Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Корнієць А.В.
кандидат юридичних наук, викладач Кіровоградський юридичний інститут ХНУВС

Анотація

Стаття присвячена теоретичним та практичним проблемам використання термінів “зброя”, “вибухові речовини” у чинному законодавстві України. Розглянуто основні похідні терміни цих дефініцій, запропоновано шляхи вирішення деяких проблем вдосконалення нормативно-правового регулювання обігу зброї та вибухових речовин.

Ключові слова

Зброя, вибухові речовини, вибухові матеріали, бойові припаси, вибух, вибухівка, вибухові пристрої, засоби ініціювання.

Аннотация

Статья посвящена теоретическим и практическим проблемам использования терминов “оружие”, “взрывчатые вещества”, в действующем законодательстве Украины. Рассмотрены основные производные термины этих дефиниций, предложены пути усовершенствования нормативно-правового регулирования оборота оружия и взрывчатых веществ.

Ключевые слова

Оружие, взрывчатые вещества, взрывчатые материалы, боевые припасы, взрыв, взрывчатка, взрывчатые устройства, средства инициирования.

Annotation

The article is devoted to the theoretical and practical problems of resing the terms ’’weapon”, “explosive substances” in the Ukrainian legislation in force. Fundamental derivative terms of improving normative and legal regulation of weapon and explosive substances operation are suggested.

Key words

Weapon, explosive substances, explosive materials, ammunition, explosion, explosives, explosive devices, initialing means.

І. Вступ

Адміністративно-правове регулювання обігу зброї та вибухових речовин вимагає системного підходу до нормативно-правового забезпечення всіх структурних елементів адміністративно-правових режимів: режимних правил, правового статусу суб’єктів і об’єктів правовідносин. Від узгодженості правових актів, що формують адміністративно-правові режими, залежить формування та здійснення певної дозвільної політики, яка має передбачати та прогнозувати шляхи розвитку суспільних відносин у цій сфері. Законодавча практика України склалася шляхом утворення адміністративно-правових режимів за допомогою ліцензування тих видів діяльності, здійснення яких може викликати порушення прав та законних інтересів громадян, завдання шкоди їхньому здоров’ю, загрозу обороні та національній безпеці держави. До таких видів належить діяльність, пов’язана з обігом зброї та вибухових речовин.

Проблеми правового регулювання обігу зброї та вибухових речовин є дуже актуальними на сучасному етапі розвитку України як демократичної правової держави. Адміністративно-правовий режим обігу зброї та вибухових речовин на сьогодні не є досконалим. Існує багато недоліків у вітчизняному законодавстві, які потребують негайного усунення. Цьому питанню присвятили свої праці такі вчені-правознавці, як: П.Д. Біленчук, І.П. Го- лосніченко, В.А. Гуменюк, Я.Ю. Кондратьєв, А.В. Кофанов, О.М. Піджаренко, О.Ф. Сулява, М.П. Федоров, О.С. Фролов та ін.

Незважаючи на ряд напрацювань цих науковців, сьогодні бракує досліджень у цій сфері. У працях зазначених авторів немає єдиного розуміння поняття ліцензійної діяльності відносно вибухових речовин, виникають дискусії з приводу прийняття Закону України “Про зброю”. Це пояснюється тим, що законодавчі акти України, які регулюють обіг зброї, не містять визначення цього поняття, в них відсутня і класифікація, яка б охоплювала все коло предметів, на яке має поширюватися відповідний адміністративно-правовий режим.

II.    Постановка завдання

Метою статті є аналіз сучасного стану нормативно-правового регулювання обігу зброї та вибухових речовин, визначення на основі цього перспективних пропозицій щодо його вдосконалення.

III.   Результати

Щодо обігу зазначених речовин на сучасному етапі розвитку держави склалася певна система адміністративно-правового регулювання ліцензійної діяльності. Основу цієї системи становлять Конституція України, Закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [7], “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” [5], “Про перевезення небезпечних вантажів” [9]. Крім цьо-

го, до цієї системи належать закони України, що регулюють правовідносини, які виникають у процесі ліцензування конкретних видів діяльності, установлених Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [7]. Це такі Закони України: “Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення” [10], “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” [4], “Про міліцію” [8] та ін. Крім цього, невід’ємною складовою в утворенні адміністративно-правових режимів у сфері ліцензування є Кримінальний кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс, закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі накази. Перелік органів виконавчої влади, що здійснюють ліцензування, а також перелік їх повноважень у сфері обігу зброї та вибухових речовин регулюються Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку органів ліцензування” від

14.11.2000    р. № 1698 [6].

Вищезазначеними нормативно-правовими актами визначається вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, порядок її проведення, державний контроль у цій сфері, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства.

Застосування режиму ліцензування надає певні переваги керуючим суб’єктам. У його межах посилено державний контроль за діяльністю, що має публічний інтерес. Зазначений режим може бути реалізований як шляхом попереднього (на стадії видачі ліцензії), так і шляхом наступного контролю за дотриманням власниками ліцензійних умов, на підставі яких було видано дозвіл. Саме інститут ліцензування дає державі змогу запобігти виникненню потенційно небезпечної діяльності, не вводячи державну монополію на її здійснення й не обмежуючи цим свободу підприємництва. Відсутність заборони на заняття певним видом діяльності, відповідає принципам сучасної держави. Водночас необхідність одержання дозволу (ліцензії) на здійснення такого роду діяльності забезпечує безпеку держави [1, с. 59].

Адміністративно-правовий механізм забезпечення безпеки держави дає змогу застосовувати комплекс заходів, передбачених ліцензійними вимогами та умовами, що забезпечують відповідність здійснюваної діяльності. Безумовно, держава, встановлюючи тверді вимоги щодо окремих фізичних і юридичних осіб, які займаються ліцензійними видами діяльності, змушена обмежувати їхні права в інтересах усього суспільства.

Ліцензійна діяльність у галузі виробництва вибухових матеріалів промислового призначення регулюється Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження пере

ліку органів ліцензування” від 14.11.2002 р. № 1698 відповідно до якої, ліцензії на здійснення діяльності у сфері виробництва вибухових матеріалів видаються Державним комітетом з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду [6].

Поряд з Державним комітетом з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, у сфері обігу вибухових речовин на Міністерство внутрішніх справ України покладається обов’язок по видачі дозволів на придбання, зберігання та перевезення вибухових матеріалів. Відповідне повноваження закріплене в Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів (далі - Інструкція МВС), затвердженій наказом МВС України від 21.08.1998 р. № 622 [2].

Ця Інструкція МВС визначає завдання органів внутрішніх справ зі здійснення дозвільної системи, порядок видачі дозволів на придбання, зберігання, перевезення та використання зброї і вибухових речовин, контроль за об’єктами дозвільної системи, детальний порядок придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення і використання зброї та бойових припасів.

Що ж до обігу зброї, то на сьогодні саме Інструкція МВС, яка є лише внутрішнім документом правоохоронного відомства, регулює одну з найважливіших і найнебезпечніших сфер суспільних відносин у нашій державі.

Поряд з Інструкцією МВС існує безліч нормативно-правових актів, які певною мірою регулюють обіг зброї. Але, на превеликий жаль, у цій правовій базі відсутній головний документ - Закон України “Про зброю”.

В Україні, починаючи з 1998 р., на розсуд народних депутатів було винесено дев’ять законопроектів про зброю. Але тільки на початку 2004 р. законопроект за номером № 1171-д досяг у законодавчому процесі найбільш позитивних результатів: Верховна Рада України 04.03.2004 р. прийняла цей законопроект у першому читанні.

І це незважаючи на те, що Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності спільно з Кабінетом Міністрів України доопрацював зазначений законопроект, який був схвалений Парламентом у першому читанні.

Новелою у цьому напрямі є законопроект “Про обіг зброї невійськового призначення”, яким передбачається врегулювати питання набуття права власності на зброю невійськового призначення, особливості її зберігання, користування нею, спадкування та відчуження.

Цей законопроект спрямований на посилення захисту життя та здоров’я, прав і свобод громадян, власності усіх форм, охорони громадського порядку і навколишнього природного середовища, створення умов для військово- патріотичного виховання молоді, розвитку вітчизняного збройового виробництва, стрілецького спорту, а також зміцнення міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю та незаконним розповсюдженням зброї [11].

У ньому наведене чітке законодавче визначення основних видів зброї, а також встановлений єдиний порядок придбання, зберігання, використання та застосування службової і цивільної зброї, здійснена більш детальна, порівняно із законопроектами про зброю, класифікація зброї та боєприпасів, деталізовані види та типи зброї, які можуть знаходитися у власності громадян, спортивних, мисливських та інших організацій [3].

Враховуючи аналіз нормативно-правового регулювання обігу зброї, пропонуємо прийняти Закон України “Про зброю”, який би регулював загальний порядок обігу всіх видів зброї, та Закон України “Про обіг зброї невійськового призначення”, в якому деталізувалася б дозвільна процедура зазначеного у ньому виду зброї.

Сам Закон “Про зброю” за своєю суттю та структурою не має вносити у правове поле України щось принципово нове. Він лише повинен систематизувати та вдосконалити ті норми, що на сьогодні передбачені у різних нормативно-правових актах, відомчих інструкціях тощо.

Норми Закону України “Про зброю” мають бути спрямовані на захист життя, здоров’я громадян, їх власності, запобігання незаконному розповсюдженню та обігу зброї, зміцнення міжнародного співробітництва із цих питань.

При цьому, на нашу думку, лише після прийняття Закону України “Про зброю” і визначення статусу підприємств з особливими статутними завданнями (та й у цілому врегулювання питання цивільного обігу зброї в державі) можливо розглядати питання про надання права користування вогнепальною зброєю окремим приватним структурам (наприклад, банківським), суб’єктам господарювання тощо.

Тому першочерговим завданням є прийняття такого Закону України “Про зброю”, який створить правову базу та надасть поштовх для розгляду інших законопроектів щодо права мати у власності та користуватися зброєю.

Компетенція органів внутрішніх справ щодо видачі дозвільних документів у сфері обігу вибухових матеріалів регулюється Законом України “Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення” [10], яким визначено повноваження МВС України щодо видачі дозволів на придбання, зберігання та перевезення вибухових матеріалів. Цей пере

лік обігу вибухових речовин, порівняно зі зброєю, дещо обмежений, оскільки до компетенції МВС України не належить видача ліцензії на виробництво вибухових матеріалів промислового призначення. Ця прерогатива, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку органів ліцензування” від 14.11.2000 р. № 1698 [6], віднесена до Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду. Аналіз цієї Постанови свідчить про наявність певних суперечностей і часткової невідповідності у частині повноважень МВС України Закону “Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення”. Так, у Законі закріплено участь МВС України у розробці державних цільових програм із підвищення рівня безпеки під час поводження з вибуховими матеріалами; погодження проектів нормативно- правових актів з питань забезпечення безпеки під час поводження з вибуховими матеріалами; контроль за додержанням установленого законодавством порядку поводження з вибуховими матеріалами з метою запобігання їх незаконному обігу і використанню. Тобто на міністерство поширюються повноваження щодо контролю за виробництвом матеріалів промислового призначення у частині запобігання незаконному обігу, підвищенню рівня безпеки під час поводження з вибуховими матеріалами. Всі інші дії з вибуховими матеріалами, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку органів ліцензування” від 14.11.2000 р. № 1698 [6], віднесені до повноважень Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, який здійснює ліцензування певного виду господарської діяльності щодо виробництва вибухових речовин. Тобто, відповідно до цього нормативно-правового акта МВС України не наділено жодними повноваженнями щодо обігу вибухових речовин. у зв’язку із цим виникає необхідність у внесенні змін до вищезазначеної Постанови в частині розширення повноважень МВС України щодо надання дозволу на виробництво вибухових матеріалів промислового призначення.

Очевидно, що вільний обіг вибухових матеріалів і речовин неприпустимий, оскільки неконтрольований допуск до них некваліфі- кованого або кримінально орієнтованого персоналу може викликати суспільно небезпечні наслідки, порушення законних інтересів громадян і держави в цілому. З метою недопущення протиправного використання вибухових матеріалів і речовин держава зобов’язана утворити твердий адміністративно-правовий режим обігу вибухових матеріалів і речовин, установивши режимні правила, юридичні, організаційні, інформаційні, матеріально-технічні гарантії функціонування такого режиму, з відповідним розширенням повноважень органів внутрішніх справ у

частині погодження ліцензійної процедури відносно виробництва вибухових матеріалів промислового призначення. Безумовно, в процесі реалізації адміністративно-правового режиму обігу вибухових матеріалів і речовин можуть бути обмежені права й свободи громадян, однак цей процес має здійснюватися тільки на підставі Закону України “Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення”.

Стаття 1 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [7] дає визначення органу ліцензування - як органу виконавчої влади, визначеного Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноваженого виконавчого органу рад для ліцензування певних видів господарської діяльності. Таким чином, законодавець передбачив як суб’єкт правовідносин з ліцензування конкретних видів діяльності тільки орган, який визначений Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку органів ліцензування” від 14.11.2000 р. № 1698 затверджено перелік органів виконавчої влади, що здійснюють ліцензування [6]. Відповідно до цієї Постанови, ліцензування діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту понад 100 метрів на секунду покладається на Міністерство внутрішніх справ України. У свою чергу, виробництво вибухових матеріалів покладено на Держпро- мгірнагляд. Таким чином, відповідно до чинного законодавства, органи внутрішніх справ не можуть бути суб’єктами правовідносин у сфері ліцензійної діяльності, пов’язаної з обігом вибухових матеріалів.

Водночас обіг вибухових матеріалів вимагає твердого контрольного, наглядового впливу з боку держави з метою запобігання суспільно небезпечним наслідкам охорони життя, здоров’я, інтересів громадян. Для вирішення такого завдання необхідно утворити відповідні адміністративно-правові режими діяльності органів внутрішніх справ щодо ліцензійного обігу вибухових матеріалів, визначити види діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Установлений порядок ліцензійної діяльності щодо вибухових матеріалів промислового призначення за своєю правовою природою належить до адміністративно-технічного регулювання, оскільки правові норми, які регулюють цю діяльність, як правило, є технологічними, виробничими, що встановлюють різного роду нормативи, вимоги до кваліфікації персоналу, дотримання заходів безпеч

ного ведення робіт, що необхідно передбачити у чинних нормативно-правових актах.

Тому держава для забезпечення безпечного обігу вибухових матеріалів і речовин має виробити додаткову форму контролю щодо запобігання використання вибухових матеріалів з кримінальною метою. Органом, який буде здійснювати ліцензійну діяльність по виробництву вибухових матеріалів промислового призначення (при виробництві, зберіганні, поширенні, застосуванні, перевезенні), відповідно до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, може стати Міністерство внутрішніх справ України.

IV.    Висновки

Дослідження зазначених проблем дає змогу зробити такі висновки. Усунення прогалин і суперечностей у правовому регулюванні можливе шляхом внесення змін до порядку ліцензійної діяльності відносно обігу вибухових матеріалів і речовин, а також наділення правами ліцензійного органу у сфері виробництва вибухових матеріалів і речовин (на сьогодні МВС України фактично володіє такими функціями), для чого необхідно внести відповідні зміни та доповнення до Законів України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення”, Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку органів ліцензування” від 14.11.2000 р. № 1698.

Найбільш актуальним на сьогодні є питання відсутності досить чітких і врегульованих на законодавчому рівні вимог щодо допуску персоналу юридичних осіб до здійснення робіт із вибуховими матеріалами промислового призначення. Заходи щодо забезпечення режиму допуску персоналу до робіт із вибуховими матеріалами мають стати ефективним правовим бар’єром для несанкціонованого або кримінального використання вибухових матеріалів і речовин та невід’ємною складовою адміністративно-правового режиму обігу вибухових матеріалів.

Таким чином, з метою гарантування безпечного обігу вибухових матеріалів і речовин діяльність у сфері обігу вибухових матеріалів і речовин промислового призначення при їх виробництві, зберіганні, розповсюдженні, застосуванні, перевезенні має підлягати ліцензуванню. Органом виконавчої влади щодо надання ліцензії у зазначеній галузі діяльності має стати Міністерство внутрішніх справ України. У Законі України “Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення” мають бути деталізовані форма і методи контролю та нагляду за дотриманням ліцензійних вимог і умов обігу вибухових матеріалів і речовин, закріплені за МВС України.

У свою чергу, динамічність, різноманітність та багатоаспектність суспільних відносин, пов’язаних зі здійсненням обігу зброї,

об’єктивно не дає врегулювати ці відносини лише за допомогою відомчих нормативно- правових актів, тому виникає нагальна необхідність у прийнятті Закону України “Про зброю”, яка обумовлена також і тим, що питання обігу зброї, зокрема, набуття права власності, володіння, користування та розпорядження зброєю, порядок її виробництва, ремонту, реалізації потребують правового врегулювання на рівні закону.

Література

1. Богандов А.Б. Лицензионное право РФ: теория, законодательство, практика : монографія / А.Б. Богандов. - М. : Эксмо, 2004. - С. 59.

2. Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів : наказ МВС від 21.08.1998 р. - № 622.

3. Мойсик В. Наголошує на важливості закону “Про обіг зброї невійськового призначення” [Електронний ресурс] / В. Мойсик. - Режим доступу : http://www.razom. org.ua/news/1921/.

4. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - Ст. 50.

5. Закон України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” від

06.09.2005    р. // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 48. - Ст. 483.

6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку органів ліцензування” від 14.11.2000 р. № 1698 // Урядовий кур’єр. - 2000. - 07 грудня.

7. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від

01.06.2000    р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299.

8. Закон України “Про міліцію” від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 4. - Ст. 20.

9. Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів” від 06.04.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 28. - Ст. 222.

10.  Закон України “Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення” від 23.12.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 6. - Ст. 138.

11.  Проект Закону України “Про обіг зброї невійськового призначення” / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. -

Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/ pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=30944