі всесвітніх процесів глобалізації, так і з використання інструментів національно-державної політики, які вона може застосовувати виключно на свій розсуд [11]. Досить відвертий висновок про однополярний світ, в якому існує єдина наддержава, що мляво узгоджується з постмодерністською теоретизацією, але яскраво демонструє реальні ідеологічні пріоритети парадигми глобалізму. Слабка соціально-філософська позиція завжди озброюється потужною ідеологією, що починає відігравати роль теоретичного концепту, набуваючи наукоподібного вигляду. Проблема в іншому - в тому, що конкретно ця ідеологія (ширше - цій світогляд) здатна привнести в соціально-філософську думку, в соціальну реальність.

Проблема ця вирішується в рамках тези про створення нової світ-системи, що нібито синтезує внтурішньо неприміримі матеріальне і духовне в єдиній парадигмі. Так, І.Валлерстайн, прогнозуючи виникнення нової економічної світ-системи, звертав увагу на те, що невід’ємною умовою досягнення цього стане висування "ідеології (тобто політичної програми), заснованої на первостепенній ролі груп як соціальних агентів", вважаючи, що можливі "тільки дві ідеології групової дії": перша характеризується через ідею "виживання найбільш пристосованих" груп, друга пов’язана з принципом "невиключнос- ті" [14, 20]. При цьому досить очевидною стає економічне підгрунтя, що міститься в ідеї визнання рівних прав всіх людських груп, які мають власну частку світового доходу в світ-системі. Проблемним з точки зору геополітичних реалій глобалізації (рівно як і теоретико-методологічного та ідеологічного рівня її осмислення) стає питання пріоритету в розподілі цього сукупного доходу світ-системи на основі принципу паритетної рівності або переважної більшості (недарма стільки списів зламано навколо питання субсидіарності на всіх рівнях теоретичного мислення, у тому числі й теологічного).

На практиці мова йде про пріоритет США. На думку І Валерстайна, у даному випадку перед США виникають два альтернативних шляхи: неофашизм, якій з точки зору соціальної філософії характеризується наявністю соціальних конфліктів як насильницьких засобів утримання бідніших класів на соціальному дні, та національна солідарність, що, певною мірою утопічно, наділяється характеристиками єдності зусиль, які ведуть до рівності. "До тих пір, доки США не усвідомлять, що немає іншого спасіння, ніж спасіння всього людства, - зазначає І.Валлерстайн, - а ні вони, а ні інший світ не виберуться із структурної кризи світ-системи" [13, 35].

Світ, описаний у світ-системних категоріях І.Валлерстайна, з точки зору соціальної філософії мало чим відрізняється від світу, свого часу описаного О.Вітгенштейном: створення нової мови, гра в нову мову залишається теоретичним здобутком постмодернізму, філософія якого не орієнтується на осягнення істини, у тому числі істинності соціальної дійсності. І постмодернізм, і аналітичну філософію, філософію логічного аналізу мало цікавлять реальні перспективи майбутнього людства - не строгість та нечіткість є основними здобутками розпорошеного мислення постмодерністської філософії у тому числі й в аналіз процесі глобалізації, адже саме цього потребує ідеологія одномірного світу.

Дійсно, як соціальна категорія "національна солідарність" з необхідністю передбачає наявність нації, у тому числі титульної, яка в американському суспільстві існує декларативно. Це зумовлює фактичну неможливість розвитку з окремих випадків та проявів націоналізму, націонал-шовінізму (на відміну від расизму) і націонал-соціалізму в США ідейного руху, якій мав би глобальний характер державної або національної ідеології. Глобалізм має наднаціональний характер (що сприяє використанню парадигми глобалізму в християнській теології, адже більшість соціальних концецій християнських церков базується на безумовності наднаціонального характеру християнства), оскільки нехтує нацією, яка заважає й не відповідає наявному в сучасності ерзацу майбутнього світового порядку - панування США як наддержави над іншими державами. Звідси й прагнення до універсалізму, без якого глобалізація, в намальованій їй сьогодні політичній та соціально-економічній перспективі, не можлива. Фактично необхідно вести розмову про тотожність у багатьох теоріях та концепціях понять глобалізму та універсалізму.

Терміном універсалізм користувався К.Шмітт (власне універсалізм Б.Вільсона, якій К.Шмітт розумів як форму ідеологічної містифікації американського імперіалізму), розглядаючи глобалізацію в якості сутності американського імеріалізму та ескпансіоналізму, особливо в аспекті виявлення цієї сутності в економічному плані в політиці "відкритих дверей", в політичному і геополітичному плані - в розширенні сфери американської доктрини Монро, а в теологічному плані - в оновленній доктрині "Напередвизна- ченої долі", що активно розвивається в рамках протестантської теології. Як вказує, Н. фон Крейтор, у даному випадку універсалізм К.Шмітта означав ідеологічну ідентифікацію США власних національних інтересів з інтересами всього людства [6]. Тобто фактично мова дійсно йде про певну єдність універсалізму та глобалізму, але основою подібної єдності є лише виключно ідеологія, ідеологія імперіалізму, якій прагне глобальності, без якої він існувати не спроможний. Ця ідеологія продиктована не тільки політичними інтересами і амбіціями конкретної держави - вона формується під безпосереднім впливом більш загальної теоретичної концепції, що зі сфери теологічної переходить до сфери суспільної, а саме протестантської концепції напередвизначеності. Ця концепція вже досить давно, особливо стараннями ідеологів франкфуртської школи соціальної філософії, стала механізмом обґрунтування соціально- політичних теорій в рамках апологетики імперіалізму та відповідної суспільної ідеології.

"Неглобальний" імперіалізм рано чи пізно (як, втім, і будь-яка форма капіталізму) досягає кризи. Тим більш проблемним виявляється ідея глобального світу, оскільки криза окремої над-держави, що претендує на роль Мойсея процесу глобалізації, незворотньо захоплює кризою всі інші держави, що намагаються співіснувати в єдиному глобальному середовищі. І проявляється подібна криза перш за все у процесах руйнування традиційного суспільства, його культури, релігії, ідеології, які нібито протікають латентно на фоні загальної соціально-економічної або політичної кризи.

Загалом протягом тривалого історичного періоду теорії та ідеології глобалізму розвивалися в рамках економікоцентристського підходу, якій був основою аналізу та інтерпретації самої історії людства та світу. Соціально-філософській акцент на економічну сферу, що отримав значний поштовх з появи праць К.Маркса, виправдовується тим соціально-економічних контекстом, якій утворився в Європі та Америці наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Відповідно глобалізація в економічній сфері, особливо в рамках політики колоніалізму, а згодом й імперіалізму, з урахуванням економічних криз першої половини ХХ ст. розглядалася як очевидне явище.

З точки зору політичної економії йшлося про укрупнення капіталу вже на міжнародному рівні. На рівні соціально-філософського та політологічного аналізу з’являлися численні концепції модернізації та розвитку, теорії залежності та світосистемності, які прагнули до універсалізму, в якому суспільний розвиток розглядався в категоріях всезагальності, тобто являв собою всезагальний процес, якій має притаманні всім країнам закономірності та етапи розвитку (універсалізм, що бере початок з марк- совських економічних законів та їх експлікації на соціально-політичну сферу на основі діалектичного методу). Ототожнення, яке позбавляло національної самобутності та залишало поза увагою історичні умови розвитку кожного народу, кожної країни, дійсно давало змогу вести розмову про універсальність, оскільки навіть визнання особливостей еволюції різних країн в рамках подібних теорій та концепцій залишалося фактично декларативним, визнавалося несуттєвим. У крайньому випадку ці відмінності пояснювалися різним рівнем розвитку конкретних народів або країн, різними стадіями, яких ці країни або народи досягли на єдиному шляху загально-історичного розвитку.

Варто зазначити, що теоріям універсалізму, навіть при вимушеному зверненні до К.Маркса (мінімум в аспекті критики марксизму), не вдалося відійти від технологізму, від технологічного детермінізму, якій К.Маркс заперечував, і якій став методологічною основою цих теорій. Технологічний детермінізм фактично перетворився на соціальну утопію, в якій прогрес технологій та економіки наділявся потенціалом зняття соціально-культурних та політичних відмінностей різних країн, але, враховуючи їх наявність, здатен створити та диктувати кожному суспільству власні вимоги. Подібний технологічний детермінізм не зникає навіть у сучасних теоріях та концепціях глобалізації, особливої сили набуваючи в рамках ідеології глобалізму.

На практиці відмінності є несуттєвими, їх пропонується не помічати, не приділяти їм увагу як рудиментарним проявам історичного розвитку людської цивілізації. Незначне місце їм відводиться лише в рамках теоретизації, інтелектуальної діяльності та процесів модернізації, у тому числі й християнського модернізму. Так, Г.Мюрдаль прямо вказує, що "усвідомлення історії та пошук національної тотожності самі по собі не загрожують і навіть не суперечать приверженности ідеалам модернізації, особливо на високому інтелектуальному рівні" [8, 132]. Але при цьому загроза технологізму як засобу уніфікації світу залишається, як залишається невирішеною й проблема соціального змісту науково- технічних революцій, їх реального соціального потенціалу та наслідків, особливо з точки зору основного соціологічного закону марксизму.

Обмеженість технологізму, його негативний характер привертає увагу дослідників. Так, Б.Шнейдер робить акцент на екологічній небезпеці та майже повній відсутності економічної ефективності застосування технологій розвинених держав в країнах, що розвиваються. На думку Б.Шнейдера, дійсно альтернативні та дієві моделі розвитку відсталих країн можуть народитися в гущі їх народного життя, оскільки відповідатимуть місцевим традиціям, навколишньому середовищу та культурі [12, 1-7]. Фактично мова йде про те, що випереджаючі технології несуть із собою не тільки блага прогресу і цивілізації, але й призводять до руйнування незалежності країни, спотворюючи навколишнє середовище, природне середовище існування людини, ставляючи і саму людину, і державу в залежність від цих розвинених країн, які починають пропонувати вже не технології, а засоби виживання в умовах застосування цих технологій.

Критика технологічного детермінізму послугувала для розвитку та формування концепції "модернізації в обхід модерніті", змістом якої є розуміння процесу модернізації при збереженні національної культури за відсутності жорсткого нав’язування суспільству новітніх, як правило, західних, цінностей.

А.Турен у цьому зв’язку відзначав, що реальний хід модернізації заперечив ліберально-раціоналістичний універсалізм, який постулював, що модернізація просувається самим Розумом, наукою, технологією, шляхом розвитку системи освіти. Але на зміну йому приходить дещо зовсім інше - не партикуляризм як "особливий шлях для кожної країни ", а синтез партикуляризму і універсалізму. Порушення рівноваги між сучасністю та традиційністю призводить до розвитку гострих соціальних конфліктів, невдач у реформуванні соціальною устрою, що породжує необхідність вирішення багатьма країнами стратегічно важливої проблеми щодо пошуку синтезу партикуляризму та універсалізму. А.Турен уводить терміни "контрмодерні- зація" як альтернативний варіант модернізації за незахідним зразком й "антимодернізація" як відкрита протидія модернізації, підґрунтям якої є необхідність рефлексії не з приводу соціально-економічного розвитку країни, а з приводу відродження її культурної специфічності. Останнє є одним з найважливіших пріоритетів розвитку концепцій європєїзму, концепцій пріоритету - духовного, ідеологічного, матеріального - Заходу; оновленного Заходу, що протиставляється традиційному та фундаменталістському Сходу. Хоча стверджувати, що протистояння глобалізму та антиглобалізму в межах суспільно-політичних процесів базується на протистоянні (і теоретичному, і ідеологічному) двох основних парадигм - глобалізму і модернізму та антимодернізму, не представляється можливим.

Антимодернізм у своїй основі виразив невдалі спроби ствердження лінійної прогресивної модернізації для країн, що не відносяться до "золотого мільярду". Як зазначає А.Уткін, вперше за багато віків ідеологами, інтерпретаторами глобального матеріального розвитку був зроблений висновок про недостатність західних приписів для більшості країн світу. Нові критики модернізації, як сліпого слідування західним схемам, визначили ідеологію як "культурну систему", як сукупність модернізацій них ідей, реле- вантних тільки певній культурі та визначеному досвіду групи країн. Були зроблені висновки, що неможна все модернізацій ні ідеї світу черпати тільки з західного джерела. Вперше категорії культури та соціальної структури розглядалися не як деякий додаток до індустріалізації та демократії західного толку, а як базові особливості розвитку окремих регіонів, оригінальних цивілізацій [10, 44]. Але все ж таки соціально- філософська рефлексія антимодернізму майже повністю відрізняється від антимодернізму теологічного: навіть якщо теологія піддає критиці глобалізм з притаманними йому системою суспільних відносин, со- цільно-економічними, політичними та ідеологічними проблемами, вона залишається або на позиціях традиціоналізму, або модернізму, що запреречує традицію. Відтак, суспільна проблематика стає зовнішнім відображенням внутрішніх проблем церковного вчення, проблем сутності та перспектив існування християнства в сучасному світі - вона торкається питань суто теологічних.

Загалом слід підкреслити, що модернізаційна парадигма Заходу формувала соціальні та культурні цінності на основі пріоритету раціоналізму, індивідуалізму, секуляризації релігійних традицій. Модернізм стверджувався як загальний зразок побудови соціуму, що претендує на своє глобальне розповсюдження та ствердження, що дає можливість наближувати на теоретичному рівні парадигму глобалізму та модернізму. Запорукою подібній теоретичній рефлексії не тільки в рамках суспільно-політичних наук, але й навіть в межах ортодоксальної християнської теології, стає постмодернізм, що не передбачає обовязкової ве- ріфікації, адже будь-яке ствердження в рамках постмодернізму не є кінечним - безкінечний теоретичний релятивізм дозволяє уникнути глухих кутів будь-якої логіки мислення.

Так поступово формується і розвивається філософія глобалізму та відповідна парадигма глобалізму, теоретико-методологічним підґрунтям яких стають модернізм та постмодернізм, поступовий розвиток теоретичного мислення від модернізму до постмодернізму в соціально-політичній та економічній сфері, а у сфері науковій, культурній, релігійній - до пост-постмодернізму.

Використані джерела

1.        Валлерстайн И. Глобализация или переходная эпоха? Взгляд на долгосрочное развитие мир- системы / Валлерстайн Иммануил. - Русский исторический журнал. - 1998. - Т. 1. - № 4. - С. 365-384.

2.        Игнатов А. Стратегия "глобализационного лидерства" для России [Електорнний ресурс] / Игнатов А. // Независимая газета. 07.09.2000. - Режим доступу : http://www.ng.ru/ideas/2000-09-07/8_strateg.html.

3.        Капков А.Ю. Корпоративная перестройка глобализма / Капков А. Ю., Черный В. В. // Дипломатический Ежегодник. - М. : Научная книга, 2000.

4.        Капков А.Ю. Эволюция мирового глобализма: сценарии корпоративной виртуальности / Капков А. Ю., Черный В. В. - М. : ДА МИД России, 2000. - 94 с.

5.        Косолапов Н.А. Глобализация: сущностные и международно-политические аспекты / Косолапов Н. А. // Мировая экономика и международные отношения. - 2001. - № 3.-С.69-73.

6.        Крейтор фон Н. Глобализм как современная форма фашизма [Електорнний ресурс] / Николай фон Крейтор // Международное политическое обозрение "Императив" - Режим доступу : http://www.imperativ.net/.

7.        Максименко В. Происходит ли глобализация ? / Владимир Максименко // Pro et Contra. -1999. - Т. 4. - № 4. - С. 90-118.

8.        Мюрдаль Г. Современные проблемы "третьего мира" / Мюрдаль Гуннар ; Сокр. пер. с англ. - М. : Полит. лит., 1972. - 251 с.

9.        Соловьев А.И. Политическая идеология: логика исторической эволюции / Соловьев А. И. // Полис. - 2001. - № 2. - С. 5-23.

10.     Уткин А.И. Глобализация: процесс и осмысление / А. Уткин. - М. : Логос, 2001. - 254 с.

11.     Robertson R. Globalisation: social theory and global culture. - London : Sage, 2002.

12.     Schneider B. The Barefoot Revolution: A Report to the Club of Roma. - London : IT Publications, 1988.

13.     Wallerstein I. America and the World today, yesterday and tomorrow. -Binhampton (N.Y.), 1990.

14.     Wallerstein I. Who excludes whom? Or the collapse of liberalism and the dilemmas of antisystemic strategy. - Binghampton (N.Y.) : Fernand Braudel Center, 1991. - 24 p.