Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Одайник Б.
начальник відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури Херсонської області, старший радник юстиції

Анотація

Статтю присвячено дослідженню форми вини злочину, передбаченого ст. 298 КК України. Здійснено огляд сучасних проблем структурування суб’єктивної сторони цього злочину. Зроблено висновок про необхідність удосконалення кримінального й адміністративного законодавства України.

Ключові слова

Кримінальне право, суб’єктивна сторона, умисел прямий, умисел непрямий, необережність.

Annotation

Article is devoted research of the form of fault of the crime provided by item 298 of the Criminal code of the Ukraine. The review of modern problems of structurization of the subjective party of this crime is carried out. The conclusion about necessity of improvement of the criminal and administrative legislation of Ukraine becomes.

Key words

Criminal law, the subjective party, intention of a straight line, intention indirect, imprudence.

I.  Вступ

Аналіз наявних джерел кримінально- правової літератури виявив відсутність єдиного погляду на суб’єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 298 КК України. Полеміка розвертається навколо визначення форми вини, характерної для знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини. Багато авторів у своїх працях дотримуються позиції, відповідно до якої, зазначені злочини можуть відбуватися тільки умисно, у формі прямого умислу [1, с. 614]. Деякі автори вважають, і, на нашу думку, справедливо, що такі злочини можуть відбуватися як із прямим, так і з непрямим умислом [2, с. 338].

II.  Постановка завдання

Мета статті - дослідити форми вини злочину, передбаченого ст. 298 КК України, щодо знищення руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини і визначити ознаки суб’єктивної сторони відповідного злочину та шляхи вдосконалення кримінального й адміністративного законодавства України.

III. Результати

Визначаючи знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини як умисний злочин з прямим або непрямим умислом, ми маємо на увазі, що особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер вчиненого ним діяння, передбачала суспільно небезпечні наслідки, бажала чи допускала настання цих наслідків.

Усвідомлення й передбачення характеризують інтелектуальний момент цього умислу, а бажання чи допущення настання суспільно небезпечних наслідків - вольовий момент цього умислу.

Так, 13.12.2008 р. в м. Києві представники київської міської організації “Конгресу українських націоналістів” під час проведення акції “Патріот - вкажи на ката України” зруйнували пам’ятник радянському діячу Г. Пет- ровському, що розташований на Європейській площі: у скульптури було відбито ніс, губи, підборіддя й рука, облито червоною фарбою та написано на постаменті грубі слова [3].

Відповідно до рішення Київського міськвиконкому від 22.01.1971 р. № 301, пам’ятник Г. Петровському перебуває на обліку як пам’ятник історії та культури місцевого значення. Рішення про його перенесення чи демонтаж не приймалося.

У цьому разі учасники акції діяли з прямим умислом. Вони усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачали неминучість настання суспільно небезпечних наслідків у виді руйнування пам’ятника, бажали настання саме цих наслідків, переслідуючи при цьому мету, на яку вказував заступник голови Київської міської організації КУН Ю. Шепетюк. За його словами, пам’ятники й пам’ятні знаки вождям комуністичного режиму члени партії будуть розбивати та демонтовувати [4].

За непрямого умислу усвідомленість є аналогічною усвідомленості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи передбачає розуміння всіх фактичних обставин, що характеризують об’єктивні ознаки конкретного складу злочину, у тому числі характеру й значення об’єкта та предмета посягання, характеру дії й бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення тощо. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків.

Передбачення за непрямого умислу має свою розпізнавальну особливість. Як і за прямого умислу, воно має конкретний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конкретна дія чи бездіяльність може спричинити конкретний суспільно небезпечний наслідок, і тим самим передбачає загалом розвиток причинного зв’язку між діянням та можливим його наслідком. Проте цей наслідок особа передбачає лише як можливий результат свого діяння. Передбачення неминучості настання наслідку за непрямого умислу виключається. Воля особи в цьому разі не спрямована на досягнення суспільно небезпечного наслідку. Саме в цьому полягає розпізнавальна особливість передбачення наслідків за непрямого умислу. Однак основна сутність непрямого умислу - в його вольовій ознаці. Особливість такої ознаки полягає у відсутності бажання настання суспільно небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачення такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, воно не потрібно їй ні як основний, ні як проміжний наслідок. Тут має місце ситуація, за якої особа, не спрямовуючи свою волю на досягнення наслідку, все ж таки свідомо допускає його настання. Частіше за все таке свідоме допущення полягає в байдужому ставленні до наслідків. Інакше кажучи, особа, не будучи зацікавленою в настанні суспільно небезпечного наслідку свого діяння, все ж допускає таку можливість [5, с. 165-166].

Так, В.В. Бідуха у статті “Про знищення найбільшої в Україні охоронюваної археологічної території “Більське городище” повідомляє про умисне знищення пам’яток найдавнішої історико-культурної спадщини через активне сільськогосподарське використання території археологічної пам’ятки; ведення на ній бурових робіт ІКЗ “Більськ”, під час яких під кожну бурову вежу зачищається площа 4 га землі до материкового шару [6]. Порушені вимоги ст. 22 Закону України “Про охорону культурної спадщини” в редакції від

16.12.2004     р.: “Пам’ятки, їхні частини, пов’язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця. Переміщення (перенесення) пам’ятки на інше місце допускається як виняток у випадках, коли неможливо зберегти пам’ятку на місці, за умови проведення комплексу наукових досліджень з вивчення та фіксації пам’ятки (обміри, фотофіксація тощо)” [7].

У цьому разі посадові особи ІКЗ “Більськ” та інші діяли з непрямим умислом. Усі обставини справи свідчать про те, що вони усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачали настання їх суспільно небезпечних наслідків. Коли ці посадові особи давали наказ на проведення бурових робіт на території пам’ятки, що має особливий статус і охороняється державою, вони створювали обстановку, яка призвела до знищення й руйнування окремих елементів пам’ятки, і тим самим свідомо допускали можливість таких наслідків. А саме свідоме допущення наслідків виявилося в їх байдужому ставленні до настання суспільно небезпечних наслідків.

Зміст умислу характеризується сукупністю тих об’єктивних ознак знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини, які відбиваються у свідомості винного й мають значення для кваліфікації вчиненого. Інтелектуальний момент умислу при знищенні, руйнуванні або пошкодженні пам’яток - об’єктів культурної спадщини включає в себе усвідомлення об’єкта злочину, характеру дій, а також суспільної небезпеки та протиправності такого посягання. Вольовий момент полягає, перш за все, у бажанні вчинити знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини або свідомому допущенні таких суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини може здійснюватись як з прямим, так і непрямим умислом.

Поширеною є думка, відповідно до якої, цей склад злочину характеризується умисною виною, а заподіяння шкоди з необережності складу цього злочину не утворює [8, с. 608]. Деякі вчені, що дотримуються цієї позиції, вважають, що необережне знищення або ушкодження культурних цінностей має кваліфікуватися як знищення або ушкодження звичайного майна. Збиток, заподіяний культурним цінностям, може розглядатися як тяжкі наслідки. Тому відповідальність за здійснення зазначених діянь (необережне знищення або ушкодження культурних цінностей) має наступати за статтею КК, що передбачає відповідальність за необережне знищення або пошкодження майна [9, с. 43].

Подібного погляду дотримується російський дослідник О.М. Плютіна. Ця позиція викладається так: стаття про знищення або ушкодження майна з необережності потребує доповнення кваліфікаційною ознакою (виділеною на основі предмета злочину) - вчинене щодо пам’ятника історії, культури, релігії або іншого об’єкта, узятого під охорону держави, а також предмета або документа, який має історичну, наукову, культурну або релігійну цін

ність. Статтю про знищення або ушкодження пам’ятників історії й культури треба декримі- налізувати [10, с. 11].

Ми не погоджуємося з позицією О.М. Плю- тіної щодо такої декриміналізації, оскільки об’єкти злочинів, передбачених статтями 196 і 298 КК України різні - це відносини власності в першому випадку й суспільні відносини у сфері моральності в другому. Злочинні посягання на пам’ятки - об’єкти культурної спадщини заподіюють шкоду, насамперед, суспільній моральності, і лише потім відносинам власності. Декриміналізація норми, що передбачає кримінальну відповідальність за незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини фактично буде означати, що для суспільства й держави об’єкти культурної спадщини важливі, передусім, з погляду їхньої майнової цінності, тоді як їхня соціально значуща цінність розглядається як обставина, що обтяжує злочин. На нашу думку, декриміналізація ст. 298 КК України неприпустима.

Однак існує інша позиція, відповідно до якої, автори допускають можливість вчинення злочину, передбаченого ст.298 КК України, у формі необережності. Такі діяння можуть бути наслідком проведення недоброякісних реставраційних робіт, використання в господарських цілях пам’ятників архітектури тощо [11, с. 93].

Прихильники цього погляду пропонують доповнити КК нормою, що встановлює кримінальну відповідальність за необережне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток

-    об’єктів культурної спадщини [12, с. 11].

IV.  Висновки

Так, ст. 298 КК України передбачає лише умисні діяння щодо пам’яток - об’єктів культурної спадщини, залишаючи за межами складу злочину необережну форму вини. І наша позиція така, що діяння, передбачене ст. 298 КК України, вчинене з необережності, не має необхідного ступеня суспільної небезпеки й не є злочинним. Проте для диференціації юридичної відповідальності ми вважаємо за необхідне доповнити ст. 92 КпАП України нормою, що передбачає адміністративну відповідальність за незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини з необережності.

Література

Уголовный кодекс Украины : комментарий / [под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова]. - 2-е изд. - X. : Одиссей, 2002. - 960 с.

Кримінальне право України: Особлива частина : підручник / [М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. ; за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса,

В.Я. Тація]. - 2-ге вид., переробл. і до- повн. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.danylenko.at.ua/news/2009-2-12.

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cun.org.ua/ukr/content/view/2430/36.

Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / [М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. ; за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса,

В.Я. Тація]. - 2-ге вид., переробл. і до- повн. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://museum-ukraine.org.ua/index.php? go=News&in=view&id=2867.

Відомості Верховної Ради України. - - № 39. - Ст. 333.

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / [под общ. ред. д-ра юрид. наук. Председателя Верховного Суда РФ В.М. Лебедева]. - 3-е изд., пе- рераб. и доп. - М. : Норма, 2005. - 896 с.

Преступления, посягающие на культурные ценности России: Квалификация и расследование / С.А. Приданов, С.П. Щер- ба ; [под ред. С.П. Щербы]. - М. : Юрли- тинформ, 2002. - 517 с.

Плютина Е.М. Уничтожение или повреждение имущества: проблемы квалификации и соотношения со смежными составами преступлений (По материалам судебной практики Краснодарского края) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Е.М. Плютина. - Краснодар, 2005. - 199 c.

Медведев Е.В. Уголовно-правовая охрана культурных ценностей : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Е.В. Медведев. - Казань, 2003. - 204 c.

Кулыгин В.В. Возможности оптимизации уголовно-правовой охраны культурных ценностей / В.В. Кулыгин // Культура: управление,экономика, право. - 2004. - № 3. - С. 9-11.