Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

УДК 316.722

В’ячеслав Іванович Бойко
кандидат філософських
наук, доцент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

У статті розглядається ментальна конвергенція, вирішальну роль у формуванні якої відіграють культурні архетипи, які впливають на соціальну, політичну, економічну і культурну інтеграцію світових спільнот в умовах глобалізації, а також процеси трансформації й гармонізації культур на основі рівноправного діалогу та взаєморозуміння.

Ключові слова: ментальність, конвергенція, архетипи, глобальний, трансформація, гармонізація.

In the article is examined the concept of mental convergence, which is based on archetypes of culture, their impact on social, political, economic and cultural integration of the world community in the global world, and the transformation process and harmonization of cultures based on equal dialogue and mutual understanding.

Keywords: mental, convergence, rchetypes, global, transformation, harmonization.

Глобалізаційні процеси викликали до життя безліч проблем у міжкультурних взаєминах держав, у економічних і політичних відносинах яких гостро постало питання мирного співіснування, зокрема на рівні особистостей.

Традиційні системи освіти і соціалізації у певному культурному просторі вже не справляються з великим переліком покладених на них обов’язків, зокрема через порушення механізму імпринтингу (закріпити, закарбувати, запам’ятовувати) в підсвідомості засвоєних людством (певною спільнотою) зразків поведінки, норм, традицій.

Життєва дезорганізація європейської культури й історії, стверджує Х. Ортега-і-Гассет [10], значною мірою пов’язана зі зневажанням попередньої культурної традиції. Якщо не посилюється культурна традиція, то відбуваються суттєві зміни самого типу сучасної людини, які роблять із неї носія різних імпульсів, небезпечних для сьогодення та майбутнього культури. Це новий тип особистості самовдо- воленої, пересічної, людини-маси, перейнятої відчуттями легкості сучасного життя й низьким моральним потенціалом.

Усе це потребує вивчення й дослідження ментальності, тобто менталітету особистості з урахуванням її належності до тієї чи іншої спільноти, що уможливлює розуміння ментальності, притаманної представникам тієї чи іншої спільноти (племені, етносу, народу або нації).

Варто дослідити сучасні спільноти, застосувавши парадигму ментальної конвергенції, щоб зрозуміти, що відбувається, а також визначити, що необхідно зробити для подолання роз’єднаності людства в контексті міжкультурного діалогу в період тотальної глобалізації.

Ментальність (від лат. mentalis - розумовий) - це система думок, вірувань, навичок душі, цілісна картина світу, скріплена культурною традицією суспільства. Це поняття дає уможливлює правильне розуміння поведінки людей різних етносів, економічне, політичне, релігійне, сімейне та творче життя [17]. Приміром, А. Я. Гуревич переконаний, що "світ культури утворює в даному суспільстві свого роду глобальність, це як повітря, яким дихають усі члени суспільства, те невидиме всеохоплююче середовище, в яке вони занурені..." [17]. Необхідно пізнати "ефір" культури - ментальність та її структуру", - впевнений французький вчений К. Леві-Строс [17]. За його переконанням, ментальні структури не зникають із переходом на більш високу стадію розвитку цивілізації. Становлення культури К. Леві-Строс пов’язує з формуванням систем надособистісних, всезагальних соціокультурних понять, зафіксованих у мові та системах комунікації. Символи при цьому відіграють роль своєрідних "проміжних" елементів смислових структур, забезпечуючи зв’язок конкретно чуттєвих образів та відсторонених понять. "Об’єднують" людей не "базові потреби", а єдині структури безпізнавального, які за різних умов можуть надати етнічної своєрідності.

Теорія конвергенції була розроблена в 60-70-х роках ХХ ст. Конвергенція (від лат. convergo - зближаюся) - це сукупність поглядів на процеси взаємодії, які зближують та призводять до взаємовигідних відносин і перспектив розвитку протилежні системи, співіснування яких доповнюють одна одну [17], та призводять до відмови від політичної та ідеологічної конфронтації у вирішенні глобальних проблем на основі етики загальнолюдських цінностей. Її авторами вважають П.А. Сорокіна, Дж. Гелбрай- та, Фурастьє, Ф. Перру та ін. Започаткована концепція мала соціально-філософське (переважно футурологічне), економічне, політологічне спрямування.

Останнім часом ми стаємо свідками загрозливої кризи сучасної цивілізації. Зокрема, подальший розвиток історичної агресивності потребує вивчення причин та джерел ментально-конвергенційних процесів, позаяк агресія у міжкультурній ситуації сьогодення є причиною культурного непорозуміння, яке виходить за межі державних та національних кордонів.

Ментальна конвергенція сповідує, передусім, самоідентифікацію особистості через культуру, її самозближення та діалогізацію з собою, що потребує розуміння деяких речей.

По-перше, процес з’ясування архетипічної суті культури - єдиного поля людської діяльності - потребує дослідження перетину колективного свідомого з колективним підсвідомим. К.-Г. Юнг переконаний, що "через обмеження, які афекти накладають на свідомість, відбувається ослаблення свідомості, що, в свою чергу, активізує підсвідоме, яке й проникає в спустошений простір у вигляді нижчої або примітивної природи, яка видає його архетипічне походження, де емоційний фактор відіграє важливу роль, бо в його основі лежать інстинкти, тобто архетипи" [22].

По-друге, потребує розуміння процес розгерметизації внутрішніх проявів, методів та способів сприйняття.

По-третє, в загальнозрозумілому сенсі потребує розуміння відкритість державних, інформаційних та інших кордонів.

І насамкінець, ментальна конвергенція, як самоідентифікація особистості через міжкультурний діалог, несе в собі дію, спрямовану на розуміння надкультурних сутностей.

Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, історично зумовленими внутрішніми суперечностями сучасної техногенної цивілізації, зокрема нерівномірністю економічного, технічного, політичного та культурного розвитку людства.

Наприкінці ХХ ст. загострилися проблеми, які набули загальнопланетарного значення і загрожують самому існуванню людства, так звані глобальні проблеми, зумовлені тим, що людська технічна та виробнича діяльність досягла загальнопланетних вимірів. Тому актуалізуються проблеми співіснування людства в умовах всеохоплюючого, всепроникаючого глобального світу, дослідження проблеми міжкультурної взаємодії на рівні архетипів, які виринають із глибини психічних пілсвідомих утворень (на рівні генів, спадковості поколінь).

За К.-Г. Юнгом, "архетипи - це найглибша природа, недосяжна досвіду, яка є осадом психічної діяльності всієї лінії пращурів, мільйон разів повтореним досвідом органічного життя взагалі. У архетипах, отже, втілено весь досвід, який мав місце на нашій планеті з первісних часів" [22].

Архетипів нескінченна безліч, вони виявляють себе завжди і скрізь, а особливо в період кризових ситуацій (війна, лихоліття, перебудова, революція). Тому в сучасному глобальному світі їх необхідно досліджувати на рівні етносу, народу, нації - як ментальну конвергенцію. Тобто за допомогою парадигми ментальної конвергенції (розумового зближення) привести в дію процеси гармонізації та трансформації міжкультурних відносин сучасного світу.

Виклики сьогодення, нерозуміння того, що відбувається у світі, провокують вчених до вивчення різних теорій і пророцтв, зокрема теорії гармонійної конвергенції [19], згідно з якою для успішного завершення циклу людство повинне повернутися до життя в природних циклах всесвіту, назавжди відмовившись від домінування матеріальної технологічної, техногенної цивілізації.

В основі даної теорії лежить той факт, що людство, зокрема людина, відійшла від природи й має руйнівний вплив на навколишнє природне середовище, тобто біосферу.

Теорія гармонічної конвергенції співпадає з теорією переходу біосфери в ноосферу, яку запропонував свого часу український учений В.І. Вернадський. За його переконанням, завдяки використанню машин людина порушує рівновагу в біосфері.

Тейяр де Шарден свого часу запропонував концепцію наукової космології, в якій зазначив: "еволюція не закінчилася на людині як індивідуумі, вона триває в міру того, як людство об’єднується в співтовариства зі зростаючою диференціацією індивідуальних функцій і, відповідно, збільшується сту- пенень взаємозв’язку. Людство більш щільно заселяє обмежений простір Землі, з’являються нові засоби зв’язку" [14]. Дивергенція (від лат. Divergere - виявляти розбіжність) - вказує вік, "поступається місцем... конвергенції, за якої раси, народи і нації консолідуються й удосконалюються шляхом взаємного оплодотворення" [14].

Від клітин (ембріонально-мислячого покрову), що оповили земну поверхню, через людину, яка активізувала розумові можливості речовини і реалізувала можливість самовідтворення мислячого прошарку, сфера розуму переходить у "пласти ноосфери", які охоплюють усю планету. Цей "тангенціальний мегасинтез", ця "суперкомбінація" ведуть до ривка "радіальних сил по головній осі еволюції", бо більшій складності відповідає більша свідомість. Концентрація мислення у масштабі планети тісно пов’язана зі злиттям воєдино людського духу, яке в результаті подальшої еволюції призведе до виникнення духу Землі. Але це - не останній етап. Наступним кроком, крім самоконцентрації ноосфери, є приєднання її до іншого розумового центру, ступінь розвитку якого вже не потребує матеріального носія і цілком відноситься до сфери Духу. Відтак, речовина, поступово збільшуючи ступінь організованості і самоконцентрації, еволюціонує в думку, а думка, слідуючи цим самим шляхом, неминуче розвивається в Дух. Спочатку це буде Дух Землі. Потім сконцентрованість і соборність бажань усіх елементів Духа Землі покладе початок Другого Пришестя Христа, заклику до Христа про рух назустріч [15].

Графічно еволюційний процес можна зобразити як конус простору-часу, в основі якого множинність і хаос, а на вершині - вищий полюс еволюції, точка останнього об’єднання в диференційовану єдність, "точка Омега", "центр, сяючий у центрі системи центрів" [14]. Елементи, або центри (особистості), пов’язує між собою енергія любові. Атрибути точки Омега - автономність, готівка, незворотність і трансцендентність. "Точкою Омега" для Тейяра де Шардена є Бог, який завдяки силі свого тяжіння дає напрям і мету прогресивно еволюційному синтезу. Процес еволюції - природне приготування до надприродного порядку, зазначеного Христом. Коли в ході еволюції матерія-енергія виснажить увесь свій потенціал до подальшого духовного розвитку, конвергенція космічного природного порядку і надприродного порядку призведе до "унікальної і найвищої події, в якій Історичне з’єднається з Трансцендентним" [15].

Слово Бог (Logos) від самого початку іманентне природі, це синтезуюча сила, яка "творить, об’єднуючи", наводячи елементи у все більш неймовірні поєднання всупереч тенденції до ентропії. Завдяки втіленню в історичному Христі, Слово Боже виявило свою еволюційну міць у вищій формі - особистої любові. У самопожертву Христа розкривається любов Бога до людини, заклик відвернутися від гріха (егоцентричного опору божественної об’єднуючої любові), щоб сконцентруватися на Христі, істинному "центрі всіх центрів". Воскреснувши, Христос продовжив свій рух як "космічний Христос" до останнього полюса тяжіння (до точки Омеги), приводячи людей їхнім власним волевиявленням в органічну єдність один з одним із центром у Христі.

У теорії конвергенції біосфери, яку виклав В.І. Вернадський та П. Тейяр де Шарден, біосфера представлена еволюційно цілим, вона прагне завершити кульмінаційну трансмутацію в точці, відомій як ноосфера - ментальна оболонка Землі [4]. Але ні В.І. Вернадський, ні П. Тейяр де Шарден не приділили необхідної уваги тій сфері, яка є проміжною між біосферою та ноосферою. Техносфера, саме вона визначає сучасну стадію людської цивілізації як фактор, що сприяє руйнуванню біосфери й відчуженню людини від природи. Саме Техносфера виявляє себе як механізм, який, з одного боку, робить можливим єднання всього людського виду в єдиний організм за допомогою глобальної системи комунікацій, а з другого боку, сприяє колосальному викиду вільної енергії в біосферу, що призводить до глобального потепління, виникнення озонових дір... Із точки зору біосферно-ноосферного переходу, техносферу необхідно розглядати як "кокон" новонароджуваної еволюційної стадії, - ноосфери, чистого духовного стану.

Сучасні дослідники майбутнього вважають, що майбутнє планетарного людства викладено в пророцтвах майянської календарної системи.

"Фактор Майя" - це один із аспектів, який аналізує історію людства, правильне тлумачення часу, синхронізації людини, злиттям Всесвіту. За яких умов людство зможе здійснити перехід від механічного часу техносфери до природного? Відповіді на це поки що немає. Але, попри відсутність доказів правильності концепції та справдження пророцтв, ми з вами останнім часом відчуваємо, що існує якась таємниця, яку людський розум не може осягнути, тобто, має за своєю сутністю трансцендентний характер.

У своєму повсякденному планетарному житті ми стали свідками різновиду природних катаклі- змів (повені, землетруси, активізація вулканічної діяльності, торнадо, зсуви...). І це далеко не весь перелік "сюрпризів", які нам підготувала природа останніми роками. Вони виникають у різних куточках Земної кулі, тобто за своїм масштабом мають глобальний характер та становлять загрозу не окремому регіону, нації, державі, а несуть у собі загрозу планетарного характеру. Нажаль, і в Ххі ст. наша планетарна Наука виявила своє безсилля перед викликами цих загроз, не має поки що шляхів вирішення й подолання цих украй небезпечних процесів. Але, попри "за" і "проти", одне стає очевидним та зрозумілим - людство втрачає контроль над природними процесами, що відбуваються, ми перестали розуміти природу, а вона нас. Більше того, ми перестали розуміти самих себе, наче забули найважливіше попередження Сократа, - "щоб пізнати світ, необхідно пізнати самого себе" [11].

Характерною ознакою стану сучасної культури є зміна парадигми, що репрезентується, зокрема, поліцентризмом світосприйняття, плюралістичністю культуротворчих ідей та методологічних засад, мультикультуралізмом буття. Крім того, посилюється інтенція до національної самоідентифікації, яскравого самовияву етнічної складової у кожній національній культурі. Безперечно, все це висуває нові вимоги до особистості, а загалом - до особистісного виміру культури, потребуючи не лише пошук адекватних новітній дійсності форм освоєння світу та власної життєтворчості, а й відповідальності за особистий вибір [13, 5]. Останнє зумовлює множинність філософських стилів мислення, культурних дискурсів, які репрезентують постійно змінювану картину світу, часткове руйнування традиційної культурної опозиції "Захід-Схід", що, зрештою, призвело до культурного релятивізму, масовізації культури, формування транскультурних зразків, культурних універсалій.

Усі загальнолюдські цінності, які узагальнюють конкретно-історичний досвід життєдіяльності людства, сутність яких полягає в тому, що вони відображають певні спільні риси, притаманні життєдіяльності людей різних історичних епох, соціально-культурних устроїв, національної, етнічної та культурної приналежності.

Вплив соціокультурного середовища, до якого належить конкретний індивід, зумовлює формування парадигми ментальної конвергенції на основі існуючої системи виховання і освіти, існуючих знань, цінностей, норм, зразків життєдіяльності, водночас визначаючи дії і вчинки індивідів, груп і спільнот, тобто впливаючи на трансляцію найважливіших аспектів соціокультурної інформації, яка визначає собою Традицію.

На зламі віків, у науковій термінології і громадській думці поспіль закріплюється пріоритет загальнолюдських цінностей. Загальнолюдська культура - складна і багаторівнева система, за якою співіснують, розвиваються і взаємодіють різного роду соціальні групи та спільноти - з власними культурними цінностями, в основі яких лежать архетипи культури.

Роздвоєність культур між Сходом і Заходом, їхній діаметрально протилежний світогляд дезорієнтує інтегральні процеси.

Західний світогляд зосереджений на сьогоденні (кар’єра, матеріальні цінності...), де домінує чоловічий архетип "янь" (технократизм, конкуренція, енергійність, фізична і фінансова перевага).

Східний світогляд навпаки - зосереджений на духовній складовій, тобто, східна людина сприймає себе поза часом і вбачає своє існування з "Божественною гармонією світу", тут домінує жіночий архетип "інь" (пасивність, недіяння, невтручання в будову Всесвіту).

А втім, Захід - це раціональне ментальне поле, - поле розуму. Схід - це позасвідоме, медитативне споглядання життя, - ототожнюється з мудрістю.

Український архетип балансує між Сходом і Заходом, як суперечливий синтез різних ментальних культур.

Формування архетипів культури є апріорними характеристиками людського способу буття за його онтологічно необхідними структурами. До основних чинників формування системи архетипів належать: геофізіологічний (чинник природного середовища і, відповідно, прийнятний спосіб виживання в ньому), психологічний (чинник глибинної взаємодії між колективним свідомим, несвідомим і підсвідомим, характер процесів мислення), геополітичний (чинник певних соціально-політичних умов, які склалися у спільноті), соціокультурний (чинник способу спілкування, міжкультурної взаємодії). Притаманні різним народам і культурним системам ціннісні можна описати з допомогою дихотомічних характеристик: авторитаризм - демократизм; колективізм - індивідуалізм; регламентованість - нерегламентованість [3, 35]. Крізь їхню призму людина осмислює світ, а в її свідомості відображаються найвагоміші та найголовніші структурні категорії буття: добро і зло, життя і смерть, любов і ненависть, краса й потворність, свобода й несвобода.

Формуються нові норми поведінки, видозмінюються звичаї й традиції, уявлення людей про довкілля. Вони закріплюються в суб’єктивному світі людини, але самі є інтерсуб’єктивними, тобто об’єктивними щодо індивідуальної свідомості. І в цій якості вони й включаються у функціонування ци- вілізаційних механізмів, що забезпечують властивий конкретній цивілізації спосіб існування. Причому, їхня наявність не суперечить розмаїттю архетипів культури: так, мови у нас різні, але всі ми маємо майже однакову за графічними ознаками писемність. У всіх локальних цивілізаціях існують державні цивілізаційні механізми, які втілюються у формах, специфічних, притаманних національним культурам. Ці механізми виникли разом із цивілізацією, але в ході її розвитку вони вступають у дію з іншими чинниками, які формують контури всесвітньої цивілізації дедалі виразнішими. До них належать чинники інтернаціоналізації громадського життя (техніка, наука, загальноприйнята система освіти) і його інтеграції (світовий ринок, засоби зв’язку й передачі інформації), взаємодія та взаємовплив культур, глобальні проблеми, які роблять виклики людству.

З огляду на тенденції, які складаються зараз у світі, формування єдиної цивілізації не призводить до уніфікації культур. Ця цивілізація, на думку російського дослідника С. Артановського, залишатиметься єдністю різноманіття [1, 124]. Таке уявлення про тенденції розвитку цивілізації є свідченням того, що особистості, в доступному для огляду майбутньому, належатимуть різним культурам, що злиття націй не відбудеться, що розвиток особистості необхідно розглядати на рівні цивілізації в цілому, на рівні конкретного культурно-історичного контексту і на рівні конкретного соціуму.

За всіх часів увагу людей привертає проблема цілепокладання, актуалізована сьогодні кризою ідеї прогресу, яка століттями живила культуру. Люди сприймали свою єдність у різних формах, зокрема можна виділити такі її різновиди: єдність розташовується або в минулому - як історія предків, початок, причина, або в майбутньому - як нащадки, результат, ціль. У контексті історизму така альтернатива обертається концепціями регресу й прогресу. Просвітницьке трактування прогресу означало інтерпретацію людини як "мети історії".

Використані джерела

1.  Артановский С. Н. На перекрестке идей и цивилизации / С. Н. Артановский. - СПб., 1994. - 224 с.

2.   Библер В. Культура. Диалог культур / В. Библер // Вопросы философии. - 1989. - № 6. - С. 31-42.

3.   Вдовичин І. Свобода: проблеми методології дослідження / І. Вдовичин // Вісник Львів. ун-ту. Сер. Філософ. науки. - 2002. - Вип. 4. - С. 31-37.

4.   Вернадський В. І. Декілька слів про ноосферу [електронний ресурс] / В. І. Вернадський. - Режим доступу : /www. bookvcheva.com. - Заголовок з екрану.

5.   Гегель Г. Феноменологія духу / Г. Гегель ; пер. з нім. П. Т аращук. - К. : Основи, 2004. - 548 с.

6.   Гоббс Т. Сочинения : в 2-х т. Т. 1. / Томас Гоббс. - М. : Мысль, 1989. - 622 с.

7.   Кант И. Основы метафизики нравственности. Критика практического разума / И. Кант // Сочинения : в 6 т. Т. 4. - М. : Мысль, 1965. - С. 219-309.

8.   Кримський С. Б. Архетипи української культури / С.Б. Кримський // Феномен української культури : методологічні засади осмислення. - К. : Фенікс, 1996. - С. 91 - 112.

9.  Межуев В. М. Как возможна философия культуры / В. М. Межуев ; под ред. В. П. Визгина // От философии жизни - к философии культуры : сб. статей. - СПб. : Алетейя, 2001. - С. 22-41.

10.   Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс / Хосе Ортега-и-Гассет // Вопросы философии. - 1989. - № 3. - С. 119-154.

11.   Платон. Собрание сочинений : в 4 т. Т.1 / Платон. - М. : Мысль, 1990. - 860 с.

12.   Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / П. А. Сорокин. - М. : Политиздат, 1992. - 544 с.

13.   Суркова Н. А. "Трансцендентальный субъект" и проблема его философской концептуализации : монография / Н. А. Суркова. - Уфа : Изд-во Башкир. гос. ун-та, 2003. - 232 с.

14.   Тейар де Шарден. Феномен людини / Тейар де Шарден. - М. : Наука, 1987. - 228 с.

15.   Тейар де Шарден. Божественне середовище / Тейар де Шарден. - М. : Renfissanse, 1992. - 187 с.

16.   История философии / Ю. М. Семенов. - М. : Современные тетради, 2003. - 776 с.

17.                           Философский словарь / авт-сост. : И.В. Андрющенко, О.А. Вусатюк, С. В. Линецкий, А. В. Шуба . - К. :

А.С.К., 2006. - 1056 с.

18.   Хеффе О. Плюрализм и толерантность: к легитимации в современном мире / Отфрид Хеффе // Философские науки. - 1991. - № 12. - С. 16-28.

19.   Хосе Аргуєлльеса. Енциклопедія Релігії та Природи [електронний ресурс] / Хосе Аргуєлльеса. - Режим доступу : /www. Sternenkraft.at. - Заголовок з екрану.

20.   Эпштейн М. Новый вид свободы - транскультура [електронний ресурс] / М. Эпштейн. - Режим доступу : /www. veer.info/ 59/epst_tra. html. - Заголовок з екрану.

21.   Эпштейн М. Разговаривать языком всех культур / М. Эпштейн // Наука и жизнь. - 1990. - № 1. - С. 100-103.

22.   Юнг К.-Г. Синхрония: аказуальный объединяющий принцип / К.-Г. Юнг. - М. : АСТ МОСКВА, 2010. - 347 с.

23.   Berry E. Transcultural Experiments [електронний ресурс] : Russian and American Models of Creative Communication / Ellen Berry, Mikhail Epstein. - New York : St. Martin's Press, 1999. - Р. 25. - Режим доступу : http://old.russ.ru/antolog/intelnet/fs_transculture.html