Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

УДК 141:7:37

Наталія Василівна Коноваленко
кандидат філософських наук, доцент Донецького державного університету управління

Досліджуються складові інформаційної культури особистості в умовах становлення сучасного інформаційного суспільства.

Ключові слова: особистість, інформаційна культура, інформаційне суспільство, соціалізація особистості.

Composition personal information culture in conditions of modern information society.

Keywords: personality, information culture, information society, social personality.

З кожним поступом людської цивілізації розширюється діапазон духовності, освіченості, культурного потенціалу країн і народів, що яскраво проявляється в злетах науки, культури. Водночас спостерігаємо чисельні факти, явища занедбаності, падіння духовності в усіх її проявах - іноді до рівня, що межує з дикістю і варварством. Головні суперечності сучасного поступального розвитку свідчать про глибоку соціальну потребу в дослідженні проблем становлення і розвитку особистості, її духовного світу, устремлінь, прагнень, реалізації поставлених ідеалів - як суспільно-колективних, так і індивідуального характеру. Проблема особистості, її духовності має багатовимірний характер і досліджується останнім часом на основі досягнень природничо-фундаментальних і соціогуманітарних наук, проникаючи в усі клітини її взаємозв'язку із загальним рівнем розвитку виробництва і культури як у світовому масштабі, так і національному.

Глобалізація розглядається в стратегічному (перспективному) і тактичному (сучасному) аспектах. В соціально-економічній сфері вона впливає на вирівнювання життєвого рівня населення, достатнього матеріального забезпечення, формує єдині стандарти життєзабезпечення суспільства, в соціально-політичній - розширює демократичні основи управління, в культурно-духовній - прилучення громадян до загальнолюдських цінностей, відповідного звуження сфери національного і розширення космопланетарного мислення, свідомості, світоглядних вимірів людини і суспільства. В цілому глобалізація має нести народу благо, добробут, соціальну впевненість, толерантність, духовність. Найбільш повно глобалізація впливає на культурний потенціал особистості, який виключає в себе такі найістотніші елементи: стан духовності в усіх її структурних проявах; ціннісно-світоглядні орієнтації; матеріальне підґрунтя соціалізації особистості, бо ця система нині перебуває в кризовому стані; удосконалення управлінських функцій виховання людини. За цих умов надто важливою є проблема виховання людини протягом всього життя з наданням переваги національному вихованню, не применшуючи при цьому ролі і значення громадянського виховання.

Завдання наукового управління суспільством у цілому і наукового управління формуванням особи - знайти ефективне розв'язання суперечностей з урахуванням інтересів усього суспільства, окремих його частин, кожної людини.

Розвиток суспільства завжди передбачає і стихійне, і свідоме розв'язання тих або інших суперечностей, тому що ніколи не буде досягнуто абсолютної адекватності суспільних законів і ступеня їх пізнання. Інша річ, яким буде це співвідношення свідомого і стихійного; ступінь пізнання законів суспільного розвитку поступово підвищуватиметься і, відповідно, зменшуватиметься елемент стихійності у розв'язанні суперечностей.

У зв'язку із складністю характеру формування особи перед управлінням у цій галузі життя суспільства постають такі проблеми:

-        управління об'єктивними (щодо суспільства) умовами його буття та відповідними соціальними процесами;

-    управління об'єктивними (щодо особи) умовами її існування, які щодо суспільства в цілому є сферою його суб'єктивної діяльності і підпадають під вплив його організуючої діяльності:

-    управління власне суб'єктивним фактором впливу на особу, наприклад, управління процесами виховання в різних галузях суспільного життя;

-     досягнення єдності впливу макро- і мікросередовища, а також управління впливом самого мікросередовища.

Крім перелічених проблем, можна зазначити ще самовиховання людини як специфічну сферу наукового управління формуванням особи, або як сферу, що безпосередньо граничить з науковим управлінням. Оскільки особа є продуктом суспільних відносин, то для того, щоб змінити людину, треба спочатку змінити самі ці відносини, які, в свою чергу, похідні від умов матеріального життя суспільства, і насамперед від способу виробництва і його частини - виробничих відносин. Отже, управління процесами формування особи починається з свідомого, цілеспрямованого впливу на спосіб виробництва.

Разом з перетворенням економічних відносин змінюються надбудовні явища, які, будучи зрештою залежні від базису, водночас у значно більшій мірі піддаються цілеспрямованому впливові, якщо суб'єктом його виступає соціальна організація, що виражає інтереси всього суспільства.

Політична організація суспільства, система освіти, культурно-ідеологічна діяльність, безумовно, залежать від базису, що спричинив їх. Разом з тим роль наукового управління в розвитку цих інститутів дуже значна.

Щодо окремого індивіда дані соціальні умови виступають як категорія об'єктивна. Зайва річ говорити, яке велике значення мають вони для формування певних якостей. Суспільна активність людини, почуття колективізму безпосередньо залежать від правильної організації і функціонування демократії; свідомість, загальноосвітній і культурний рівень - від характеру організації духовного життя тощо.

Формування особи в суспільстві відбувається як шляхом безпосереднього впливу об'єктивних умов та виховної роботи соціальних інститутів (макросередовище), так і під впливом її безпосереднього оточення, особистих контактів, що становлять соціальне мікросередовище людини.

У системі "суспільство - колектив - особа" як діалектичній єдності загального, особливого і одиничного можна виділити три проблеми: взаємовплив суспільства і особи, суспільства і колективу, колективу і особи.

Суспільство виступає щодо колективу як первинне і визначальне, колектив - як вторинне, похідне, але ця залежність не автоматична. Будь-який колектив лише в кінцевому підсумку, у загальних рисах відбиває пануючі у суспільстві відносини, доповнює і конкретизує їх залежно від своєї специфіки.

Крім того, якщо йдеться про суспільство в цілому і про первинний колектив, то вплив першого на другий не безпосередній, а опосередкований численними проміжними об'єднаннями. Так, наприклад, первинний трудовий колектив (дільниці, зміни, невеликого цеху) входить у склад більшого об'єднання - підприємства, установи, які при сучасному ступені концентрації виробництва і управління рідко можуть бути самі по собі первинними колективами, тобто об'єднаннями, де люди контактують безпосередньо. Підприємство, у свою чергу, є частиною ще більшого об'єднання - фірми, тресту, міністерства, галузі народного господарства або інших об'єднань, через які здійснюється вплив на колектив суспільства в цілому.

Первинні колективи неоднаково піддаються впливу суспільних відносин. Виробничий колектив відбиває ці відносини найповніше; тут у конкретній формі виступають економічні, соціально-політичні, ідеологічні та інші суспільні відносини, найбільшою мірою позначається виховна робота державних структур.

Слід також мати на увазі, що в первинному колективі формуються складні психологічні відносини, формальна структура доповнюється неформальною організацією. Тому посилення впливу з боку суспільства в цілому на мікросередовище з метою досягнення єдності виховного впливу на особу становить одну з найскладніших проблем управління процесами формування особи.

Оскільки мікросередовище є похідним від цілого і відбиває загальні закономірності, то загальні положення про управління процесами формування особи, можуть бути застосовані і до управління колективом. Але, оскільки загальні закономірності проявляються в мікросередовищі в специфічних, притаманних тільки йому формах, загальні положення про управління також можуть бути застосовані інакше. З урахуванням специфіки й характеру первинних колективів.

Формування особи в первинному колективі має свої власні закономірності, притаманні тільки цій сфері суспільного життя. Крім уже згадуваних психологічних відносин і формальної та неформальної структури у формуванні особи необхідно враховувати відношення вертикальної субординації і горизонтальної координації, вплив "психологічного мікроклімату", значну роль самої особи в колективі та багато іншого.

Слід також мати на увазі, що будь-яка організація не здатна, та й не ставить собі за мету, включити в себе особу повністю. Кожен член організації входить в неї лише частково і не тільки пасивно сприймає вплив організації, а й привносить у неї свої цінності, ідеали, мотиви, минулий досвід. У рамках організації люди виступають як функціонери, але реально вони діють як індивіди, аж ніяк не тотожні своїй функції. Тому вплив організації, первинного колективу обмежений, хоч ступінь впливу може бути різним. Людина соціалізується, стає особою, засвоюючи наявні суспільні відносини, причому тим повніше, чим ширше коло цих відносин. Важливим фактором такого засвоєння є виховання і навчання. Існування людини, тобто реалізація її соціальної сутності, залежить від способу життя, визначається системою суспільних відносин.

Управління об'єктивними умовами життя особи призводить до організованого впливу на неї соціального середовища в широкому розумінні слова, до погодженості та цілеспрямованості різних ланок суспільного механізму по виробленню і вихованню певних суспільних характеристик, властивостей, якостей і рис людини. Але при всій їх важливості вони всі не виступають як щось зовнішнє по відношенню до особи. Цей зовнішній вплив повинен бути доповнений впливом на внутрішній духовний світ особи, на її ціннісні орієнтації, спонукання, потреби, інтереси тощо, на її розум і почуття. Тому правомірно поставити питання про співвідношення всіх зовнішніх впливів і внутрішнього духовного світу особи, про цілеспрямоване управління ним.

Сама по собі ця проблема не може бути відірвана від попередніх і протиставлена їм: все управління формуванням особи спрямоване на вироблення певних якостей в людині, відбивається в її свідомості, формує її, виражається в соціальне значущих діях особи, її громадській активності. Але діяння цих впливів слід розглядати не тільки як зовнішнє, але і як внутрішнє відображення. Тому як відносно самостійну можна сформулювати ще одну проблему - проблему управління поведінкою людини. Спираючись на закономірності цього управління, можна досягти відповідності внутрішніх переконань особи з суспільне корисними цілями і, врешті-решт, з інтересами самої особи.

Слід відразу ж зробити застереження, що необхідно розрізняти внутрішні переконання і поведінку людини. Вони взаємозумовлені, але не тотожні. Людина може чинити так або інакше не тільки за внутрішнім переконанням, але й завдяки нав'язаним їй ззовні нормативним вимогам: дисципліні, громадській думці, юридичній регламентації тощо. Такі дії можна назвати внутрішньо немотивованими. А саму регламентацію - управлінням зовнішньою поведінкою людини.

Не заперечуючи позитивного значення і необхідності такої зовнішньої регламентації, слід, однак, підкреслити, що найважливішим завданням наукового управління є все-таки цілеспрямований вплив на внутрішню мотивацію дій, на внутрішнє духовне життя людини. Найважливіша роль щодо цього належить моральному вихованню особи, що є основними внутрішніми мотивами дій та вчинків людини. Причому (і це слід підкреслити особливо) йдеться не тільки про виховання певної моральної свідомості (це лише перший ступінь), а й відповідних почуттів людини, в яких в емоційній формі закріплюються її суспільне корисні якості. В цьому і полягає сутність вимог про виховання переконаності та моральної чистоти особи.

Особа в суспільстві завжди керована, хоча, точніше кажучи, слід розрізняти управління особою і управління (тим більш наукове) формуванням особи. В житті ці явища важко відрізнити одне від одного. Управління особою з боку суспільства, групи, колективу в різному співвідношенні, але завжди має на меті як підпорядкування індивідуальних інтересів груповим, суспільним, - це і є власне управління людиною, - так і наповнення індивідуальних інтересів суспільним змістом, тобто Цілеспрямоване формування особи. Точніше кажучи, управління формуванням особи у вузькому розумінні є прагнення того, щоб належне з точки зору інтересів суспільства стало для особи бажаним.

Управління формуванням особи на відміну від управління особою починається там і тоді, де і коли індивідуальні інтереси, нахили, ціннісні орієнтації наповнюються суспільним змістом.

В управлінні особою можна умовно виділити три рівні:

-    адміністративний, або авторитарний, тобто такий, що спирається на примус, зовнішній авторитет, нав'язаний людині законом, навіть якщо бажання або інтереси людини суперечать тому, що від неї вимагають;

-    стимулюючий рівень, при якому зовнішньо нав'язана людині поведінка поєднується з частковим використанням її інтересів, коли належна поведінка ще не стала для людини її внутрішнім переконанням. Це своєрідний "соціальний контроль", який використовує всі засоби впливу для регулювання зовнішньої поведінки людини;

-     мотиваційний, або ціннісний рівень, суть якого полягає в тому, щоб управляти внутрішніми інтересами та переконаннями особи, зробити суспільне необхідні інтереси й цілі свідомими переконаннями людини, поєднати їх з активною життєвою позицією.

Всі три рівні виправдані, вони рідко виступають у чистому вигляді. Однак співвідношення між ними залежить від конкретних умов, "ситуації управління".

Управління процесами формування особи - це насамперед створення максимально сприятливих умов для її розвитку, реалізація її су і пісних сил і властивостей (в їх конкретно-історичному розумінні, наскільки це допускають об'єктивні умови). По-друге, це цілеспрямований виховний вплив на особу з метою якнайповнішого включення її в систему суспільних зв'язків, наповнення індивідуальної свідомості суспільним змістом. Як за цілями, так і за методами наукове управління формуванням особи пройняте гуманізмом, воно відповідає як інтересам суспільства, так і кожної окремої людини і, отже, прогресивне у своїй основі.

Найважливішим завданням наукового управління формуванням особи є залучення кожної людини до активної діяльності в усіх сферах життя суспільства, перетворення її у свідомого творця історичного процесу. Саме цим визначається врешті-решт розвиток як суспільства в цілому, так і окремої особи.

Відповідність розвитку особи характеру та рівневі розвитку суспільних відносин може розглядатися як загальносоціологічний закон, а соціалізація індивідів - як найважливіший процес суспільного розвитку. Загальносоціологічним законом є також безперервне зростання ролі особистісного фактора, що зв'язане із зростанням освіти й культури, самосвідомості, уявлень про гідність особи (суб'єктивний фактор), а також з ускладненням виробництва, всіх суспільних відносин (об'єктивний фактор). Особливо інтенсивно роль особистісного фактора зростає в сучасний період державотворення.

Людські якості формуються та розвиваються під дією найрізноманітніших умов природного та соціального світу. Однією з таких найважливіших умов є діяльність. Остання є суттєвою, невід'ємною характеристикою людини. Без неї неможливе існування людського роду. Діяльність являє собою основу культури, рушійну силу розвитку суспільства, людської спільності (суспільного класу, соціальної групи, верстви, прошарку, колективу, суспільної організації, сім'ї та ін.) та особи. Тому суспільство, соціальна єдність, індивід являють собою суб'єкт діяльності.

З філософської точки зору, однією з основних характеристик самодостатньої особистості, а такою ми вважаємо ідеального менеджера, є здатність до самостійного мислення. Ця ознака передбачає спроможність особистості формувати власні ставлення й переконання. За умов опанування системним типом мислення якісно змінюються уявлення людини про світ. Системне бачення середовища людської життєдіяльності впливає на бачення людиною самої себе, свого місця в природному, соціальному, інформаційному оточенні. У цьому міститься можливість уникнути негативних наслідків інформатизації всіх сфер суспільного життя, насамперед, втрати реального зв'язку зі світом та заміни його "віртуальною реальністю".

Світоглядна культура також передбачає уміння спілкуватися, що в наш час входить до числа провідних характеристик культури особистості. Комунікація постає визначальним чинником людського існування в інформаційному суспільстві. Проте, позитивні наслідки комунікації за допомогою сучасних інформаційних та комунікаційних технологій поєднуються з такими, які мають небажаний для людини та суспільства негативний вплив. Прикладом цього є інтернет-залежність, яка поки що не визнана хворобою, але це реально існуючий негативний феномен. Зрозуміло, що така характеристика інформаційної культури як культура спілкування має бути відповідною, тобто передбачати формування навичок вживання запобіжних заходів щодо небезпечних для фізичного та духовного здоров'я людини діянь. У такому сенсі зростає ступінь свободи вибору, а сучасна людина, володіючи високою інформаційною культурою, повинна вміти обирати з багатьох можливих варіантів такі, які є безпечними для неї.

Іншою особистісною характеристикою є глибока самосвідомість. Зміст її тісно пов'язаний з розвитком філософського погляду на світ, на себе. Самодостатня особистість оцінює себе, свої дії, можливості. Саме філософія є підставою рефлексивної переоцінки "базових інтелектуальних підстав" життя. Лише філософська рефлексія здатна привести до усвідомлення раніше не усвідомлених переконань і уподобань, порівняти їх з іншими можливими уподобаннями та переконаннями, виявити їх обмеженість, здійснити вихід за межі та сформувати більш адекватні підстави існування.

Наступна ознака сучасного менеджера - гнучкість. Нестабільність, кардинальні зміни у світі людського буття здатні зламати лише жорсткі, світоглядні орієнтири людини. Та вони не в змозі розхитати та порушити людину, яка здатна до постійного рефлексивного самоконтролю, до перебудови, яка може розуміти, враховувати й оцінювати впливи змін зовнішнього світу, адекватно реагувати на них закономірними і гнучкими змінами власної внутрішньої сутності. Увесь час випробовуючи, філософськи-критично переглядаючи "базові інтелектуальні підстави життя", враховуючи впливи на них ззовні, людина стає більш гнучкою та стійкою, здатною вистоювати перед лицем сумнівів, безладдя, невизначеності й хаосу.

Ще одна важлива характеристика самодостатньої особистості полягає у здатності до творчості. Творча людина нестандартно вирішує будь-які питання у всіх сферах своєї життєдіяльності, на всіх рівнях, а основою творчості, як відомо, є філософія.

Провідною рисою самодостатньої особистості, яку допомагає сформувати засвоєння філософії, є чітко концептуалізована, добре продумана система цілісних уявлень у галузі моралі, мистецтва, політики, оскільки аксіологія як галузь філософії надає можливість людині визначити власні ціннісні орієнтири, усвідомити сенс власного життя.

Підсумовуючи здійснений аналіз складових інформаційної культури менеджера, можна дійти висновку, що в наявних характеристиках представлено два рівні розуміння основ інформаційної культури. Один рівень розуміння пов'язаний з розкриттям змісту сукупності знань, навичок, вмінь як головної змістовною одиниці культури, її інтегративного елемента, що безпосередньо відповідає діяльності людини в інформаційному середовищі за допомогою сучасних інформаційних та комунікаційних технологій. Другий рівень розуміння пов'язаний з характеристикою необхідних змін світоглядної культури особистості (світобачення, мислення, спілкування, співіснування з іншими людьми та ін.).

Світоглядне опанування феноменом інформації в будь-якому обсязі має не лише значення побудови певного теоретичного каркасу світобачення, що є визнаною характеристикою духовної культури особистості; воно має безпосередній зв'язок з інструментальними навичками, необхідними сучасній людині, створюючи підґрунтя розуміння того, що людина вміє робити та робить.

З погляду на філософські засади культури стає зрозумілою, "оживає" і набуває рис можливості практичного впровадження в освітні системи модель формування інформаційної культури майбутнього менеджера-економіста, запропонована М.Г. Колядою [1].

Отже, враховуючи специфіку підготовки майбутнього менеджера та застосувавши філософський особистісний підхід, виділимо у моделі формування інформаційної культури такі основні складові:

-    інформаційна культура відносин (впливу) та інформаційна культура довіри( взаємодії);

-    інформаційна культура знань,

-    інформаційна методична культура.

Інформаційна культура відносин охоплює: інформаційну культуру ставлення до навколишнього світу; інформаційну культуру міжособистісних стосунків; інформаційну культуру ставлення до самого себе; інформаційну культуру відносин людина - комп'ютер.

Компонент інформаційної культури міжособистісних відносин безпосередньо пов'язаний з професійною діяльністю майбутнього менеджера. Саме інформаційна культура впливу як вид інформаційної культури міжособистісних відносин більше притаманний майбутнім менеджерам - економістам і керівникам виробничих підрозділів. Здобута інформація може використовуватись як для керування своїми підлеглими, так і для впливу на процеси управління економікою фірми в цілому. Адже здобута інформація може використовуватись як для керування своїми підлеглими, так і для впливу на процеси управління економікою фірми в цілому. Характерним для цієї культури інформаційним поводженням є контроль.

У культурі взаємодії менеджери повинні довіряти один одному і обмінюватись інформацією, важливою для удосконалення процесів організації господарської діяльності підприємства, вивчення ринкового попиту, збуту продукції, реалізації послуг. Формування інформаційної культури довіри здійснюється в процесі безпосереднього обміну інформацією про можливі зриви і провали, необхідного для розв'язання проблем та адаптації до змін економічної ситуації на фірмі.

Інформаційна культура знань містить: інформаційну культуру знань про самого себе як майбутнього менеджера; інформаційну культуру професійних знань майбутнього фахівця в галузі економіки; інформаційну культуру знань про комп'ютерну техніку; інформаційну культуру знань про інформаційні технології. Сюди можна віднести вже здобуті знання про природу, суспільство, мислення, іншу техніку( у тому числі офісну), способи її роботи тощо.

Перехід до інформаційного суспільства потребує від фахівця-управлінця швидкого сприйняття й обробки інформації, оволодіння сучасними засобами, методами і технологіями роботи з комп'ютером. Нові умови роботи зумовлюють відчутну залежність людей від ступеня їх інформованості, тому зараз уже недостатньо вміти самостійно нагромаджувати та опрацьовувати інформацію, необхідно оволодівати такими технологіями роботи з інформацією, які допускають прийняття рішень на основі нагромаджених різноманітних знань. Це означає, що людина повинна мати певний рівень професійної культури для роботи з інформацією. Для професійного рівня інформаційної культури майбутнього фахівця знання, уміння і навички характеризуються специфічністю, більшою складністю і водночас обмеженістю галузі застосування. Вони пов'язані з майбутньою професійною діяльністю спеціаліста, дисциплінами, що формують її основу. Для вищого (логічного) рівня інформаційної культури знання, уміння і навички також мають міжпредметний і водночас професійний характер [1]. Проте вони відрізняються від базових ступенем складності і зумовлені творчим мисленням, гнучкістю, можливістю здійснювати аналіз і синтез, комбінувати раніше засвоєнні знання, уміння і навички, приймати рішення в нестандартних ситуаціях, вести альтернативний пошук засобів і способів розв'язання управлінських задач. Іншими словами, майбутній менеджер повинен бути не тільки грамотним фахівцем, а й всебічно розвиненою конкурентоспроможною особистістю.

Інформаційна методична культура охоплює: інформаційну культуру самовдосконалення; інформаційно-методичну культуру прийомів професійної діяльності; інформаційно-методичну культуру вивчення комп'ютерної техніки; інформаційно-методичну культуру вивчення інформаційних технологій; інформаційно-методичну культуру прийомів пошукової діяльності.

Знання про цілі, засоби, об'єкт, результати, прийоми процесу навчання, тобто про всі його компоненти, у тому числі і знання про самого себе як про того, якого навчають, є першим елементом методичної культури. Другим елементом є прийоми професійної діяльності, що ґрунтуються на навичках, які становлять досвід роботи. Саме на їх основі здійснюється репродукція методичної культури, відтворення вже досягнутого.

Сама репродукція засвоєного не може гарантувати розвиток культури, тому необхідно виділити третій елемент методичної культури - творчість, тобто продукування нового у навчанні.

Знання, уміння, здібності до творчої діяльності через інформаційну культуру переходять у вищий (логічний) рівень інформаційної культури менеджера.

Четвертим елементом методичної культури є досвід емоційного ставлення до своєї професійної діяльності. Поява такого досвіду, як здобуття знань, оволодіння прийомами, їх творчого застосування - усе це пов'язано з професійною діяльністю і спрямовано на систему цінностей певної людини, тобто заради чого вона займається управлінням. Засвоюючи елементи методичної культури, майбутній менеджер піднімається на відповідні рівні свого професіоналізму. Процес становлення рівня майстерності зумовлюють два чинники: рівень грамотності та певні якості менеджера як індивідуальності. Так, успішному менеджеру треба позбутися особистісних рис характеру (дратівливість, поспішність або повільність у прийнятті рішень, невитриманість, песимізм, відсутність ризикових операцій), які гальмують становлення його методичної майстерності.

Складові інформаційної методичної культури перегукуються із структурними елементами інформаційної культури відносин і загальних знань. Це ще раз підтверджує, що вичленувати в чистому вигляді окремі складові інформаційної культури майбутнього фахівця просто неможливо. Її елементи

взаємозумовлені, що свідчить про їх багатоплановість і багатозначність, необхідність особистісного системного підходу до їх формування.

Використані джерела

1.   Коляда М.Г. Модель інформаційної культури майбутнього економіста / М.Г. Коляда // Гуманітарні науки. - 2005. - № 1.

2.   Кастельс М. Информационная эпоха / М. Кастельс. - М.: ГУ ВШЭ, 2000. - 608 с.

3.   Білорус О.Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук'яненко та ін. - К., 1998. - 416 с.

4.  Почепцов Г.Г. Інформаційна політика / Г.Г. Почепцов, С.А. Чукут: навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 663 с.