Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Горб Н.О.
кандидат юридичних наук, доцент Класичний приватний університет

Анотація

У статті доведено необхідність створення цілісної системи профілактики девіантної поведінки неповнолітніх та молоді, розглянуто особливості превентивної діяльності в цій сфері в зарубіжних країнах, зокрема в США, Італії, Скандинавських країнах, визначено переваги та недоліки окремих превентивних моделей.

Ключові слова

Девіантна поведінка, зарубіжні країни, молодь, неповнолітні, превенція.

Загальновизнано, що реальна ситуація в країні в умовах несприятливого впливу факторів соціальної та біологічної екології зумовлює зростання небезпечних для підростаючого покоління й суспільства в цілому явищ: ранньої алкоголізації та наркоманії, омолодження злочинності, збільшення кількості неповнолітніх з психічними розладами, злочинності серед дівчат підліткового віку, безпритульності, особливо серед неповнолітніх [7, с. 30]. Ці тривожні тенденції свідчать про необхідність удосконалення соціально-профілактичної діяльності держави й суспільства, усіх соціальних інститутів, створення цілісної системи профілактики девіантної поведінки неповнолітніх та молоді, захисту їх прав, підготовки до цієї діяльності не лише правників, а й батьків, вчителів, вихователів, керівників тощо. Виявлення джерел негативних тенденцій, факторів, що їх посилюють, усунення причин їх прояву - завдання державної важливості, від своєчасного та всебічного вирішення яких багато в чому залежить майбутнє суспільства в цілому.

Викладене зумовлює те, що проблема девіантної поведінки сьогодні викликає жвавий інтерес у психологів, соціологів, філософів, педагогів, лікарів і, безумовно, кримінологів та співробітників правоохоронних структур. Спорідненість терміна з поняттям “соціальна норма” багаторазово ускладнює проблему, оскільки межі норми є досить умовними, а людини, абсолютно нормальної за усіма показниками, просто не існує [3, с. 3].

Учені й практики різних галузей знань завжди приділяли підвищену увагу питанням виявлення, корекції та превенції девіан- тної поведінки неповнолітніх і молоді в різних її аспектах. У вітчизняній педагогіці ХХ ст. цю проблему досліджували, зокрема,

П.П. Блонський, Л.С. Виготський, С.Т. Швацький; медичні аспекти девіантної поведінки вивчали А.І. Буянов, Н.М. Іовчук,

О.Є. Личко, О.І. Захаров; питаннями превентивної профілактики займалися

С.А. Беличева, В.Г. Бочарова, Б.З. Вульфов,

С.І. Григор’єв, А.С. Макаренко, В.Д. Семенов,

В.А. Сухомлинський, Г.М. Філонов; соціально-правові аспекти превенції девіантних проявів серед неповнолітніх та молоді набули подальшого розвитку в працях Ю.Д. Блувштейна, О.І. Долгової, М.І. Гернета, Я.І. Гилинського, К.Є. Ігошева,

В.Ф. Куфаєва,   П.І. Люблинського,

Г.М. Міньковського, Н.М. Пісоцької, А.П. Тузова, Н.В. Яницької та багатьох інших учених.

На сучасному етапі на державному рівні визнані суттєвість та масштабність завдань щодо охорони життя й здоров’я дітей та молоді, запобігання негативним проявам у їх середовищі; сформовано у зв’язку із цим окремий напрям державної політики. Важливим в аспекті розглядуваної проблеми видається вивчення зарубіжного досвіду превенції девіантних проявів серед відповідних категорій осіб з метою його ефективного запозичення та впровадження, що й є метою статті.

У сучасній світовій девіантології розрізняють три рівні первенці [1, с. 464-465]:

- первинну {primary prevention) - близьку за змістом до вітчизняної загальної профілактики;

- вторинну {secondary prevention) - аналог вітчизняної “спеціальної профілактики”;

- третинну {tertiary prevention), або індивідуальну профілактику у вітчизняній науці. Безумовно, ідея запобігання злочинності

та іншим негативним девіаціям є значно розумнішою, демократичнішою, ліберальні- шою, прогресивнішою, ніж “боротьба” й репресії. Разом з тим, розмірковуючи над ефективністю   такої    превенції,

Я.І. Гилинський називає ряд причин недостатньої реалістичності превентивних заходів, серед яких:

1) невизначеність тих причин і факторів, які необхідно виокремити з безлічі зазначених у вітчизняній і зарубіжній літературі, наявність десятків респектабельних концепцій причин девіантності, а поряд із цим і проблеми вибору тих з них, які необхідно взяти

за основу й застосовувати в профілактичній діяльності;

2) відсутність переконливих даних про достатню ефективність превентивної діяльності;

3) погляд на превенцію як на інтервенцію в особисте життя, у зв’язку із чим існує серйозна небезпека виродження профілактики в нехтування елементарними правилами людини [1, с. 466].

Водночас учений не заперечує корисності зусиль із запобігання небажаним девіаціям, доходячи справедливих висновків про те, що суспільство так чи інакше буде реагувати на конвенційно визначену й таку, що виявляється поліцією, злочинність (наркотизацію, корупцію тощо). А превенція є бажанішою за репресії post factum. Доведеною видається його думка про те, що сукупність заходів primary, secondary, tertiary prevention спроможна в цілому покращити соціальне становище, умови буття, сприяти скороченню суспільно небезпечних діянь, а заходи secondary та tertiary prevention здатні, за умови їх розумного застосування, як захистити потенційну жертву злочину, так і допомогти самому девіанту (тому, хто зловживає наркотиками, алкоголем, азартними іграми тощо), що вже саме по собі є благом [1, с. 467].

Виходячи з вищерозглянутих положень, ми й будемо визначати особливості профілактики негативних девіантних проявів серед неповнолітніх та молоді в сучасному світі.

Останніми роками в європейських країнах кількість злочинів, учинених неповнолітніми, збільшилася на 40-70%, у жодній європейській країні не спостерігається зменшення кількості малолітніх злочинців. Розгул підліткової й молодіжної злочинності в сучасній Європі, а також у США - явище зовсім не тимчасове: крива правопорушень неухильно йде вгору на всьому її просторі протягом останнього десятиріччя [7, с. 31].

Зростання злочинності, зокрема неповнолітніх та молоді, і “криза покарання” змусили зарубіжних кримінологів і практичних працівників звернутися до ідей запобігання злочинності, серед яких ми виокремили ті, які, на нашу думку, становлять особливий інтерес.

США. Те, що проблема зростання молодіжної злочинності в США стає дедалі гострішою й потребує оперативного державного втручання, визнано давно. Так, ще у 1980 р. Т.В. Кажарська наводила такі статистичні дані: у 1977 р. з 1622 умисних убивств, зареєстрованих у Нью-Йорку, половина вчинена молодими людьми віком від 16 до 25 років [4, с. 87]. Американські кримінологи й соціологи, своєчасно визнавши правильність твердження про те, що “проблема злочинності не вирішується знаннями поліції про те, що автомобілі викрадають неповно

літні, злочини з насильством, як правило, вчиняються негритянським населенням, а вуличні злочини залежать від погоди.”, прийшли до необхідності відмови від прилаштування поліції до феноменів насильства, що зростає в суспільстві, чітко визначити ці феномени як об’єкти спеціального наукового дослідження й лише на підставі цього розпочати розроблення рекомендацій з превенції насильства [4, с. 88].

Американські вчені зібрали й проаналізували дані про раннє виникнення девіантної поведінки в правопорушників і дійшли невтішних висновків. Так, А. Каждін і Л. Робінс вказують на доведеність доказів того, що рецидивам злочинів дорослих часто передує тривала антисуспільна поведінка в дитинстві та юності [5, с. 35]. Дж. Уайт зазначає, що антисуспільна поведінка в ранньому віці стає кращим показником її продовження у більш старшому віці. “Виникає відчуття, що ця закономірність діє навіть у тих випадках, коли антисуспільна поведінка відзначена ще в дошкільному віці”, - пише він [8, с. 49].

Сьогодні у США функціонують Федеральні програми запобігання злочинності молоді з урахуванням регіональних особливостей. Кожний штат має достатню самостійність у розробленні і прийнятті таких програм, широко використовує експериментальні методи запобігання злочинності. Завдяки Дитячому федеральному бюро, Національній асоціації з проблем кримінального засудження, Національній конфедерації суддів у справах неповнолітніх, Національній конфедерації юнацьких асоціацій допомога в цій роботі надається кожному штату без винятку [6, с. 10].

У США в превентивній діяльності провідну роль відіграють добровільницькі, релігійні та інші громадські організації, які надають безпосередню допомогу дітям і їх сім’ям. Як правило, у великих центрах (Нью-Йорк, Бостон, Кливленд, Детройт, Чикаго, Лос-Анджелес та ін.) розвинена широка мережа різних державних і соціальних служб для застосування тих чи інших виправних заходів, а також спеціалізованих виправних інститутів для неповнолітніх (служба пробації).

У маленьких містах і сільських місцевостях активно діють місцеві школи, церкви, громадські й приватні агентства, добровільні громади. У дитячих клініках створюються спеціальні групи з виконання програми запобігання злочинності серед неповнолітніх, саме їх робота з важкими дітьми, які ще вчинили правопорушення, робить значний внесок у справу запобігання девіантним проявам серед таких осіб.

Упровадження новацій у структуру програми з урахуванням загальної картини злочинності активно реалізуються у виправних інститутах штатів Каліфорнія, Мінесота, Ма-

сачусетс, Вісконсин {штати, у яких мережа спеціалізованих служб для неповнолітніх та молоді є найбільш розвиненою), а також Нью-Йорку і Нью-Джерсі. Разом з тим слід відзначити, що саме в цих штатах рівень злочинності неповнолітніх та молоді є дуже високим, особливо в негритянських та кольорових гетто. Саме ця група населення в США найчастіше позбавлена громадянських прав і привілеїв, не зайнята суспільно корисною працею, для них не вистачає послуг клінік, соціальних центрів, виховних та релігійних інститутів. Імміграційна політика, конфлікти між культурами різних національностей і корінних мешканців Америки створюють живильне підґрунтя для злочинності в американському суспільстві. Саме тому основні зусилля в загальному запобіганні злочинним проявам серед молоді спрямовані на боротьбу із соціальною дезорганізацією суспільства, розширення мережі соціальних служб, надання допомоги сім’ям неповнолітніх [6, с. 10-11].

Щодо сільської місцевості, непромисло- вих районів, то тут достатньо сильними залишаються сімейні традиції, моральні устої, вплив церкви, повага до самої американської традиції й закону в цілому. Тут досить рідко виникає потреба в допомозі соціальних служб, що, у свою чергу, ефективно позначається на діяльності соціальних центрів, агентств тощо, які мають змогу надати індивідуальну допомогу кожному, хто її потребує.

Виступаючи на міжнародному семінарі “Ювенальна юстиція”, який проходив у 2008 р. в Москві, Д. Кук зазначив, що спеціалісти ювенальної юстиції США визнають провідну роль родини й суспільства у вихованні та підтримці молоді, як профілактика молодіжної злочинності використовуються методи найменш жорсткі, науково обґрунтовані й результативні. До кожного неповнолітнього застосовується особливий, індивідуальний підхід [10].

Центром розвитку концепції “community policing’ і її реалізації в США є Чикаго. Тут ретельно досліджуються відносини між населенням міста та поліцією, можливості їх співробітництва в профілактиці злочинів, а також в організації “сусідського контролю” [1, с. 468].

Серед основних недоліків американської превенційної моделі можна назвати те, що сама особистість неповнолітнього вивчається окремо, у відриві від школи, родини, церкви; майже не приділяється увага його поведінці в групі, де він поводиться найбільш агресивно.

Італія. Сучасні тенденції злочинності неповнолітніх та молоді в Італії є типовими для злочинності молодих людей більшості країн північної півкулі. Серед якісних харак

теристик цієї злочинності кримінологи відзначають збільшення насильницьких злочинів, злочинів, пов’язаних з наркотиками, а також злочинів, вчинюваних жінками й мігрантами. Показники насильницької злочинності кінця 1980-х рр. були втричі меншими за показники, що фіксуються поліцією сьогодні [2, с. 44].

Змінюється й соціальний портрет молодого злочинця. Статистика доводить, що з 1991 р. кількість насильницьких злочинів, вчинюваних молодими іноземцями, збільшилася з 18 до 26%; 36% від загальної кількості злочинів припадає на дівчат, причому частка італійок становить лише 14%. Це пояснюється тим, що на сьогодні Італія є європейською країною - лідером за кількістю нелегальних мігрантів з країн колишньої Югославії, Марокко й Албанії. Їх життя проходить у тяжких умовах: бідність, проблеми у сім’ї та школі, слабкі соціальні зв’язки тощо. Молоді люди з мігрантських сімей найменш захищені від експлуатації криміналу {примушування до торгівлі наркотиками, проституції тощо) і більш “видимі” для поліції та ювенального суду. Багато неповнолітніх вчинюють злочини до досягнення мінімального віку, з якого настає кримінальна відповідальність {14 років), а тому не переслідуються законом, що спричинює істотний розрив між показниками зареєстрованих злочинів і кількості судових розслідувань щодо неповнолітніх. Згідно з анонімними опитуваннями дослідників, 94% неповнолітніх та молодих людей у північних районах Італії заявили, що вони колись зберігали або розповсюджували наркотики, тоді як у південному регіоні країни лише 25% їх однолітків мали подібні кримінальні практики, проте більшість брали участь у грабежах, вимаганнях, незаконному використанні зброї [2, с. 46-47].

Виходячи з викладених властивостей в Італії сформувалася особлива модель ювенальної юстиції, сучасна структура інститутів якої закріпилася з прийняттям у 1988 р. Кримінального кодексу Італії. На практиці робота з неповнолітніми правопорушниками стала здійснюватися не лише судовими соціальними службами, а й соціальними службами муніципалітетів, які проводять роботу із сім’ями, та волонтерськими службами.

Італійська служба пробації відрізняється від аналогічних служб в інших країнах і передбачає лише призупинення судового розгляду справи неповнолітнього на певний проміжок часу, протягом якого він зобов’язаний відвідувати реабілітаційні й освітні програми та проекти, зазвичай організовувані місцевою церквою. Слід зазначити, що заходи досудової пробації застосовуються до всіх без винятку видів злочинів, у

тому числі до вбивств. Реалізуються ці програми в плідній співпраці судових соціальних служб і муніципальних державних соціальних служб.

Покарання у вигляді позбавлення волі застосовується до неповнолітніх украй рідко. Відповідно до судових звітів щорічно в Італії ув’язнюється близько 2000 молодих людей, середній термін перебування неповнолітнього в тюрмі становить 5 місяців, тому щоденно в тюрмах країни перебувають до 500 неповнолітніх, що робить Італію однією з країн з найнижчими показниками неповнолітніх ув’язнених серед країн Західної й Центральної Європи [2, с. 49].

Соціальна невдоволеність зростанням злочинності неповнолітніх, низькою ефективністю існуючих програм профілактики та роботою системи правосуддя породила рух за відновлюване правосуддя. Відновлюва- льна парадигма трактує злочин як подію, що розірвала соціальну тканину життя суспільства, а його головним завданням є примирення сторін - учасників конфлікту. Основні процедури відновлювального підходу включають у себе медіацію (примирення правопорушника й жертви) і відшкодування заподіяної шкоди.

Починаючи з кінця 1980-х рр., десятки подібних відновлюваних програм уже діяли в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Великобританії та інших країнах. У 1995 р. у Турині був створений перший в Італії Центр з примирення, сьогодні їх вже вісім: по три на півдні й півночі країні та два на острові Сардинія. Усі співробітники таких центрів працюють на волонтерських засадах у вільний від основної роботи час [2, с. 50].

Упровадження таких практик ознаменувало культурне зрушення в традиційній і дуже консервативній системі правосуддя, центри примирення є перспективним напрямом ювенальної юстиції, які, серед іншого, дають змогу працювати з неповнолітни- ми правопорушниками-мігрантами, виступаючи практично єдиною альтернативою їх ізоляції. Утім, на наш погляд, недоліком італійської моделі превенції є відсутність незалежного статусу таких центрів, практична відсутність серед їх співробітників спеціально навчених професіоналів.

Скандинавські країни є історично та мовно спорідненими, тому мають стійке підґрунтя для широкої та далекосяжної співпраці в різних галузях. Завдяки цьому системи запобігання злочинності Скандинавських країн є дуже подібними, мають багато спільних рис, отже, можна говорити про Скандинавську модель запобігання злочинності. Цікаво зазначити, що самі кримінологи визнають, що ця модель не є ані теоретично, ані методологічно особливо оригінальною, а її загальні характеристики найкра

ще розуміються на фоні давнішньої Північної кооперації в злочинному полісі й кримінології на підставі історичних і культурних зв’язків між цими країнами [12, с. 131].

Питанням превенції злочинності тут приділяється значна увага. У 1974 р. у Швеції була створена Шведська національна рада з запобігання злочинам (The National Swedish Council for Crime Prevention) як державний орган у системі Міністерства юстиції. Аналогічні ради створені в Норвегії й Фінляндії. Спільно зі Скандинавською кримінологічною дослідницькою радою (The Scandinavian Research Council for Criminology) вони з 2000 р. випускають спеціалізований журнал “Journal of Scandinavian Studies in Criminology and Crime Prevention” [1, с. 468], у якому проблеми превенції девіантної поведінки неповнолітніх та молоді посідають не останнє місце. Можливо, саме ці заходи пояснюють те, що рівень злочинності в Скандинавії сьогодні є нижчим, ніж в інших країнах Західної Європи, а систему формального контролю характеризує відносно невисока поліцейська щільність [14].

Сьогодні неповнолітні є найбільш криміногенно враженою частиною населення. Так, згідно з даними анкетування, яке проводилось упродовж 1996 р., більшість молодих людей у Скандинавських країнах (8090% хлопців) учинили кримінально каране діяння принаймні раз.

За даними поліцейських статистик, найбільша група осіб, які вчиняють злочини в Скандинавських країнах, це молоді люди віком від 15 до 17 років (19%) і від 20 до 24 років (20%). Наприклад, якщо врахувати, що кількість населення в Швеції - 8 млн, то загальна кількість осіб, що вчинили злочин у 1997 р. на 100 тис. населення у віці 15-18 років становить 3007, а віком 20-24 роки - 2930. Загалом по країні віком 15-19 років злочини вчиняють 16 848 осіб, у віці 20-24 роки - 16 239 осіб. У Норвегії найбільше зростання злочинності в групі від 12 до 25 років. Спостерігається загальна тенденція - чим старший вік, тим менше злочинів учиняється; найбільше втягнення в злочинну діяльність спостерігається у віці від 15 до 24 років, і ця тенденція простежується в усіх Скандинавських країнах [13, с. 7].

Зростання злочинності в Скандинавських країнах мобілізовує уряди та громадськість для проведення заходів, спрямованих на зменшення її рівня. Типово Скандинавським методом боротьби зі збільшенням рівня злочинності є широке залучення громадян до розроблення та втілення програм і заходів, спрямованих на запобігання злочинності неповнолітніх та молоді, особливо на локальному рівні. Державні органи розробляють лише національну програму запобігання злочинності, де містяться загальні рекомендації щодо заходів, які мають проводитися.

Локальні програми розробляються та втілюються на місцевому рівні з ініціативи самих громадян. Оскільки процес створення та реалізації таких програм є подібним для всіх Скандинавських країн, розглянемо його на прикладі Швеції.

Національна програма запобігання злочинності Швеції “Наш колективний обов’язок” була розроблена весною 1996 р. урядом з метою поліпшення роботи системи запобігання злочинності в країні та стимулювання участі муніципалітетів, організацій та громадян у цій справі. Головний принцип побудови програми - це вплив на структуру сприяння злочину з тим, щоб зменшити вигоду, яку отримують злочинці в результаті вчинення злочину, зробити більш складним та ризикованим її здобуття. Частина цієї програми присвячена ситуативному запобіганню злочинності. У цьому напрямі пропоновано вжити на місцевому рівні різноманітних заходів, які б ускладнювали вчинення кримінальних дій, підвищували ризик бути впійманим, а також спрямованих на зменшення вигоди від злочину та на ускладнення виправдання злочинних дій, наприклад, аргументуючи їх словами “так роблять усі”.

По-перше, рекомендується завжди враховувати, як загальний розвиток суспільства та політичні рішення у сферах, не пов’язаних з кримінальною політикою, можуть вплинути на рівень злочинності в країні. Особливо це необхідно враховувати при прийнятті рішень у сфері освіти та розробці політики щодо дітей і молоді. Відповідальність за ці заходи покладається на представників бізнесових кіл та політичних діячів як на національному, так і місцевому рівнях.

Другим запропонованим заходом у боротьбі зі злочинністю є розвиток та вдосконалення законодавства, особливо кримінального, з метою поліпшення роботи органів кримінальної юстиції та соціальних служб.

По-третє, дуже важливо використати ініціативу громадян у роботі із запобігання злочинності на місцевому рівні. Найбільших успіхів тут можна досягнути шляхом співпраці між органами влади та громадянами: підтримка індивідуальних ініціатив стосовно запобігання злочинності, таких як “Обхід батьків довкола міста”, “Ангели, що оберігають”, технічний захист від злочинців, а також спільних заходів поліції, соціальних служб та громадян, спрямованих на зменшення негативних наслідків злочину {служби цілодобової підтримки для жінок і жертв злочину, консультації та житло для потерпілих жінок) [11, с. 22].

Цікавим видається проект “Матері та Батьки в Швеції”, що реалізується з 1993 р. - національна мережа нічних патрулів. Основне завдання, яке ставиться перед цими

патрулями - запобігання насиллю, знищенню та пошкодженню майна, а також злочинності серед молоді. Присутність цих патрулів на вулицях повинна створити в підлітків почуття безпеки.

Методи діяльності цих патрулів відрізняються залежно від умов та обставин, які склалися в певних місцевостях, але основні принципи діяльності є однаковими по всій країні. Головний принцип організації патрулів - участь у їхній роботі можуть брати всі повнолітні особи, а не лише батьки. Нічне патрулювання є добровільним і означає обхід батьками, інколи разом з представниками адміністрації, міста або його центральних частин у п’ятницю та суботу ввечері. Під час свят та шкільних канікул у патрулях беруть участь представники громадських організацій, муніципалітетів, шкіл, соціальних служб та поліції. Основна ідея полягає в тому, що коли підліток потребує допомоги або просто хоче поговорити, дорослі завжди поруч і готові прийти на допомогу.

Крім запобігання злочинності, є багато інших позитивних результатів діяльності нічних патрулів. Дорослі дістали змогу познайомитись з молоддю та їхнім нічним життям. Нічні патрулі поклали початок спілкуванню через вікові, етнічні, професійні межі [13, с. 30-32].

У сучасних умовах у боротьбі зі злочинністю неповнолітніх центральне місце відводять запобіганню їм на початкових стадіях з тим, щоб відвернути саму можливість учинення підлітком кримінально караного діяння. Всі заходи запобігання злочинам неповнолітніх на початковій стадії спрямовані на реалізацію її головного завдання - припинити деформацію особи, яка вже почалася, а також блокувати вплив на неї криміногенних факторів мікросередовища ще до того, як вони виявляться в злочинній поведінці. Програми запобігання злочинності розробляються в Скандинавських країнах на державному та місцевому рівнях з метою запобігання втягненню неповнолітніх у злочинну діяльність, створення умов для нормального існування та розвитку дітей з не- благополучних сімей. “Запобігання злочинності - наш колективний обов’язок” - це не лише гасло, кожен громадянин цих країн усвідомлює свій обов’язок взяти участь у заходах з метою запобігання злочинності у своїй місцевості, регіоні, країні.

На нашу думку, досвід Скандинавських країн у сфері запобігання злочинності неповнолітніх та молоді може з успіхом бути використаним в Україні, особливо практика широкого залучення самих громадян до участі в запобіганні злочинності.

Висновки. Підсумовуючи викладе в статті, доходимо висновків про те, що кримінологи різних країн визнають необхідність

превенції девіантної поведінки неповнолітніх та молоді, справедливо вважаючи, що ці групи населення найбільш гостро відчувають формувальний вплив негативних факторів соціального середовища, у подальшому значно складніше піддаються корекції і в підсумку утворюють основний резерв для дорослої й рецидивної злочинності.

У кожній з розглянутих країн превенція девіантних проявів серед неповнолітніх та молоді відбувається за різними рівнями й напрямами, має свої переваги таедоліки, але на сучасному етапі така діяльність характеризується наявністю значної кількості заходів профілактичного йвиховного характеру, спрямована на індивідуалізацію превентивних програм і не має на меті покарання особи як кінцеву мету.

Безумовно, просте копіювання зарубіжного досвіду у правозастосовну вітчизняну практику не дасть очікуваного позитивного результату, утім, досягнення кримінологічної науки зарубіжних країн у розглядуваній сфері необхідно ретельно досліджувати, адаптувати до сучасних українських реалій і використовувати на практиці, оскільки, як писав Ш. Монтеск’є, “легше запобігти злочинам, ніж карати”.

Література

1. Гилинский Г.Я. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других “отклонений” / Г.Я. Гилинский. - 2-е изд., испр. и доп. - СПб. : Юридический центр Пресс, 2007. - 528 с.

2. Головизина М. Преступность несовершеннолетних, ювенальная юстиция и восстановительное правосудие в Италии / М. Головизина // Вопросы ювенальной юстиции. - 2007. - № 2. - С. 44-51.

3. Змановская Е.В. Девиантология. (Психология отклоняющегося поведения) : учеб. пособ. / Е.В. Змановская. - 3-е изд., испр. и доп. - М. : Академия, 2006. - 288 с.

4. Кажарская Т.В. Юристы США о предупреждении преступности / Т.В. Кажарская // Правоведение. - 1980. - № 1. - С. 87-90.

5. Панарин А. Жизненный мир и агрессия рациональности / А. Панарин // Almamater : Вестник высшей школы. - 2000. - № 7, 8. - С. 34-39.

6. Нека Л.И. Профилактика правонарушений, совершаемых несовершеннолетними, и социальный контроль над ростом преступности / Л.И. Нека // Вопросы ювенальной юстиции. - 2006. - № 4. - С. 9-11.

7. Переверзев А.В. Профилактика девиантного поведения несовершеннолетних - основа ювенальной юстиции / А.В. Переверзев // Вопросы ювенальной юстиции. - 2007. - № 1. - С. 30-32.

8. Права человека и культура мира: проблемы обучения и воспитания. По материалам II Европейского конгресса по воспитанию в духе мира “Обучение правам человека. От идеи к реальности”. 26-30 июля 1996 г., Лиллехаммер, Норвегия / [под ред. Э. Клевена и др. ; пер. с англ. О.П. Рябковой, Р.С. Трохиной]. - М. : АИРО-ХХ, 1999.

9. Щегорцов А.А. О профилактике безнадзорности и правонарушений несовершеннолетних в России: проблемы и пути их законодательного решения /А.А. Щегорцов // Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. - 1998. - № 16 (83). - С. 31-39.

10.  Юристы из США поделились опытом работы с несовершеннолетними преступниками [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.yar.nan.ru/ detail.php?ID=1155&print=Y.

11.  Crime prevention in the Nordic context - The Nordic Model. - Stockholm, 1993.

12.  Takala H. Nordic Cooperation in Criminal Policy and Crime Prevention / H. Takala // Journal of Scandinavian Studies in Criminology and Crime Prevention. - 2005. - № 2, February. - Р. 131-147.

13.  Our Collective responsibility: A National programme for Crime Prevention, National council for Crime prevention. - Stockholm, 1997.

14.  Von Hofer H. Crime and Punishment in Denmark, Finland, Norway, and Sweden - A Summary [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.istat.it/istat/ eventi/2003/perunasocieta/relazioni/Hofer_ rel.pdf.