Науковий вісник України | Наукові статті та публікації

Воронова О.В.
кандидат юридичних наук, доцент Класичний приватний університет

Анотація

У статті розглянуто особливості договорів, спрямованих на безоплатне передання майна в користування; визначено відмінності між поняттями “позика”, “позичка”, проаналізовано зарубіжний досвід й запропоновано зміни до відповідних законів Цивільного кодексу України.

Ключові слова

Договір, передання майна, безоплатне користування, тимчасове користування, по- зичкодавець, користувач, позичка, позика.

Annotation

The features of agreements, sent to free transferrableness of property in the use, are considered in the article; differences between concepts "grant", "loan" are certain , foreign experience is analysed and changes to the corresponding laws of the Civil codex of Ukraine are offered.

Key words

Agreement, property transferrableness, free use, temporal use, creditor, user, grant, loan.

I.  Вступ

Інтересам учасників цивільних правовідносин не завжди відповідає передання майна у власність. Нерідко купівля-продаж невигідна власнику чи особам, що потребують використання майна. По-перше, власник може в даний момент не потребувати використання того предмета, яким він володіє. Для відчуження ж речі необхідних передумов немає, оскільки з часом вона знадобиться самому власнику. Але водночас річ виявилася б омертвілою, якби закон не допускав її передання навіть у тимчасове користування іншій особі. По-друге, громадянин чи організація, не будучи власником якої-небудь речі, іноді має потребу в її використанні лише епізодично; по-третє, необхідність у використанні речі може бути тривалою або навіть постійною. Але в таких випадках придбання її у власність іноді нездійсненне або економічно недоцільне.

Договори, спрямовані на передання майна в користування, різноманітні. Кожен із вхідних договірних типів має свою специфіку, зумовлену певними системними ознаками (безоплатне користування - ознакою безоплатності, наймом житлового приміщення - предметними і суб’єктними особливостями

правовідносин, комерційна концесія - ознакою предмета). Відповідно, внутрішня класифікація договорів, спрямованих на передання об’єктів цивільних прав у тимчасове користування, може бути послідовно зроблена з декількох підстав. Усі договори за предметною ознакою можна поділити на договори, спрямовані на передання в тимчасове користування майна - найм (оренда, безоплатне користування), і договори, спрямовані на передання в тимчасове користування об’єктів виключних прав (комерційна концесія). У рамках договорів, спрямованих на передання в користування майна, за ознакою оплатності виділяються оплатні (різновиди договору найму, оренди), і безоплатні (договір позички).

Об’єднання всіх розглянутих договорів, спрямованих на передання майна в користування, в одну групу за ознакою спрямованості має нормативно-правове обґрунтування. Ознака спрямованості є основою для формування правової бази, принципово відмінної від регулювання відносин, що мають іншу спрямованість (передання майна у власність, виконання роботи й надання послуги, передання майна у власність з умовою повернення такої самої кількості майна того ж роду і якості тощо) [24, с. 109-110.].

Фактор оплатності (безоплатності) значно вплинув на норми, що регулюють договірні відносини єдиної спрямованості. У законодавстві закріплені самостійні види сплатних договорів, спрямованих на передання майна в тимчасове користування, їхня розмаїтість зумовлена різними факторами, кожний з яких вимагав створення спеціальної правової бази. У свою чергу, безоплатність як системоутворювальний фактор стала причиною виділення як самостійного виду договорів про передання майна в користування договору позички.

Безоплатність передання речі в користування не надто поширена у відносинах між юридичними особами, оскільки позичкода- вець не одержує коштів за передане ним у користування майно. Однак правовідносини з безоплатного користування речами широко застосовуються в бібліотечній справі (ст. 22 Закону України “Про бібліотеку і бібліотечну справу” [19]), у майнових відносинах між роботодавцями і професійними комітетами (ст. 43 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” [23]), у благодійництві (ст. 16 Закону України “Про благодійництво та благодійні організації” [20]) і в інших випадках, визначених актами цивільного законодавства України.

Договір позички виник у Давньому Римі (приблизно в І ст. н. е.) через необхідність оформлення відносин з безоплатного пере- дання речей (рухомих і нерухомих) у тимчасове користування. Цей договір, поряд з договором позики (mutuum), зберігання (depositum) і заставою (pignus), належав до категорії реальних договорів римського приватного права. Передання речі в безоплатне користування було відоме як неюридич- ний правочин зі сфери сусідських і дружніх відносин [14, с. 294]. Безоплатне користування диференціювалося під назвою “позичка” (від лат. commandanum - зробити послугу). Під позичкою розуміли реальний договір двох сторін: позичкодавця й користувача; перший передавав другому в безоплатне користування річ для того, щоб той повернув її в домовлений строк чи після закінчення користування, другий же обіцяв виконати це [14, с. 295]. У побуті під позичкою розуміли щось невизначене: позичкою називали іноді і позику, як сплатну, так і безоплатну; і безоплатне надання речей.

Пізніші юристи (Юліан, Ульпіан) визнали в позичці договірний характер. Це був договір виключно односторонній. Однак договір позички не був таким суто одностороннім договором, як договір позики. Із цього приводу до нас дійшли від юриста Павла такі міркування. Позичкодавець укладає договір позички не через необхідність, а з доброї волі, здійснюючи лише моральний борг і люб’язність щодо іншої сторони. Тому він сам, роблячи таку люб’язність, визначає її форму й межі. Але, як тільки позичкодавець надав іншому свою річ у безоплатне користування, він себе пов’язав: йому не належить право за своєю волею припинити потім договірні відносини, вимагати раніше від установленого строку надану в користування річ тощо. Договір позички, за словами того ж класичного юриста, є правочином взаємним, і з нього виникають позови для обох сторін [16, с. 164].

Римське право виділяло позичку omman- danum, за якою закріпило договірний характер, і precarium. Під поняттям precarium розуміли безоплатне передання речі чи права до затребування. Precarium з найдавніших часів був для римлян дуже важливими соціальними, але при цьому суто фактичними відносинами, за якими патрон своєму клієнту чи взагалі знатні або багаті люди залежній від них невпливовій людині робили з поблажливості і безоплатно різні милості [8, с. 293]. Відносини з тим, хто прийняв цю милість, - прекаристом, не були юридичними, а базувалися на довірі, оскільки прека- ріум не ґрунтувався на договорі. Договірний правочин щодо повернення речі, яку передали в безоплатне користування до затребування, не розглядався як прекаріум. Деяку невизначеність правової природи позички зазначало й дореволюційне право. Д.І. Ме- йєр, визначаючи позичку як договір про безоплатне надання права користування річчю, вказував, що законодавство нерідко називає позичкою і позику, за якою переходить уже не право користування, а право власності на майно, і встановлюються юридичні відносини, зовсім інші, ніж за позичкою [13, с. 473]. На думку П.П. Цитовича, “позичка розуміється не як договір, а як дружня люб’язність, послуга (officium), взаємні відносини сторін, засновані на взаємній довірі (нерідко секреті), вони далекі від усякого встановлення прав і обов’язків у юридичному значенні цих слів. От чому договір позички - бідна тема для певного закону” [17, с. 86]. К.Д. Кавелін відзначав, що під позичкою майна розумівся договір, за яким одна особа уступає іншій право користуватися своїм рухомим майном “за умови повернення його ж самого й у тому ж стані, у якому воно було дано, без усякої за користування оплати” [10, с. 381]. Договір позички мав на меті надання речі в безоплатне користування, тобто з договору позички одержує вигоду тільки користувач [16, с. 163].

Французьке цивільне право виділяє два види позички. При позичці першого роду має бути повернута та ж сама річ, що була дана в позичку; користувач має право тільки користуватися річчю впродовж існування договору, але не може ні відчужувати, ні знищувати її, це так звана позичка на підтримання (pret а usage), commodatum римського права. При другій - користувач вправі розпоряджатися отриманими в позичку речами й лише зобов’язаний повернути інші речі тієї ж якості й у тій самій кількості; ця форма позички називається позичкою на споживання (pret de consommation) і відповідає римському mutuum [12, с. 102].

II.  Постановка завдання

Мета статті - визначити особливості договорів, розмежувати поняття “позика” й “позичка”, проаналізувати зарубіжний досвід і запропонувати відповідні зміни до вітчизняного законодававства.

III. Результати

У сучасному законодавстві України закріплена договірна концепція позички. Договір позички визнаний самостійним договірним видом, а не підвидом договору позики чи найму (оренди).

Договір позички суттєво відрізняється від зовні схожого на нього договору безпроцентної позики, за яким майно також може бути передане безоплатно. В українській мові позика - позичка - безоплатне користування є словами однокорінними від “позичати” - одержувати річ на час, як у позику, так і в користування. Однак ця подібність у назві не змінює тих правових відмінностей, що існують між наймом (орендою) і взаємнокредитними відносинами. Тому здається глибоко помилковою думка, що обидва договори - позика й позичка, що обґрунтовано розмежовані в ЦК України в різних зобов’язальних інститутах, оформляють “позикові (кредитні) відносини” [9, с. 637].

У сучасному законодавстві України й юридичній літературі останнім часом спостерігається позитивна тенденція до виключення вживання терміна “позичка” при регулюванні та розгляді кредитних відносин. У Законах України “Про оподаткування прибутку підприємств” [22], “Про господарські товариства” [21] обґрунтовано вживається термін “кредит”. Сучасна банківська практика в Україні також відійшла від укладання договорів банківської позички, що було характерно для Держбанку СРСР, і використовує в практиці кредитування кредитний договір [18].

Зазначимо характерні риси безоплатних договорів позички й позики: по-перше, право власності на річ у разі надання речі в позичку зберігається за її власником (позичко- давцем), а річ, передана за договором позики, спрямована у власність позичальника; по-друге, предметом договору позички може бути річ, визначена індивідуальними ознаками, а предметом договору позики - річ, що може бути визначена родовими ознаками, і кошти; по-третє, за договором позички має бути повернута та ж сама річ, а за договором позики повертається річ такого ж роду; по-четверте, договір позички може бути реальним або консенсуальним, а договір позики може бути тільки реальним; по-п’яте, до договору позички можуть застосовуватися норми глави 58 (майновий найм (оренда), а до договору позики ці норми не застосовуються; по-шосте, договір позички - завжди безоплатний за винятком ч. 2 ст. 829 ЦК України, юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі в безоплатне користування особі, що є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю, а договір позики може бути як сплатним, так і безоплатним.

Чинне законодавство України, як відомо, уперше закріплює договір позички і дає його легальне визначення. Згідно із ч. 1 ст. 827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Договір позички сформульований у ЦК України як один із договірних видів, спрямований на передання майна в безоплатне користування. Цей договір можна охарактеризувати такими ознаками.

По-перше, договір позички спрямований на передання в тимчасове користування об’єктів цивільних прав; ця ознака поєднує позичку з усіма договорами, спрямованими на передання в тимчасове користування об’єктів цивільних прав (наймом (орендою) житлового приміщення і комерційної концесії) і відмежовує її від договорів іншої спрямованості.

По-друге, договір позички спрямований на передання в тимчасове користування не будь-яких об’єктів цивільних прав, а тільки такого різновиду, як індивідуально визначена річ; у цьому виявляється спорідненість розглянутого договору з наймом (орендою) і наймом (орендою) житлового приміщення та його відмінність від комерційної концесії.

По-третє, договір позички спрямований на безоплатне передання речей у тимчасове користування, ця ознака відмежовує договір позички від найму (оренди) житлового приміщення. І.В. Спасибо-Фатєєва зазначає, що договір позички близький до договору найму (оренди), але має відмінність у тому, що договір найму сплатний [26, с. 33]. Саме ознака оплатності (безоплатності) набуває, у кінцевому підсумку, вирішального значення для формування відповідного договірного типу. Так само, як оплатність є неодмінною ознакою договору купівлі-продажу, підряду або міни тощо, безоплатність необхідна для виділення таких типів договорів, як дарування й безоплатне користування [1, с. 762].

Безоплатність - неодмінна ознака для договору безоплатного користування, як і для договору дарування.

По-четверте, договір позички укладається на певний строк, після закінчення якого річ має бути повернута.

По-п’яте, договір позички укладається відповідно до мети, визначеної в договорі.

Договір позички є взаємним. Якщо він є консенсуальним, сіналагматичний характер відносин виявляється в повному обсязі, оскільки обов’язку позичкодавця передати річ протистоїть обов’язок користувача її повернути.

Існує й інша позиція щодо синалагматич- ності цього договору: “У випадку, якщо договір позички є консенсуальним, він набуває рис двостороннього договору. Позичкодавець при цьому зобов’язаний передати річ у користування, а користувач - повернути річ протягом визначеного терміну. Якщо при укладанні договору позички застосовується конструкція реального договору, то він є одностороннім, оскільки, передаючи річ у користування, позичкодавець надалі має тільки права, а користувач - тільки обов’язки” [27, с. 169].

Договір позички є безоплатним. Безоплатність може випливати із сутності відносин сторін. Зокрема, вона виражається в певних діях, особливо якщо раніше такі дії мали безоплатний характер [11, с. 10]. Говорячи про безоплатність, не можна, однак, робити висновок, що цей договір не має майнового інтересу для позичкодавця. Іноді це справді так, а іноді майновий інтерес має місце. Наприклад, підприємство-виробник надає в безоплатне користування рекламній компанії свою продукцію для показу її на промисловій виставці. Безпосереднім майновим інтересом позичкодавця буде реклама товару [27, с. 168].

У літературі безоплатний характер договору позички визнається, однак не завжди. Деякі вчені припускають можливість існування не лише безоплатної моделі договору позички, а й моделі договору позички, що має сплатний характер. Наприклад, В.Г. Ро- тань вважає так: “Із самої назви договору позички випливає, що річ за договором передається в користування безоплатно. Такий висновок відповідав би за визначенням договору позички згідно із ч. 1 ст. 827 ЦК України. Але цей висновок був би поспішний. Відповідно до ч. 2 ст. 827 Цк України, користувач не несе обов’язку вносити плату за користування річчю тільки у двох випадках: 1) якщо сторони домовилися про це; 2) якщо це випливає із суті відносин між ними. В інших випадках договір позички вважається сплатним” [15, с. 272]. І.Г. Бабич також зазначає, що “договір позички близький до договору найму, але відмінність між ними полягає в тому, що договір найму є сплатним, а договір позички може бути безоплатним” [5, с. 571].

З такою позицією важко погодитися. Для договору позички безоплатність є конститутивною ознакою. Саме ознакою безоплатності договір позички, як і договір дарування, відрізняється від усіх інших видів (типів) договорів.

З огляду на зазначене вище, вимагає іншого тлумачення ч. 2 ст. 827 ЦК України, де сказано, що користування річчю є безоплатним, якщо: а) сторони домовилися про це; б) це випливає із сутності відносин між ними. Однак питання полягає в іншому: які наслідки виникнуть, якщо не існує жодної із зазначених умов? Іншими словами, якими будуть наслідки, якщо при передачі майна в користування: а) сторони не домовилися про безоплатність користування чи б) безоплатність користування не випливає із сутності відносин між ними? Висновок може бути лише один: виникає не договір безоплатної позички, а договір майнового найму (оренди). Останній, як відомо, має принципово сплатний характер (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Для того, щоб не виникало неправильного уявлення про можливість існування оплатного договору позички, у закон необхідно внести відповідні корективи. Зокрема, пропонується викласти ч. 2 ст. 827 ЦК в такій редакції: “За договором позички одна сторона (позичкодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ у тимчасове користування без зустрічного майнового чи іншого надання другою стороною (користувачем)”.

Поширенню ідеї про можливий сплатний характер договору позички деякою мірою сприяє ч. 3 ст. 827 ЦК України. У ній, зокрема, вказано, що до договору позички застосовуються положення глави 58 ЦК про найм (оренду) майна. З урахуванням того, що у ч. 3 ст. 827 ЦК України відсутні які-небудь уточнення, складається враження, що всі норми про сплатне користування майном при договорі найму (оренди) у повному обсязі застосовані до договору позички.

Така ситуація в літературі одержала різні пояснення. Так, на думку Ю.В. Романця, “до договору позички можуть застосовуватися ті орендні правила, обумовлені спрямованістю на передання майна в тимчасове користування, на які не впливає оплатність (безоплатність) правовідносин” [24, с. 359]. О.Н. Садіков вважає, що в цьому випадку законодавець використовує принцип уніфікації правового регулювання договорів найму (оренди) і позички, що застосовується в процесі розробки єдиних правових норм для схожих відносин [25, с. 95].

Незважаючи на це, не викликає сумнівів, що не всі положення глави 58 ЦК України можна застосовувати до відносин безоплатного користування річчю. Інакше не було б необхідності законодавчого закріплення договору позички як самостійної договірної конструкції.

У зв’язку із цим необхідно проаналізувати, які норми ЦК України щодо найму (оренди) можуть застосовуватися для регулювання відносин за договором позички. При цьому слід враховувати, що до договору позички застосовуються тільки ті норми найму (оренди), на які не впливає оплатність зобов’язання. Наприклад, зупинимося на сполученні договору позички й найму житлового приміщення. Системні ознаки, що лежать в основі виділення зазначених договорів, не суперечать одна одній. Тому вони можуть сполучатися в одному правовідно- шенні, що передбачає передання житлового приміщення в тимчасове безоплатне користування.

До безоплатного користування житловим приміщенням застосовуються тільки ті норми інституту найму житлового приміщення, що відображають житлову специфіку абстрактно від ознаки оплатності (безоплатності). Правила, пов’язані з оплатністю договору, до позички житлового приміщення застосовуватися не повинні. Безоплатність договору позички визначається, відповідно до концепції чинного ЦК України, неможливістю вимагати річ у позичкодавця в разі його відмови від добровільного виконання зобов’язань (ст. 830 ЦК України). Тому ст. 766 ЦК України до відносин, що виникають з договору позички, не застосовується. Стаття 768 Цк України не може бути використана для регулювання відносин безоплатного передання речі в користування на підставі, що гарантування якості речі, яка передається в користування, випливає з оплатності відносин між сторонами договору найму [3, с. 73].

Уніфіковані правила щодо договорів, спрямованих на передання майна в тимчасове користування, незалежно від оплатності чи безоплатності, містяться в правових нормах, що регулюють певні види договору найму (оренди). Такі види договорів, як найм (оренда) земельної ділянки, найм будинку або іншої капітальної споруди, найм (оренда) транспортного засобу, можуть бути, відповідно до ЦК України, як сплатними, так і безоплатними. Відповідно, системні ознаки цих видів договору найму не суперечать фактору безоплатності, правила до цих договорів можуть застосовуватися щодо позички земельних ділянок, будинків (інших капітальних споруд) і транспортних засобів. Виняткова оплатність договорів прокату й лізингу призводить до неможливості застосування статей 787-791 і 806-809 ЦК України до договору позички. Тому договір позички сполучається з тими видами найму, системні ознаки яких не суперечать фактору безоплатності (позичка транспортного засобу, позичка будинку і споруди).

На підставі проведеного аналізу главі 58 ЦК України В.О. Гончаренко пропонує перелічити в ч. 3 ст. 827 ЦК України конкретні норми глави 58 ЦК України, що регулюють відносини сплатного майнового найму, які можуть бути застосовані в процесі регулювання відносин з безоплатного користування майном - договору позички [4, с. 10].

Безумовно, такий підхід може мати місце. Однак, крім простого перерахування статей, що не можуть застосовуватися, існує й інший прийом юридичної техніки, що повною мірою може бути використаний у цьому випадку. Відомо, що в ЦК України відсильні норми нерідко формулюються за одним принципом. По-перше, вказується, що на регульовані відносини поширюють свою дію норми, які регулюють відносини, передбачені іншою групою норм (наприклад, до договору пожертви застосовуються норми про договір дарування). По-друге, закріплюється загальний виняток з попереднього правила, що може звучати так: “якщо інше не встановлено законом” (ч. 1 ст. 806, ч. 3 ст. 810 ЦК України), або “якщо інше не встановлено договором” (ч. 2 ст. 713, ч. 4 ст. 715, ч. 3 ст. 729, ч. 1 ст. 774 ЦК України та ін.). Винятки можуть мати й більш узагальнений характер, скажімо: “якщо інше не випливає з характеру відносин сторін” (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

На нашу думку, саме останній варіант винятку із загального правила буде оптимальним у процесі регулювання відносин, що випливають з договору позички. У зв’язку із цим пропонується ч. 3 ст. 827 ЦК України викласти в такій редакції: “До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу, якщо це не суперечить безоплатній природі відносин, що випливають з даного договору”.

Істотною умовою договору позички, безумовно, є його предмет, оскільки сторони мають дійти згоди щодо характеру речі, яка передаватиметься в користування. Порівняно з ч. 1 ст. 324 ЦК УРСР 1963 р. визначення договору позички, закріплене в ч. 1 ст. 827 ЦК України, має певну перевагу. У ній чітко зазначено предмет договору позички, який можуть мати тільки індивідуально визначені речі, а не майно взагалі, як це передбачалося раніше.

Однак, як зазначає В.О. Гончаренко, “поняття договору позички за ЦК України має також певні недоробки: 1) у ньому відсутня вказівка на стан, в якому річ підлягає поверненню; 2) назва “користувач” вживається в назві сторони, яка одержує річ у позичку, і не сприяє індивідуалізації сторін цього договору”. Автор пропонує більш визначене поняття договору позички: “За договором позички одна сторона (позичкодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ у безоплатне тимчасове користування, а остання зобов’язується повернути ту ж саму річ у стані, в якому вона її одержала з урахуванням нормального зносу чи в стані, обумовленому в договорі” [4, с. 9-10].

Крім предмета договору, у літературі було поставлене питання про безоплатність як істотну умову договору позички, що має як теоретичне, так і суто практичне значення. Чи необхідно сторонам вказувати в договорі умову про безоплатний характер користування майном, чи цей момент передбачається включеним у договір автоматично?

У юридичній літературі це питання є спірним. М.І. Брагінський не вважає безоплатність істотною умовою договору позички. Автор пояснює це тим, що “свідомо допускається визнання укладеним і такого договору, у змісті якого відсутня пряма вказівка на цю особливість позички” [1, с. 778].

І.  Венедіктова вказує, що безоплатність договору не повинна бути істотною умовою, оскільки це випливає із самої сутності укладеного правочину [2, с. 40]. На думку О.Ю. Ка- балкіна, безоплатність належить не до істотних, а до визначальних ознак позички, і тому про надання своїм відносинам безо- платності сторони домовлятися не повинні [6, с. 214].

У свою чергу, О.А. Іванов вважає, що визнання безоплатності істотною умовою позички не позбавлене підстав і спричиняє певні практичні наслідки. Із цієї умови випливає, що сторони мають домовитися про передання речі саме в безоплатне користування. Безоплатність користування має випливати з назви договору або його умов, погоджених сторонами. В іншому разі користування доведеться визнати сплатним, тобто заснованим на договорі оренди [7, с. 348].

Можна погодитися з думкою О.Ю. Кабал- кіна, що безоплатність - це визначальна ознака договору позички. Тому сторонам немає необхідності спеціально домовлятися про безоплатність своїх відносин, і безоплатність не може визнаватися істотною умовою договору позички. У позичці немає альтернативи, як, наприклад, у договорах позики, зберігання, доручення. Ознака оплат- ності застосована в інших видах договорів про передання майна в користування, наприклад, у договорі найму (оренди). Можна зробити висновок, що до позички не застосовується ознака оплатності, так само як до найму (оренди) не застосовується ознака безоплатності. Таким чином, для договору позички ознака безоплатності є визначальною, що дає підстави відрізняти позичку від інших видів договорів про передання майна в користування.

У разі невиконання або неналежного виконання договору позички на винну сторону покладається цивільно-правова відповідальність, що передбачає для боржника додаткові негативні майнові наслідки у виді відшкодування збитків. Розмір відповідальності має об’єктивно відповідати розміру заподіяної шкоди, якщо договором не встановлено інше. Цивільне законодавство в цьому разі дотримується принципу обмеженої відповідальності, тобто збитки мають відшкодовуватися тільки ті, що реально понесені стороною, а упущена вигода, у зв’язку з безоплатним характером відносин, не підлягає відшкодуванню [2, с. 42].

Оскільки договір позички є безоплатним, саме ця властивість дає змогу провести чітку межу між ним і договором найму (оренди) у питаннях відповідальності. Безоплатність позички знаходить своє відображення в розподілі між сторонами обов’язків, а також в обмеженій відповідальності позичкодавця. Порівняно з наймодавцем позичкодавець несе менш суворі за обсягом і змістом обов’язки. Обмеження ж відповідальності позичкодавця полягає в тому, що він, як правило, відшкодовує: 1) понесений користувачем реальний збиток, але не упущену вигоду;

2)   відповідає не за всяку вину, а тільки за умисел чи грубу необережність [7, с. 342].

Пов’язано це з тим, що позичкодавець, як правило, жодних вигод з договору позички не одержує. Навпаки, оскільки користувач не здійснює зустрічного надання замість отриманої ним вигоди й тому односторонньо збагачується, він не має права претендувати на такий самий обсяг обов’язків або відповідальності позичкодавця, що покладений на най- модавця договором найму (оренди) [7, с. 343].

Позичкодавець відповідає за недоліки речі, переданої в безоплатне користування, у випадках, коли він навмисно чи з грубої необережності не зробив застереження щодо них при укладанні договору. Під недоліками слід розуміти будь-які відхилення, що погіршують якість речі, від того її стану, який визначається умовами договору позички чи призначенням речі.

Відповідальність позичкодавця не настає у випадках: 1) якщо позичкодавець не зробив застереження щодо недоліків речі через просту необережність чи зовсім без вини, тобто позичкодавець може бути звільнений від відповідальності, якщо відсутня одночасно як вина користувача, так і його власна вина; 2) за недоліки, про які позичкодавець при укладанні договору не знав.

Користувач не несе відповідальності, якщо позичкодавець не надав в безоплатне користування річ чи надав її несвоєчасно, у несправному або в погіршеному стані; користувач має право зажадати надання речі й відшкодування завданих збитків (ст. 693 ЦК РФ).

IV.  Висновки

Глава 60 ЦК України не містить норм щодо відповідальності за договором позички. Передбачено відповідальність у главі 58 ст. 780 ЦК “Відповідальність за шкоду, що завдана у зв’язку з користуванням річчю, переданою в найм”. Частина 1 ст. 780 ЦК України встановлює: “Шкода, завдана третім особам у зв’язку з користуванням річчю...”, ч. 2 ст. 780 ЦК України встановлює: “шкода, завдана у зв’язку з користуванням річчю наймодавцем...”. Оскільки договір позички - безоплатний, то позичкодавець має нести менш сувору відповідальність, ніж у сплатному договорі найму. Тому в цьому випадку не можна застосовувати норму про відповідальність, передбачену главою 58 ЦК України, а необхідно вивести спеціальну норму, що характеризує відповідальність за договором позички.

У зв’язку із цим пропонується доповнити ЦК України нормою такого змісту:

“Стаття 836 (1). Відповідальність за недоліки речі, переданої за договором позички:

1. Позичкодавець відповідає за недоліки речі, наявність яких він навмисно або з грубої необережності не обумовив при укладанні договору позички.

При виявленні таких недоліків користувач має право на свій вибір вимагати від позичкодавця безоплатного усунення недоліків речі чи відшкодування своїх витрат на усунення недоліків речі або дострокового розірвання договору і відшкодування понесеного ним реального збитку.

1. Позичкодавець не відповідає за недоліки речі, що були ним застережені, обумовлені при укладанні договору або які були заздалегідь відомі користувачеві, або повинні були бути виявлені користувачем під час огляду речі або перевірки її справності при укладанні договору чи при передачі речі”.

Література

Брагинский М.И. Договорное право / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. - М. : Статут, 2000. - Кн. 2: Договоры о передаче имущества. - 800 с.

Венедіктова І. Особливості застосування договору позички за сучасним українським законодавством / І. Венедіктова // Мала енциклопедія нотаріуса. - 2005. - № 5. - С. 37-45.

Гончаренко В.О. Вплив безоплатності на побудову договірних конструкцій (на прикладі договору позички) / В.О. Гончаренко // Митна справа. - 2005. - № 6. - С. 71-75.

Гончаренко В.О. Договор ссуды в римском частном праве и его рецепция в современном гражданском законодательстве Украины : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / В.О. Гончаренко ; Одес. нац. юрид. акад. - Одесса, 2005. - 21 с.

Гражданский кодекс Украины : коммент. - Харьков : Одиссей, 2003. - 856 с.

Гражданское право : учебник / [под ред. В.Залесского]. - М., 1998. - Ч. 2: Обязательственное право. - 653 с.

Гражданское право : учебник : в 3 т. / [отв ред. А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой]. - 4-е изд., перераб. и доп. - М. : Велби ; Проспект, 2004. - Т. 2. - 848 с.

Дернбург Г. Пандекты. Обязательственное право / Г. Дернбург ; [под ред. П. Соколовского]. - 6-е изд., испр. - М. : Университетская тип., 1990. - 490 с.

Зобов’язальне право: теорія і практика : навч. посіб. для студентів юрид. вузів / [за заг. ред. О.В. Дзери]. - К. : Юрінком Інтер, 1998. - 912 с.

Кавелин К.Д. Избранные произведения по гражданскому праву / К.Д. Кавелин. - М. : ЮРИНФОРМ, 2003. - 722 с.

Кравченко О. Домовилися і вдарили по руках: Договори найму (оренди) та позички, їх відмінності / О. Кравченко // Уряд. кур’єр. - 2005. - 15 липня (№ 129). - 10.

Курс Французского гражданского права Марселя Пляниоля / [пер. с фр. В.Ю. Гартмана]. - Петраков, 1911. - Вып. 4. - Ч. 2. Договоры. - 336 с.

Мейер Д.И. Русское гражданское право : монография / Д.И. Мейер ; [под ред. Вицына]. - 10-е изд. - Петроград, 1914. - 640 с.

Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима / С.А. Муромцев. - М. : Статут, 2003. - 685 с.

Научно-практический комментарий к гражданскому законодательству Украины : в 4 т. / [А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.Кривенко, В.Г. Ротань]. - К. : А.С.К., 2005. - Т. 3. - 928 с.

Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права : учебник / И.Б. Новицкий. - М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1960. 239 с.

Новікова В.В. Безоплатні договори у цивільному праві України / В.В. Новікова. - Х. : Ксілон, 2008. - 137 с.

Положение о кредитовании : утв. Постановлением Правлення НБУ от 28.09.1995 г. № 246 (с измен. и доп.) // Вестн. Ассоц. укр. банков. - 1995. - № 10.

Про бібліотеку і бібліотечну справу : Закон України від 27.01.1995 р. № 32/95- ВР // Відомості Верховної Ради України. - - № 7. - Ст. 45.

Про благодійництво та благодійні організації : Закон України від 16.01.1997 р. № 531/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 46. - Ст. 292.

Про господарські товариства : Закон України УССР від 19.09.1991 р. № 1576- ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682.

Про оподаткування прибутку підприємств : Закон України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 4. - Ст. 28.

Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності : Закон України від 15.09.1999 р. № 1045-ХІѴ // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 45. - Ст. 397.

Романец Ю.В. Система договоров в гражданском праве России / Ю.В. Романец. - М. : ЮРИСТЬ, 2006. - 496 с.

Садиков О.Н. Унификация как средство совершенствования гражданского законодательства / О.Н. Садиков // Известия вузов. - 1972. - № 6. - С. 91-102.

Спасибо-Фатеева І.Н. Позичка чи позика /

І.Н. Спасибо-Фатеева // Мала енциклопедія нотаріуса. - 2004. - № 1 (13). - С. 33.

Цивільне право України : у 2 кн. / [за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової]. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 2. - 784 с.