Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Анотація

У статті висвітлено актуальні питання, пов’язані із запобіганням корупції в Україні, зокрема сучасний стан розвитку корупції. Подано аналіз наукових праць щодо поняття “корупційний злочин” та віднесення “дачі хабара” до корупційних діянь. Обґрунтовано висновки про помилковість пропозиції щодо законодавчого закріплення поняття “корупційний злочин” та необхідності визнання злочину “давання хабара” умовно корупційним.

Ключові слова

Давання хабара, злочинність, корупція, корупційний злочин, ознаки корупції, склад злочину.

Боротьба з корупцією в Україні є одним з важливих напрямів розбудови держави. Існування в суспільстві цього явища спонукає наукову спільноту та державні органи до активного розроблення засобів протидії йому. Етапи боротьби з корупцією, які пройшла Україна, надали багатий практичний досвід, але, на жаль, суттєвих змін не відбулося. До такого висновку можна дійти, аналізуючи такі дані. У 2008 р. прокурори обласного та районного рівнів провели понад 2,5 тис. заходів боротьби зі злочинністю та корупцією, а слідчими прокуратури упродовж року направлено до суду 1,5 тис. кримінальних справ з ознаками корупції [9, с. 17-18]. Інші правоохоронні органи теж переможно рапортують про суттєві досягнення в цій боротьбі, але проявів цього явища дедалі більше. На розмах корупційних злочинів вказують проведені дослідження кримінологів, про що, зокрема, зазначено в праці О.Г. Кальмана: “За нашими даними, 76% опитаних громадян упродовж року давали хабара службовим особам, а 90% підприємців вважають, що без хабара в країні неможливо вирішити ні однієї проблеми” [2, с. 32].

Коментуючи ситуацію, яка сьогодні склалася, наведемо визначення В. Присяжнюка: “.останнім часом корумпованість суспільства, окремих керівників найвищих ешелонів влади досягла крайньої межі, за якою немає майбутнього” [6, с. 14].

Деякі автори, характеризуючи детермінанти такого стану, підкреслюють, що відсутність політичної волі в керівництва нашої держави є головною причиною існування корупції [11, с. 113]. До цього можна додати таку особливість корупції, як схильність до Дьоменко С.В. кандидат юридичних наук, доцент Запорізький національний університет самозбереження, самовідтворення й мімікрії [1, с. 332]. Можна виокремлювати багато чинників цього явища, і всі вони потребують ретельних досліджень.

До питань визначення корупції та її окремих ознак у своїх дослідженнях звертались такі вітчизняні вчені, як: Л.В. Багрій- Шахматов, О.О. Дудоров, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, М.І. Камлик, М.Й. Коржансь- кий, М.І. Мельник, Є.В. Невмержицький,

О.В. Терещук, М.І. Хавронюк, С.А. Шалгуно- ва та інші.

Незважаючи на те, що дослідження були комплексними та багатогранними, зміни, які відбуваються в суспільстві, потребують подальшого розгляду проблем існування корупції.

Метою статті є аналіз наукових праць щодо проблем необхідності законодавчого визначення поняття “корупційний злочин” та дискусійного положення про визнання “давання хабара” корупційним діянням.

Останнім часом як науковці, так і практичні працівники звертають увагу на відсутність визначення в законодавстві України поняття “корупційний злочин”. Так,

В.   Присяжнюк зауважив, що чинним законодавством не визначено чітких рамок, що розмежовують поняття адміністративного та кримінального діяння [6, с. 14]. І це не поодинока думка [8, с. 6]. Деякі автори, вирішуючи це питання, пропонують законодавчо закріпити поняття “корупційний злочин” з метою його відмежування від інших службових злочинів [11, c. 117].

Свого часу М.І. Мельник провів комплексне дослідження та обґрунтував доцільність вживання терміна “корупційний злочин”. Він підкреслив, що виділення корупційних злочинів як особливого виду злочинів видається абсолютно правомірно обґрунтованим [3, с. 163]. Розкриваючи суть цього питання, М.І. Мельник зазначив, що ці злочини об’єднуються в групу на підставі спільних і обов’язкових для всіх їх ознак: суб’єкта злочину, сфери вчинення, особливостей ознак об’єктивної й суб’єктивної сторони складу злочину. Підбиваючи підсумки, він надав дуже вдале визначення корупційних злочинів: це злочини, які полягають у неправомірному використанні (зловживанні) посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування наданої їм влади або свого посадового становища в

особистих інтересах чи інтересах третіх осіб [3, с. 165, 168].

На підставі цих положень потрібно підкреслити, що пропозиція І.В. Чубенко та інших учених про законодавче закріплення поняття “корупційний злочин” видається помилковою.

Щодо пропозиції внесення нового складу злочину до КК - “корупційний злочин”, то одним з аргументів проти цього є те, що тим самим буде безпідставно звужуватися коло злочинних діянь. Одним складом злочину все одно не охопити таке різноманітне явище, як корупція. Свого часу, народні депутати А.М. Мороз, І.Ф. Шаров, М.П. Нощенко у 2005 р. вносили законопроект щодо визначення корупційного злочину, надання йому характеристики “комплексна небезпечність” та визначення переліку корупційних злочинів. Ця пропозиція не була підтримана й, на нашу думку, це правильно. З таким самим успіхом можна внести пропозицію про надання поняття економічного злочину, політичного злочину тощо [7].

Однією з причин існування таких пропозицій є законодавче врегулювання поняття корупції в деяких країнах. Наприклад, ч. 1 ст. 303 КК Киргизької Республіки передбачає такий злочин, як корупція, - це умисні діяння, які полягають у створенні протиправного стійкого зв’язку однієї чи декількох посадових осіб, які мають власні повноваження з окремими особами чи угрупованнями з метою незаконного одержання матеріальних, будь- яких інших благ і переваг, а також надання їм цих благ і переваг фізичною та юридичною особами, що створює загрозу інтересам суспільства чи держави [10].

У своєму дослідженні М.І. Мельник надав ретельний кримінально-правовий аналіз цієї норми [3, с. 271-273]. Розглянемо деякі ознаки цієї норми з іншої позиції. Як видно з тексту цієї статті, законодавець вмістив у ознаку “створення стійкого протиправного зв’язку” головне завдання - визначення корупції та відмежовування цього злочину від інших, які вчиняються посадовими особами. Однак з урахуванням суті корупції як неправомірного використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, свого становища або влади, потрібно констатувати, що вчинення корупційних діянь цією особою можливо й без створення протиправного стійкого зв’язку.

Отже, ця ознака суттєво звужує коло злочинних діянь, що об’єктивно за своєю природою належать до корупційних. Це дуже зручно для керівників правоохоронних органів, щоб звітувати про ефективну боротьбу та низькій рівень корупції в країні, посилаючись на дійсно невелику кількість зареєстрованих за цією статтею злочинів. Ще одним опосередкованим доказом неефек

тивності дії цієї статті є поширення останнім часом корупції в Киргизстані [5].

Виходячи з вищенаведеного, підтримуємо позиції тих учених, які вважають безпідставними пропозиції щодо законодавчого закріплення поняття “корупційний злочин”.

Розглянемо ще одне питання щодо визнання корупційним такого злочину, як давання хабара. У своєму дослідженні М.І. Мельник підкреслив, що давання хабара може бути визнане корупційним злочином лише умовно. Це зумовлено відсутністю в ньому таких ознак корупційного злочину, як наявність спеціального суб’єкта та можливість зловживання суб’єктом давання хабара владою або посадовим становищем [3, с. 171].

З наведеними аргументами не погоджується Д.Г. Михайленко. Виходячи з правової природи відношення одержання й давання хабара, враховуючи спрямованість посягання, він зробив висновок про необхідність розміщення цього складу злочину в розділі ХѴІІ КК України [4, с. 355]. Дійсно, ця необхідність викликана нерозривним зв’язком між даванням та одержанням хабара. Але це не дає підстав визнати давання хабара службовим злочином. Ураховуючи це, а також те, що злочини цього розділу є загальними видами службових злочинів, законодавець визначив назву розділу ХѴІІ КК як “Злочини у сфері службової діяльності”.

На підтвердження своєї позиції Д.Г. Михайленко провів аналіз положень ратифікованих Україною конвенцій з питань протидії корупції, акцентуючи увагу на включені давання хабара в коло корупційних діянь. На підставі цього був зроблений висновок про визнання давання хабара безумовно корупційним діянням [4, с. 355-356].

Погодитися із цим висновком цілком неможливо. Так, включення в коло - це ще не безумовне віднесення. Надаючи роз’яснення щодо цього питання М.І. Мельник переконливо довів, що до умовних корупційних злочинів належать ті діяння, вчинення яких не завжди супроводжується ознакою корупційності. Так, тільки за умови вчинення таких дій посадовою особою й переслідування нею корисливого чи іншого інтересу є всі підстави визнавати їх корупційними [3, с. 170-171].

На підставі вищенаведеного зробимо такі висновки: по-перше, пропозиції про законодавче закріплення поняття “корупційний злочин” вбачається помилковими; по-друге, “давання хабара” визнається службовим злочином тільки при вчиненні його службовою особою; по-третє, “давання хабара” - це умовно корупційний злочин.

Отже, розглянувши деякі теоретичні аспекти щодо розвитку запобігання корупції в Україні підкреслимо, що перспективи подальших наукових розвідок порушених питань лежать у площині наукового осмислення

причин корупції і, виходячи із цього, необхідності корегування існуючих норм КК України, а не постійного додавання нових.

Література

1. Демичева А.В. Корупція як соціальний феномен та її оцінка громадянами: український контекст / А.В. Демичева // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : зб. наук. праць. - 2007. - № 1 (37). - С. 326-335.

2. Кальман О.Г. Сучасний стан і проблеми протидії злочинності та корупції в Україні / О.Г. Кальман // Влада. Людина. Закон. - 2008. - № 6. - С. 27-36.

3. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії : монографія / М.І. Мельник. - К. : Атіка, 2001. - 304 с.

4. Михайленко Д.Г. Тенденції щодо визначення поняття корупції та її співвідношення з хабарництвом / Д.Г. Михайленко // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. - Вип. 45 / [редкол.: С.В. Кі- валов (голов. ред.) та ін. ; відп. за вип. Ю.М. Оборотов]. - Одеса : Юридична література, 2009. - С. 352-357.

5. Онлайн-исследование по определению уровня коррупции в Кыргызской Республики [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://zpress.kg/index.php?option=com_conte nt&view =article&id=7453:2009-05-27-07-35-

6. Присяжнюк В. Боротьба з корупцією вимагає не балачок, а рішучих дій /B.   Присяжнюк // Вісник прокуратури. - 2008. - № 10. - С. 12-16.

7. Про внесення доповнення до Кримінального кодексу України (щодо визначення корупційного злочину, його характеристики “комплексна небезпечність”, переліку корупційних злочинів): Проект Закону № 8195 від 23.09.2005 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_ 1?id =&pf3511=25536.

8. Пшонка В. Міжнародна взаємодія щодо протидії корупції / В. Пшонка // Вісник прокуратури. - 2008. - № 10. - С. 5-9.

9. Рябенко В. Головні питання боротьби з корупцією: забезпечення цілісної антико- рупційної політики / В. Рябенко // Вісник прокуратури. - 2008. - № 10. - С. 17-19.

10.  Уголовный кодекс Кыргызской Республики от 18 сентября 1997 г. (по состоянию на 17 февраля 2003 года) [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.law.edu.Ru/norm/norm.asp?nor mID=1243545&subID.

11.  Чубенко І.В. Генезис поняття корупції / І.В. Чубенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2009. - № 1 (87). - C.  113-117. 45&catid=20:2008-10-19-12-14-5.