Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Поліщук С.М.
здобувач Чорноморського державного університету ім. П. Могили

Анотація

У статті проаналізовано класифікацію юридичних наук, різновиди юридичної відповідальності, досліджено теорологічні засади юриспруденції.

Ключові слова

Адміністративне право, нормативно-правовий акт, публічне право, теорологія юриспруденції, юридичні науки.

Аннотация

В статье проанализирована классификация юридических наук, разновидности юридической ответственности, исследованы теоро- логические основы юриспруденции.

Ключевые слова

Административное право, нормативноправовой акт, публичное право, теорология юриспруденции, юридические науки.

Annotation

Classification of legal sciences, varieties of legal responsibility, is analysed in the article, teorologies bases of jurisprudence are investigational.

Key words

Administrative law, normatively-legal act, public law, teorology of jurisprudence, legal sciences.

І. Вступ

В контексті реалізації концепції адміністративної реформи в України [15] пожвавився інтерес до принципового перегляду основ адміністративного законодавства, що інколи пропонується на застарілій концепції поділу права на публічне і приватне [1; 11]. Загально визнаним є положення теорології юриспруденції про те, що право виступає в якості основного та найбільш ефективного державного способу врегулювання суспільних відносин та упорядкування діянь як державних інституцій, так й всіх інших юридичних ї фізичних осіб, яке встановлене і примушується до виконання самою державою (уповноваженими нею органами, посадовими особами) і є загальнообов’язковим правилом поведінки [13, с. 221-223].

У цьому відношенні будь-який нормативно- правовий акт (право) є публічним, оскільки, навіть, традиційні так звані “галузі приватного права: цивільне, цивільно-процесуальне, господарське, сімейне, житлове, трудове, земельне та ін. [13, с. 293], врегульовуючи суспільні відносини лише між юридичними і

фізичними особами, роблять це в встановлених державою межах. Дані галузі права як й традиційні “галузі публічного права”: конституційне, фінансове, адміністративне та ін. [13, с. 292-293], у підсумку врегульовують суспільні відносити між державними інституціями, а також між фізичними і юридичними особами з державою.

Звідси, випливає застарілість принципу поділу права на публічне і приватне, оскільки покладені в основу даного поділу особливості двох основних методів правового регулювання - імперативного чи диспозитивного, правильніше відобразити у більш новітньому класифікаційному поділі правових норм на імперативні та диспозитивні [13, с. 284]. Дану класифікацію доцільно деталізувати у контексті поділу правових норм за функціями права на правоконстатуючі, дозвільні, зобов’язуючі, заборонні та охоронні [13, с. 284-285], за субординацією в правовому регулюванні на базисноантиделіктні, процедурні і регулятивні [13, с. 284] тощо

Спільними же зусиллями міжвідомчого науково-дослідного колективу у складі С.А. Ки- риченка, Т.О. Коросташової, Ю.О. Ланцедо- вої, С.М. Поліщука, Ю.Д. Ткача і О.С. Тунту- ли під керівництвом проф. О.А. Кириченка останніми роками запропоновано принципово нове розуміння основ теорології юриспруденції (завдань, об’єктів та класифікації юридичних наук у цілому та ін.) [2; 8; 13], що має стати природнім новітнім теоретичним підґрунтям для принципового перегляду засад будь-якої юридичної науки, у тому числі й блоку наук, завданням яких є розробка нормативно-правового регулювання державного управління та засобів подолання порушень даного регулювання.

II.    Постановка завдання

Мета статті - проаналізувати особливості реформування адміністративного права, дослідити новітню класифікацію юридичних наук, визначити положення теорології юриспруденції.

III.   Результати

У першу чергу, варто почати з розгляду новітнього підходу до визначання завдань юридичних наук, що ґрунтується на відповідній оцінці існуючих традиційних поглядів [13, с. 447-467] і обґрунтовується тим, що логічним буде покласти на юридичні науки у

цілому такого базисного завдання, як розробки належної нормативно-правової регламентації необхідних сторін суспільного життя. І якщо б ми мали ідеальне суспільство (тобто у якому всі створені правові норми як загальнообов’язкові правила поведінки, що встановлені уповноваженими на те державними органами і виконання яких підтримується силою державного примусу, повністю б виконувалися), то у покладанні на юриспруденцію (юридичні науки) інших завдань відпала б необхідність.

У даному випадку можна було лише говорити про необхідність встановлення допоміжного завдання юриспруденції - забезпечити умови щодо раціонального, ефективного та якісного функціонування розробленої нормативно-правової регламентації, оскільки деяке розроблене нормативно-правове регламентування без додаткових нормативно-правових та інших умов можуть виявитися затратними, мало результативними чи мати інші вади або й зовсім не функціонувати. Вказані завдання виступають як базисні для юриспруденції (юридичних наук у цілому).

У той же час, існуючі реалії суспільного життя свідчать про те, що у будь-якому суспільстві зовсім уникнути порушень розробленої нормативно-правової регламентації не вдасться. Тому більш правильно ставити лише завдання, щоб такого роду порушень було б як можна менше. У контексті ж досягнення даної мети виникає необхідність покласти на юриспруденцію (певну групу юридичних наук) ще два базисні завдання - розробити належні засоби подолання правопорушень і забезпечити умови щодо ефективного, раціонального та якісного застосування вказаних засобів боротьби з правопорушеннями.

Виходячи з викладеного юридичні науки у цілому (юриспруденція) мають виконувати такі базисні завдання:

1. Розробка належних (раціональних - з найменшими витратами, ефективних - з найкращими результатами, якісних - за відсутністю інших недоліків, наприклад, внутрішньої і зовнішньої суперечливості прийнятого нормативно-правового акту, тобто, щоб різні частини нормативного акту не суперечили одна одній, були логічно і достатньо повно викладені, а також щоб положення певного нормативного акту узгоджувалися зі всіма іншими існуючими нормативно-правовими актами тощо):

1.1.   Нормативно-правової регламентації необхідних сторін суспільного життя.

1.2.   Засобів боротьби з порушеннями даної регламентації, тобто, з різного роду правопорушеннями.

2. Створення умов щодо раціонального, ефективного та якісного:

2.1.   Функціонування розробленої нормативно-правової регламентації.

2.2.   Застосування засобів боротьби з правопорушеннями [2, с. 9; 13, с. 15].

Звідси випливає необхідність уточнення й переліку базисних об’єктів юридичних наук у цілому, якими традиційно вчені-теоретики бачили лише право і державу [13, с. 447-467], про що свідчать й існуючі найменування загальнотеоретичної юридичної науки “Теорія держави і права” [13, с. 437-446], яку більш правильно поділити на дві і назвати відповідно “Теорологія юриспруденції” і “Політологія юриспруденції”, а відповідний НДІ держави і права імені В.М. Корецького НАН України уточнити, як “НДІ проблем юриспруденції” або (що є більш вузьким і менш виваженим) “НДІ теорології і політології юриспруденції” [2, с. 11]. На підставі уточнених завдань юридичних наук у цілому неважко зрозуміти, що базисними об’єктами юриспруденції фактично мають виступати:

1. Нормативно-правова регламентація необхідних сторін суспільного життя.

2. Засоби боротьби з правопорушеннями.

3. Умови, що забезпечують раціональне, ефективне та якісне функціонування даної нормативно-правової регламентації, застосування засобів боротьби з правопорушеннями і проведення інших напрямків юридичної діяльності [2, с. 11; 13, с. 17].

Держава ж може виступати як допоміжний, а не базисний об’єкт юриспруденції, окрім якої, такими також можуть бути визнані і деякі інші подібні об’єкти, наприклад, властивості людини створювати і дотримуватися правових норм, охороняти їх від порушень, навчати інших людей цьому і т. д. [2, с. 11].

У контексті викладених теорологічних засад юриспруденції варто уточнити й традиційні погляди щодо напрямків (функцій) юриспруденції [13, с. 468-501], що Т.О. Ко- росташова достатньо виважено пропонує представити таким чином:

1. Правотворчий напрямок, який фактично поділяється на:

1.1.   Законотворчий напрямок, сутність якого полягає у прийнятті, розвитку і тлумаченні законів різної підпорядкованості і тому даний напрямок, у свою чергу. поділяється на:

1.1.1. Конституційно-законотворчий напрямок:

1.1.1.1.    Власноконституційно-законотвор- чий напрямок, тобто прийняття, удосконалення, визнання таким, що втратив силу, тлумачення власно Конституції України у цілому чи її окремого положення.

1.1.1.2.    Параконституційно-законотворчий напрямок, коли вже приймаються, розвиваються, визнаються такими, що втратили си

лу, і тлумачаться так звані “конституційні закони” з метою тлумачення чи деталізації окремих положень самої Конституції України. Даний правотворчий напрямок має у перспективі зникнути у контексті первісного прийняття через кодифікацію Конституції України і чисельних конституційних законів Конституційного кодексу України.

1.1.2. Поточно-законотворчий напрямок:

1.1.2.1.    Первісно-законодавчий напрямок - прийняття, удосконалення. визнання такими, що втратили силу, і тлумачення законів певного напрямку чи сфери застосування.

1.1.2.2.    Кодифікація - відповідна систематизація накопичених поточних законів певного напрямку чи сфери застосування.

1.2.   Підзаконотворчий напрямок - прийняття, розвиток, визнання такими, що втратили силу, і тлумачення підзаконних нормативно-правових актів:

1.2.1. Базиснопідзаконотворчий напрямок - прийняття, удосконалення, визнання такими, що втратили силу, і тлумачення пі- дзаконних нормативно-правових актів, дія яких розповсюджується на всіх громадян і всю територію держави.

1.2.2. Відомчепідзаконотворчий напрямок - прийняття, розвиток, визнання такими, що втратили силу, і тлумачення підзаконних нормативно-правових актів, які діють в межах певного міністерства, відомства чи будь-якої іншої корпоративної державної чи недержавної інституції (структурованої юридичної особи).

1.2.3. Локально-підзаконотворчий напрямок - прийняття, розвиток, визнання такими, що втратили силу, і тлумачення актів підза- конної нормативно-правової організації роботи певної юридичної особи. Це притаманно як вищим державним інституціям (власно Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, Секретаріату Президента України, Верховного Суду України), так і низовим юридичним особам (конкретним підприємствам, установам та організаціям).

2. Правозастосовчий напрямок, який полягає у виконанні та іншій реалізації прийнятих, удосконалених, визнаних такими, що втратили силу, чи підданих тлумаченню нормативно-правових актів.

3. Антиделіктний напрямок. Традиційно даний напрямок іменується “правоохоронним” [7], що походить від семантичне неви- важеного терміну “правоохоронні органи”, сутність якого полягає у позначенні органу, завданням якого є охорона права від порушень, що, у свою чергу, є частковими завданням попередження злочинів, а останнє презентує лише одну з восьми інших стадій: виявлення латентних злочинів, припинення триваючих злочинів, розкриття і досудове розслідування злочинів, судовий розгляд (слідче вирішення) справи, виконання судо

вого (слідчого) рішення та проведення роботи із звільненим до зняття чи погашення судимості [14, с. 35]. Звідси випливає обгрунтованість більш широкого терміну “анти- деліктні органи”, “антиделіктна діяльність” тощо [3, с. 181].

4. Юридико-освітянський напрямок.

5. Юридико-науковий напрямок [2, с. 12;

13, с. 22-23].

Новітню класифікацію юридичних наук і відповідне уточнення засад наук адміністративного більш правильно будувати й на наступному удосконаленні традиційного переліку правопорушень [13, с. 623-644], коли всі можливі порушення розробленої нормативно-правової регламентації варто класифікувати так:

1. Небезпечні діяння:

1.1.   Злочини (мають всі ознаки даного виду правопорушення).

1.2.   Паразлочини (суспільно-небезпечні діяння, що вчинені неналежним суб’єктом: неосудним, особою, яка не досягла віку застосування примусових заходів чи антикри- мінальної відповідальності).

2. Шкідливі діяння:

2.1.   Проступки:

2.1.1. Конституційні.

2.1.2. Адміністративні.

2.1.3. Трудові (дисциплінарні, матеріальні).

2.1.4. Цивільні.

2.1.5. Арбітражні.

2.2.   Відповідні різновиди парапроступків, тобто суспільно-шкідливі діяння, вчинені неналежним суб’єктом.

Іноді виділяють процесуальні правопорушення, що є невірним, оскільки фактично це адміністративні проступки у такій сфері владних управлінських функцій, які притаманні судовій діяльності. Аналогічно помилковим є виділення податкового проступку [12, с. 424], який є різновидом адміністративного проступку. Не варто виділяти й фінансові, земельні, екологічні, процесуальні, шлюбно-сімейні та інші правопорушення незалежно від галузей права [6, с. 55] тому, що практично у такій ситуації мова йде в залежності від характеру правопорушення про злочин чи адміністративний проступок або цивільне чи арбітражне правопорушення [13, с. 347]. Виглядає теоретично некомпетентним та семантично невиваженим виділення кримінального злочину [12, с. 425], оскільки злочин (паразло- чин) і є кримінальне правопорушення.

Відповідним чином має бути удосконалений й традиційний перелік юридичної відповідальності [13, с. 645-647], коли фактично є лише шість наступних різновидів юридичної відповідальності: конституційна, антикримі- нальна, адміністративна, трудова (дисциплінарна, матеріальна), цивільна та арбітражна.

Викладені теорологічні засади юриспруденції дають підстави О.А. Кириченку, С.А. Ки- риченку, Т.О. Коросташовій та Ю.О. Ланце- довій запропонувати через ретельний аналіз понад 100 існуючих класифікацій юридичних наук [13, с. 502-622] найбільш досконалий варіант вирішення даної проблеми [2, с. 15-17; 8, с. 10-11], коли всі існуючі і перспективні юридичні науки з урахуванням удосконалення їх існуючого найменування та інших теоретичних основ пропонується у контексті виконання групових завдань поділити на наступні групи :

1. Теорологічні юридичні науки, тобто, такі юридичні науки, основним завданням яких є створення філософських, соціологічних, політичних, філологічних, психологічних, теорологічних, історичних та інших теоретичних основ для раціонального, ефективного та якісного здійснення кожного із напрямків юридичної діяльності:

1.1.   Мононауки: Філософія юриспруденції (філософія права), Політологія юриспруденції (теорія держави як частина традиційної теорії держави і права), Соціологія юриспруденції (соціологія права), Психологія юриспруденції (судова чи юридична психологія), Теорологія юриспруденції (теорія права як частина традиційної теорії держави і права), Історія вітчизняної юриспруденції (історія держави і права України), Історія зарубіжної юриспруденції (історія держави і права зарубіжних країн), Історія правових вчень (історія правових і політичних вчень) та ін.

1.2.   Полінауки: Філологія юриспруденції (має з’явитися у контексті необхідності розв’язання теорологічних і часткових термінологічних проблем юриспруденції, а по- ки-що її завдання виконують різного роду юридичні словники), Педагогіка юриспруденції (немає), Порівняльна юриспруденція (немає), Енциклопедія юриспруденції (завдання даної науки виконують різного роду юридичні енциклопедії і словники) та ін.

2. Базисноантиделіктні юридичні науки, які повинні розробити нормативно-правову основу (базис) для раціонального, ефективного та якісного ведення боротьби із кожним із видів правопорушень:

2.1.   Внутрішні: Конституційне, Антикримі- нальне (кримінальне) [2, с. 15; 3, с. 171-172]), Адміністративне, Трудове, Цивільне та Арбітражне (господарське) право України.

2.2.   Міжнародні: Міжнародне антикримі- нальне право (немає), Міжнародне цивільне право (немає). Міжнародне арбітражне право (немає).

3. Процедурні юридичні науки, на які покладається завдання із створення нормативно-правової форми (процедури, порядку) раціонального, ефективного та якісного здійснення боротьби з кожним із видів правопорушень:

3.1.   Внутрішні:

3.1.1. Теорія антиделіктних відомостей (теорія доказів).

3.1.2. Процесуальні юридичні науки: Конституційно-процесуальне, Антикримінально- процесуальне (кримінально-процесуальне), Цивільно-процесуальне і Арбітражно-процесуальне (господарське процесуальне) право України [2, с. 16].

3.1.3. Регламентні юридичні науки:

3.1.3.1.    Основні: Адміно-регламентне (процедурна частина адміністративного права), Трудо-регламентне (процедурна частина трудового права) та Ордо-регламентне право (процедурна частина теорії ОРД) України.

3.1.3.2.    Допоміжні: Виправно-трудо-регла- ментне (кримінально-виконавче) і Виконавчо-регламентне (немає) право України.

3.2.   Міжнародні: Міжнародне антикримі- нально-процесуальне (немає), Міжнародне цивільно-процесуальне (немає), Міжнародне арбітражно-процесуальне (немає), Міжнародне ордо-регламентне (немає) та ін. право.

4. Методичні юридичні науки, завданням яких є розробка складових частин гласної і негласної методики боротьби з кожним із видом правопорушень: Криміналістика, Ор- дистика (методична частина теорії ОРД) і Конфліктологія (кримінологія).

5. Регулятивні юридичні науки, які повинні створити належне нормативно- правове врегулювання необхідних, так би мовити, “безделіктних” сторін суспільного життя:

5.1.   Внутрішні: Податкове (немає), Бюджетне (немає, хоча є кодекс), Митне, Пенсійне (немає), Страхове (немає), Сімейне, Житлове, Водне, Земельне, Лісне, Надрове, Повітряне (немає), Будівельне (немає), Освітянське (немає), Муніципальне (немає) та ін. право України.

5.2.   Міжнародні: Консульське або Дипломатичне право, Міжнародне космічне (формально є), повітряне (немає), морське, екологічне (немає), освітянське (немає), будівельне (немає) та ін. право [2, с. 15-20; 8, с. 38-40; 13 с. 23-26].

Всі викладені юридичні науки з урахуванням існування їх вказаних двох базисних завдань можуть бути додатково класифіковані у контексті здійснення:

1. Правотворчої і правозастосовчої діяльності, коли юридичні науки мають бути поділені на:

1.1.   Правові юридичні науки (базисноантиделіктні, процедурні, регулятивні) [основним “науковим продуктом” яких має стати розробка відповідного кодифікованого нормативно-правового акту (кодексу) у вигляді закону].

1.2.   Умовно неправові юридичні науки (теорологічні, методичні) [13, с. 25-26].

2. Антиделіктної діяльності, що дає можливість поміж юридичних наук побачити:

2.1.   Антиделіктні юридичні науки (базис- ноантиделіктні, процедурні, методичні) завданням яких є розробка відповідних засобів боротьби з правопорушеннями:

а) правової основи (базису) такої боротьби;

б) процедури (форми) її ведення;

в) складових частин гласної і негласної методики боротьби з правопорушеннями.

2.2.   Умовно “безделіктні” юридичні науки (теорологічні, регулятивні) [2, с. 15-20; 8, с. 38-40; 13, с. 26].

Виходячи із запропонованої класифікації юридичних наук у контексті виконання групових завдань, здійснення правотворчого, правозастосовчого та антиделіктного напрямку юридичної діяльності, що (по аналогії із періодичною системою хімічних елементів Д.І. Менделєєва) може охопити всі існуючі юридичні науки, показати їх дійсні теорологічні основи (поняття, систему тощо) та викрити й перспективні юридичні науки та їх теорологічні основи (13, с. 26-31], доцільно детально висвітлити шляхи удосконалення й блоку наук адміністративного права.

Зараз формально існують такі юридичні науки, як “Адміністративне право України” та “Адміністративний процес України”. Назву останньої з юридичних наук доцільно у контексті викладеної новітньої класифікації уточнити, як “Адміно-регламентне право України”, оскільки в умовах існування, навіть, окремої судової ланки з розгляду справ про адміністративні правопорушення (у даному випадку оскарження дій і рішень суб’єктів владних повноважень, тоді як власно адміністративні проступки зараз нелогічно розглядаються у суді загальної компетенції), буде нераціональним запровадити лише судовий розгляд справ про адміністративні проступки і тому має зберігатися перелік антиделіктних органів та службових осіб, за якими треба зберегти делеговане право із розгляду справ про адміністративні проступки певний категорій [11].

У цьому відношенні варто наголосити й тому, що удосконалення чинної практично недіючої системи судів більш правильно провести в напрямку створення єдиної ланки судів як цілісного антиделіктного органу під єдиним науковим, методичним, організаційним, матеріально-технічним і кадровим забезпеченням зі сторони Верховного Суду України із повним набором судових палат даного суду відповідно обґрунтованому переліку правопорушень: Конституційної, Ан- тикримінальної, Адміністративної, Трудової, Цивільної та Арбітражної, а також із відтворенням вказаних палат на рівні обласного

суду та відповідної спеціалізації суддів на рівні райланки судів.

І якщо із найменуванням юридичних наук адміністративного блоку простіше, то з уточненням поняття (завдань, об’єктів, предмету) і системи і, головне, із “науковим продуктом” як правових антиделіктних юридичних наук все виглядає значно складніше. Існуючий Кодекс України про адміністративні правопорушення [5] наполовину (розділ II “Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність, що складається із загальної та особливої частини і регулює загальні положення із визначення сутності адміністративного проступку, підстав притягнення і звільнення від адміністративної відповідальності та ін., а також містить перелік складів конкретних правопорушень) є бази- сноатиделіктним, а наполовину (розділ III “Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення”, розділ IV “Провадження в справах про адміністративні правопорушення” та ін.) - процедурним. Є ще один процедурний кодекс - Кодекс адміністративного судочинства України [4], який вже відтворює процедуру розгляду справ про виявлення по скарзі у певних діяннях чи рішеннях суб’єктів владних повноважень як правомірного діяння, так і неправомірного, яке може виявитися складом будь-якого правопорушення, а не тільки адміністративного проступку.

Правильніше же буде на підставі першої половини КУАП розробити “чистий” базис- ноантиделіктний кодекс - Адміністративний кодекс України, а на підставі другої половини КУАП і КАСУ - Адміно-регламентний кодекс України, який має складатися із двох частин - Загальної та Особливої із поділом останньої з частин принаймні на два розділи із “Порядку розгляду справ про оскарження діянь і рішень суб’єктів владних повноважень” і “Порядку розгляду справ про адміністративні проступки”. Що ж стосується Митного кодексу України [10], а також Дозвільного, Ліцензійного, Фінансового, Банківського, Муніципального, Медичного, Санітарно-епідеміологічного,                      Житлово- комунального, Реєстраційного, Правоохоронного, Військового, Ветеринарного, Лісовому, Земельному, Освітнього, Наукового, Дорожньо-транспортного та інших кодексів України [11], де фактично об’єднана як процедура здіснення відповідних напрямків владних повноважень, так й склад правопорушень і порядок притягнення до відповідальність за порушення даної процедури (реєстраційної, дозвільної, ліцензійної, фінансової, банківської тощо), то їх більш правильно реформувати в аналогічному напрямку.

Розробка належного нормативно-правового регулювання власно названих та будь-

яких інших напрямків управлінської (адміністративної) діяльності має стати завданням відповідних регулятивних юридичних наук: Антиделіктного, Банківського, Ветеринарного, Військового, Дозвільного, Земельного, Комунального, Лісного, Ліцензійного, Митного, Медичного, Муніципального, Наукового, Освітнього, Реєстраційного, Санітарного, Транспортного, Фінансового та ін. права України, які мають надати суспільству належні (ефективні, раціональні, якісні) відповідні регулятивні кодекси [11].

Що ж стосується складу порушень нормативно-правового регулювання названих процедур управлінської (адміністративної) діяльності, підстав притягнення до неї і звільнення та ін., то все це має регулюватися відповідними базисноантиделіктними кодексами, оскільки тут, як вже підкреслювалося, можуть виявитися як адміністративні проступки, так, не виключно, злочини та конституційні, дисциплінарні, матеріальні чи цивільні або арбітражні проступки.

І тут нічого нового немає, оскільки вітчизняний приклад розвитку цивільного законодавства презентує саме дану логіку розвитку юридичних наук і законодавства, що узгоджується із запропонованою новітньою класифікацією юридичних наук і було представлено відділенням від цивільного права в якості самостійної юридичної науки та відповідного кодексу спочатку сімейного права, потім житлового, господарського та низки інших, по суті, цивільно-правових інститутів (галузей), зокрема, банківського, страхового та іншого права.

Даний процес має тривати у напрямку “очищення” цивільного та господарського базисноантиделіктного права (кодексу) від суто регулятивних правових інститутів (галузей). Аналогічні процеси фактично проходять й у адміністративного права, від якого у свій час відділилося земельне, водне, лісне, фінансове та інше управлінське право, яке практично носило комплексний характер і носило, як адміністративні, тай й цивільні та арбітражні й інші аспекти.

В цьому відношенні позитивним є й досвід Цивільного процесуального права України, особлива частина кодексу якого має декілька розділів із висвітленням особливостей розгляду цивільних справ. Інакше, ідучи по існуючому алогічного шляху розвитку адміністративного процесу, можна було б мати принаймні чотири цивільні процедурні кодекси із врегулювання: а) наказного провадження; б) позовного провадження; в) окремого провадження; г) провадження у справах за участю іноземних осіб та ін. [16].

IV.    Висновки

Таким чином, вказані позитивні тенденції з урахуванням новітньої класифікації юридичних наук можна підтримувати вже цілес

прямовано, а не “всліпу” чи “інтуїтивно”, як це відбувалося раніше і триває досі. На перешкоді цьому й стоять намагання вчених витягнути та експлуатувати застарілу і не- виважену концепцію із поділу права на публічне та приватне [1; 11], що і є, кажучи процитованими С.В. Пєтковим словами Ісуса Христа, намаганням налити молоде вино у старі міхи [11]. Звернення даного автора у контексті сучасних можливостей реформування адміністративного права до архаїчного висловлення Ісуса Христа (а не до загально відомого наукового положення марксистсько-ленінської теорії про відповідність форми і змісту) також є спробою налити молоде вино і старі міхи. Новою формою (міхами - якщо це є більш зрозумілішим) для сучасного розвитку блоку наук адміністративного права має стати запропонована класифікація юридичних наук, яка дає справжнє підґрунтя для того, щоб нарешті зрозуміти, що юриспруденція повинна мати завдання в контексті трьох наступних базисних пластів суспільних відносин у площині державного управління:

1. Власно державне управління, розробка нормативно-правового порядку врегулювання чого у різних напрямках (антиделікт- на, дозвільна, ліцензійна, медична, освітянська та інша управлінська діяльність) і має стати завданням відповідних регулятивних юридичних наук, які у підсумку повинні надати кодекс.

2. Порушення даного нормативно-правового врегулювання фізичними та юридичними особами, розробка засобів подолання чого вже має стати завданням:

а) адміністративного права України, яке в “очищеному” базисноантиделіктному Адміністративному кодексі України має створити правову основу для боротьби з адміністративними проступками (гіпотезу, диспозицію і санкцію норми про кожний з можливих різновидів проступків, загальні положення притягнення до адміністративної відповідальності та звільнення від неї тощо; і тут не треба багато міркувати, оскільки прототип такого кодексу вже є - КК України, який має містити визначення складу небезпечних діянь проти державного порядку управління, у той час як Адм. К України - шкідливих такого роду діянь; саме з одного кодексу в інший певні діяння і “кочують” в залежності від того, чи визнає парламент на даному етапі розвитку суспільства конкретне діяння небезпечним або лише шкідливим);

б) адміно-регламентне право України, яке зараз необґрунтовано існує у вигляді другої частини КУАП і має вже в Адміно- регламентному кодексі України в межах другого розділу Особливої частини розробити відповідну позасудову і судову проце-

дуру (форму) розгляду справ про такого роду проступки;

в) ордо-регламентне право України, яке повинно ще з’явитися через поетапну кодифікацію чинного відомче розрізненого підза- конного нормативно-правового врегулювання ордистичної (негласної) діяльності і надати суспільству Ордо-регламентний кодекс України [9, с. 193-194], який має презентувати процедуру (форму) застосування складових частин негласної методики боротьби з адміністративними проступками.

г) криміналістика та ордистика, поняття і система яких за другою концепцією розповсюджується на всі правопорушення: злочини, паразлочини, проступки і парапроступки [14, с. 73-79], що дає можливість розробити складові частини відповідно гласної і негласної методики боротьби з адміністративними проступками.

3. Ймовірні порушення нормативно-правового врегулювання управлінської діяльності самими суб’єктами владних повноважень, порядок оскарження діянь і рішень яких зараз існує у вигляді КАСУ, але має презентувати перший розділ Особливої частини Ор- до-регламентного кодексу.

Остання з процедур є лише передумовою виявлення адміністративного проступку, оскільки у процесі розгляду скарги на діяння і рішення суб’єктів владних повноважень може виявитися, що дані діяння законні. Коли ж буде встановлено протилежне, то не обов’язково, щоб певні незаконні діяння чи рішення суб’єктів владних повноважень презентували склад саме адміністративного проступку, справа про який, до речі, вже має розглядатися з ініціативи ан- тиделіктних органів по процедурі другого розділу Особливої частини Ордо- регламентного кодексу України. Незаконне діяння чи рішення суб’єкта владних повноважень, як вже говорилося, в залежності від характеру може являти собою склад й злочину або будь-якого іншого проступку: конституційного, трудового (дисциплінарного, матеріального), цивільного чи арбітражного.

Література

1. Авер’янов В. Нова доктрина українського адміністративного права: концептуальні позиції / В.Н. Авер’янов // Право України.- 2006. - № 5. - С. 11-15.

2. Кириченко С.А. Теорологія юриспруденції : лекція 1 / [С.А. Кириченко, Ю.О. Лан- цедова, Ю.Д. Ткач ; за наук. ред. проф. О.А. Кириченка]. - Миколаїв : вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. - Авторська лекція. - Вип. 5. - 268 с.

3. Кириченко С.А. Сутність і класифікація доказів та їх джерел у кримінальноу судочинстві; генеза і можливості удосконалення: дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 “Кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза; оператив- но-розшукова діяльність” / С.А. Кириченко. - Запоріжжя, 2009. - 221 с.

4. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 747-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36, № 37.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - Додаток до № 51.

6. Котюк В.О. Основи держави і права: навч. посіб.. для абітурієнтів, студентів, учнів середніх шкіл і ліцеїв / В.О. Котюк. - К. : Вентурі, 1998. - 320 с.

7. Куліш А.М. Правоохоронна система України: адміністративно-правові засади організації та функціонування: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07 “адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / А.М. Куліш. - Х., 2009. - 27 с.

8. Курс лекцій з основ правознавства. Лекція: Основи теорії держави і права (політології і теорології юриспруденції): навч. посіб. /   [С.А. Кириченко, Т.О. Коросташова та ін.; за наук. ред. О.А. Кириченка]. - Івано-Франківськ : вид-во НТУНГ, 2009. - 44 с.

9. Ланцедова Ю.О. Сутність і послідовність роботи з особистісними і речовими джерелами доказів у кримінальному судочинстві: дис. ... канд. юрид. наук: спец.

12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; опера- тивно-розшукова діяльність” / Ю.О. Лан- цедова.- Х., 2009. - 229 с.

10.  Митний кодекс від 27.09.2002 р // Відомості Верховної Ради України. - № 38-39.

11.  Пєтков С. Адміністративно-правове регулювання діяльності публічної влади в Україні / С.В. Пєтков . - [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.justinian. com.ua.

12.  Скакун О.Ф. Теорія держави та права: підручник / О.Ф. Скакун. - Х. : Консум, 2006. - 776 с.

13.  Теорологія і політологія юриспруденції (новітня концепція “Теорії держави і права”): підручник / [С.А. Кириченко, Т.О. Коросташова, Ю.О. Ланцедова та ін.; за наук. ред. проф. О.А. Кириченка]. - Миколаїв: вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. - 666 с.

14.  Ткач Ю.Д. Теоретичні основи криміналістики (періодизація, поняття, система, міжнау- ковий статус) : монографія / [Ю.Д. Ткач ; за наук. ред. О.А. Кириченка].- О. : ОЮІ ХНУВС, 2007. - 176 с.

15.  Указ Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в України” від 22.07.1998 р. - № 810/98.

16.  Цивільний процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України.- 2004. - № 40, 41, 42.