Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

УДК 141:215:291.1:211

Дмитро Володимирович Вітер
кандидат державного управління, доцент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

У статті розглянуто вплив деяких соціально-філософських концепцій на зміни філософської парадигми християнської соціальної теології; особливу увагу приділено проблемам, які виникають на теоретико-методологічному рівні у процесі формування та розвитку християнського суспільного вчення.

Ключові слова: атеїзм, католицизм, модернізм, парадигма, постмодернізм, православ’я, протестантизм, теологія, християнська соціальна доктрина.

In the article the influence of some social philosophical conceptions on changing of Christianity social theology philosophical paradigm are consider; the special attention is spared problems which arise up in the process of forming and development of christian social doctrine on the theoretical and methodological levels.

Kaywords. Atheism, Catholicism, modernism, paradigm, postmodernism, Orthodoxy, Protestantism, theology, christian social doctrine.

Процес формування сучасної філософської парадигми християнської теології пов’язаний з увагою до широкого кола питань, серед яких значне місце займають проблеми наукового методу та його впровадження в теологію (систематична теологія); специфіка об’єкту релігійного пізнання; філософія в аспекті світської і релігійної культури та релігійній свідомості; філософія як апологетика теології та апологетика теології від науки (конфлікт природничих та соціально-гуманітарних наук). Вирішення цих питань обумовлює подальший розвиток не тільки теології, але й самого християнства, оскільки вимагає постійного звернення до пошуку нових шляхів теологічної рефлексії в динаміці суспільних змін, в площині яких відбувається секуляризація релігії та десакралізація церкви.

Безумовно, існування та розвиток релігії пов’язаний з матеріальними умовами життя суспільства. Навіть зв’язок релігії з духовним життям суспільства завжди опосередкований матеріальним. Втім, як і матеріальне розвивається під впливом духовного. Цей дуалізм є характерним як для матеріалізму, так і для ідеалізму, оскільки чітко розвести сфери матеріального та ідеального практично неможливо.

Немає суттєвої різниці між марксистським атеїзмом, головним завданням якого є революційне перетворення життя, створення якісно нового суспільства, навіть якщо в ньому немає місця релігії, та деякими напрямами католицької і протестантської теології, які прагнуть досягнення тієї ж мети, але зберігаючи релігію в суспільстві (хоча і не завжди). При цьому об’єктом критики в цих теологіях завжди є сама релігія, котрій не дістає революційності. Але те ж постулює і марксистській атеїзм, безпосередньо пов’язаний з революційним рухом, з необхідністю революційного шляху здійснення суспільних перетворень.

Аудиторія, до якої звертається сучасна радикальна християнська теологія, складається переважно із знедолених, експлуатованих суспільних класів, що охоплюють значні соціальні шари суспільства. Марксизм та марксистській атеїзм як світогляд прагне здобути масовості у тієї ж аудиторії, оскільки саме вона є потенційним революційним суб’єктом, що розуміє і теологія. Але на відміну від марксизму, секулярна, атеїстично орієнтована теологія представляє інтереси не тієї аудиторії, до якої вертається, а інтереси зовсім іншого класу - експлуататорів.

Як відомо, за теорією повинна слідувати практика. Розуміння проблем сучасного суспільства, критика системи суспільних відносин характерні як для атеїзму, так і для теїзму, зокрема теології. Але якщо атеїзм в особі К.Маркса звертає увагу на те, що критика сучасного суспільства не вирішує завдань щодо його перетворення, оскільки "зброя критики не може, звичайно, замінити критики зброєю, матеріальна сила повинна бути перекинута матеріальною ж силою...", то теологія переважно в якості пріоритету розглядає не стільки реальну практику, скільки теорію, теоретичну критику суспільства, вважаючи, як і атеїзм, що теоретичне вирішення проблеми перетворення суспільства є необхідною передумовою їх практичної реалізації. Залишається звернутися до К.Маркса, якій вказував, що "теорія стає матеріальною силою, як тільки вона оволодіває масами" [4]. Зрозумілість цієї ясної і чіткої тези зумовлює формування і церковної позиції щодо сучасного суспільства. Теологія від теоретичного критицизму не зупиняється на революційних закликах і гаслах (теологія революції, теологія визволення засуджені офіційної церквою), а переходить на рівень реальної суспільної практики, що представлена в суспільному вченні, в соціальній доктрині конкретної церкви.

Філософія, незалежно від типу світогляду, власне, приймає марксистську тезу, що соціальні корені релігії містяться в тому, що в умовах класового суспільства релігія захищає інтереси пануючих класів, виправдовуючи всі форми експлуатації і пригнічення. Можна сперечатися з приводу об’єктивності даного ствердження щодо сучасного суспільства, сперечатися з приводу його класовості, але факт залишається фактом: сучасна теологія в соціальній доктрині так або інакше прагне обґрунтувати та освятити існуючий тип суспільних відносин, виконуючи євангельській принцип "богу богове, кесарю кесареве". Історія церкви нерозривно пов’язана з освяченням державної влади, і лише релігійна ідеологія та моральна теологія інколи втручаються в процес формування церковної позиції, яка заперечує погляди окремих теологів (наприклад, офіційне, хоча і мовчазливе, засудження виступів деяких діячів католицизму в підтримку правлячого режиму нацистської Німеччини у Другій світовій війні).

Навряд чи є сенс стверджувати, що історично необхідним етапом розвитку суспільства є перехід від капіталізму до комунізму, до суспільства без релігії, як це постулює марксизм. Але слід звернути увагу на те, що усунення тих суспільних умов розвитку релігії, про які говорить К.Маркс, шляхом революційного перетворення суспільного життя дійсно призводять до знищення релігії - традиційної релігії, яка стає ненависною не тільки для комунізму, а й для імперіалізму в його сучасному варіанті глобального суспільства.

Теологічна апологетика сучасного суспільства, навіть за наявністю певного критичного ставлення до проблеми відчуження, соціальної нерівності, що отримують абстрактно-теоретичну інтерпретацію у площині моралізаторства та ригоризму, імпліцитно приймає марксистську риторику і фактично стає на шлях атеїзму, атеїзму теологічного. Ця форма атеїзму не заперечує існування бога, взагалі не переймаючись ним як чимось архаїчним, залишаючи за суттю ідеалістичною. Вона прагне іншого - раціонально довести можливість та необхідність існування суспільства без бога, без релігії, відводячи останнім роль особистої справи людини. Але, як підкреслює Т.Ойзерман, раціоналістичний ідеалізм, поставляючи на місце бога абсолютний розум та розглядаючи останній не як зовнішню причину світу, а як його іманентну сутність, переходить з позицій догматичного релігійного уявлення до панлогізму, від якого лише один крок до пантеїзму. Останній ж, вважав Фейєрбах, призводить до '"теологічного матеріалізму", який раніше чи пізніше скидає чужинне йому облачення і починає вважати розум людською, і тільки людською, здібністю [5, 217].

Із теїзму, що припускає існування бога, подібна теологія перетворюється на теїзм, що неспростовно не доводить не-існування бога. Формальна теїстична позиція змінюється на латентно атеїстичну, секуляристськи орієнтовану теологічну позицію, в якій місце бога займає все що завгодно, крім бога, якого можна інколи лише вгадати за тією або іншою абстракцією, антиномією, запереченням тощо. І це зовсім не апофатика, а скоріше за все саме атеїстична теологія секулярного, що ґрунтується на доволі простому ствердженні про смерть бога.

Варто вказати на плюралістичний характер цієї теології, адже вона являє собою продукт філософської рефлексії постмодерністського суспільства. Достатньо звернутися до напрямів, що виникають у рамках секулярної теології (як протестантської, так і католицької), щоб зрозуміти її спрямованість, світоглядні та ціннісні орієнтації. Але якщо в постмодернізмі вбивається істина, то в секулярній християнській теології вбивається бог. Вбивши, його замінюють на земне, "людське, занадто людське" всі ці теології "безрелігійного християнства", "смерті Бога", "критична теологія", "політична теологія", "феміністська теологія", "теологія визволення", "теологія революції", "деконструктивістська теологія" тощо.

І виникає досить парадоксальна ситуація: воскреслий християнській бог, якій своїм воскресінням дарував людям спасіння, залишається в секулярній теології мертвим, унеможливлюючи спасіння. Відтак, зрозумілою стає орієнтація подібної теології на мирське, на соціальну проблематику, яка займає місце суто релігійного і духовного; суспільство та людина займає місце бога в теології і важко знайти відмінності між нею і марксистським атеїзмом, атеїстичним гуманізмом та екзистенціалізмом.

Ідеї розриву, повної роз’єднаності християнства з сучасним суспільством, в якому бог є нездоланно трансцендентним, мертвим у реальності, що висловлювалися Д.Бонхьоффером, призвели до розвитку теології мертвого бога. Оскільки для сучасної людини бога фактично не існує, про що свідчіть сама людська життєдіяльність, теологія мертвого бога прагне розробити атеїстичне християнство, що підміняє не тільки поняття бога культурно-історичними концепціями бога (Г.Ваганян, Х.Кокс, У.Гамільтон) або скасовує і заперечує бога традиційного християнства в його трансцендентності (Т.Альтіцер), але й замінює поняття віри прихильністю до Христа, яка реалізується в безкорисливому служінні людству. Загальним для секулярної теології стає розуміння "смерті бога" як культурно-історичної події, змістом якої є втрата релігійного відношення до бога (тобто, фактично, якщо суспільство є сакральним за своїми світоглядними та ціннісними орієнтаціями, працює традиційна теологія; якщо суспільство є секуляр- ним з його профанними світоглядними та ціннісними орієнтаціями, конче потрібно замінити традицію на відповідну суспільству секулярну теологію). При чому, не зважаючи на попередню критику, застосовується матеріалістична концепція історії з домішкою ідеалістичної діалектики, що дає можливість розуміти смерть бога як повне його втілення в історії, "перехід з трансценденції в антропологічну іманентність", що і характеризує безрелігійне християнство в секулярному суспільстві.

Безрелігійність християнства, за Д.Бонхьоффером, обумовлена набутою сучасною людиною здатністю долати власну слабкість, яка до цього компенсувалася релігією (до речі, розуміння компенсаторної функції релігії та її соціальних причин виникнення у даному випадку майже повністю співпадає з марксистським розумінням). За християнством без бога залишається моральна функція та активна суспільна позиція, що розкривається у відповідальності. Релігія перетворюється на систему моральних настанов, а церква на звичайний суспільний інститут, якій на рівних правах та рівною мірою бере участь в усіх суспільних процесах, намагається всіма засобами вирішити всі суспільні проблеми. Якщо проблем не достатньо, то їх можна винайти штучно, наприклад, вказуванням на андроцентризм та біблійний сексизм, розпочавши боротьбу за скасування експлуатації та приниження жінок чоловіками (Е.Мольтман-Вендель, Л.Шотроф).

Не змінює справи концептуальне уведення П.Тілліхом єдності іманентного і трансцендентного як поняття бога. Така абстрактно-знеособлена єдність нічим не вказує на бога як основу буття, тому і об’єктом теології, на думку П.Тілліха, є те, що турбує нас у найвищому ступені. Не віра, а стурбованість, крайня, безумовна стурбованість визначає буття людини, що лише підкреслює матеріалістичну позицію секулярної теології, адже капіталістичний світ і людину цього світу стурбована матеріальним, яке дійсно є базисом суспільства. Неможливо мати духовні турботи на відміну від поширених турбот матеріальних. Заміна поняття віри стурбованістю зрозуміла: секулярна теологія намагається позбутися будь-якого теоцентризму, оскільки бог є мертвим (хоча це навряд чи означає, що його не існує). З іншого богу антропоцентризм також не є бажаним, оскільки він перетворює теологію на соціальну- філософію, позбавляючи її сакрального статусу, внаслідок чого неможливою стає сакралізація секу- лярного та сакралізація плюралізму як теоретико-методологічного принципу постмодерністської філософії і теології.

Як і раніше, в історії філософської думки виникнення нової форми атеїзму зумовлене соціально-економічними змінами в найбільш розвинених країнах. У випадку сучасної теології такі зміни пов’язуються з постатеїстичним суспільством. Але марксистський, загалом атеїстичний підхід майже повністю зберігається як теоретико-методологічна база постатеїстичної теології. Ця теологічна концепція (Д.Зьоллє) відверто ґрунтується на критиці релігії Л.Фейєрбахом, К.Марксом, Е.Фроммом поряд з незначною соціально-філософською інтерпретацією, на основі якої в якості методу постатеїстичної теології уводиться соціальна контекстуалізація, метою чого є спроба тлумачення християнського вчення з точки зору реальної суспільної практики (перш за все, визвольної), соціології та психології.

Традиційна для західної соціології та психології орієнтація на ідеальне замінюється в постатеї- стичній теології орієнтацією на матеріальне. Божественне зводиться до людського, сакральне до профанного і секулярного, що втілюється в положеннях концепції "неатеїстичного теїзму". Останнє є лише грою слів, адже атеїстична сутність постатеїстичній теології не змінюється, оскільки Д.Зьоллє прагне скасувати застаріли форми релігійної свідомості за допомогою історичного та соціального розуміння людини та релігії, критично-соціологічного їх тлумачення (ідея, що чимось нагадує еволюційний асоціанізм Г.Спенсера в частині розуміння свідомості як інструменту пристосування організму до середовища). Метою цього повинен стати пошук дійсних форм релігійного, нового, орієнтованого на гуманізм та соціальну боротьбу, релігійного досвіду. Подібний досвід спрямований не на перетворення суспільства та людини, а на їх руйнування, на революційну практику; він прагне стати основою релігії нового апокаліптичного суспільства.

Сучасне суспільство переросло етап атеїзму, воно стало постатеїстичним, при цьому релігійність, що поки зберігається мінімум у трансформованому, загалом у деформованому розумінні та вигляді, надає цьому суспільству апокаліптичного характеру, адже саме спрямованість розвитку, майбутнє наближається до відтворення апокаліптичного суспільства.

Незважаючи на спроби наблизити, а інколи й ототожнити вихідні посилки атеїзму і релігії, вони все ж таки знаходяться в нездоланному протиріччі, що зумовлює існування двох основних напрямів філософії - матеріалізму та ідеалізму, їх тривале історичне протистояння. Можна намагатися стирати грані, уникаючи істини, що робить постмодернізм, але вдаючись до релятивізму і плюралізму, секулярна, а за суттю атеїстична теологія перетворюється на сурогат невдалої апологетики науки і релігії, в якому підміна понять, розчинення релігії в науці створює умови для забезпечення розвитку суспільства. Суспільства лише формально, зовні секулярного, а насправді псевдо-релігійного, оскільки місце традиційної релігії можуть зайняти ерзаци соціальних міфів, в яких вже не церковний клерикалізм, а войовнича демократія і вдаваний лібералізм, претендують на роль месії; ерзаци, подібні до американського месіанізму.

Адептам секулярної, атеїстичної теології залишається погодитися з В.Леніним в тому, що сучасне суспільство не позбавлене всіх видів пригнічення людини, що обумовлює соціальний базис релігії, навіть релігій майбутнього, релігії без бога. "Безсилля експлуатованих класів у боротьбі з експлуататорами, - пише В.Ленін, - також неминуче породжує віру в краще загробне життя, як безсилля дикуна в боротьбі з природою породжує віру в богів, чортів, у чудеса тощо... Релігія - рід духовної сивухи, в якій раби капіталу топлять свій людській образ, свої вимоги на скільки-небудь гідне людини життя" [3, 142-143]. Саме таку точку зору фактично підтримує секулярна теологія. Але у своєму прагненні не тільки загравати, але й єднатися з атеїзмом проти традиційної релігійності секулярна теологія залишає поза увагою те, що сам атеїзм та матеріалізм, на думку В.Леніна, повинен боротися проти сучасних, підчищених та покращених форм релігії, представником яких є і секулярна теологія. Постатеїстичному, постмодерністському та будь-якому іншому суспільству не потрібна традиційна релігія, вона не передбачена стратегіями суспільного розвитку. Для того, щоб зберегти власне місце в такому суспільстві теологія вдається до матеріалістичного гуманізму.

З деїстичного матеріалізму сучасна християнська теологія не тільки в соціальних питаннях, але й в питаннях сутності християнської релігії поступово переходить на платформу атеїстичного матеріалізму. Вульгарний матеріалізм Просвітництва змінюється в секулярній теології на гуманістичний пафос. Але цей гуманізм не є безумовним, оскільки, звертаючись до соціальної проблематики навіть секулярна теологія, намагаючись постулювати гуманістичні та демократичні норми суспільного життя, стикається з реальністю, перед якою залишається розгубленою: капіталістична демократія як форма диктатури, що змінює класове суспільство, не створює суспільства без класів (заперечення класової теорії, зміна понять ще не свідчить про дійсний стан речей).

Гуманізм, якого прагне секулярна теологія, є матеріалістичним та атеїстичним. Крім того, він є у вищому ступені антропоцентричним, підкреслюючи специфічність та автентичність людського існування, що розкривається у вивищенні індивідуальної свободи людини (людини, позбавленої бога, і внаслідок цього вільної) до онтологічної цінності. Так віддається данина екзистенціалізму, якій наситив християнську теологію у другій половині ХХ ст. і якій нерозбірливо уводився до теології - данина атеїстичному екзистенціалізму Ж.-П.Сартра. Але, як зазначає Г.Касьянов, для будь-якої цивілізації і народу завжди зберігається загроза обрати помилкову, згубну стратегію розвитку. Однак рятівні стратегії існують, і оволодіння ними можливе не завдяки завзятому слідуванню традиціям релігійних вчень (проти них і відточений наш атеїзм), а тій самій "більш розвиненій і універсальній формі моральної самосвідомості", у формуванні якої надзвичайно важливою є роль матеріалістичного гуманізму [2].

Свобода, піднесена до рівня бога, стає основою атеїзму в філософії Ж.-П.Сартра, викриваючи суб’єктивістську основу його екзистенціалізму. Ідеалістична філософія стає атеїзмом у питаннях релігії, але атеїзмом, що мирно співіснує з християнською теологією, виявляючи спільні крапки подібного співіснування - заперечення атеїзму як бунту проти бога, атеїзму свавілля.

Не позбавлене історичних прецедентів орієнтуватися на матеріалізм і православне богослов’я. Достатньо пригадати соціально-філософські та богословські ідеї о. С.Булгакова, якій на зміну теодицеї пропонував апологію світу, апологію матеріального намагався утвердити цінність та осмисленість буття в його матеріально-тілесній повноті, називаючи свої філософські погляди релігійним матеріалізмом.

Сучасні православні богословські концепції не буяють різноманітністю. Більшість з них дотримується ортодоксальної традиції. Але і тут цікавість, підвищення уваги до соціальної проблематики впливає на виникнення концепцій, що відверто суперечать і протистоять офіційному православному богослов’ю (наприклад, концепція ігумена Веніаміна Новіка).

Розуміючи це та перебіг взаємовідносин між матеріалізмом та релігією, зокрема теологією, Д. Дубровський вважає, що навряд чи православ’я у ближчому майбутньому здатне стати засобом вирішення соціально-економічних, технічних, морально-психологічних і глобальних проблем сучасності. При цьому він вказує, що релігія вигідна державі з точки зору підтримання стабільності в суспільстві і морального виховання [1]. І з цим не можна не погодитися. Хоча дійсно позиція деяких православних богословів щодо сучасного суспільства, його майбутнього та взаємовідносин з релігією інколи призводить до негативного сприйняття релігії вже не стільки з точки зору матеріалізму, скільки з точки зору розуму. Їх теоретичні постулати дають можливість стверджувати, що войовничі клерикали, наділені відповідним саном, діють, відображуючи інституційні інтереси [1]. Тобто, інакше кажучи, як і у випадку з католицькою і протестантською теологією, відображають інтереси, але пануючого класу, а певної правлячої еліти, відображають тенденції елітаризації суспільства, суспільства, в якому панує нігілізм.

Атеїзм не є нігілізмом. Як зазначає М.Гайдеггер, "нігілізм, якщо мислити його за його сутністю, - це скоріше, ґрунтовний рух в історичному здійсненні Заходу. І такою є глибина цього руху, що його розгортання може лише призвести до світових катастроф. Нігілізм - це всесвітньо-історичний рух тих народів землі, які залучені в сферу впливу нового часу. Тому він і не явище тільки лише сучасної епохи, і не продукт ХІХ століття. Запановує нігілізм не тільки лише тоді, коли починають заперечувати християнського Бога, боротьба з християнством або, скажемо, вільнодумно проповідувати незамислуватий атеїзм" [7, 148]. І саме бездумне оперування нігілізмом призводить до того, що люди, на думку М.Гайдеггера, "протягом десятиліть звикають до того, щоб в якості причин історичної ситуації епохи приводити панування техніки або повстання мас, невтомно розчленовуючи духовну ситуацію часу відповідно з подібними аспектами" [7, 150].

Фактично, атеїзм є наслідком нігілізму. І можна представити атеїзм у вигляді дихотомії: атеїзм, що заперечує існування бога, і атеїзм, що неспростовно доводить не-існування бога, порівнюючи її з відповідною дихотомією теїзму - теїзм, що припускає існування бога, і теїзм, що неспростовно не доводить не-існування бога. В рамках цієї дихотомії розвивається секулярна християнська теологія, позбав- ляючись основи християнства - особистісного зв’язку з богом, занурюючи людину в знеособленість.

Проблема знеособленості не-буття, що охоплює філософську думку (і не важливо чи то в руслі ідеалізму, чи матеріалізму), фактично знімається в християнському богослов’ї. В сфері релігійної думки не-буття персоналізується відношенням особистим буття трансцендентного бога в індивідуальному бутті людини. Відтак не-буття, як і буття, стає іманентним, позбавляючись відвертого трансценденталізму ніщо, яке набуває онтологічного змісту - воно є значущим в онтології сущого, навіть не-існуючого сущого.

Проте атеїстична сутність секулярної теології наближує цю теологію до теологічного нігілізму, до нової форми теології плюралістичного постмодерністського постатеїстичного суспільства, до нігілістичної теології.

Нігілізм, зіштовхуючись з християнською догматикою, розбивається вщент, залишаючись виключно теоретичною рефлексією відчуженої свідомості, що прагне позбутися бога, залишаючись при цьому на теїстичних позиціях - для Ніцше краще мабуть було б звернутися до атеїзму, як це зробив К.Маркс, але тоді навряд чи можливою була б та версія гуманізму, яку намагається розробити Ніцше. Тобто фактично нігілізм не виключає і не заперечує християнство, релігію загалом. З іншого боку, нігілізм, який стверджує існування ніщо, відокремленого від буття всього, ніщо як самоцінності, заперечуючи будь-яку існуючу систему цінностей, перетворює не тільки релігію, не тільки християнство, але й саму ідею бога (хоча і не примітивне вказування на не-існування бога) на не-суттєве, не-сутнісне. Ніщо вказує на відсутність змісту, воно робить будь-яке позитивне, а також і негативне ствердження беззмістовним. Отже вести розмову про несуттєве немає сенсу, тобто релігія, і перш за все християнство, беззаперечно заперечуються нігілізмом.

Теологія приймає атеїзм, вбачаючи в ньому елементи апофатизму. За атеїзмом закріплюється здатність звільнити свідомість від егоцентризму, відмовитися від повсякденного світогляду, схематизму мислення та, як це не дивно, набути релігійності. Очевидно, ця атеїстична релігійність пов’язана з гуманістичним постулатом про цінність людини. В цьому контексті атеїстична теологія здійснює спроби розірвати замкнене коло людської самодостатності в гуманізмі, вказавши спосіб виходу до іншої реальності, яка стає можливою на основі корекції процесу еволюції атеїстичної свідомості та світогляду елементами релігійного.

Використані джерела

1.  Дубровский Д. Наука, философия и воинствующий клерикализм / Дубровский Д. // Вестник Российского философского общества. - 2007. - № 4. - С. 147-157.

2.   Касьянов Г. Атеизм как критическая составляющая материалистического гуманизма [Електронний ресурс] / Г. Касьянов. - Режим доступу : http://www.ateism.ru/article.htm?no=1621.

3.  Ленин В И. Полн. собр. соч. /Ленин В И. - М., 1960. - Т. 12.

4.   Маркс К. К критике гегелевской философии права // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - Т. 1.— С. 219-368.

5.   Ойзерман Т.И. Главные философские направления: (Теоретический анализ историко-философского процесса) / Теодор Ойзерман. - 2-е изд., доработ. - М. : Мысль, 1984. - 303 с.

6.  Хайдеггер М. Слова Ницше "Бог мертв" / Хайдеггер М. // Вопросы философии. - 1990. - №7. - С. 143-176.

7.   Lilje Н. Atheism, humanism and Christianity. - Augsburg : Pub. House (Minneapolis), 1964. - 77 р.